Вдосконалення господарського законодавства 3 страница

Протягом п'яти робочих днів від дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову із зазначенням причин, які обумовлюють­ся законодавством України.

На печатках і штампах повинен зазначатись ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи або ідентифіка­ційний номер фізичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяль­ності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органі державної податкової служби, е підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках у встановленому порядку.

Підрозділи суб'єкта підприємницької діяльності (філії, відділення, представництва), що функціонують без створення юридичної особи, дер­жавної реєстрації не потребують.

Про їх створення та ліквідацію суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний зробити повідомлення за місцем своєї державної реєстрації. Повідомлення здійснюється шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації зобов'язаний у 10-денний строк подати відомості щодо створення та ліквідації зазначених підрозділів відповід­ному органу державної статистики та органу державної податкової служ­би за місцезнаходженням цих підрозділів.

Зміни (доповнення) в установчих документах суб'єкта підприєм­ницької діяльності підлягають державній реєстрації у 5-денний строк від дня надходження відповідної інформації до органу державної реєстрації за наявності документа, що підтверджує внесення плати за державну ре­єстрацію змін (доповнень) до установчих документів.

Внесення змін (доповнень) оформляється у вигляді окремих додатків або шляхом викладення установчих документів у новій редакції з додер­жанням вимог, визначених цим Положенням. На титульному аркуші оригіналу статуту чи установчого договору робиться відмітка про внесен­ня змін (доповнень), а на титульних аркушах додатків до установчих до­кументів щодо того, що зазначені документи є невід'ємною частиною від­повідних установчих документів. У разі подання установчих документів у новій редакції на титульному аркуші робиться відповідна відмітка.

У разі зміни а) назви, б) організаційно-правової форми, в) форми власності здійснюється перереєстрація суб'єкта підприємницької діяль­ності, її термін — один місяць з моменту настання зазначених змін.

Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у порядку, встановленому для його державної реєстрації.

Положенням регламентовано скасування державної реєстрації суб'­єкта підприємницької діяльності. Воно здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Визначено два види підстав скасування державної реєстрації: а) за заявою власника (власників), якщо йдеться про юридичну особу, і за зая­вою підприємця-громадянина; б) на підставі рішення господарського суду.

Рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприєм­ницької діяльності суд може прийняти у разі:

—визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству,

установчих документів;

—провадження діяльності, що суперечить установчим документам та

законодавству;

—несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності

про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місце­

знаходження;

—визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у ви­

падках, передбачених законодавством);

—неподання протягом року до органів державної податкової служби

податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із за­

конодавством.

Процедура скасування державної реєстрації суб'єкта підприємни­цької діяльності — юридичної особи включає проведення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта та подання до органу державної реєстрації таких документів:

—заяви (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним

(ними) органу чи рішення господарського суду у випадках, передбачених

законодавством;

—акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого

органом, що призначив ліквідаційну комісію;

—довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законо­

давства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

—довідки установ банків про закриття рахунків;

—довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

—підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової ін­

формації оголошення про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності;

—довідки архіву про прийняття документів, які підлягають довго­

строковому зберіганню;

—довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;

—оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);

—свідоцтва про державну реєстрацію.

Для скасування державної реєстрації підприємця-громадянина необ­хідна наявність таких документів:

—особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (госпо­

дарського суду) у випадках, передбачених законодавством;

—довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

—довідки установ банків про закриття рахунків;

— довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;

—оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний строк повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасу­вання державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Реєст­раційна справа суб'єкта підприємницької діяльності, державну реєстра­цію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до місце­вої державної архівної установи у встановленому порядку.

Важливу роль у адміністративно-правовому регулюванні підприєм­ництва відіграє ліцензування підприємницької діяльності. У Концепції розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, зазначено, що ліцензування є складовою частиною державного регулювання підприємництва в Україні. Воно спрямоване на забезпечен­ня єдиної державної політики у цій сфері та впроваджується відповідно до Конституції України щодо права кожного на здійснення підприєм­ницької діяльності, не забороненої законом.

Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших ін­тересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави пев­них умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

Важливим напрямом організаційно-правового забезпечення держа­вою підприємницької діяльності стало вжиття заходів щодо ліквідації різного роду обмежень і бар'єрів. Найхарактернішими у цьому розумінні є укази Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 р. і «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р.

Указ «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприєм­ницької діяльності» прийнятий з метою зменшення втручання держав­них органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністра­тивних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприєм­ництва, запровадження нових підходів до державного регулювання під­приємництва, забезпечення економічного зростання України.

У ньому наголошується, що дерегулювання є одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою, та визна­чається, що дерегулювання є сукупність заходів, спрямованих на змен­шення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усу­нення правових, адміністративних, економічних та організаційних пере­шкод у розвитку підприємництва. До цих заходів включаються:

— спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів

підприємницької діяльності;

— скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підля­

гають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів

і будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

— лімітування перевірок і контролю за діяльністю суб'єктів підпри­

ємництва;

— спрощення процедури митного оформлення вантажів при здій­

сненні експортно-імпортних операцій;

— забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового

регулювання підприємницької діяльності.

Важливою рисою Указу є визначення шляхів, якими забезпечується дерегулювання. Такими шляхами є:

а) аналіз законодавства України з питань регулювання підприєм­

ницької діяльності з метою підготовки пропозицій щодо внесення до

нього відповідних змін та доповнень;

б) експертиза проектів нормативно-правових актів з питань підпри­

ємницької діяльності щодо відповідності їх основним принципам дерегу­

лювання;

в) систематичний контроль за належним виконанням відповідних

нормативно-правових актів щодо дерегулювання.

У нормах Указу, адресованих Кабінету Міністрів України, міністер­ствам та іншим центральним органам виконавчої влади, викладено кон­кретні завдання щодо забезпечення дерегулювання:

— максимальне скорочення витрат суб'єктів підприємницької діяль­

ності, пов'язаних з виконанням нормативно-правових актів;

— створення рівних умов захисту суб'єктів підприємницької діяль­

ності всіх форм власності;

— спрощення змісту нормативно-правових актів, механізму їх впро­

вадження та прозорості контролю за їх виконанням;

— адекватність відповідальності суб'єктів підприємництва характеру

вчинених правопорушень та розміру заподіяної шкоди;

— відповідальність органів державної влади, їх посадових і службо­

вих осіб за прийняття незаконних рішень, дії чи бездіяльність, що при­

звели до заподіяння шкоди суб'єктам підприємницької діяльності, пору­

шення прав підприємців, встановлених законами.

У цьому зв'язку особливими функціями наділяється Державний ко­мітет України з питань регуляторної політики та підприємництва:

по-перше, це забезпечення реалізації заходів щодо дерегулювання;

по-друге, це забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері;

по-третє, це аналіз нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, рішень голів місцевих державних адміністрацій норма­тивно-правового характеру з питань підприємницької діяльності з метою зменшення надмірного державного регулювання.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та під­приємництва:

— готує пропозиції щодо формування єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, та забезпечує їх реалізацію;

—погоджує проекти нормативно-правових актів та директивних лис­

тів, які готуються органами виконавчої влади, з питань регулювання під­

приємницької діяльності, готує пропозиції щодо доцільності їх видання;

—приймає рішення щодо опублікування проектів регуляторних ак­

тів, які істотно впливають на ринкове середовище, права та інтереси під­

приємців, для публічного обговорення, забезпечує опублікування таких

проектів;

—контролює в межах своїх повноважень виконання органами вико­

навчої влади заходів щодо реалізації єдиної державної регуляторної по­

літики у сфері підприємництва та приймає рішення щодо усунення ви­

явлених порушень;

—здійснює методичне керівництво діяльністю органів виконавчої

влади, пов'язаною з проведенням єдиної державної регуляторної політи­

ки у сфері підприємництва;

—аналізує стан розвитку підприємництва та реалізації заходів щодо

проведення єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема

регуляторної політики;

