Предмет, метод і завдання адміністративно-правового регулювання у сфері господарювання. 4 страница

88) проводить відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку), у тому числі після проведення митного контролю та митного оформлення;

89) здійснює державний експортний контроль під час проведення митного контролю та митного оформлення товарів;

90) проводить контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій;

91) здійснює контроль за дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, за наявністю торгових патентів;

92) застосовує до фінансових установ, які не подали відповідним територіальним органам ДФС в установлений законом строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків чи розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного територіального органу ДФС про взяття рахунка на облік у ДФС, фінансові (штрафні) санкції в установлених Податковим кодексом України розмірах;

93) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Питання № 10 Адміністративно-правовий статус публічних загальнообов’язкових фондів у сфері господарювання.

Наразі в Україні провідне місце в системі соціального захисту громадян посідає загальнообов‘язкове державне соціальне страхування. Воно передбачає матеріальну підтримку громадян при виникненні страхових випадків за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або роботодавцем, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку, законом передбачено такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

· пенсійне страхування;

· страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

· страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

· страхування на випадок безробіття;

Організаційно-адміністративне забезпечення такої діяльності (за винятком медичного страхування) на підставі профільних законів здійснюється відповідними фондами, а саме:

· Пенсійним фондом України (далі – ПФУ);

· Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – ФВП)[2];

· Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – ФНВ);

· Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі – ФБ).

· Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України (далі – Міністр).

· Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок).

· Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

· Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

· реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску;

· внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

· керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

· призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати;

· забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;

· ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів;

· забезпечення надходжень від сплати збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, ведення обліку цих надходжень, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою, забезпечення ведення реєстру застрахованих осіб;

· виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.07.91 № 92 «Про створення Фонду Української РСР соціального захисту інвалідів» з метою фінансування державних соціальних програм, для підтримки і захисту людей з особливими потребами створено Фонд України соціального захисту інвалідів.

З 11.07.02 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 954 «Питання Фонду соціального захисту інвалідів» Фонд реорганізовано в урядовий орган державного управління у складі Міністерства праці та соціальної політики України.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.01.11 №49 «Деякі питання Фонду соціального захисту інвалідів» з 25.05.11 Фонд реорганізовано у бюджетну установу шляхом перетворення з віднесенням її до сфери управління Державної служби з питань інвалідів та ветеранів.

Фонд відповідно до покладених на нього завдань:

1) координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо:

реєстрації у них підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю;

організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків;

обліку підприємств установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю;

збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; обліку зазначених сум адміністративно-господарських санкцій та пені і використання шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, фінансування заходів, спрямованих на фізкультурно-спортивну реабілітацію інвалідів, фінансування витрат на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку інвалідів та інші заходи, визначені законом;

обліку заборгованості по сплаті сум адміністративно-господарських санкцій і пені, які нараховані підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських організацій інвалідів, фізичним особам, які використовують найману працю;

ведення претензійно-позовної роботи у судах різних інстанцій;

здійснення контролю за цільовим використанням коштів, наданих підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських організацій інвалідів, фізичним особам, які використовують найману працю, у вигляді фінансової допомоги, цільової позики та дотації;

видачі підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських організацій інвалідів, фізичним особам, які використовують найману працю, у встановленому законодавством порядку довідок про чисельність працюючих інвалідів, які мають основне місце роботи;

2) розробляє та подає Міністерству соціальної політики України за погодженням із Державною службою з питань інвалідів та ветеранів України пропозиції щодо визначення потреби в коштах для надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, фінансування заходів, спрямованих на фізкультурно-спортивну реабілітацію інвалідів, фінансування витрат на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку інвалідів та інші заходи, визначені законом;

3) здійснює фінансування програм щодо соціального захисту інвалідів;

4) веде реєстр роботодавців на електронних носіях інформації, до якого включаються дані їх звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів;

5) співпрацює з міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів та її секретаріатом, а також громадськими організаціями інвалідів і заснованими ними підприємствами та організаціями;

6) взаємодіє з питань соціального захисту інвалідів та надання соціальної допомоги інвалідам, у тому числі під час розроблення проектів відповідних програм, з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними установами та організаціями;

7) отримує та спрямовує благодійні внески підприємств і громадян на заходи щодо соціального захисту інвалідів;

8) бере участь у розробці та вдосконаленні законодавства у сфері соціального захисту інвалідів;

9) надає безкоштовні інформаційно-консультаційні послуги інвалідам і підприємствам з питань, що належать до його компетенції;

10) висвітлює в засобах масової інформації питання, що стосуються його діяльності;

11) виконує інші функції відповідно до покладених на нього завдань.

.

Питання № 29 Адміністративна відповідальність за порушення суб’єктами господарювання екологічного господарства.

