Актуальні проблеми теорії держави і права

27.Юридична відповідальність та державний примус

Юридична відповідальність є одним із примусових засобів, що застосовуються від імені держави. Особливістю відповідальності як примусового засобу впливу є те, що вона застосовується від імені держави, державними органами, має правовий характер, здійснюється у визначених законом формах та на законних підставах.

Однак юридична відповідальність не є єдиним засобом державного примусу. Це зумовлюється різноманітними цілями держави у процесі здійснення правового регулювання.

Окрім юридичної відповідальності, засобами примусового впливу є міри захисту суб'єктивних прав, заходи запобігання, примусові заходи виховного характеру, заходи медичного характеру.

Засоби захисту суб'єктивних прав застосовуються у передбачених законом випадках з метою поновлення порушеного права та захисту суб'єктивних прав без притягнення порушника до відповідальності. Саме такий характер мають примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін. Особливістю цих засобів є те, що вони закріплені не санкціями норм права, а диспозиціями.

До примусових засобів належать заходи запобігання, що застосовуються для запобігання чи припинення правопорушень. Відсутність правопорушення зумовлює і відсутність покарання. До таких засобів належить затримання, обшук, вилучення речей та документів. Вони мають правовий характер, здійснюються за наявності певних підстав, а також у межах соціального процесу.

Примусові засоби виховного характеру застосовуються до неповнолітніх дітей чи недієздатних осіб за вчинення ними суспільно небезпечних діянь. Вони не несуть елементів кари, оскільки спрямовані на перевиховання осіб, які ще не можуть повністю усвідомлювати своєї поведінки чи не розуміють шкідливих результатів власної діяльності.

Засоби медичного характеру полягають у примусовому лікуванні правопорушників в умовах, що забезпечують їх суспільну безпеку. Це стосується осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності.

Оскільки в юридичній літературі юридична відповідальність та державний примус або ж ототожнюються, або ж протиставляються, то важливого наукового та практичного значення має визначення їх співвідношення та взаємодії. Співвідношення цих категорій засновується на наявності спільних і особливих рис.

Спільні риси:

1. Всі засоби примусового впливу здійснюються спеціальними державними органами.

2. Вони мають правовий характер, оскільки здійснюються в рамках права.

3. Застосовуються на правовій основі у межах закріпленого нормативного процесу.

4. Переслідують певну мету.

5. Мають примусовий характер, тобто здійснюються поза волею правопорушника.

6. Спрямовані на охорону та відновлення порушених прав чи суспільних інтересів.

7. Підставою їх застосування є правопорушення.

Відмінні риси:

идична відповідальність	Інші засоби державного примусу
Передбачається санкцією правової норми	Передбачається диспозицією норми права
Застосовується з метою перевиховання та покарання	Застосовується з метою відновлення порушеного права
Застосовується у випадку вчинення правопорушення	Застосовується і для попередження чи припинення правопорушення
Пов'язана з новим додатковим обов'язком — нести відповідальність	Не передбачає додаткового обов'язку
Примус має основне значення, оскільки через нього реалізується відповідальність	Примус має допоміжне значення
Передбачає необхідність встановлення вини суб'єкта та доведення його протиправної поведінки	Встановлення вини та наявності протиправної поведінки не є обов'язковим

Таким чином, юридична відповідальність є самостійним різновидом державно-примусових заходів, однак потрібно пам'ятати, що наявністю лише названої відповідальності державний примус не вичерпується.

28. Зміст і значення Конституційного принципу юридичної відповідальності-презумпції невинності громадян.

Зміст цього принципу продубльовано у ст. 14 КПК України: "Обвинувачений вважається невинним, поки його винність у вчиненні злочину не буде доведена в передбаченому цим Кодексом порядку і встановлено що набрало законної сили вироком суду".

Презумпція невинності виражає не особисте ставлення якоїсь конкретної людини до обвинувачуваного, а його обєктивне правове положення. Підозрювані й обвинувачені у скоєнні злочинів користуються правами і свободами і несуть обовязки, встановлені для громадян України, з обмеженнями, встановленими Законом України "Про утримання під вартою підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочинів" Зокрема, у зазначеної категорії громадян зберігається право обирати та бути обраними.

З презумпції невинуватості випливають три ключові положення:

1) підозрюваний або обвинувачений не зобовязаний доводити свою невинність;

2) тягар доказування обвинувачення та спростування доводів, що наводяться на захист підозрюваного чи обвинувачуваного, лежить на стороні обвинувачення;

3) всі сумніви у винності обвинуваченого, які не можуть бути усунені в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законом, тлумачаться на користь обвинуваченого.

Презумпція невинності опровержима: припущення про невинність діє до тих пір, поки на основі достатніх, достовірних і обєктивних доказів у судовому засіданні не буде встановлена вироком суду вину особи у вчиненні злочину. Обвинувальний вирок не може бути заснований на припущеннях.

Дата добавления: 2015-05-08