Укладення між працівником і власником письмового до­говору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134). 15 страница

Організації роботодавців та їх об'єднання не відповідають за зобов'язаннями своїх засновників і членів, крім випадків, перед­бачених законом. Засновники та члени організацій роботодавців та їх об'єднань відповідають за зобов'язаннями організацій ро­ботодавців та їх об'єднань, якщо це передбачено їх статутами, — у порядку і на умовах, визначених статутами.

Організації роботодавців та їх об'єднання підлягають обов'яз­ковій реєстрації в порядку, встановленому Законом України "Про об'єднання громадян".

Зокрема, стаття 14 вказаного Закону визначає, що легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснуван­ня. Частина 2 статті 14 встановлює, що "у разі реєстрації об'єд­нання громадян набуває статусу юридичної особи". Діяльність

Глава 21

об'єднань громидл її, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, «мротигшконною. Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засоби х масової інформації. Стаття 15 передбачає порядок здійснення державної реєстрації та подання необхідних доку­менті н для реєстрації. Відмова у реєстрації може бути оскарже­на до суду.

Стаття 13 Закону "Про організації роботодавців" передбачає лише один спосіб легалізації таких організацій — реєстрацію, і відповідно до Закону "Про об'єднання громадян" набуття з цього моменту організацією роботодавців статусу юридичної особи. Між тим, слід взяти до уваги, що Конституційний Суд України у своє­му рішенні від 18 жовтня 2000 р. зазначив, що встановлення лише одного способу легалізації профспілки шляхом її реєстрації пе­решкоджає реалізації права утворювати професійні спілки "на основі вільного вибору їх членів" (ч. З ст. 36 Конституції), і ви­знав неконституційними норми ст. 16 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" в частині встановлення таких умов легалізації профспілки, які фактично пов'язують по­чаток діяльності профспілок з моментом її реєстрації у відповід­них органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утво­рення профспілки. Враховуючи це рішення, Верховна Рада Украї­ни внесла зміни до статті 16 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". У статті встановлено, що профспілка, об'єднання профспілок набувають прав юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі їх статуту (ч. 9 ст. 16). Частина 1 статті 16 передбачає, що легалі­зації (офіційному визнанню) шляхом реєстрації на відповідність заявленому статусу профспілки підлягають "для ведення перего­ворів на відповідному рівні договірного регулювання трудових, соціально-економічних відносин".

Очевидно, слід очікувати, що Верховна Рада України внесе відповідні зміни й до Закону "Про організації роботодавців", з тим, щоб урівноважити правовий статус цих суб'єктів.

Організації роботодавців та їх об'єднання можуть використо­вувати власну символіку, яка затверджується відповідно до їх статуту та підлягає реєстрації у порядку, встановленому законо­давством України.

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань__________ 643

21.4. Повноваження роботодавців та їх організацій і об'єднань у колективно-договірному регулюванні

Метою участі організацій роботодавці н ті і їх об'єднань у соці­альному партнерстві є договірне регулюнлмпн та удосконален­ня соціально-трудових відносин, досягнення ввавморозуміння, компромісів між сторонами соціального партнерства,;шіюбіган-ня виникненню та розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів).

Сторону роботодавців у соціальному партнерстві представля­ють: на всеукраїнському рівні — об'єднання організацій робо­тодавців з всеукраїнським статусом в особі уповноважених ними органів; на республіканському рівні — організації роботодавців та їх об'єднання в особі уповноважених ними органів, що об'єдна­лися в межах Автономної Республіки Крим; на галузевому (між­галузевому) рівні — організації роботодавців та їх об'єднання в особі уповноважених ними органів, що об'єдналися в межах відповідної галузі (кількох галузей); на місцевому й обласному рівнях — організації роботодавців та їх об'єднання в особі упов­новажених ними органів, що об'єдналися в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць (ст. 17).

Заслуговує на увагу один суттєвий момент, який не знайшов належного закріплення на законодавчому рівні. Сторонами соці­ального партнерства, як це визначено у статті 1 Закону "Про організації роботодавців", на стороні роботодавців є не лише орга­нізації та об'єднання роботодавців, а й окремі роботодавці. Про­те, у статті 17 Закону, яка передбачає повноваження цієї сторо­ни, не вказується на окремого роботодавця як суб'єкта соці­ального партнерства. Це є недоліком зазначеного Закону.

