Економічні реформи на укр. землях в сер. 16 ст

Основною метою аграрної політики правителів ВКЛ було примноження державної казни за рахунок підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. На основі ретельного обліку великокнязівської, шляхетської та селянської землі передбачалося підвищити продуктивність фільваркових і селянських господарств з метою збільшення виробництва товарного збіжжя.

Перші спроби регулювання економічного життя датуються серединою 16 ст. Зокрема, вже устава 1514 р. передбачала збільшення прибутковості великокнязівських дворів за рахунок розширення дворової ріллі, яку зобов’язані були обробляти тяглові селяни. Уставна грамота 1529 р., адресована державцям і урядникам волостей, загалом повторила положення устави 1514 р. та передбачила розширення дворової оранки через залучення невільної челяді, а переважну більшість селян планувалось перевести на оброчні виплати та толоки й шарварки у великокнязівських господарствах.

Наступним правовим актом реформи можна вважати уставу 1547 р., видану старостам, державцям і урядникам замків, дворі та держав. Цей документ уже враховував досвід реформ попередніх грамот, а тому обмежив використання челяді в дворовій оранці, оскільки невільні категорії сільської людності вимагали для цього чималих коштів. Акценти було зміщено в бік широкого використання тяглих селян, яким рекомендувалося роздавати пустки. Було також здійснено спробу реформування фіксальної системи. Зокрема, оподаткування сільських дворів передбачалося проводити згідно з кількістю та якістю земельних наділів. У цілому устава 1547 р. апробувала чимало оптимальних положень, які знайшли свій розвиток у подальших правових актах.

Найбільш детально заходи аграрної реформи були розроблені в прийнятті 1 квітня 1557 р. загальнодержавній «Уставі на волоки». Вони передбачали використання поряд з сільською челяддю й волосних селян для роботи (два дні на тиждень) у фільварках, які повсюдно мали створюватися на родючих ґрунтах. Челядь осаджували на невеликі земельні наділи (згодом їх іменували городниками) з обов’язковою одноденною панщиною.

Було точно перевірено кількість землі в селянських руках і зафіксовано надалі розмір селянського господарства, введена т.зв. «волока», що рівнялася 19,5 десятин. Кожне селянське господарство отримувало 1 волоку, боярське – 2. Примусово вводилося трьохпільна система. Всі селяни осаджені на волоках, мали платити певний чинш (грошовий податок) натурою й грішми. Волочна реформа ще не прикріпляла остаточно селянина до землі: він міг піти геть, посадивши на своє місто іншу особу, але фактично це було важко зробити. Селяни потрапляли під догляд дрібної адміністрації, втрачалося значення давньої сільської громади, обривався зв'язок яким вона тримала всіх своїх членів у купі. Сама праця селян тепер дуже точно регламентувалася. Волочна система була проведена на Берестейщині, Пінщині та Волині. На Наддніпрянщині до кінця 16 ст. утримувалися старі данні податки, аж поки там не запанували нові, пов’язані з переходом земель до Польщі. Також волочна поміра торкнулася селян Ковельського, Ратненського й Любомльського староств, а також приватних сіл Луцького ат Володимирського повітів Волині.

Новоотримані волоки за своїми розмірами помітно поступалися дореформеним селянським дворищам. Натомість на ліквідованих селян землях створювалися фільваркові господарства. У зв’язку з цим ставлення селянства України до заходів аграрної реформи та воочної поміри своїх земель було негативним. Заворушення на селі та виступи проти їх проведення фіксувалися впродовж другої половини 16 ст. У ході проведення аграрної реформи значної трансформації зазнала просторова локація сільських поселень України. В тих регіонах яких торкнулася волочна поміра, на зміну розкиданих маломірних селищ-дворищ приходили багато двірні села з впорядкованою забудовою.

Економічні реформи на українських землях мали відчутне суспільне значення. Насамперед через наступ на селянське землеволодіння посполиті були змушені відтіснитися на південний схід України, де значна їх частина згодом влилася в козацьке середовище. Певна частина слуг та бояр, які не змогли в ході аграрної реформи підтвердити своїх прав на землю та шляхетство, також поповнила ряди українського козацтва.

Дата добавления: 2015-05-08