Основні принципи контролю та оцінки знань

Основні принципи контролю знань студентів — об'єктивність, систематичність і своєчасність, цілеспрямованість, тематичність.Принцип об'єктивності і систематичності розглядається у працях Є.І.Перовського.Об'єктивність — це правильне визначення знань, умінь і навичок студентів і оцінка цих знань. Тільки об'єктивна оцінка дає студентам глибоке моральне задоволення та є дієвим стимулюючим фактором у навчанні, має велике виховне значення.Систематичність, як принцип контролю полягає в регулярному виявленні знань, умінь і навичок, органічно поєднуючись, з навчальним процесом та впливаючи на його хід (під своєчасністю контролю розуміємо рівномірність та його визначена частота в межах окремого уроку і всієї теми).Цілеспрямованість встановлює визначений підхід до добору матеріалу, який підлягає перевірці, згідно з вибором форм і методів перевірки та оцінювання знань, результатами навчання, врахуванням індивідуальних особливостей студентів.Принцип тематичності контролю забезпечується під час перевірки знань основних понять кожної теми, які мають бути глибше засвоєні студентами. Студент засвоює не безперервним потоком, а визначеними дозами, які повинні бути ним осмислені після активного сприйняття, а потім систематизовані у його пам'яті. Якість запам'ятовування залежить від визначеної кількості повторення засвоєного матеріалу та його практичного застосування, Тільки після цих психологічних дій студента можна перевіривши якість розуміння і запам'ятовування, переходити до вивчення наступної дози.Принцип тематичності в системі контролю має велике значення, оскільки виявлення рівня знань, дози матеріалу дає можливість вчителю керувати процесом засвоєння.У педагогічній практиці програмового навчання принцип тематичності використовується для вивчення нової інформації. Програмовий навчальний матеріал здійснюється за допомогою чіткого визначення його на невеликі дози і перевірки засвоєння кожної дози визначеним студентам.Поетапне формування знань і поетапна перевірка їх якості створюють благотворні умови для виділення самого суттєвого в навчальному матеріалі, звільнює від заучування зайвої інформації. Не слід ототожнювати принцип тематичності з своєчасністю (регулярністю) перевірки. Якщо перший сприяє сконцентрувати увагу на чітко виражених питаннях програми, на конкретних дозах навчального матеріалу, то інший зв'язаний з рівномірною перевіркою в часі. Під час тематичного контролю здійснюється й необхідна рівномірність і достатня частота перевірки.Отже, принцип тематичності, направлений на виявлення, оцінку і результат навчальних досягнень студентів з визначених суттєвих питань теми, на встановлення зв'язків між темами, а також міжпредметних зв'язків. Його компонентами є: контроль, перевірка, оцінка і результат навчальних досягнень студентів.

3. Види конролю та форми перевірки ЗУН студентів..

Вирішення проблеми підвищення якості підготовки спеціалістів з вищою освітою на сучасному етапі передбачає значне поліпшення контролю навчальної роботи студентів як важливого засобу управління процесом навчання.

Необхідність контролю навчальної роботи й оцінки знань студен­тів має об'єктивний характер. Тут діє закономірний зв'язок у ланцюгу: мета навчання – процес – результат – наступна мета. Але для того, щоб педагогічне грамотно визначити мету, необхідно точно знати, що вже досягнуто унаслідок навчання. У подальшому викладі ми будемо кори­стуватися такими поняттями: «контроль» – родове поняття; «перевір­ка» – процес контролю; «оцінка» – кількісна фіксація виявленого рівня знань у балах; «облік» – документальна фіксація (екзаменаційні відомості, залікові книжки студентів, журнали та ін.).

Контроль (від фр. control) має декілька значень. У дидактиці його розуміють як нагляд, спостереження і перевірку успішності студентів. Контроль має такі функції:

- освітня (сприяння поглибленню, розширенню, удосконален­ню знань студентів, уточненню і систематизації навчального матеріалу з предмету);

- діагностично-корегуюча (виявлення знань, умінь і навичок, утруднень, недоліків, неуспішності; забезпечення зворотного зв'язку у різновидах: «студент - викладач» і «студент - студент»);

- контролююча (визначення рівня знань, умінь і навичок сту­дентів, підготовленості до засвоєння нового матеріал, виставлення оцінок студентам);

- виховна (спрямована на покращення особистої дисципліни, розвиток волі, характеру, навичок систематичної самостійної праці та ін.);

- розвивальна (сприяння розвитку психічних процесів особис­тості - уваги, пам'яті, мислення, інтересів, пізнавальної активності, мов­леннєвої культури студентів);

- стимулююче-мотиваційна (стимулювання студентів до по­кращення навчальної діяльності, розвитку особистої відповідальності, формування мотивів навчання);

- управлінська (забезпечення цілеспрямованості у навчанні);

- прогностично-методична (стосується як викладача, який отримує досить точні дані для оцінки своєї праці, результатів запрова­дження своєї методики викладання, шляхів подальшого вдосконален­ня навчання, так і студентів, оскільки допомагає їм прогнозувати свою навчальну та наукову роботу).

