Працівники як суб’єкти трудового права

Визначення поняття «працівник» наводилося в підрозділі 4.1. Як сторона трудових правовідносин працівник володіє трудовою праводієздатністю. У законодавстві передбачено загальні вимоги для набуття трудової праводієздатності, а також встановлено особливості правового статусу працівників залежно від віку, статі, стану здоров’я, рівня освіти, родинних зв’язків, судимостей та ін.

Згідно з трудовим законодавством (ст. 188 КЗпП) за загальним правилом трудова праводієздатність працівників виникає з 16 років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів з 14 років. Але правовий статус неповнолітніх працівників, як зазначалося вище, має певні обмеження.

Так, відповідно до ст. 191 КЗпП обов’язковою умовою прийняття на роботу громадянина, який не досяг 18 років, є його попередній медичний огляд. Іншим обмеженням є те, що батьки або особа, що їх замінює, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору, у т. ч. і строкового, з неповнолітнім працівником, якщо продовження його чинності загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси (ст. 199 КЗпП).

Обмеженням є також і те, що ст. 190 КЗпП заборонено залучати неповнолітніх до робіт із шкідливими, небезпечними і важкими умовами праці, а також використовувати їх на підземних роботах. Забороняється залучати до роботи неповнолітніх у нічний час, до надурочних робіт, у вихідні дні (ст. 192 КЗпП), а також забороняється укладати договір про повну матеріальну відповідальність з неповнолітнім працівником (ст. 135¹ КЗпП).

Проте, норма ст. 135¹ КЗпП суперечить ст. 34 ч. 2 ЦКУ, у якій зазначається, що в разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цей недолік слід усунути в новому Трудовому кодексі України.

Трудова праводієздатність не має, як правило, граничного вікового обмеження для звільнення працівників з ініціативи роботодавця при досягненні певного віку. Так, закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших осіб похилого віку» встановлює, що забороняється відмова від прийняття на роботу і звільнення працівника з роботи з ініціативи роботодавця з мотивів досягнення пенсійного віку. Разом з тим, у випадках, передбачених ст. 23 закону України «Про державну службу» встановлений граничний вік перебування на державній службі – 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.

У ч. 5 ст. 24 КЗпП зазначається, що забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.

У ст. 25¹ КЗпП передбачається право роботодавця запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж самому підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками, якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

Законодавством можуть як виняток встановлюватися певні обмеження при прийнятті на роботу деяких осіб.

Зокрема, роботодавець має право запроваджувати обмеження щодо спільної роботи осіб, які є близькими родичами чи свояками, на одному і тому ж підприємстві. Таке обмеження може встановлюватися лише за умови, що родичі внаслідок виконання трудових обов’язків безпосередньо підпорядковані один одному. Стаття 25¹ КЗпП України подає перелік таких родичів і свояків. До них належать батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри, діти подружжя.

Що стосується підприємств державної і комунальної власності, то таке обмеження встановлене ще постановою Ради Народних Комісарів УРСР «Про суміщення посад та службу родичів в установах, підприємствах та організаціях усуспільненого сектора»[44], яка діє згідно з постановою Верховної Ради України від 9 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»[45].

У зазначеній постанові надається перелік обмежень, які не встановлюються для окремих спеціалістів сільського господарства, працівників, з обслуговування лінійних і станційних споруд радіо, зв’язку, телебачення, спеціалістів лісового і водного господарства та ін.

Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11.06.2009 р., який набере чинності 01.01.2011 року, ст. 9 передбачається спеціальна перевірка осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, у т. ч. і відомостей, поданих особисто.

Перелік таких осіб зазначено в пп. «а», «в» – «ж» п. 1 та пп. «а» – «б» п. 2 частини першої ст. 2 указаного закону. До таких осіб, зокрема, належать державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, посадові та службові особи інших органів державної влади, посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету та ін.

Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа. До проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції.

Спеціальній перевірці підлягають відомості про:

1) притягнення особи до кримінальної відповідальності та відповідальності за корупційні правопорушення;

2) достовірність інформації про доходи, їх джерела та зобов’язання фінансового характеру, у т. ч. за кордоном, щодо особи, яка претендує на посаду, та близьких їй осіб;

3) наявність у особи та близьких їй осіб корпоративних прав;

4) особу, яка претендує на зайняття посади, у т. ч. про стан її здоров’я, освіту, наявність наукового ступеня, ученого звання, підвищення кваліфікації.

5) спеціальна перевірка проводиться у 15-денний строк за письмовою згодою особи, яка претендує на заняття посади, зазначеної в п. 1 і в пп. «а» – «г» п. 2 частини першої ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». У разі відсутності такої згоди питання щодо цієї кандидатури не розглядається.

Глава XII КЗпП «Праця жінок», норми іншого законодавства містять широке коло гарантій, передбачених для працюючих жінок. Слід звернути увагу на те, що ст. 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»[46] забороняє роботодавцям в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися лише особами певної статі, висувати різні вимоги, надаючи перевагу одній зі статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.

У ст. 24 вказаного закону передбачається, що особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну й кримінальну відповідальність.

Статті 43–45 Конституції України, ст. 2 КЗпП закріплюють основні права працівників, а ст. 139 КЗпП закріплює їх обов’язки, що зазначалося вище.

Право займатися трудовою діяльність в Україні іноземних громадян або осіб без громадянства передбачене законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»[47].

Дата добавления: 2015-05-10