Вдосконалення господарського законодавства 7 страница

Реалізація інфраструктурних проектів із застосуванням механізмів ДПП здатна забезпечити кожному регіону економічне зростання, залучення інвестицій, створення нових робочих місць. У свою чергу, розвинена інфраструктура значно підвищує інвестиційну привабливість регіону, створює основу для реалізації бізнес-проектів і, як наслідок, забезпечує стійке зростання бюджетів різних рівнів та доходів населення.

Перспективними науковими дослідженнями розвитку державно-приватного партнерства в Україні мають бути нові форми співпраці влади та бізнесу та особливості їх реалізації у різних галузях економіки та сферах життєдіяльності суспільства.

1. Юридична наука, її система та проблемні питання класифікації

Система юридичних наук- це сукупність взаємозалежних наук, що вивчають державу й право як відносно відособлені, самостійні соціальні інститути. Кожна із цих наук має свої власні дослідницькі завдання, мети, підходи. Вся сукупність юридичних наук охоплюється загальним для них поняттям (і назвою) - юриспруденція.

Структура системи юридичних наук- це внутрішній підрозділ всіх юридичних наук на їхні основні види. Останнім часом у науковедческой юридичній літературі звичайно в системі юридичних наук розрізняють науки:

1) історико-теоретичні;

2) галузеві;

3) спеціально-юридичні.

Історико-теоретичні науки- це теорія держави й права, історія держави й права, історія політичних і правових навчань.

Галузеві науки - це науки державного (конституційного), цивільного, трудового, адміністративного, карного й т.д. права.

Спеціально-юридичні науки- це криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, судова психологія, судова бухгалтерія, ОРД.

Теорія держави й права - це самостійна галузь наукового знання про державу й право.

В сучасній юридичній літературі зазвичай виокремлюють 2 підходи до розуміння поняття наука: 1 підхід- дослідницький, в межах якого наука розуміється, як система знань, які підлягають спочатку збиранню, опрацюванню, систематизації і лише потім виокремлення, як певної галузі знань. 2 підхід –це практичний і характеризує науку з точки зору можливості застосування отриманих знань у практичній прикладній діяльності.

Таким чином, наука – це усвідомлена і заснована на певній методологічній основі діяльністьсть суб’єктів, що має професійне значення та націлена на вивчення явищ, предметів та категорій, які в подальшому і складають предмет цієї науки.

Юридична наука має свою структуру, тому можливо виокремити 2-аспектну структуру юридичної науки:

1. Внутрішня структура науки, що надає можливість виокремити її структурні елементи таким чином:

1.1. Суб’єкт наукової діяльності, що має як індивідуальний так і колективний характер.

1.2. Мета діяльності полягає у можливості пізнання різноманітних ідей, концепцій, поглядів, тенденцій розвитку аспектів такої діяльності.

1.3. Функції науки, що забезпечують повноцінне дослідження та прогнозування розвитку державно-правових категорій.

1.4. Методологічна основа, що включає в себе наявність прийомів та способів за допомогою яких відбувається дослідження державно-правових явищ та яка характеризує науку, як самостійну.

1.5. Форми діяльності, що забезпечують формальний вираз результатів такої діяльності (монографії, статті, дисертації, тези).

1.6. Результат діяльності, що характеризується утворенням системи знань.

2. Предметний аспект (структура):

2.1. Теоретико-історичні науки (ТДП, ІДП).

2.2. Галузеві, міжгалузеві.

2.3. Спеціально-прикладні.

Зміст юридичної науки складається з певного блоку знань юридичного спрямування до яких можливо віднести наступні:

1. Фундаментальні, теоретичні та історичні знання, які складають основу юридичної науки і в цілому забезпечують єдність юридичних наук.

2. Знання методологічного характеру, які забезпечують можливості дослідження предмету ТДП з точки зору виокремлення способів їх дослідження, як на загальнонауковому так і на спеціально науковому рівні.

3. Знання галузевого характеру, вони надають можливість визначити основні напрямки та особливості державно-правового впливу на певну сферу суспільних відносин.

4. Це знання прикладного характеру, що проявляється, по-перше, у можливості застосування знань неюридичного характеру, але таких, що є важливим для пізнання держави і права і, по-друге, характеризують юридичну діяльності як форму суспільної практики.