Принципи організації контролю й оцінки знань студентів визначаються метою навчально-виховного процесу у ВНЗ, а також об'єктив­ними закономірностями педагогічного процесу в них. Основні принципи перевірки навчальної роботи й оцінки знань студентів:

- індивідуального характеру перевірки й оцінки знань студентів (передбачає індивідуальну роботу викладача з кожним студентом, врахування його індивідуальних особливостей);

- систематичності і системності перевірки й оцінки знань (здій­снення контролю протягом усього періоду навчання студента у ВНЗ);

- тематичності (стосується усіх ланок перевірки і передбачає оцінку навчальної діяльності студентів за семестр чи навчальний рік, і з кожної теми);

- диференційованої оцінки успішності навчання студентів (пе­редбачає здійснення оцінки успішності на основі різнорівневого підхо­ду);

- єдності вимог викладачів до студентів (передбачає ураху­вання кафедрами і викладачами діючих загальнодержавних стандар­тів);

- об'єктивності (це систематичний аналіз результатів міжсесій­ного контролю і показників успішності за єдиними критеріями з метою своєчасного здійснення заходів для поліпшення організації і змісту навчально-виховного процесу, підвищення ефективності і якості аудиторних і самостійних занять студентів з метою запобігання (зменшен­ня) відсіву їх із ВНЗ); гласності (доведення результатів контролю до відома студентів).

Викладені принципи як регулятори контролю навчальної роботи й оцінки знань студентів визначають конкретні види, методи, форми її організації, критерії та норми оцінки знань студентів. В теорії і практиці навчання склалися такі види контролю: діагностичний, поточний, тренувальний, відстрочений, тематичний, перехресний, рубіжний, підсум­ковий, заключний.

Види перевірки навчальної роботи студентів визначаються сту­пенем їх адекватності сформульованим принципам контролю знань.

Контроль включає в себе різні види перевірки ЗУН.

Традиційно склалися такі види та форми перевірки ЗУН студен­тів:

- попередня, поточна, тематична перевірка (міжсесійний конт­роль);

- залік, курсові роботи, колоквіум, консультація (рубіжний кон­троль);

- семестрові екзамени, державні екзамени, дипломні роботи (підсумковий та заключний контроль).

Попередню перевірку здійснюють з метою визначення ступеня готовності студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Останній може здійснюватися, наприклад, на початку навчального року з метою встановлення рівня знань студентів; перед вивченням нового розділу для визначення питань, що потребу­ють повторення, ступеня готовності студентів до сприйняття нової ін­формації за новою навчальною програмою, яку належить вивчити, у порядку підготовки студентів до практичних чи лабораторних робіт, до роботи над першоджерелами тощо.

Попередня перевірка може проводитись у формах письмових контрольних робіт, фронтальних опитувань перед початком практичних чи лабораторних робіт, усної перевірки окремих груп студентів, стандартизованого контролю знань.

Завданням поточної перевірки успішності студентів є збережен­ня оперативного (безпосередньо у процесі навчання) зовнішнього («викладач - студент - викладач») і внутрішнього («викладач - студент - студент») зворотного зв'язку. На базі отриманої інформації проводить­ся необхідне коригування навчальної діяльності студента, що особли­во важливо для стимулювання його самостійної роботи.

Поточна перевірка є органічною частиною навчального процесу і проводиться у рамках чинних форм організації навчання у вузі: на лек­ціях, семінарах, практичних і лабораторних роботах. Частіше вона здійснюється у таких формах:

• усна співбесіда за матеріалами розглянутої теми на початку наступної лекції, з оцінкою відповідей студентів (10-15 хв.);

• письмове фронтальне опитування студентів на початку чи в кінці лекції (10-15 хв.). Відповіді перевіряються і оцінюються виклада­чем у позалекційний час. Бажано, щоб контрольні запитання були за­здалегідь підготовлені на окремих аркушах, на яких студенти пишуть відповіді;

• фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (5- 20 хв.). Про­водиться найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт;

• перевірка за допомогою перфокарт (5-7хв.);

• письмова перевірка у вигляді понятійних диктантів, творів із гуманітарних дисциплін і контрольних робіт із природничо-математичних дисциплін;

• експрес - контроль;

• домашні завдання;

• практична перевірка знань на лабораторних і практичних за­няттях;

• тестова перевірка знань студентів.