Адміністративна відповідальність являє собою застосування уповноваженими органами й посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі охорони НПС, природокористування. Адміністративні екологічні правопорушення (гл.7 Кодексу України про АП) згруповані за галузевою ознакою, а саме:

земельні правопорушення (ст. 52 - 56);

правопорушення в галузі використання й охорони надр (ст. 57 - 58);

водні правопорушення (ст. 59 - 62);

лісові правопорушення (ст. 63 -77-1, 83-1);

правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря (ст. 78-79, 84);

в галузі використання й охорони тваринного й рослинного світу (ст. 77-1, 83-1, 85-90, 91).

Окрему групу складають правопорушення, пов'язані з недотриманням екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та прийнятті в експлуатацію об'єктів або споруд, створенні біотехнологій, у процесі експлуатації транспортних та інших пересувних засобів, поводженні з відходами, пестицидами, агрохімікатами, токсичними речовинами, у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 79-1 - 83, 90-1, 91-3).

Також передбачена адміністративна відповідальність за перевищення лімітів і нормативів використання природних ресурсів (ст. 92-2) та відмову від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації (ст. 91-4).

Залежно від характеру, змісту та виду екологічного правопорушення (ст. 24) можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення: попередження, штраф, оплатне вилучення або конфіскація предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права полювання).

Справи про екологічні адміністративні правопорушення розглядають у межах своїх повноважень: судді районних, міських судів; органи державного геологічного контролю; органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби;органи земельних ресурсів;органи захисту рослин; органи водного господарства;органи рибоохорони;органи лісового господарства;органи мисливського господарства; органи екології та природних ресурсів України.

Стягнення застосовуються відповідно до рішень, що приймаються уповноваженими органами, у порядку, що встановлений адміністративним законодавством.

Питання № 30 Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері господарювання.

Адміністративно-правове регулювання у сфері господарювання нерозривно пов’язане з господарським і цивільним правом - перш за все тому, щ₀ галузі регулюють відносини майнового характеру. Саме їх охорону засобам адміністративного права має забезпечити адміністративно-господарське право шляхом реалізації публічною адміністрацією норм адміністративного права.

Адміністративно-правове регулювання у сфері господарювання межує- з фінансовим правом, яке регулює відносини, що складаються в процесі фінансово-бюджетної діяльності держави. Фінансове право здійснює регулювання мобілізації, розподілу та використання грошової маси, яка поперед всього сплачується суб’єктами господарювання. В цьому ж аспекті можна говорити про податкове та митне право, які мають подвійну природу, як підгалузі фінансового і адміністративного права. Хоча податкове і митне право то у більшості країн ЄС входить до системи адміністративно-господарського права, але у вітчизняній юриспруденції зазначені навчальні дисципліни вже знайшли своє стійке визнання, як комплексні утворення - підгалузі адміністративного та фінансового права

Отже, адміністративно-правове регулювання у сфері господарювання є складовою правової системи України, підгалуззю адміністративного права, яке шляхом розвитку та уточнення конституційно-правових норм у сфері господарювання робить вагомий внесок у забезпечення прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, захисту прав споживачів, законного державного та суспільного інтересу.

Актуальні проблеми господарського права.

питання 5

Методи господарського права, їх особливості та відімінність від методів цивільного та адміністративного права

Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. До них належать такі:

Ключовий метод господарського права – метод підпорядкування суб'єктів господарювання суспільному господарському порядку, тобто встановленому в суспільстві укладу матеріального виробництва, що ґрунтується на положеннях Конституції, нормах права, моральних принципах, лілових правилах і звичаях, схвалених законодавчою владою в стратегічних економічних рішеннях, які забезпечують гармонізацію приватних і публічних інтересів та створюють партнерські, доброзичливі взаємовідносини у господарюванні.

Метод автономних рішень – метод господарського права, що ґрунтується на можливості суб'єктів господарювання мати право за власною ініціативою приймати рішення, які не суперечать законодавству України.

Метод владних приписів – метод, господарського права, що ґрунтується на виконанні вимог закону при моделюванні поведінки суб'єктів господарської діяльності, їх взаємовідносин між собою та державою.

Метод рекомендацій – метод господарського права, що ґрунтується на регулюванні поведінки суб'єктів господарських відносин шляхом впровадження рекомендованих моделей.

Для адміністративного права характерны інші методи правовогорегулювання:

-метод влади –підпорядкування (субординації) або метод прямого розпорядництва, коли одна сторона відносин є юридичновладною, а інша – юридичнопідвладною (наприклад, відносини між податковою адміністрацією та платниками податків,між інспектором ДАІ та учасниками дорожнього руху).

