Вдосконалення господарського законодавства 1 страница

Отже адміністративні процедури – це встановлений законодав­ством порядокрозгляду і розв’язання органами публічної адміністрації індивідуальнихадміністративних справ з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересівфізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянськогосуспільства та держави.

ВАРІАНТ 6.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 5.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 4.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 3.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 2.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 1.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 6.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 5.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 4.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 3.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 2.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

ВАРІАНТ 1.

У особового складу підрозділів цивільного захисту області

Для прийняття заліків зі знання Кодексу цивільного захисту України

Коди відповідей до тест-питань

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

Питання
Відповідь

14.Дискусійність питань щодо форм (джерел) права і їх видів

Термін "джерела права" може застосовуватися у різних значеннях, що зумовлено дискусійністю і багатозначністю цієї правової категорії в юридичній науці.

Представники юридичного позитивізму джерелом права вважають закон. Представники соціологічної школи права розглядають джерела права як сукупність юридичних норм у суспільстві, яка завжди відображає лише якусь частину права, як певний порядок суспільних відносин, який склався, а отже, коріння права слід шукати в самому суспільстві. Представники природно-правової доктрини вважають, що природа вписує у свідомість людей їхні основні права і свободи (такі права і свободи одержали назву невідчужуваних від людини, природних). Прихильники психологічної школи розглядають право як явище людської психіки і дійшли висновку, що так звані "джерела права" є не чим іншим, як "самим правом, видом позитивного права".

В доктрині права дискусійним є питання щодо співвідношення термінів "джерело права" і "форма права", які генетично, функціонально і змістовно взаємопов'язані.

У сучасному правознавстві більшість авторів акцентують свою увагу на двох аспектах - внутрішньому і зовнішньому. Все залежить від того, що визнається змістом права. Якщо такий зміст утворює система правових норм (закріплена в них "державна воля народу"), то його формою визнається законодавство, яке розглядається як спосіб вираження, організації та існування змісту права. При цьому внутрішній аспект форми права полягає в тому, що він означає структуру права, а точніше, його зміст, тоді як зовнішній - у визнанні законодавства зовнішньою формою права як інституційного цілісного соціального явища (Є.П. Євграфова).

В доктрині отримала поширення ідея ототожнення термінів "джерела права" і "форма права" для цілей одноманітного розуміння цих правових категорій.

З цього приводу зазначається, що "під джерелом права розуміють соціальні фактори, що визначають зміст правових норм; державу як безпосередню силу, що творить право; джерела інформації про право (законодавчі пам'ятки, підручники з права та ін.) Визначення юридичного джерела права є результатом відомої "джентльменської угоди" між юристами (як практиками, так і науковцями), яка покликана уникнути багатозначності цього поняття (О. В. Міцкевич).

В юридичній літературі обґрунтовується недоцільність ототожнення категорій "форми права" і "джерела права", які хоч і є тісно пов'язаними, але не збігаються між собою. Якщо "форма права" показує, як зміст права організовано та виражено зовні, то "джерела права" - витоки формування права, систему факторів, якими зумовлюються його зміст і форма вираження (М. І. Матузов).

Прихильники такого підходу звертають увагу на те, що нормативно-правовий акт є лише формою права, виконує лише цю функцію і аж ніяк не може бути джерелом права. Навпаки, право є джерелом нормативно-правового акта, зокрема законів і законодавства в цілому.

Форма права розкривається через систему офіційно встановлених юридичних документів, що містять нормативно виражену державну волю. Закони, укази, постанови та інші правові акти є типовими видами форм права. Однак система офіційно встановлених форм права фіксує і закріплює лише кінцевий результат, є підсумком нормотворення. У понятті "джерела права" більш повно і всебічно знаходить свій вираз процес спонтанного розвитку правотворення.

Тим самим, форми права - це спосіб вираження, існування, організації і об'єктивізації його норм, принципів, ідей тощо.

В даному випадку джерела права і форми права розглядаються як загальне та частина. Тому всі форми права є джерелами права, але не кожне джерело права набуває якостей офіційної форми права. Для того, щоб джерело права набуло якостей державної обов'язковості і загальності, необхідне його офіційне визнання, тобто санкціонування органами правотворчої влади. Іншими словами, джерела права прагнуть набути статусу офіційної форми права, Але через об'єктивні причини (особливості правової системи) вони не завжди трансформуються у формально закріплені носії правової матерії. Форми права є офіційними способами і засобами зведення в закон державної волі, які завжди "виділяють" із себе правову енергію і, отже, спочатку формуються як джерела правових норм.