Тематична перевірка знань студентів здійснюється на семінар­ських заняттях, колоквіумах, консультаціях. Основне завдання темати­чної перевірки - дати можливість студентам сприйняти й осмислити тему в цілому, в усіх її взаємозв'язках. Водночас було б неправильним протиставляти тематичний контроль поточному. Вони взаємопов'язані і входять до системи міжсесійного контролю. Наприклад, оцінка знань на семінарських заняттях виступає формою поточної перевірки знань студентів, їхньої самостійної роботи.

Водночас семінарські заняття виступають зовнішньою формою організації тематичної перевірки. Цьому сприяє передусім те, що семі­нарські заняття присвячуються найважливішим темам дисципліни, що вивчається. Сказане стосується також лабораторних і практичних за­нять. Семінарські, практичні і лабораторні заняття сприяють не тільки перевірці знань і способів діяльності, а й узагальненню знань, єдності теорії і практики, формуванню світогляду студентів.

Колоквіуми (від лат. colloquium – розмова, бесіда) виступають важливою формою тематичної перевірки й оцінки знань студентів. Го­ловне завдання колоквіуму – мобілізація студентів на поглиблене ви­вчення провідних тем чи розділів курсу. Неприпустимо, щоб колоквіуми перетворювались на іспит з усього курсу. У лекції важливо підкресли­ти, що найважливіше в колоквіумі – методика проведення співбесіди викладача зі студентами за найважливішими питаннями теми, розділу лекційного курсу чи питаннями, що вивчаються студентами cамостійно. Мета колоквіуму – допомогти студентам глибше розібратися в Теорети­чних питаннях, стимулювати їхню дослідницьку роботу.

При вивченні педагогічних дисциплін колоквіуми здебільшого проводяться перед педагогічною практикою, а також в кінці навчально­го року або семестру.

Консультації з контрольними функціями мають два основних рі­зновиди: а) консультації, на яких викладач перевіряє конспекти першо­джерел, самостійну роботу студентів над допоміжною літературою, допомагає студентам сформулювати необхідні узагальнення; б) консу­льтації – відпрацювання для студентів, які пропустили лекції, семінар­ські заняття.

Міжсесійний контроль сприяє забезпеченню ритмічної роботи студентів, виробленню у них вміння чітко організувати свою працю, допомагає викладачеві своєчасно виявити невстигаючих і допомагати їм, організовувати індивідуальні творчі Заняття для найкраще підготов­лених студентів. Дані міжсесійного контролю використовуються для внесення відповідних змін у матеріал, що вивчається на лекціях, у зміст консультацій, індивідуальної роботи зі студентами, контрольних робіт, колоквіумів.

Провідне місце у системі контролю навчальної роботи студентів посідає рубіжний контроль (заліки, курсові) та підсумковий і заключний контроль (семестрові та державні іспити), результати яких використо­вуються для визначення успішності студентів.

Заліки, екзамени, курсові та дипломні роботи, виробнича і пе­дагогічна практика традиційно вважаються основними формами конт­ролю навчальної роботи студентів.

Кількість іспитів, як правило, не повинна перевищувати п'яти, а кількість заліків за семестр – шести, у тому числі не більше двох дифе­ренційованих.

Заліки – це підсумкова форма перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних, курсових робіт (проектів), за­своєння студентами матеріалу семінарських занять, результатів прак­тики.

Заліки, як правило, проводяться без білетів і оцінок, у вигляді бесіди викладача зі студентами. Співбесіди можуть проводитися інди­відуально. Під час заліку викладач констатує факт виконання чи неви­конання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і система­тично працював протягом семестру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

Іспити складаються, як правило, за білетами, затвердженими кафедрою. На консультаціях перед іспитом викладач знайомить сту­дентів з екзаменаційними білетами.

Досвідчені викладачі нерідко проводять іспити за білетами у ви­гляді вільної бесіди. При цьому запитання білета виступають стрижнем такої бесіди, а оцінка оголошується як її підсумок. Це сприяє створен­ню атмосфери довіри та взаєморозуміння. Великим майстром прове­дення іспитів у формі співбесіди був проф. С. Чавдаров (Київський університет).

У деяких ВНЗ нагромаджений певний досвід проведення іспитів без білетів (з урахуванням специфіки курсу).