Суб'єктами колективно-договірного регулювання на стороні роботодавця є:

— роботодавець (окремий роботодавець),

— організації роботодавців,

— об'єднання організацій роботодавців.

Закон України "Про організації роботодавців" у своїй назві та й у змісті скеровує до другого й, відповідно, до третього рівня суб'єктів. При цьому безпідставно оминається рівень окремого роботодавця як суб'єкта колективно-договірного регулювання.

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

Між тим, якщо профспілка як суб'єкт такого регулювання завж­ди є колоктіїїніпм утворенням, то на виробничому рівні суб'єктом виступш: ОКрвМНЙ роботодавець, отже, визначення нарівні зако­ну його юридичного статусу є необхідним і надзвичайно важли­вим. Ііодночас слід констатувати, що у трудовому законодавстві прпновий статус роботодавця спеціально не визначено. Повнова­ження, права та обов'язки останнього лише випливають з інших норм, сформульованих у цілому, зокрема у Законі "Про колективні договори та угоди", у главі II "Колективний договір" КЗпП.

На виробничому рівні окремий роботодавець виступає сторо­ною соціально-партнерських відносин. У КЗпП і в Законі "Про колективні договори і угоди" роботодавець визначений як влас­ник або уповноважений ним орган. Роботодавець укладає колек­тивний договір та інші акти соціального партнерства на рівні підприємства. Таким актами можуть бути положення про пре­міювання, положення у питаннях охорони праці, виробничого навчання працівників, додаткового соціального забезпечення (заводські пенсії, соціальні допомоги, медичне забезпечення для працівників підприємства та членів їхніх сімей тощо). Узагаль­нено актами соціального партнерства на підприємстві можна вважати усі локальні нормативно-правові акти, які ухвалюють­ся спільним рішенням роботодавця і профспілковим виборним органом, або роботодавцем і безпосередньо трудовим колективом даного підприємства. Слід звернути увагу на нову редакцію ба­гатьох статей Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (див. Закон від 13 грудня 2001 р.), у тому числі й статті 38, яка передбачає повноваження виборного орга­ну первинної профспілкової організації. Можна констатувати, що профспілки значно розширили свої повноваження на виробни­чому рівні й фактично найважливіші питання щодо регулюван­ня соціально-трудових відносин повинні вирішуватися робото­давцем разом з виборним органом первинної профспілки або з участю виборного органу профспілки (ст. 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Заслуговує на увагу й нова норма частини 3 статті 22 (у ре­дакції Закону від 13 грудня 2001 p.), яка встановлює: у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економіч­ного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності

підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних ЗВІЛЬЯФНЬ надати пер­винним профспілковим організаціям Інформацію щодо цих за­ходів, включаючи інформацію про причини каотуїШИХ звільнень, кількість і категорії працівників, яких нг може гтогунмтися, про терміни проведення звільнень, а також пронести кимсу.пьтації з профспілками про заходи щодо запобігання явілмичімим чи зве­денню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятли­вих наслідків будь-яких звільнень.

Наведені положення свідчать, що відносини із соціального парт­нерства на виробничому рівні врегульовані імперативними центра­лізованими нормами закону і роботодавець не має права приймати рішення в інший спосіб, ніж це передбачено законом. Нині пробле­ми полягають у площині правозастосуваїшя, держава має домогти­ся виконання цих норм, очевидно, що зробити це буде нелегко.

Згідно зі статтею 15 Закону "Про організації роботодавців" організації роботодавців та їх об'єднання мають право в поряд­ку, передбаченому їх статутами, представляти і захищати свої права і законні інтереси, а також права і законні інтереси своїх членів у відносинах з профспілками, їх об'єднаннями та інши­ми організаціями найманих працівників, органами державної влади та органами місцевого самоврядування у сфері регулюван­ня соціально-трудових та економічних відносин; вносити до органів державної влади та органів місцевого самоврядування пропозиції з питань, пов'язаних з їхньою статутною діяльністю. Організації роботодавців та їх об'єднання можуть проводити експертизу проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань, що стосуються прав та інтересів їх членів.