Необхідність виявлення різниці понять "форми права" і "джерела права" зумовлена тим, що вчення про джерела права не зводяться до вказівки на те, що ж то за форми, у яких проявляється так зване позитивне право. При з'ясуванні характеристики джерела права не менш важливе значення має дія зовнішніх факторів, які зумовлюють зміст права, його структуру, функціонування як особливого соціального регулятора.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу розуміння джерел права як факторів, що створюють зміст права, і фактори, які надають праву загальнообов'язкового значення.

При цьому слушно звертають увагу на те, що джерела права є різними для суб'єктів, які встановлюють правові норми, і для суб'єктів, які їх застосовують.

Щодо правотворчості джерелами є юридичний мотив, суспільні відносини, що мають правову природу, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, конституція, міжнародно-правові угоди, загальнолюдські цінності, правова культура та правосвідомість.

В іншому випадку для суб'єктів, які здійснюють правозастосовну діяльність, джерелами права можуть бути юридична практика, юридична наука тощо.

Залежно від рівня регульованих суспільних відносин (держава, союз держав, держави усього світу) форми права можна поділити на внутрішньодержавні (національні), регіонально-континентальні (міжнаціональні) і міжнародні (наднаціональні).

До внутрішньодержавних форм права належать правовий звичай, правовий прецедент, нормативний правовий акт, нормативний правовий договір, правова доктрина, релігійна правова норма, принципи права.

До міжнародних форм права відносять міжнародно-правовий акт, міжнародний правовий звичай і принципи міжнародного права.

У вітчизняній юридичній літературі термін "джерело права" застосовують переважно у чотирьох значеннях - матеріального, формального, ідейного та інституційного джерела права.

Під матеріальним джерелом права розуміють причини утворення права, тобто все те, що згідно з відповідним підходом, породжує (формує) позитивне право: ті чи інші матеріальні або духовні фактори, суспільні відносини, природа людини, природа речей, божественний або людський розум тощо. У матеріальному аспекті джерелом правових норм виступають реальні суспільні відносини.

Під формальним джерелом права мається на увазі форма зовнішнього вираження і закріплення норм права. Джерелами права у формальному значенні визначають результати діяльності суб'єктів правотворення (зазвичай публічних органів). В останньому випадку під джерелами права розуміють нормативні форми (способи) вираження волі народу і держави (наприклад, у прийнятих у встановленому порядку компетентними органами актах, в яких містяться норми права).

Ідейним джерелом права виступає правосвідомість як правотворчий фактор суб'єктивного характеру, через який об'єктивні правотворчі чинники впливають на майбутній зміст правових норм.

Інституційним джерелом права в найбільш широкому, загальному розумінні визнається держава, державна влада, через те, що саме держава опосередковує зв'язок права з об'єктивно існуючими суспільними відносинами і надає правовим установленням загальнообов'язкового характеру. У більш вузькому значенні інституційним джерелом визнається правотворча діяльність держави через уповноважені органи, що спрямована на встановлення або санкціонування норм права.

У цьому зв'язку під терміном джерела права або джерела правових норм, які зазвичай вважаються рівнозначними, розуміють форму вираження правових норм, що мають загальнообов'язковий характер.

14.Особливості правового регулювання створення, функціонування та припинення акціонерних товариств у зв’язку з набуттям чинності Законом України «Про акціонерні товариства».

Основною правовою діяльності акціонерних товариств є Закон України від 17 вересня 2008 р. «Про акціонерні товариства».

Акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Акціонерне товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Як правило, Акціонерне товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено в його статуті.

Акціонерне товариство повинно мати повне Найменування українською мовою, що містить його назву, тип (публічне чи приватне) та посилання на організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Акціонерне товариство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами).

Акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів, а останні не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.

1.Особливості визначення і класифікацій функцій держави.

Функції держави - це основні напрямки її діяльності, в яких відбито її завдання й цілі (сутність і призначення) з регулювання суспільства.

Поняття "функція держави" - одне з фундаментальних в теорії держави, при цьому воно є досить складним. Багато питань, пов'язані з ним, залишаються невирішеними або їх рішення викликає сумніви.

Іноді в юридичній літературі зустрічаються ототожнення понять "функція держави" і "діяльність держави", "функція держави" і "соціальне призначення держави" та ін Однак категорія "функція держави" (як, втім, і будь-яке поняття) має право на існування лише в тому випадку, якщо буде мати властивий лише їй сенс. Тому розкриваючи поняття "функція держави", необхідно відмежувати цю категорію від суміжних понять.