Іспит з "відкритим підручником" розрахований насамперед на перевірку уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, довідниками, навчальними посібниками то­що. Очевидно, такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і вели­ких за обсягом дисциплін. Академік П. Копнін (Київський універси­тет) вважав, що такий іспит доцільно проводити, наприклад, у бібліо­течному залі з відкритим фондом літератури.

Практичний іспит найчастіше зводиться до виготовлення сту­дентами натуральних об'єктів, їх схем, макетів тощо. У студентів педа­гогічних університетів іспит може проходити у вигляді підготовлених педагогічних ситуацій.

Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працюють протягом року.

Курсові роботи (проекти) студенти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.

Державні випускні екзамени приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) у наперед визначеному і затвердженому складі. Окрім державних екзаменів студенти-випускники захищають перед ДЕК дип­ломні роботи (проекти).

Усі згадані види контролю знань студентів (попередній, поточ­ний, тематичний, підсумковий) є відносно самостійними, хоча й тісно пов'язаними між собою.

Найбільш ефективними методами перевірки і контролю успішно­сті студентів є методи: усного контролю і самоконтролю, письмового контролю і самоконтролю, лабораторно-практичного, програмованого контролю (машинного, безмашинного), тестового контролю.

Основними формами організації перевірки знань студентів у су­часних ВНЗ є, насамперед: індивідуальна, групова, фронтальна пере­вірка, самоконтроль, рейтингова система.

Важливим критерієм перевірки ступеня готовності студента до творчої праці є його участь у науково-дослідній роботі.

Навіть дотримання вимог контролю зменшує негативні наслідки недоліків, властивих кожному виду контролю. Основні недоліки тради­ційно здійснюваного контролю такі:

а) репродуктивний характер (не дає змоги перевірити здатність

свідомо використовувати здобуті знання у практичній діяльності):

б) обсяг знань, умінь, навичок на даному етапі навчання, що потрапили в довготривалу пам'ять, не можна з'ясувати;

в) суб'єктивність в оцінюванні навчально-пізнавальної діяльності.

Подолання їх, на наш погляд, в певній мірі, сприятиме впрова­дження тестового контролю знань студентів. Слово «тест» в англій­ській мові означає «випробування, проба, експеримент, перевірка». В педагогічній літературі під дидактичним тестом розуміють підготовле­ний, згідно з певними вимогами, комплекс завдань, які пройшли по­переднє випробування, з метою визначення якісних показників, і до­зволяють виявити в учасників тесту компетенції, і результати якого піддаються певному оцінюванню заздалегідь встановленими кри­теріями».

У тестології – теорії і практиці тестування – виділяють різні ви­ди тестів. їх класифікують за такими ознаками.

1. За цільовими, функціональними і смисловими:

- за метою застосування (констатуючі, діагностуючі, прогности­чні тести);

- за видом контролю (тести поточного, рубіжного (проводяться наприкінці семестру), підсумкового (проводяться в кінці кожного навчального року), заключного контролю (в кінці курсу навчання);

- за об'єктом контролю (тести, спрямовані на вимірювання рів­ня засвоєння знань; тести, спрямовані на вимірювання рівня сформованості умінь);

- за співвідношеннями з нормами чи критеріями (тести, орієнто­вані на норми знань; тести, орієнтовані на критерій оцінки);

- за статусом контролюючої програми (стандартизований (тест, що пройшов апробацію на досить великій (600-1000 чоловік) кількості учасників тестування і який має стабільні і допустимі показники якості, а також специфікацію – паспорт з нормами, умовами та інструкціями для його багаторазового використання в процесі контролю за якістю знань); нестандартизовані тести (тести, складені самими викладачами для своїх студентів).

2. За формальними ознаками:

- за структурою та способом оформлення відповіді (вибіркові тести, тести з вільною конструйованою відповіддю);

- за характером вибіркових відповідей (альтернативні тести, тести множинного, тести перехресного вибору);

- за гомогенністю завдань (тести на швидкість, на складність);

- за способом презентації мовленнєвого стимулу (тести з ви­користанням технічних засобів навчання, тести без використання тех­нічних засобів навчання);

- за використанням засобів оперативного машинного зв'язку (машинні, безмашинні).

Тест, як правило, складається з двох частин – інформаційної та операційної. Інформаційна частина має включати чітко і просто сформульовану інструкцію, що і як слід виконувати учаснику тестування. Бажано, щоб інструкція супроводжувалася прикладом виконання. Операційна частина тесту складається з певної кількості тестових завдань. Виконані тестові завдання потребують відповідної оцінки і визначення знань тестованого.

Дата добавления: 2015-05-08