2. Особливості функцій науки теорії держави і права

Під функціями слід розуміти основні напрямки впливу даної науки на державно-правову дійсність, інші юридичні науки, через які проявляються суть науки теорії держави і права та її призначення.

Характерною особливістю теорії держави і права є притаманність загальних (характерних для всіх юридичних наук) та спеціальних (власних) функцій. До загальних належать: пізнавальна, евристична, прогностична, прикладна, ідеологічна. В науці теорії держави і права міститься численна кількість різних функцій, можливі навіть істотні зміни у назвах – це свідчить про широкий спектр даного питання та множинністю досліджень.

Пізнавальна функція – теорія держави і права спрямована на дослідження державно – правових явищ, глибоке вивчення і розширення знань про такі категорії як «держава» та «право». Дана функція найбільш ефективна на первинних етапах дослідження держави та права, їх функцій, ознак, що відрізняють її від інших юридично-значущих явищ. Але пізнавальна функція потребує невпинного оновлення та нового дослідження, вона не знаходиться на певній точці весь проміжок часу, адже усі державно – правові явища знаходяться у невпинному розвитку та взаємодії, і те що досліджувалось декілька років раніше, не може визнаватись як категоричне сьогодні. Все це залежить від певних державних та політичних явищ, процесу дослідження та відповідного суб’єкта – дослідника.

Евристична функція – теорія держави і права спрямована на узагальнення найбільш загальних зв’язків та закономірностей виникнення розвитку, функціонування держави і права. Закономірності – це конкретні, необхідні, загальні та стійкі, повторювані зв’язки між явищами та процесами, які відбуваються у правовій системі.

Прогностична функція – теорія держави і права досліджуючи питання про державу та право дає можливість сформувати подальший розвиток державно – правової дійсності, передбачити в якому саме напрямку буде прямувати дана наука. Досліджуючи ці явища на конкретному етапі історичного розвитку можна виявити певні тенденції, які будуть притаманні у майбутньому чи навпаки стануть недоцільними. Виділяються певні прогалини та проблеми, які стануть гострими та можливі шляхи розвитку й оновлення існуючих наукових знань.

Прикладна функція – теорія держави і права в процесі функціонування та досліджень застосовує свої знання на практиці. Дану функцію ще називають допомога практиці. Вона виступає елементом вирішення проблем, адже при наявності якихось неоднозначностей чи суперечок вступає теорія держави і права і за допомогою своїх знань та догм вирішує конкретні юридичні факти. Зокрема, при відсутності певної норми, яка регулювала б діяльність осіб у цивільному праві може застосовуватися аналогія права чи аналогія закону. Так при такій ситуації неминуче буде звернення саме до теорії держави і права для роз’яснення змісту та значення аналогії права чи аналогії закону.

Ідеологічна функція – формує певний рівень правосвідомості, який базується на повазі до права, до держави, її функцій та поставлених цілей. Теорія держави і права є сукупністю поглядів та понять, які базуються на певних критеріях та дають змогу різнобічно розкрити сутність певного державно – правового явища, дати йому незалежну, об’єктивну, оцінку. Саме завдяки таким поглядам та ідеям відбувається орієнтація та виховання учасників певних відносин на шляху до поваги та розумінні держави та права.

Як вже зазначалось, теорія держави і права має і власні, специфічні, притаманні лише їй функції. До них належать: узагальнююча, системна, методологічна.

Узагальнююча функція – теорія держави і права досліджує найбільш загальні питання, вчення держави та права в окремих країнах, торкається тих проблем, які стануть в нагоді іншим наукам. Використовує знання та наукові здобутки інших наук для дослідження державно – правових явищ, відбувається обмін науковими знаннями.

Системна функція - теорія держави і права об’єднує всі юридичні науки в одну єдину систему на основі загальних положень, систематизує їх у цілісну систему.

Методологічна функція - теорія держави і права вивчає, які прийоми і способи слід використовувати в наукових, галузевих дослідженнях, створює власний апарат, яким користуються інші юридичні науки, сюди можна віднести: систему юридичних категорій і понять, методи досліджень конкретних явищ та процесів, тобто це та фундаментальна основа, яка слугує підґрунтям для дослідження іншими науками своїх предметів.