- метод рекомендацій– рекомендації суб’єкта відносин здобувають правову силу за умови прийняття її іншим учасником;

- метод узгодження (координації) – він регулює відносини між

учасниками,які неперебувають між собою у підпорядкуванні;

-метод рівності–означає, що суб’єкти, які знаходяться на одному рівні державного механізму, здійснюють спільні дії у формі адміністративного договору.

А вже метод цивільного права регулює сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, які характеризуються юридичною рівністю сторін, а також можливістю врегулювання цих відносин останніх, на свій погляд, за винятками які є встановленими цивільним законодавством.

Основні методи цивільного права

юридична рівність сторін - проявляється в тому, що сторони визна­ються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи, кожна з яких має свій комплекс прав і обов’язків та не підпорядкована ін­шій;

автономія волі сторін (означає можливість самостійно й вільно проявляти та формувати свою волю) і диспозитивність (надає пра­во сторонам визначати характер власних взаємовідносин у межах, встановлених законом, у відповідних випадках формувати свої пра­ва та обов’язки; вони мають також можливість вибору між декілько­ма варіантами поведінки);

удіна

Актуальні проблеми господарського права.

питання 6

Джерела носподарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права.

Джерела господарського права — зовнішня форма виразу пра­ вил поведінки в сфері господарювання, загальнообов'язковість, що забезпечує їх, і регулятивна дія.

До джерел господарського права України належать:

— господарське законодавство;— нормативні договори;— судова практика;— ділові звичаї;—юридична доктрина.

Господарське законодавство включає не тільки закони у власно­му сенсі, але і підзаконні нормативно-правові акти в межах, що не суперечать законам. Зокрема, в сфері господарювання регулюються Конституцією України, Гос­подарським кодексом України, законами України, нормативно- правовими актами Президента України і Кабінету Міністрів Укра­їни, нормативно-правовими актами інших органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативно - правовими актами.

Серед законів у сфері господарського законодавства найвищу юридичну силу має Конституція України.

Наступними нормативно-правових актів, які регулю­ють господарську діяльність, виступають закони. Особливе місце тут відводиться Господарському кодексу (ГК) України.

Інші акти господарського законодавства покликані роз­винути основні засади ГК України, конкретизувати його норми і принципи.

Основними актами господарського законодавства є:

— закони України «Про господарські товариства» «Про акціонерні товариства» «Про зовнішньоекономічну діяльність «Про банки і банківську діяльність. і багато інших законодавчих актів;

— Укази Президента України «Про запровадження єдиної регу­ляторної політики у сфері підприємництва» "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки тощо;

— постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення повно­важень органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо;

— рішення центральних та інших органів виконавчої влади.

Рішення Конституційного Суду усувають прогалини в системі господарського права.

Норма, яка підлягає перевірці на конституційність Конституцій­ним Судом України, завжди є конкретною нормою, але висновки суду мають, як правило, більш загальне значення і можуть бути поширені на аналогічні за юридичним змістом норми інших актів законодавства. Правові позиції, сформульовані Конституційним Судом України можуть розглядатися як судові прецеденти, які заповнюють прогалини в законодавстві і формують судову практику, забезпечуючи її однаковість..

Рішення судів, особливо вищих інстанцій, в частині визначення цих оціночних понять стають невід'ємною частиною правил здійснення господарської діяльності.

Більшість листів, рішень вищих судових інстанцій, постанов Пленуму Верховного Суду України і його правові позиції у кон­кретних справах фактично є джерелом права при розгляді справ для всієї системи судових органів.

Під звичаєм розуміється правило поведінки, що склалося вна­слідок його фактичного застосування протягом тривалого часу.

Про необхідність застосування звичаю в господарському праві свідчать спеціальні вказівки норм права типу «торгові та інші чесні звичаї» «професійна етика» «умови, необхідні для договорів даного виду» «вимоги, що у певних умовах звичайно ставляться» «види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосо­вуються у господарському.

Звичай застосовується коли необхідно визначити «розумні критерії» строків, якості, кількості та інших загальноприйнятих характеристик обов'язку сторони.

суб'єкти господарювання за сприяння зацікавлених органі­зацій можуть розробляти правила професійної етики в конкуренції для окремих сфер господарювання і певних галузей економіки.

нерідко звичай стає в один ряд із законом.

Кудіна

Державне управління у сфері економіки

питання 5

Суб»єкти публічної адміністрації, які здійснюють адміністративно правове регулювання у сфері господарювання.