Необхідно відзначити, що саме поняття "функція" може мати різні значення. При цьому правильний підхід при аналізі функцій будь-якої держави полягає в тому, що при встановленні його функцій необхідно виявляти не всі напрями його діяльності, а тільки такі з них, без яких ця держава на даному історичному етапі або на всьому протязі свого розвитку обійтися не може ". Таким чином, підкреслюється, що термін "функція держави" означає лише основні, головні напрямки діяльності держави, в яких проявляється його соціальне призначення.

Є й інші підходи до розуміння функції держави. При цьому аргументація, чому не слід розглядати функції держави як напрями його діяльності, у різних дослідників неоднакова. Так, наприклад, Д.Ю. Цівалідзе відзначає, що, якщо "функції - це лише напрямки діяльності держави, то можна говорити лише про збереження або зміну цих напрямків, але не про розвиток функцій", а отже, "більш правильно розглядати функції держави як елементи змісту його багатогранної діяльності", бо тільки при такому підході, на його погляд, доречно говорити про розвиток функцій держави. Однак при такому розумінні фактично відбувається ототожнення функцій держави з його діяльністю. Адже напрям діяльності - це ще не сама діяльність, не її зміст, а лише напрям, в рамках якого здійснюється діяльність держави.

Звертаючись до двох наведених думок, можна сформулювати наступну проблему: під функцією держави слід розуміти лише напрямок його діяльності або зміст його діяльності в межах визначеного напрямку (те ж, що і елементи змісту всієї діяльності держави).

Отже, при визначенні функції держави як основного напрямку його діяльності розглядається поняття не втрачає самостійного значення, воно зближується з поняттям "діяльність держави", але не ототожнюється з ним.

Важливою рисою функцій держави є динамізм. Зміна умов існування держави тягне за собою зміну завдань, що стоять перед ним, а це, у свою чергу, призводить до виникнення, зміни або зникнення тих чи інших функцій держави.

У залежності від того, в якій сфері суспільного життя - внутрішньої чи зовнішньої - здійснюються ті чи інші функції держави, вирішенню яких завдань вони служать - внутрішньополітичних або зовнішньополітичних - вони поділяються на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні функції держави - це, наприклад, економічна, екологічна, функція розвитку культури, науки та освіти. До зовнішніх функцій відносяться: оборона країни, забезпечення миру і підтримка світового порядку і т.д.

Внутрішні функції - це основні напрямки діяльності держави стосовно реалізації своїх завдань всередині країни.

1. Функція забезпечення прав і свобод людини та громадянина полягає у закріпленні і гарантуванні особистих, політичних і соціальних прав людини через діяльність державних органів, що захищають права людини і громадянина.

2. Демографічна функція пов’язана з гарантуванням збереженням людських ресурсів.

3. Екологічна функція забезпе­чує екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги, збереження гено­фонду народу.

4. Економічна функція полягає у створенні організаційно- правових умов ефективної економічної діяльності суспільства.

5. Соціальна функція держави сприяє забезпеченню нормальних умов життя для всіх членів суспільства.

6. Політична функція полягає у регулюванні відносин між грома­дянами, соціальними групами, класами, націями у зв’язку з реалізацією їх політичних інтересів.

7. Правоохоронна функція держави реалізується у встановленні та охороні правопорядку.

8. Культурна (духовна) функція держави відповідає за організацію створення та забезпечення зберігання культурної спадщини та доступу громадян до неї.

9. Інформаційна функція держави полягає в забезпеченні системи отримання, використання, поширення та збереження інформації.

Зовнішні функції - це основні напрямки діяльності держави за її межами на світовій арені - функція захисту прав і свобод громадян за межами держави; дипломатична функція; оборонна (військова); гуманітарна; функція глобальної співпраці; зовнішньоекономічна; зовнішньоекологічна; зовнішньокультурна; зовнішньоінформаційна функції¹

2.Проблемні питання визначення механізму держави.

