Основні школи давньогрецької філософії та їх філософська проблематика

Давньогрецька філософія традиційно в українській історії філософії розглядається як одна з двох гілок античної філософії. Вона зародилась у Стародавній Греції близько 6 століття до н. е. шляхом засвоєння запозичених у народів більш давніх цивілізацій Сходу фізичних, математичних, астрономічних та інших знань та в процесі переробки давньої міфології у мистецтві та поезії.

Філософія руйнувала міфологічні уявлення про світ і людину. Її турбувало перш за все питання про походження Всесвіту або взагалі про природу речей; космологією обгрунтовувалися психологія та етика. Космологізм становив специфічну особливість давньогрецької філософії, що відрізняє її від середньовічної та новоєвропейської філософії.

Філософські школи греків були вільними об'єднаннями, в яких навколо глави школи збиралися однодумці, учні. Першою з таких шкіл була Мілетська школа (6 століття до н. е.), заснована Фалесом, який висловив думку про єдність матерії як загальної основи сущого. Для мілетської школи характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового початку. Первісна стихія втілює в собі основну рису світу речей — його безперервне становлення. Такою стихією Фалес вважав воду.

Іншою ранньою школою давньогрецької філософії був піфагореїз м (заснований Піфагором у 6 столітті до н. е.). Піфагорійці вважали початком усього сущого число. Спочатку речі ототожнювалися з числами, пізніше числа осмислювався як принципи і причини речей. У числі здійснюється синтез єдності і множини, і воно є основою будь-якої міри, гармонії і пропорційності. Поряд із безмежним піфагорійці приймали межу, а Всесвіт розглядалася як гармонійне поєднання протилежних початків через число.

Думка про єдиний незмінний початок всього сущого була оформлена мислителями елейскої школи (6-5 століття) у вченні про вічність істинно-сущого буття. Засновником елейскої школи був поет Ксенофан.. Закінчену форму навчання еліатів отримало у Парменіда, який навчав про істинно-суще як про єдине, вічно-незмінне, нерухоме буття, яке не може ні відбуватися з нічого, ні обертатися в ніщо.

Представники школи матеріалістичного атомізму Левкіпп і Демокрит з Абдери поклали в основу всього сущого атоми, що рухаються у порожнечі. Атоми, будучи незмінними, вічними, непроникними і неподільними, розрізняються за обсягом і фігурою і цим зумовлюють відмінності явищ.

Новий період давньогрецької філософії почався з Сократа. Він відмовився від дослідження космології, але, з іншого боку, відкинув релятивізм софістів і переніс дослідження у моральну область, прагнучи знайти загальне і безумовне знання не в чомусь зовнішньому, а в собі самому. Самопізнання є початок мудрості і справжньої людської діяльності, теоретичної та практичної. Найбільш плідний розвиток сократівська ідея досконалого розуму як джерела істинного знання отримала у вченні Платона, де вона перетворилась в умоглядний ідеалізм.

Дата добавления: 2015-05-08