—сприяє в межах своєї компетенції розвитку зовнішньоекономічної

діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

—розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення системи та ме­

ханізму фінансово-кредитної підтримки підприємництва;

—бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України,

Державної програми економічного і соціального розвитку України, Про­

грами діяльності Кабінету Міністрів України;

—організовує разом з іншими центральними органами виконавчої

влади розроблення та реалізацію державних цільових програм розвитку

підприємництва, виступає державним замовником такого розроблення,

організовує проведення експертизи зазначених програм;

—здійснює методичне керівництво розробленням регіональних про­

грам підтримки і розвитку підприємництва, аналізує стан їх виконання,

готує разом з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів

України, іншими центральними органами виконавчої влади пропозиції

щодо визначення умов виділення необхідних для реалізації зазначених

програм матеріально-технічних ресурсів, а також коштів Державного

бюджету України;

—готує пропозиції щодо ефективного використання бюджетних кош­

тів для фінансування заходів з підтримки і розвитку підприємництва,

аналізує використання цих коштів;

—організовує збирання інформації, необхідної для проведення аналі­

зу ефективності заходів з реалізації єдиної державної регуляторної полі­

тики у сфері підприємництва, програм підтримки і розвитку підприєм­

ництва;

—вживає в межах своїх повноважень заходів до захисту прав та за­

конних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності;

—розробляє пропозиції з питань регулювання інвестиційної та інно­

ваційної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

—організовує здійснення заходів щодо створення інформаційної інф­

раструктури для забезпечення одержання суб'єктами підприємницької

діяльності економічних, правових, статистичних та інших даних, а також

обміну таким й даними;

—бере участь у підготовці міжнародних договорів України з питань,

що належать до його компетенції, готує пропозиції щодо укладення, де­

нонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні

договори України;

—організовує виконання науково-дослідних робіт з питань здійснен­

ня єдиної державної політики у сфері підприємництва, в тому числі за

рахунок коштів, що виділяються з цією метою з Державного бюджету

України;

—організовує та координує в межах своїх повноважень підготовку,

перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів у сфері підприємництва;

—здійснює функції з управління об'єктами державної власності, що

належать до сфери його управління;

—використовує у встановленому порядку бюджетні та позабюджетні

кошти для реалізації затверджених програм розвитку підприємництва;

—взаємодіє зі спілками, асоціаціями підприємців, громадськими ор­

ганізаціями;

—бере участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах

з питань підтримки підприємництва;

—співпрацює з питань проведення єдиної державної регуляторної

політики у сфері підприємництва, розвитку підприємництва з відповід­

ними міжнародними організаціями;

—координує діяльність органів виконавчої влади, які видають ліцен­

зії та здійснюють державну реєстрацію підприємництва, проводить мето­

дичне забезпечення діяльності цих органів з питань, що належать до його

компетенції;

—веде Єдиний ліцензійний реєстр та Реєстр суб'єктів підприємни­

цької діяльності, забезпечує доступ до даних цих реєстрів органів вико­

навчої влади, підприємств, установ, організацій;

—здійснює ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

—виступає у встановленому порядку державним замовником виго­

товлення бланків ліцензій єдиного зразка;

—організовує контроль за додержанням встановленого порядку лі­

цензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підпри­

ємництва;

—забезпечує підтримку діяльності уповноважених з питань захисту

прав підприємців;

— забезпечує в межах своїх повноважень надання інформаційних, пра­

вових послуг та консультацій з питань розвитку підприємництва, ліцензу­

вання підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

—затверджує за поданням відповідних органів інструктивно-мето­

дичні матеріали щодо визначення умов і правил здійснення підприємниць­

кої діяльності, яка підлягає ліцензуванню, контролює їх додержання;

—забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної та­

ємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Комітету та

своїх територіальних органах;

—забезпечує з питань, що належать до його компетенції, підготовку,

перепідготовку, а також атестацію посадових осіб органів виконавчої вла­

ди, уповноважених здійснювати ліцензування підприємницької діяльно­

сті і державну реєстрацію підприємництва;

—інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку під­

приємництва в Україні тощо.

