Вдосконалення господарського законодавства 2 страница

- інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо;

- консолідацію господарсько­го законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорій господарських відносин (на­приклад, інноваційної діяльності)

- Гармонізація законодавства України з найкра­щими міжнародними стандартами регулюван­ня відносин в сферу господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз)

Зокрема на вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися відповідно до Закону України від 11.09.2003 р. з змінами і доповненнями «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

4. Суб’єкти господарювання та суб’єкти організаційно-господарських повноважень: спільні та відмінні риси, їх відображення в джерелах господарського права.

Суб'єкти господарського права (господарських правовідносин) - це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю.

Суб'єкти господарського права надзвичайно різноманітні, тому їх класифікують, тобто поділяють на групи.

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

1. суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки та ін.);

2. суб'єкти організаційно-господарських повноважень, які здійснюють управління господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські й функціональні міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, холдингові компанії, власники майна підприємств, Національний депозитарій України).

Ч. 2 ст. 55 ГК розрізняє такі категорії суб'єктів:

1. Підприємства - господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Відповідно до змісту ст. 62 ГК України основною організаційною формою господарювання є підприємство, як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності, Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності, та не мають у своєму складі інших юридичних осіб.

2. фізичні осіби – підприємці- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Він може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

Правовою підставою створення суб'єкта господарювання є рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян.

Однією з категорій суб'єктів господарських правовідносин нарівні з суб'єктами господарювання є суб'єкти організаційно-господарських повноважень. Це особи, які мають повноваження щодо організації господарської діяльності, управління іншими суб'єктами та/або контролю за їх діяльністю.

Важливе місце серед учасників відносин у сфері господарювання посідають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Для реалізації останньої вони наділяються відповідними організаційно-господарськими повноваженнями, що дає підстави вважати їх суб'єктами організаційно-господарських повноважень. Тобто суб'єктами управління у державному секторі економіки є 1.Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи влади та організації, Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади (закони України "Про Кабінет Міністрів України", інші центральні органи державної виконавчої влади або урядові органи та місцеві державні адміністрації, Фонд державного майна України

Також суб'єктами організаційно-господарських повноважень слід розуміти 2) органи місцевого самоврядування в особі територіальних громад сіл, селищ, міст та районів у містах (закони України "Про місцеве самоврядування в Україні";

Також до одного з різновидів суб'єктів організаційно-господарських повноважень можна віднести об'єднання підприємств (ст. 118 ГК) Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання (ст. 119 ГК).

За організаційно-правовою формою (ст. 120 ГК) об'єднання підприємств можуть утворюватися як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств.

Серед господарських об'єднань виокремлюють також такі види об'єднань, як асоційовані підприємства та холдингові компанії (ст. 126 ГК).

Тобто Організаційно-господарські відносини мають місце у сфері управління господарською діяльністю. Ці відносини виникають як внаслідок імперативних актів і приписів органів влади (антимонопольних органів внаслідок порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції, органів ліцензування господарської діяльності з приводу дотримання вимог законодавства у визначених законом сферах діяльності, органів виконавчої влади у зовнішньоекономічній сфері та ін.), так і внаслідок виконання договірних зобов'язань, пов'язаних із делегуванням функцій управління одними суб'єктами господарювання до інших суб'єктів, або із статутних документів суб'єктів господарювання., а суб суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності, та не мають у своєму складі інших юридичних осіб.

5. Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується через Першого віце-прем’єр-міністра України – міністра економічного розвитку і торгівлі України

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінекономрозвитку України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку, цінової, промислової, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики, державної політики у сфері торгівлі, державної регіональної політики, державної політики з питань розвитку підприємництва, технічного регулювання та захисту прав споживачів, а також міжвідомчої координації з питань економічного і соціального співробітництва України з Європейським Союзом. Мінекономрозвитку України є спеціально уповноваженим органом у сфері державних закупівель, метрології, з питань державно-приватного партнерства, державної регуляторної політики, ліцензування, дозвільної системи у сфері господарської діяльності, оборонного замовлення.