Важливою нормою є правило, згідно з яким організації робото­давців та їх об'єднання зобов'язані брати участь у веденні ко­лективних переговорів з розроблення та укладення угод на від­повідному рівні.

Організації роботодавців та їх об'єднання в межах своїх пов­новажень укладають угоди, здійснюють контроль та забезпечу­ють їх виконання, несуть відповідальність за невиконання угод відповідно до закону.

Якщо на одному рівні діють декілька об'єднань роботодавців, то для ведення колективних переговорів і укладення угод вони повинні утворити єдиний представницький орган, який діє від

Глава 21

їх імені, або делегувати відповідні повноваження одній органі­зації роботодшщін чи одному об'єднанню організацій робото­давців. Орі-шііішції роботодавців та їх об'єднання можуть пере­давати сіин ітнмоїшжеиня одній організації роботодавців або відповідному об'єднанню з метою їх представництва. Роботодавці, які ВХОДЯТЬ до складу асоціації, корпорації або іншого об'єднан­ня, можуть передавати права з представництва і захисту прав та законних інтересів об'єднанню, до складу якого вони входять.

Організації роботодавців та їх об'єднання беруть участь у формуванні та проведенні державної політики зайнятості на­селення. Представники організацій роботодавців та їх об'єднань на паритетних засадах з представниками професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування беруть участь у створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості.

Організації роботодавців та їхні об'єднання беруть участь у соціальному партнерстві шляхом участі у складі Національної ради соціального партнерства. Згідно з п. 1 Положення про Національну раду соціального партнерства, затвердженого Ука­зом Президента України від 27 квітня 1993 р. № 151/93, вона є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Прези­дентові України. До Національної ради входять по 22 особи від профспілок, об'єднань роботодавців і представників уряду. На­ціональну раду очолюють три співголови, які призначаються Президентом України за пропозицією Кабінету Міністрів Украї­ни, об'єднань підприємців та професійних спілок.

Український союз промисловців і підприємців виборов право безпосередньо брати участь у формуванні правової бази з пи­тань соціально-економічного розвитку. 25 травня 1999 р. в день Об'єднаного з'їзду промисловців, підприємців та роботодавців України було підписано Указ Президента України, яким перед­бачено обов'язковість погодження усіх проектів законів, розпо­ряджень та постанов Кабінету Міністрів України, указів Прези­дента з Конфедерацією роботодавців та УСПП. Для реалізації цього було створено Координаційну раду з питань формування соціально-економічної політики.

Організації роботодавців та їх об'єднання на паритетних заса­дах беруть участь в управлінні загальнообов'язковим державним

Правовий статус роботодавців, Іх організацій та об'єднань__________ 647

соціальним страхуванням. Відповідно до Основ законодавства про обов'язкове державне соціальне страхування (1998 р.) в Україні упроваджуються окремі види соціального страхування. Кожен з них врегульований окремим законом. Перадбачасїься введення 5 видів обов'язкового державного соціального страхування. Нині Верховною Радою ухвалено три Закони України: "Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного ви­падку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності" (1999 р.), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2000 p.), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз­ку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовле­ними народженням та похованням" (2001 p.). Відповідно, для кожного виду соціального страхування утворено фонди, які аку­мулюють страхові внески, сплачувані працівниками і роботодав­цями, й забезпечують виплату соціальних допомог, компенсацій, надання соціальних послуг застрахованим працівникам у разі настання відповідного страхового випадку. Управління соціаль­ним страхуванням здійснюється на паритетних засадах представ­никами застрахованих осіб (їх представниками є профспілки), представниками роботодавців і державою.

Організації роботодавців та їх об'єднання виступають сторо­ною колективного трудового спору (конфлікту) в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", користуються усі­ма правами сторони такого спору (конфлікту) і несуть відпові­дальність відповідно до закону.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право одер­жувати від органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності інформацію із соціально-економічних питань та питань, пов'язаних з трудовими відносинами, розвитком держави, необ­хідну для виконання своїх статутних завдань.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право поши­рювати інформацію щодо своєї діяльності й пропагувати свої ідеї та мету, мають право на висвітлення своєї діяльності в засобах масової інформації, а також можуть виступати засновниками засобів масової інформації відповідно до закону.