Питання про визначення поняття механізму держави, його сутності, структури, принципів формування й функціонування дотепер є проблемним, представляючи певну складність. У демократичній, правовій державі, на відміну від тоталітарної й авторитарної, їх роль у державному механізмі повинна підпорядковуватися загальній тенденції по охороні й захисту особи, реалізації її прав і свобод, забезпеченню її безпеки. що представляють науковий інтерес, які критикують „вузьку” і „широку” концепції визначення державного механізму. У їх основі лежить спроба розглядати механізм держави в динаміці, у взаємовідносинах між собою його складових частин. Одним з перших дану позицію виразив Г.О. Мурашин,: „Механізм держави вживається поряд з терміном „державний апарат”, однак, краще визначається суть цього явища... не в статиці, а в русі”.
Наведений огляд різних підходів до вирішення проблеми визначення поняття механізму держави дозволяє зробити деякі висновки: по-перше, єдине розуміння механізму держави в сучасній вітчизняній юридичній науці на сьогоднішній день відсутнє; по-друге, по даному питанню існують три найпоширеніші точки зору:
1) механізм держави - це система державних органів (поняття „механізм держави” і „державний апарат” тотожні);
2) механізм держави - це сукупність не тільки органів державної влади (законодавчих, виконавчих, судових), але й державних організацій, підприємств, установ (навчальних, наукових, лікувальних і інших), а також так званих „матеріальних придатків” (армії, правоохоронних органів, виправно-трудових установ і інших);
3) механізм держави - це функціонування, дія органів держави, їх динаміка тощо.
Сам термін „механізм” у буквальному значенні застосовується в технічному значенні, його тлумачення пов’язується із внутрішньою будовою машини. Будь-який механізм - це сукупність взаємозалежних і взаємодіючих частин, елементів при наявності, з одного боку, внутрішній упорядкованості й узгодженості між ними, а з іншого боку - диференціації й відносній автономності. Як слушно зазначають автори підручника „Загальна теорія держави і права” Кельман М.С., Мурашин О.Г. та Хома Н.М. пріоритетною складовою механізму держави є її політична основа, зокрема, органи державної влади.
Автори зазначеного підручника виокремлюють наступні риси механізму держави:
- Він складається з особливої групи людей, яка відокремилась із суспільства і займається тільки тим і, як правило, тим або головним чином тим, що управляє.
- Державні органи, що утворюють його, підпорядковані один одному. Уособлення окремих ланок механізму і перетворення їх у домінуючу силу саме і є показником кризи політичної влади, яку періодично переживає держава.
- Кожний орган наділений владними, обов’язковими для всіх повноваженнями. Виступаючи від власного імені, державний орган діє як орган державного володарювання.
- Обов’язкова наявність організаційних і матеріальних засобів примусу.
Державний механізм можна назвати „державною владою” або „публічною
владою”. Він створюється для здійснення функцій держави, і цей зв’язок найбільш повно виявляє себе у конкретній структурі державного апарату.
Виходячи з цього, зазначені вище автори механізм держави визначають як систему всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції.
Державний апарат же розуміють, як частину механізму держави, яка являє собою сукупність державних органів, які наділені владними повноваженнями для реалізації державної влади.
На думку Кельмана М.С., Мурашина О.Г. та Хоми Н.М. у структурі механізму держави, крім державного апарату, слід виокремлювати державні підприємства і державні установи.
Як правильно зазначають Кельман М.С., Мурашин О.Г. та Хома Н.М. сьогодні основне завдання апарату держави - забезпечити організаційне, правове, документальне, інформаційне та матеріально-технічне обслуговування діяльності вищого законодавчого органу держави, його комітетів, народних депутатів.
Отже,, при такому підході механізм держави з’являється не просто як функціонуюча система державних органів, а як сукупність взаємодіючих підсистем, що здійснюють державну владу й функціонують у рамках цілісної системи апарату держави.
Механізм держави внутрішньо єдиний. Кожний державний орган як частина цілого є носієм державної влади, що має єдине джерело - народ.

3. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.

Господарське законодавство - це сукупність нормативно-правових актів і правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та управління (в тому числі організації) такою діяльністю.

Причини

1.Наявність у чинному законодавстві численних вад (прогалин, колізій, за­старілих та/або неефективних норм)

2.Динамізм відносин у сфері господарю­вання (змінюваність залежно від по­яви нових технологій, видів договорів, форм співпраці суб'єктів господарю­вання, міжнародних зв'язків тощо), а також складність та багатоманітність цих відносин, що не завжди вдається врахувати при прийнятті нормативно-правових актів (першої редакції)

3.Глобалізація економічного життя, поширення сфер діяльності трансна­ціональних компаній та промислово-фінансових груп, міжнародне спів­робітництво, участь України в між­народних організаціях економічного спрямування

4.Зміни напрямів економічної політики держави за результатами проведення широкомасштабних експериментів, орієнтування України на вступ до між­народних союзів економічного спря­мування з відмінним віл українського правовим регулюванням господар­ських відносини

Напрями

1.Вдосконалення господарського законодав­ства щодо його змісту. Цей напрямок перед­бачає необхідність врегулювання нових для господарської системи України відносин та врегулювання традиційних (наприклад, до­говірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до діючих нормативних актів

2.Вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрямок пе­редбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господар­ських відносин; 6) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності лише за умови такої реєстрації; в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарських відносин)

3.Вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає:

Дата добавления: 2015-05-08