Під час чергового етапу адміністративної реформи в Україні (з 2010 p.) істотно оптимізовано систему центральних органів виконавчої влади, визначено схему організації та взаємодії центральних орга­нів виконавчої влади. Міністр економічного розвитку і торгівлі Украї­ни є одночасно Першим віце-прем'єр-міністром України. Через нього, згідно з Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», спрямовується і координується діяльність Державної служби експортного контролю України, Державної служби статистики України, Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, Державної служби технічного регулювання України, Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України, Державного агентства резерву України, Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

В рамках адміністративної реформи з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до Указу Президента України від 8 квітня 2011 року № 448 на сьогодні діяльність Держекспортконтролю України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Основними завданнями Держекспортконтролю України згідно з Указом є:

реалізація державної політики у галузі державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення, подвійного використання та інших товарів, що не внесені до списків товарів, що підлягають державному експортному контролю та щодо яких відповідно до законодавства можуть бути застосовані процедури державного експортного контролю (далі – товари), а також внесення пропозицій щодо її формування;

захист національних інтересів та зміцнення міжнародного авторитету України під час здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів шляхом забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України, пов'язаних із нерозповсюдженням зброї масового знищення, засобів її доставки та обмеженням передач звичайних видів озброєння для недопущення їх застосування у терористичних та інших протиправних цілях; сприяння розвитку міжнародного співробітництва та взаємодії з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями з питань нерозповсюдження та експортного контролю.

Державна служба статистики України (Держстат України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України – Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Держстат України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сфері статистики. Держстат України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Основними завданнями Держстату України є реалізація державної політики у сфері статистики та внесення пропозицій щодо її формування.

Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва (Держпідприємництво України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держпідприємництво України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сфері розвитку підприємництва, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності і є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики, дозвільної системи та ліцензування у сфері господарської діяльності.

Держпідприємництво України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Основним завданням Держпідприємництва України є реалізація державної політики у сфері розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, державної політики у сфері ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

6. Адміністративно-правовий статус Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

Провід­ним центральним органом виконавчої влади у забезпеченні реаліза­ції єдиної державної політики економічного і соціального розвитку України є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, яке діє на підставі Положення про Міністерство економічного розвит­ку і торгівлі України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 року №634/2011.

Основними завданнями Міністерства економічного розвитку і тор­гівлі України є:

1) формування та забезпечення реалізації:

— державної політики економічного і соціального розвитку;

— державної цінової політики;

— державної промислової політики, науково-технічної політики в промисловості;

— державної політики у сфері торгівлі;

— державної регіональної політики;

— державної політики у сфері розвитку підприємництва;

— державної політики у сфері технічного регулювання (стандарти­зації, метрології, сертифікації, оцінки (підтвердження) відповідності, акредитації органів з оцінки відповідності, управління якістю);

— державної політики у сфері державних закупівель, державного замовлення;

— політики у сфері державно-приватного партнерства;

— державної регуляторної політики, державної політики з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності;

— державної політики у сфері державного ринкового нагляду;

— державної політики у сфері торгівлі та побутових послуг;

— державної політики з питань економічного і соціального співро­бітництва України з ЄС;

— єдиної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції еко­номіки України у світову економіку, співробітництва із СОТ;

— державної політики у сфері співробітництва з міжнародними фі­нансовими організаціями та з питань залучення міжнародної технічної допомоги;

— формування державної політики:

— у сфері захисту прав споживачів;

— у сфері статистики;

— з питань державного експортного контролю;

— у сфері інвестиційної діяльності та управління національними проектами (стратегічно важливими проектами, що забезпечують технологічне оновлення та розвиток базових галузей реального сектору економіки України);

— з питань ефективного використання паливно-енергетичних ре­сурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтерна­тивних видів палива;

— у сфері державного матеріального резерву;

— у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави;

— забезпечення нормативно-правового регулювання у вищезазна­чених сферах;

— забезпечення реалізації в межах своїх повноважень державної економічної політики у сфері оборони та безпеки;

— удосконалення в межах своїх повноважень інструментів, про­цедур та стандартів діяльності органів виконавчої влади.

Під час виконання покладених на нього завдань Мінекономрозвитку і торгівлі взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також з відповідними органами інших держав.