Організації роботодавців та їх об'єднання можуть брати участь

Глава 21

у розробленні тл реалізації державної політики в галузі професій­ної освіти, у форм у іш п ні кваліфікаційних вимог до випускників навчальних;шк илдіп, фінансуванні створення та утримання не-держашіпх іі|нн|мч-інім> технічних навчальних закладів.

До обов'язків оріпнІзацій роботодавців закон відносить такі: сприяти ефективному розвиткові вітчизняного ринку праці шля­хом його збалансування; попереджувати зловживання монополь­ним становищем на ринку та виникнення недобросовісної кон­куренції у підприємницькій діяльності; неухильно додержува­тися вимог законодавства України та свого статуту; використо­вувати не заборонені законом засоби захисту прав і законних інтересів роботодавців; брати участь у переговорах, консульта­ціях з укладання колективних договорів (угод), вирішенні колек­тивних трудових спорів (конфліктів) відповідно до закону.

Організації роботодавців та їх об'єднання співробітничають з органами державної влади та органами місцевого самоврядуван­ня, беруть участь у формуванні державної економічної та соці­альної політики. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають сприяти організаціям роботодавців та їх об'єднанням у їхній діяльності.

Організації роботодавців та їх об'єднання визнають профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, сприяють їхній діяльності. Організації роботодавців та їх об'єднання взає­модіють з профспілками, їх об'єднаннями та іншими організація­ми найманих працівників на принципах соціального партнер­ства. Спори (конфлікти), які виникають між ними, вирішуються в порядку, передбаченому законом.

Організаціям роботодавців та їх об'єднанням забороняється втручатися у діяльність професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, перешкоджати у будь-якій формі та будь-якими засобами працівникам об'єднуватися у професійні спілки, їх об'єднання, інші організації найманих працівників.

У власності організацій роботодавців та їх об'єднань можуть перебувати рухоме й нерухоме майно, матеріальні та нематері­альні активи, кошти, а також інше майно, придбане на підставах, передбачених законом, у тому числі й таке, що знаходиться за межами території України. Майно та кошти організацій робо-

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань__________ 649

тодавців та їх об'єднань належать їм на праві власності, якщо інше не передбачено їхнім статутом та угодами;і ішасниками такого майна. Організації роботодавців тл і\ об'єднання згідно зі своїми статутами володіють, користуюті.оі і розпоряджають­ся майном, яке належить їм на праві власності іі не може викорис­товуватися для діяльності, спрямованої па отримання прибутку.

Джерелами формування майна та коштів органіїшцій робото­давців та їх об'єднань є такі: вступні, членські та цільові внес­ки; доходи від підприємств, установ, організацій, часток, паїв, акцій, що належать організаціям роботодавців та їх об'єднанням; цільо­ві гранти міжнародних фінансових організацій; добровільні внес­ки, що надходять від фізичних та юридичних осіб; інші джере­ла, передбачені законом. Порядок формування і використання майна та коштів організацій роботодавців та їх об'єднань, а та­кож розміри вступних та членських внесків визначаються їхніми статутами.

Роботодавці — члени організацій роботодавців, члени об'єднань організацій роботодавців мають право передавати належне їм майно у володіння, користування організаціям роботодавців та їх об'єднанням на умовах і в порядку, передбачених статутами організацій роботодавців та їх об'єднань або угодами відповідно до закону.

Організації роботодавців та їх об'єднання з метою виконання статутних цілей та завдань мають право здійснювати необхідну господарську та фінансову діяльність шляхом створення в уста­новленому законом порядку підприємств, установ або організацій зі статусом юридичної особи.

У разі припинення діяльності організацій роботодавців та їх об'єднань майнові питання вирішуються відповідно до їхнього статуту і чинного законодавства. Після припинення діяльності організацій роботодавців та їх об'єднань майно, надане їм у ко­ристування, повертається його власнику. Майно об'єднань органі­зацій роботодавців, що припинили свою діяльність, розподіляєть­ся між його членами у порядку, визначеному статутом.