1. Становлення господарського права як галузі права.

Господарське право можна розглядати в декількох аспектах:

· як галузь права;

· як галузь законодавства;

· як науку;

· як навчальну дисципліну.

Основною метою господарського права є:

· систематизація всього нормативного матеріалу з питань підприємницької діяльності;

· вивчення можливостей інтеграції цього конгломерату норм в існуючи правову систему;

· трансформація останньої відповідно завданням її розвитку;

· створення передумов по виходу країни з економічної кризи та припинення подальшої криміналізації суспільно-економічних відносин.

Основними принципами господарського права є:

1. Застосування комплексності нормативних актів.

Преважна більшість нормативних активів господарського права включає в себе норми двох або більше галузей права. Так наприклад, Закон "Про підприємства в Україні" включає в себе норми господарського, цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права.

2. Використання для вирішення господарських питань одногалузевих нормативних актів.

3. Регулювання діяльності множинності галузей економіки України (промисловість, будівництво, транспорт, торгівля і ін.).

4. Поєднання господарських питань з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами. Воно здійснюється шляхом використання права суб'єктів господарської діяльності вибирати право країни з якою укладається міжнародна угода.

Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин.

Методи господарського права базуються на двох принципах:

1. Загальнодозвільний.

За цим принципом діють підприємства та підприємці, які самі вибирають напрямки своєю підприємницької діяльності та максимальному використанні власних можливостей із використанням державних.

2. Зобов'язуючий.

Відповідно до цього принципу підприємства повинні виконувати те, що на них покладено законом. Він, в основному, стосується таких суб^єктів, як органи державного управління економікою.

Оскільки господарські правовідносини включають в себе організаційні та майнові елементи, то в господарському праві діють три основі методи правового регулювання:

І-й - автономних рішень суб'єктів господарської діяльності. Він грунтується на тому, що підприємства чи підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України, тобто вони можуть самостійно: а/ планувати свою діяльність;

б/ вільно обирати предмети господарських договорів.

2-й- владних приписів (вимог та вказівок). У відповідності до цього методу діяльність суб’єктів підприємництва підпорядковується обов’язковим моделям правовідносин визначених законодавством: це обов’язковість дотримання законів здійснення господарської діяльності, тобто ліцензій, квот, інших спеціальних режимів, а також обов’язково, при необхідності, укладати з державою контракти.

З-й - рекомендаційний.

Держава регулює поведінку суб’єктів господарських правовідносин шляхом рекомендування певних моделей. Наприклад, надає зразкові форми договорів щодо окремих видів правовідносин, методичні рекомендації відносно окремих видів діяльності у сфері господарювання.

В цілому система господарського права визначається як множинність правових положень господарської діяльності, які знаходяться у взаємопов’язаних відносинах, доповнюють та роз’яснюють одна одну, регулюючи нормативно граничну їх діяльність.

2. Господарські відносини: поняття, види, відмежування від суміжних видів.

Господарськими є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Господарські відносини як предмет регулювання складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у сфері господарювання.

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин встановлене ст. 4 ГК, в частині 1 якої зазначено, що не є предметом регулювання Господарського кодексу:

а) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

б) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

в) трудові відносини;

г) фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

д) адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед, це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є учасники відносин у сфері господарювання, перелік яких встановлено ст. 2 ГК. Це: суб'єкти господарювання; споживачі; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Другою характерною ознакою господарських відносин є існування організаційно-господарських зобов'язань як окремого виду господарських зобов'язань, а також поєднання в господарських відносинах організаційних і майнових елементів.

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками. Так, за характером правовідносин розрізняють:

- відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

- відносини з організації господарської діяльності (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:

- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами, а також між господарською організацією та її структурними підрозділами;

- міжгосподарські (зовнішньо-господарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання.

За галузями господарювання і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

- у галузі промисловості;

- у галузі сільського господарства;

- у галузі транспорту;

- у галузі капітального будівництва;

- у сфері приватизації;

- у сфері антимонопольного (конкурентного) регулювання;

- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Дата добавления: 2015-05-08