Мінекономрозвитку і торгівлі в межах своїх повноважень на осно­ві та на виконання актів законодавства України видає накази, організо­вує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Міністерства підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Міністерства є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність в Україні не є стихійною і некерованою. За умов удосконалення ринкових відносин вона відчуває на собі сильний керуючий вплив з боку держави.

Державне регулювання підприємництва забезпечується за допомо­гою спеціального державно-правового механізму, який складається, по-перше, з організаційно-структурних формувань, по-друге, з адміністра­тивно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в цій сфері.

Організаційно-структурні формування — це виконавчо-розпорядчі органи держави та місцевого самоврядування, наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. На практиці відомі два такі органи: а) спеціально створені для реалізації державної політики у сфері підприємництва, наприклад, Державний комітет України з питань регу­ляторної політики та підприємництва; б) що виконують регулюючі функ­ції у сфері підприємництва поряд з іншими функціями державного уп­равління, наприклад, МВС України здійснює видачу ліцензій на такі ви­ди підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої дії; виготовлення, ре­монт та реалізацію спортивної вогнепальної зброї.

Адміністративно-правові засоби — це перш за все акти управління, призначені для регулювання відносин у сфері підприємництва. До них належать: Конституція України, закони України, укази та інші акти Пре­зидента України, нормативні документи Кабінету Міністрів, акти мініс­терств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністра­цій, органів місцевого самоврядування.

Особливе місце серед органів управління у сфері підприємництва по­сідає Державний комітет України з питань регуляторної політики та під­приємництва. Він створений Указом Президента України від 25 травня 2000 р. для забезпечення реалізації державної політики у сфері підпри­ємництва та є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензу­вання.

До основних функцій Комітету належать:

— участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, державної політи­ки щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстра­ції підприємництва;

— координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з роз­

робленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної ре­

гуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприєм­

ницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

—сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консульта­

тивної та інформаційної підтримки підприємництва.

Центральне місце в системі правових актів, що регламентують під­приємницьку діяльність та розвивають і конкретизують відповідні поло­ження Конституції України, належить Закону України «Про підприєм­ництво» від 26 лютого 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями). Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює конкретні га­рантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

Цим Законом зафіксовано, що правове регулювання підприємни­цької діяльності здійснюється з метою забезпечення свободи конкуренції між підприємцями, недопущення монополізму та захисту прав спожи­вачів.

Держава взяла на себе обов'язок підтримувати і гарантувати розви­ток підприємництва незалежно від його організаційно-правових форм, проголосила рівність усіх форм власності, а також рівні можливості до­ступу підприємців до матеріально-технічних, фінансових, трудових, ін­формаційних, природних та інших ресурсів.

Держава заявила про свою готовність створити інфраструктуру під­приємництва, надавати підприємцям на умовах і в порядку, передбачено­му законодавством, земельні ділянки, державне майно і цільові кредити, а також сприяти їх матеріально-технічному й інформаційному обслуго­вуванню, підготовці та перепідготовці відповідних кадрів.

Визначено також основи, на яких грунтуються відносини органів державного управління з підприємцями. У цьому Законі йдеться, що ор­гани державного управління будують свої взаємини з підприємцями, за­стосовуючи податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи вста­новлення ставок податків і відсотків за державними кредитами, податко­вих пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного кур­су, розмірів економічних санкцій. Крім того, вони використовують дер­жавне майно і систему резервів; ліцензії, патенти, концесії, лізинг; соці­альні, економічні та інші нормативи; республіканські та регіональні про­грами; угоди на виконання робіт і поставок для державних потреб. Разом з тим вони не втручаються у господарську діяльність підприємців, якщо вона не зачіпає прав державних органів у здійсненні контролю за нею.

Важливе значення для розвитку підприємництва мають правила і по­рядок реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки саме в результаті державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набуваються права та обов'язки у цій сфері, встановлюється відповідний правовий статус.

Реєстрація проводиться відповідно до Положення про державну ре­єстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

Це Положення визначає порядок державної реєстрації та перереєст­рації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організацій­но-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації (наприклад, банківські устано­ви), а також порядок її скасування.