Держава гарантує захист права власності організацій робото­давців та їх об'єднань. Вилучення державою в організацій робо­тодавців та їх об'єднань коштів та майна здійснюється тільки у випадках, передбачених законами України.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право на

Глава 21

Прааовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

відшкодування IB рахунок держави чи органів місцевого само­врядування мнторіплі.ної шкоди, завданої незаконними рішення­ми, діями чи Гимділлміістю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовряду­вання, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Особи, винні в порушенні законодавства про організації робо­тодавців та їх об'єднання, несуть відповідальність згідно із за­коном. Якщо керівний орган організації роботодавців чи об'єд­нання організацій роботодавців здійснює діяльність, що супере­чить законодавству України, статуту, члени цієї організації чи такого об'єднання можуть звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів. Суд може зобов'язати керівний орган цієї організації чи такого об'єднання привести свою діяль­ність у відповідність до статуту або призначити дату виборів нового керівництва. При цьому на підставі судового рішення діяльність організацій роботодавців або їх об'єднання може бути зупинена до виконання рішення суду.

Тимчасова заборона або розпуск організацій роботодавців чи їх об'єднань в адміністративному порядку не допускається.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право здійсню­вати міжнародну діяльність відповідно до цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародна діяльність організацій роботодавців та їх об'єднань відповідно до їхніх статутів здійснюється шляхом заснування або вступу до міжнародних організацій роботодавців та їх об'єднань, прямих міжнародних контактів і зв'язків, укладання відповід­них угод, а також в інших формах, що не суперечать законодав­ству України, нормам і принципам міжнародного права.

Контрольні запитання і завдання

1. Визначте мету та завдання органі.шцііі роботодавців та
їх об'єднань у соціально-трудовій сфері.

2. Дайте характеристику законодавства про організації
роботодавців та їхні об'єднання.

3. Назвіть права роботодавців та їх об'єднань щодо захис­
ту прав і законних інтересів своїх членів.

4. Охарактеризуйте участь організацій роботодавців та їх
об'єднань у веденні колективних переговорів і укладенні колек­
тивних угод.

5. Охарактеризуйте участь організацій роботодавців та їх
об'єднань у соціальному партнерстві.

6. Чи беруть участь організації роботодавців в управлінні
фондами соціального страхування? А у вирішенні колективних
трудових спорів (конфліктів)?

Теми рефератів

1. Право роботодавців на свободу об'єднання за міжнародно-
правовими актами та законодавством України.

2. Порядок створення та припинення діяльності організацій
роботодавців та їх об'єднань.

3. Повноваження організацій роботодавців та їхніх об'єднань.

4. Роботодавець та його повноваження як суб'єкта соціаль­
ного партнерства.

Література

1. 86-та Міжнародна конференція праці // Україна: аспекти
праці. — 1998. — № 6. — С 49.

2. Волгин НА. Японский опыт решения экономических и соци­
ально-трудовых проблем. — М.: Экономика, 1998. — С. 153—157.

3. Жаліко Я., Романенко С. Роль об'єднань промисловців і
підприємців в економіці перехідного періоду // Економіка
України. — 1999. — № 6. — С 38.

652_________________________________________________

4. Жернако» И. Соціально-трудові відносини: поняття, суб'єк­
ти, правово регулювання // Право України. — 1999. — № 10. —
С 44—45.

5. Івпщенко М., Сменковський А. Громадські об'єднання під-
присмцін як засіб узгодження державних і корпоративних інте­
ресів // Економіка України. — 1999. — № 10. — С. 58.

6. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое
право: Учеб. для вузов. — М.: Дело, 1999. — С. 234—235; 263—
264.

7. Колот А. Проблеми розбудови національної моделі соціаль­
но-трудових відносин // Україна: аспекти праці. — 2002. —
№ 5. — С 23—28.

8. Міжнародна організація праці. Конвенції та рекомендації.
1919—1964. — Т. 1. — Женева: Міжнародне бюро праці, 1999.

9. НуртдиноваА. Российская трехсторонняя комиссия и гене­
ральное соглашение // Право и экономика. — № 12. — 1998. —
С. 36—39.