Складовими елементами системи публічної адміністрації виступають: «державне управління» та «місцеве самоврядування». Органи виконавчої влади, що здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, та органи місцевого самоврядування, що розв'язують значну частину місцевих справ, управляють ними в інтересах суспільства та формуються навколо органів виконавчої влади, необхідно розглядати як одне ціле, тобто як систему публічної влади, яка здійснює адміністративно-управлінські функції, а основні складові частини такої системи доповнюють та взаємодіють одна з одною з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства.
Проте, публічні функції виконуються не лише суб'єктами публічної адміністрації, але й іншими суб'єктами, зокрема: державними та комунальними закладами, організаціями, підприємствами. Такі суб'єкти, що належать до публічного сектору і виконують публічні функції (наприклад, невідкладна медична допомога, рятувальні служби тощо), вимагають особливого режиму праці, відмінного від праці у приватному секторі. Тому залежно від обсягу публічних завдань (якщо за певних умов приватний сектор не повинен або не може виконувати відповідні завдання, які є необхідними для держави та суспільства) поняття публічної служби може розширюватися.
Публічна адміністрація здійснює певний цілеспрямований вплив її суб'єктів на ті сфери життєдіяльності суспільства, які потребують такого впливу, з метою узгодження та задоволення як інтересів держави, так і інтересів суспільства.
Таким чином, під поняттям «публічна адміністрація» слід розуміти систему органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб'єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому, а також сукупність цих адміністративно-управлінських дій та заходів, встановлених законом.
можливо виділити низку притаманних їй ознак (властивостей):
1) це певним чином узгоджена і організована система органів;
2) суб'єктом виступає держава в особі органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування;
3) складовими елементами системи виступають також державні заклади, організації, установи;
4) публічна адміністрація спирається на владні повноваження, виконує адміністративно-управлінські функції;
5) діяльність публічної адміністрації поширюється на все суспільство;
Принципими є
1) верховенства права як пріоритету прав та свобод людини і громадянина, гуманізму та справедливості в діяльності публічної адміністрації;
2) законності як діяльності публічної адміністрації відповідно до повноважень і в порядку, визначених законом;
3) відкритості як оприлюднення та доступності для громадян інформації про діяльність та рішення публічної адміністрації, а також надання публічної інформації на вимогу громадян;
6) підконтрольності як обов'язкового внутрішнього та зовнішнього контролю за діяльністю публічної адміністрації, в тому числі судового;
7) відповідальності як обов'язку публічної адміністрації нести юридичну відповідальність за прийняті рішення, дії та бездіяльність

Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що публічна адміністрація - це певним чином побудована система органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та інші суб'єкти, наділені адміністративно-управлінськими функціями, які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому.

Кудіна

Державне управління у сфері економіки

Питання 6

Повноваження кабінету міністрів України у сфері господарювання.

Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у відповідних сферах. Розглянемо повноваження Уряду в цих сферах.

У сфері господарювання Уряд забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання.

Актуальні проблеми теорії держави і права.

питання 5

Основні сучасні концепції держави

Сучасні концепції держави дуже різноманітні, що зумовлюється:

• складністю соціальної структури сучасного суспільства;

• історичними особливостями розвитку тих чи інших країн;

• різноманітністю методологічних підходів до певної проблеми;

• існуванням країн різного ступеня розвитку та ін.

1. Представники теорії держави загального вважають, що суспільство й держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Характерною рисою такої держави є звуження репресивно-каральних функцій і суттєве обмеження державного примусу. Основними функціями держави стають: культурно-освітня діяльність, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, захист працівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців.

2. Теорія еліт ґрунтується на ідеї нездатності широких мас населення до управління державою. Тому політика — сфера боротьби двох протилежних груп: панівної меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй більшості (усе інше населення країни). Ця еліта утворюється шляхом висування індивідів, які досягли у своїй справі найбільших успіхів.

3. Фашистські ідеї державності — це суміш різних положень, метою яких є виправдання, заохочення найнижчих людських інстинктів. Однією з головних складових фашистської теорії є расизм, що поділяє людей за біологічними та соціальними ознаками на декілька груп (рас), одна з яких проголошується істинним представником людського роду. Тому завдання держави забезпечення процвітання панівної раси шляхом завоювання інших держав для розширення "життєвого простору", поширення "культурної раси". При цьому державні органи повинні керуватися партійними ідеологічними настановами, діями вождя, що є істиною в останній інстанції. У сфері міжнародних відносин фашизм виходить з культу грубої сили. Насилля проголошується найважливішим чинником розвитку, а гуманізм — проявом неповноцінності раси, спробою виправдання її слабовілля і боягузтва.

4. Концепція національної держави — головним у цій концепції є обґрунтування того, що основне призначення держави полягає в забезпеченні створення найсприятливіших умов для існування та розвитку певної нації. Нині ця теорія набула поширення у країнах колишнього СРСР, Східної та Південно-Східної Європи. В умовах формування національного ринку за часів феодалізму або в умовах боротьби за визволення від колоніальної залежності ідея створення національної держави мала позитивне значення" сприяючи історичному прогресу. Сьогодні, особливо в умовах багатонаціональних країн, вона може мати місце лише за певних умов, і насамперед, коли враховується реальний стан міжнаціональних стосунків та інтереси національних меншин.

Дата добавления: 2015-05-08