Для виконання покладених завдань Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва наділений особливими правами:

— залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої

влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівни­

ками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

— представляти Кабінет Міністрів України, за його дорученням, у

міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів

України;

— одержувати у встановленому законодавством порядку від цен­

тральних і місцевих органів виконавчої влади, органів Автономної Рес­

публіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи

і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

— скликати у встановленому порядку наради з питань, що належать

до його компетенції;

— засновувати друковані видання для висвітлення в них питань

здійснення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприєм­

ництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації

підприємництва.

Держкомпідприємництво України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами міс­цевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також з відповідними органами іноземних держав.

Рішення Держкомпідприємництва України є обов'язковими для ви­конання.

Держпідприємництво України очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України у встановленому законо­давством порядку.

Голова здійснює керівництво Комітетом, розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників структурних підрозділів ДержкомпідприємництваУкраїни.

Голова несе персональну відповідальність перед Президентом Украї­ни і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Держком-підприємництво України завдань і здійснення ним своїх функцій.

Голова має заступників, які призначаються на посаду та звільняють­ся з посади відповідно до законодавства. Заступники виконують за дору­ченням Голови окремі його функції, заміщують Голову у разі його відсут­ності або неможливості здійснювати свої повноваження.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держкомпідприємництва України, обговорення найважливіших напря­мів його діяльності у Комітеті утворюється колегія у складі Голови (го­лова колегії), заступників Голови за посадою, інших керівних працівни­ків, а також керівників територіальних органів Держкомпідприємництва України.

Члени колегії затверджуються та увільняються від обов'язків Кабіне­том Міністрів України за поданням Голови.

У складі Держкомпідприємництва України Кабінетом Міністрів Ук­раїни можуть бути утворені урядові органи державного управління (де­партаменти, служби, інспекції).

Регламентація питання з перевірок фінансово-господарської діяль­ності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами здійснюється на підставі Указу «Про деякі заходи з дерегулювання під­приємницької діяльності».

Він встановлює, що органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'­єктів підприємницької діяльності, проводять лише планові та позаплано­ві виїзні перевірки.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка, що передбачено планом роботи контролюючого органу. Вона проводиться:

за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності;

тільки за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючо­го органу;

не частіше одного разу на календарний рік;

у межах компетенції відповідного контролюючого органу.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприєм­ницької діяльності надається лише у тому разі, якщо йому не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення такої перевірки надіслано письмове повідомлення з зазначенням дати її проведення.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наяв­ності хоч би однієї з таких обставин:

а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, що свідчать про

порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано у встановлений

строк документи обов'язкової звітності;

в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'яз­

кової звітності;

г) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому поряд­

ку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контро­

люючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної пе­

ревірки;

д) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від

особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльно­

сті, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх

документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контр­

олюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;

е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. Позапланові

виїзні перевірки з цієї підстави проводяться лише органами державної

податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх

повноважень.

Позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рі­шення Кабінету Міністрів України.

Вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою пе­ревірити достовірність висновків нижчого контролюючого органу шля­хом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємни­цької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган має право прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, якщо стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову пе­ревірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або по­рушено кримінальну справу.

Державна податкова адміністрація України має право прийняти рі­шення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької ді­яльності у разі, якщо таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

Контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єк­тів підприємницької діяльності, є:

а) органи державної податкової служби — здійснюють перевірки сто­

совно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та

державних цільових фондів, неподаткових платежів;

б) митні органи — здійснюють перевірки стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються у разі ввезення (пересилання) товарів на митну територію України в мо­мент перетинання митного кордону;

в) органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції — здійснюють перевірки стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, га­рантованих коштів бюджетів, цільового використання дотацій та субси­дій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а та­кож належного виконання державних контрактів, проавансованих за ра­хунок бюджетних коштів.

Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органа­ми одночасно в день, визначений органом державної податкової служби. Порядок координації проведення таких перевірок встановлюється Кабі­нетом Міністрів України.

Рішення про вилучення документів первинного обліку, зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, а також заборону відчуження майна суб'єкта підприємницької діяльності у зв'язку з порушенням податкового, бюджетного або валют­ного законодавства можуть прийматися лише органами державної подат­кової служби, а у випадках, визначених митним законодавством, — мит­ними органами.

Нормативно-правові акти контролюючих органів, які регламентують порядок проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, по­годжуються з Державним комітетом України з питань регуляторної по­літики та підприємництва.

Позапланові перевірки додержання суб'єктами підприємницької ді­яльності пожежної безпеки не провадяться, якщо суб'єкт підприємни­цької діяльності уклав договір страхування цивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодування наслідків можливої шко­ди. У такому разі шкода, завдана третім особам у зв'язку з порушенням суб'єктом підприємницької діяльності вимог пожежної безпеки, компен­сується в повному обсязі страховою компанією.

Державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють по­запланову перевірку діяльності суб'єктів підприємницької діяльності ви­ключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення таки­ми суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів.

Скарга споживача повинна подаватися в письмовому вигляді та міс­тити такі відомості: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, серію та номер паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, а також да­ні про товар, при продажу якого були порушені права споживача. Органи у справах захисту прав споживачів не мають права розголошувати зазна­чені відомості про споживача, який подав скаргу.

Зміст

1. Запровадження

2. Юридична відповідальність. Поняття й захопити основні ознаки

3. Укладання

Список використаної літератури

1. Запровадження

У цьому роботі міститься аналіз поняття і ознак юридичну відповідальність.

Під час написання даної роботи досліджувалися різні погляду звідси понятті і диференціації їх за ознаками, що становить поняття юридичну відповідальність.

Формування й розвитку кожної держави як апарату примусу вимагає такого правового інституту, як юридичну відповідальність. Юридична відповідальність є якпревентную міру на суспільні відносини, і міру реагування на негативні прояви у суспільстві.

Можна сміливо сказати, що актуальність проблеми юридичну відповідальність не знижувалася ніколи. Разом з її появою суспільства з'являються і порушення правил, встановлених у ньому. Це неминучий процес, властивий кожному, навіть ідеалізованому суспільству. Механізм припинення таких порушень здійснюється шляхом застосування відповідальності, у державі – юридичну відповідальність.

Метою роботи є підставою аналіз поняття юридичну відповідальність, як правової одиниці загалом.

2. Юридична відповідальність. Поняття й освоєно основні ознаки

Теорія юридичну відповідальність розроблялася дослідниками як загальної теорії права, і конструкції окремих галузей права. Передусім слід відзначити, що законодавчого визначення юридичну відповідальність немає. Дослідники теж змогли запропонувати загальне, однозначне поняття. Теоретично права сформульовано кілька варіантів визначення.

Найбільшого поширення отримала думка у тому, що юридичну відповідальність - це форма державного примусу.

На думкуС.С. Алексєєва, "відповідальність - державне примус, виражене у праві, постає як зовнішнє вплив на поведінка, заснований на організованою силі держави й у нього "речовинних" знарядь влади й спрямоване на зовні безумовне (непохитне) твердження державної волі" [1]. Аналогічна позиція висловлена Н.А.Стручковим [2].

Як вважають інші автори, юридичну відповідальність - це "передусім, державне примус до виконання вимог права, що містить осуд діянь правопорушника державою та громадськістю" [3].

Юридична відповідальність - це "виконання обов'язки у вигляді державного примусу, наприклад сплата суми боргу позичальником з урахуванням рішення суду" [4].

"Юридична відповідальність - державне примус до виконання вимог права,правоотношение, кожна зі сторін якого зобов'язана відповідати за вчинки перед іншим боком, державою та громадськістю" [5]. У цьому вся визначенні фактично об'єднані дві концепції розуміння юридичну відповідальність: як примусу як і правовідносини.

Дата добавления: 2015-05-08