10. Проблеми соціально-трудових відносин в Україні у кон­
тексті міжнародного досвіду // Україна: аспекти праці. —
1998. — №4. — С. 46.

11. Соціальне партнерство / С.В. Бакуменко, І.Є. Левинець
(керівн. автор, колективу). — К., 1999. — 300 с

12. Українець С. Соціальне партнерство в Україні: перспективи
законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. —
1998. — № 2. — С 22—25.

13. Українець С. Соціально-трудові відносини в Україні:
зміст і розвиток // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 3. —
С 35—41.

14. Чанишева Г.Т. Колективні відносини у сфері праці: тео-
ретико-правовий аспект. — О.: Юрид. літ., 2001. — С. 126—
147. — Розділ 1.4. Організації роботодавців як суб'єкти колек-
тивних трудових правовідносин.

Глава 22

КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ І УГОДИ

22.1. Поняття і сторони колективного договору

У країнах Заходу колективно-договірне регулювання має ба­гатолітні традиції і йому надається велике юридичне значення. Колективні договори набули широкого застосування. Так, у СІЛА діє близько 150 тис. колективних договорів, у ФРН — 45 тис, у Франції — 2 тис. Акцент у правовому регулюванні праці зміще­ний у бік локального регулювання (у межах галузей і підпри­ємств), колективні договори виступають як рівне або майже рівне законодавче джерело трудового права, а в деяких країнах їхнє значення у правовому регулюванні праці навіть перевищує роль законодавства. Причому система колективних договорів у кожній країні становить собою сполучення загальнонаціональних галу­зевих договорів та міжконфедеративних угод, що охоплюють промисловість у цілому, і регіональних колективних договорів, які включають у сферу своєї дії підприємства певної галузі. (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 242—249).

Одним з напрямів соціально-партнерських відносин є укладен­ня колективних договорів і колективних угод. З 1993 р. Зако­ном України "Про колективні договори і угоди" започатковано укладення колективних угод на регіональному, галузевому і національному рівнях. На 1993 р. між соціальними партнера-

Глава 22

Колективні договори і угоди

ми було укладено Генеральну тарифну угоду, а згодом вона отри­мала назву Генеральна угода.

Між тим практика свідчить, що стан з укладенням колектив­них догоноріп л Україні не відповідає вимогам часу. На приват­них підприємствах колективні договори зазвичай не укладаються, незадовільний стан й на підприємствах державної форми влас­ності, особливо в галузях невиробничої сфери. Станом на 1 квітня 1998 р. в Україні колективних договорів було укладено лише на 55 тис. підприємств, або лише на кожному п'ятому. їхня дія поширювалася на 10,3 млн працівників, що становило 68 % їх загальної кількості (на 1 квітня 1997р. — 61,5%) (див. Про заходи щодо підвищення результативності роботи Міністерства праці та соціальної політики України, його підрозділів на місцях, інших органів виконавчої влади з реалізації окремих норм Ос­новних напрямів соціальної політики на 1997—2000 роки // Праця і зарплата. — 1999. — № 8. — Квітень).

В окремих виробничих галузях кожне третє підприємство не має колективного договору. Особливо невтішна ситуація на но-востворених підприємствах, приватних, а також у сфері малого та середнього бізнесу (Всеукраїнська тристороння нарада (про стан колдоговірної роботи) // Праця і зарплата. — 1999. — № 1. — Січень).

Перевіркою стану укладання та реалізації колективних дого­ворів на підприємствах, які належать до категорії малих з чисель­ністю працюючих від 15 до 200 осіб, Державна інспекція праці Міністерства праці та соціальної політики України встановила, що на 950 підприємствах, що становить 12,9 % загальної кількості перевірених підприємств, профспілкові або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи відсутні. Причиною неукладання колективних договорів є як небажання з боку влас­ника чи уповноваженого ним органу, так і відсутність ініціативи з боку профспілкового чи іншого представницького органу тру­дового колективу. На вимогу Державної інспекції праці було укладено за 1999 р. 190 колективних договорів (Праця і зарпла­та. — 1999. — № 25. — Січень. — С 6—7).

Дата добавления: 2015-05-10