Проводиться державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяль­ності органами державної реєстрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Такими орга­нами є: а) виконавчий комітет міської ради; б) виконавчий комітет ра­йонної у місті ради; в) районна державна адміністрація; г) районна міст Києва і Севастополя державна адміністрація.

Забороняється реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, у найменуваннях яких використовуються повні або скорочені найменуван­ня органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідні від цих найменувань, а також найменування, тотожні найменуванням ін­ших суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб чи об'єд­нань громадян, внесених до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації дає змогу попередньо здійснити перевір­ку заявленого найменування суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи на тотожність найменуванню вже зареєстрованого суб'­єкта, внесеного до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації може зарезервувати терміном на один мі­сяць (для відкритих акціонерних товариств — на дев'ять місяців) найме­нування суб'єкта підприємницької діяльності, яке включається до окре­мого переліку зарезервованих найменувань та враховується під час пере­вірки на тотожність поряд з найменуванням уже зареєстрованих суб'єк­тів. Перелік зарезервованих найменувань є складовою частиною Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Положення про порядок резерву­вання найменувань суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб затверджується Державним комітетом України з питань регулятор­ної політики та підприємництва.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи до органу державної реєстрації подають:

а) установчі документи в повному обсязі, що передбачені законодав­ством для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта. До таких документів належать, по-перше, рішенігя власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ни­ми •. ганів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених за­коном; по-друге, статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

б) реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою

про державну реєстрацію;

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

г) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до

статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, перед­

баченому законом.

Місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності — юридич­ної особи на час державної реєстрації може бути місцезнаходження (міс­це проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою. Інша адреса підтверджується договором, що передбачає переда­чу засновникові у власність або користування приміщення, частини при­міщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, без­платного користування майном, про спільну діяльність, установчий дого­вір тощо).

Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, державна реєстрація її підтверджується сві­доцтвом про державну реєстрацію.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банків­ського або судового реєстру тощо). Цей документ має бути засвідчений згідно із законодавством країни його видання, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України, якщо міжна­родними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчено у посольстві відповід­ної держави в Україні та легалізовано в МЗС.

У разі якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької ді­яльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих до­кументах засвідчується нотаріусом.

Установчі документи подаються до органу державної реєстрації у трьох примірниках (з них два — оригінали), оформлених у встановлено­му порядку.

Відповідальність за відповідність установчих документів законодав­ству несе власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, які подають документи для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Фізична особа (заявник), яка має намір проводити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної ре­єстрації:

а) реєстраційну картку, яка є водночас заявою про державну реєстра­цію суб'єкта підприємницької діяльності;

б) дві фотокартки,

в) довідку (чи її копію) про включення до Державного реєстру фі­

зичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

г) документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію.

Вона також пред'являє документ, що посвідчує особу.

За наявності всіх зазначених документів орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів від дня їх надхо­дження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприєм­ницької діяльності (автоматизованої системи збирання, накопичення, об­робки та оперативного надання інформації про суб'єкти підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів.

Заявникові видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію з трьома його копіями, а також оригінал та копія поданих ним установчих документів з відміткою органу державної реєстрації.

Безпосередньо орган державної реєстрації подає у п'ятиденний строк від дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності:

а) до органу державної статистики — копію реєстраційної картки з

відміткою про державну реєстрацію,

б) до органу державної податкової служби — копію реєстраційної

картки з відміткою про державну реєстрацію,

в) до органів Пенсійного фонду — інформаційне повідомлення,

г) до органів Фонду соціального страхування — інформаційне пові­

домлення.

Крім того, у п'ятиденний строк по закінченні календарного місяця він подає до органу державної статистики відомості про державну реєст­рацію суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб.

Підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік в органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, сві­доцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи).

Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органа­ми державної податкової служби, за наявності цих документів, не пови­нен перевищувати двох днів.

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб'єкт підприємницької діяльності (уповноважена ним особа) подає відповідно­му органу внутрішніх справ копію свідоцтва про державну реєстрацію, два примірники зразків печаток і штампів, які затверджуються власни­ком (додаткового погодження не потребують), а також документ, що під­тверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів.

Дата добавления: 2015-05-08