Заснування Запорозької Січі. ЇЇ роль в історії українських земель 16-17 ст

Внутрішній устрій Запорозької Січі

Червень 1630 р. – Переяславська угода – 8 тис. козаків

Жовтня 1625 р. – Куруківська угода – 6 тис. козаків

Р. – Роставицька угода – реєстр 3 тис. козаків

Р. – Вільшанська угода – реєстр 1 тис. козаків

З невеликого укріплення на дніпровському острові Запорозька Січ переросла у державно-політичне утворення з демократичним устроєм – козацьку республіку. Протягом свого існування (16-18 ст.) Січ вісім разів змінювала місце перебування, проте її соціально-політичний устрій залишався незмінним.

На Січі був свій військовий та адміністративний поділ – на курені і паланки, а також система органів управління. Всі козаки вважалися рівними і мали однакові права. Вищим законодавчим, адміністративним, судовим органом Запорозької Січі була козацька рада, рішення якої були обов’язкові до виконання. Право участі мали всі без винятку козаки. Інколи ради проводились і на репрезентативній основі депутацій від куренів або ж виключно старшинські. зібрання козаків за їх власною ініціативою називалося чернецькою радою. До компетенції загальної ради входили всі найважливіші справи життя козацького товариства: встановлення військового устрою, обрання старшини, вирішення питання війни і миру, ведення переговорів з представниками інших країн. За традицією козацькі ради збиралися щороку 1січня для переобрання кошового отамана і старшини – керівного органу Січі. До складу військової старшини входили: кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали: писар, осавул, підписар, під осавул, а також обозний.

Постійним місцем проведення ради була Січ. Важливою, насамперед, була присутність війська. Тому ради відбувалися під час походів у військових таборах. Перша згадка про козацьку раду 1581 р. міститься у творі Бартоша Папроцького.

Виконавча влада належала кошовому отаманові. Особливе місце відводилося і курінному отаманові – начальникові куреня, якого обирали на курінній раді і не потребував затвердження від всього товариства. Права і обов’язки старшини чітко регламентувалися.

Перші згадки про Запорозьку Січ датовані серединою 16 ст. У 15-17 ст. укр. землі являли собою вузол економічних, політичних і соціальних суперечностей. Польща нещадно гнітила – закріпачене селянство, всіма способами перешкоджаючи його подальшому розвитку. Внаслідок цього класові суперечності між селянством та і польськими феодалами визначали основну суть суперечностей між найбільш рішучою силою укр. народу та поневолювачами, були рушійною силою в його боротьбі за ліквідацію польсько-шляхетського гноблення. У таких умовах ініціатором боротьби за незалежність стає козацтво, яке було керуючою репрезентуючою верствою протягом 16-17 ст.

Запорізьке козацтво почало формуватися на території Південної України наприкінці 15 ст., яка на той час була малозаселеною територією, куди не поширювалося правління Речі Посполитої. Тому на ці землі почали переселятися люди, які були незадоволені життям, чи втікали від переслідувань. Поступово вони зливалися із місцевим населенням та об’єднувалися у групки. Кількість прибулих на Запоріжжя зростала, в міру того, як польська влада, поширюючись територіально, витісняла невдоволених людей до південних територій. Обставини життя козаків з самого початку штовхали їх на шлях організації, що вимагало створення добре організованого та об’єднаного спільними завданнями осередку, здатного само розвиватися та вдосконалюватися. Для його утворення був необхідний стійкий центр, навколо якого могла б сформуватися уся козацька громада для захисту рідного краю.

Такий центр повинен був володіти обов’язковими і необхідними для цього ознаками: мати стійке постійне ядро воїнів-професіоналів, а їх командири мусіли мати не лише військовий досвід, а й відзначатися широким політичним кругозором. Таким осередком спочатку і став загін-ватага, який очолювала найвпливовіша та найавторитетніша особа – отаман.

Володіючи широкими степами, що простягалися на значну відстань на схід і захід від Дніпра, запорізькі козаки, завжди вважали центром свої вольностей Дніпро. На початку 1550-х рр. провідник запорізьких козаків князь Дмитро Вишневецький об’єднав поодинокі групи козаків, створивши на острові Мала Хортиця козацький центр. Саме хортицьке укріплення, т.зв. «січ» послужило зразком і прототипом справжніх запорізьких «січей», які виникають трохи згодом і служать базою та осередком нової козацької організації, що формувалася не на старих місцях понад Дніпром, а серед Дикого Степу.

Козацтво, об’єднашись у Січі, набуває нової військової якості і перетворюється на значну політичну силу, про яку заговорили в Європі. Відчувши велику силу в своїй організованості, козаки не тільки успішно діяли проти турецько-татарської навали на Європу, а й своєю зброєю та силою допомагають у визвольних війнах. Франції, Німеччині, Австрії і навіть Іспанії. Запоріжжя стало силою, що обороняла не тільки українську, а й культуру багатьох народів Європи. Навіть кримський хан Джанібек Гірей у 1610 р. звертався до гетьмана запорізьких козаків з проханням надати допомогу у боротьбі проти своїх ворогів.

Крім українців, притулок на Січі ще знаходили представники різних національностей, серед яких були литовці, поляки, білоруси та інші.

Дата добавления: 2015-05-08