Предметом правового регулювання будь-якої галузі права є сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами. 3 страница

Особлива частина містить розділи 2 - 6, глави 5-18, статті 29-125.

У розділі 2 «Державний бюджет України» регулюються питання щодо: доходів і видатків Державного бюджету України (глава 5, ст. ст. 29-31); складання проекту Державного бюджету України (глава 6, ст. ст. 32-38); розгляду та прийняття Державного бюджету України (глава 7, ст. ст. 39-46); виконання Державного бюджету України (глава 8, ст. СТ. 47-51); внесення змін до закону про Державний бюджет України (глава 9, ст. ст. 52-55); бухгалтерського обліку та звітності про виконання Державного бюджету України (глава 10, ст. ст. 56-62).

Розділ 3 «Місцеві бюджети» містить такі глави: глава 11 «Надходження та витрати місцевих бюджетів» (ст. 63-74); глава 12 «Складання, розгляд, затвердження, виконання та звітність місцевих бюджетів» (ст. 75-80).

Розділ 4 «Міжбюджетні відносини» складається з глави 13 «Загальні положення» (ст. ст 81-86); глави 14 «Розмежування видатків між бюджетами» (ст. ст 87-93); глави 15 «Розрахунок видатків, що враховують при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів» (ст. 94, 95); глави 16 «Міжбюджетні трансферти» (ст. ст. 96-108).

Розділ 5 «Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення» містить такі глави: глава 17 «Контроль за дотриманням бюджетного законодавства» (ст. 109 115); глава 18 «Відповідальність за бюджетні правопорушення» (ст. 116-125).

Поряд із Бюджетним кодексом України, фінансово-правові норми, що встановлюють юридичну відповідальність суб'єктів фінансового права, містяться у Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 року (розділ 7 «Злочини у сфері господарської діяльності», ст. ст. 199-202, 204-205, 207-2121, 216-217, 222-223, 231-232)71, Кодексі України про адміністративні правопорушення України від 7 грудня 1984 року (глава 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності» (ст. ст. 155 /1, 156,162,163,163 /1-163 /4,164 /1-164 /2, 164 /5, 164 /12, 164 /14, 165 3-165 /5, 166 /3, 166 /5 -166 /9)72 та у Кодексі Законів про працю України від 10 грудня 1971 року (глава X «Трудова дисципліна» (ст. ст. 147-152).73

Фінансова діяльність регулюється іншими законами, які містять не лише фінансово-правові норми, а й норми конституційного, адміністративного, цивільного права тощо (наприклад, закони України «Про Національний банк України» (1999), «Про місцеве самоврядування» (1997), «Про страхування» (1996) тощо).

Велику групу джерел фінансового права складають спеціальні закони, якими регламентується обмежена (спеціальна) сфера фінансової діяльності: оподаткування (закони України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (1991), «Про плату за землю» (1992), «Про податок на додану вартість» (1997), «Про фіксований сільськогосподарський податок» (1998) тощо); повноваження податкових органів (закон України «Про державну податкову службу в Україні»); грошовий обіг (закони України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (2000), «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні; бюджетний процес закон України «Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань» (2004) тощо.

71 Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341- III // Відомості

Верховної Ради України. - 2001. - № 6. - Ст. 37.

72 Кодекс України про адміністративні правопорушення України від 7 грудня 1984

року № 8073-Х // Відомості Верховної Ради Української PCP. - 1984. - № 51. - Ст.

1122.

73Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII // Відомості Верховної Ради Української PCP. - 1971. - № 50. - Ст. 375.

Особливе місце серед спеціальних законів займає закон про Державний бюджет України, який приймається за особливою процедурою, формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави, спрямований на створення сприятливих умов для розвитку виробництва, соціальної розбудови країни, забезпечує реалізацію виваженої боргової політики та виконання державних функцій в межах наявних ресурсів. Російський державознавець М. І. Лазаревський вказував на хибність думки, що бюджет включає в себе цифри, а не юридичні норми, тому що самий факт включення до бюджету тієї чи іншої цифри є вже повноваженням уряду на стягнення того чи іншого доходу або проведення того чи іншого видатку; бюджет є також планом, приписом і повноваженням. Тому у випадках, коли парламент відмовляє уряду в затвердженні бюджету, управління залишається без плану і без юридичної основи для всіх державних доходів і видатків.74 С. І. Іловайський у підручнику з фінансового права зазначав, що бюджет набуває форми закону, який включає не тільки бюджет, як розпис доходів і видатків, а й правові норми.75

За законодавством України Закон про Державний бюджет - закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету протягом бюджетного періоду.76

Правове призначення Закону про Державний бюджет України полягає в тому, що він надає органам влади, які його затверджують, можливість контролю виконавчих та розпорядчих органів держави на складання і виконання бюджету.

Законодавчими актами регулюються також інші сфери фінансової діяльності. Так, закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.77

74Лазаревский К И. Конституционное право. Т.7. - СПб., 1908. - С. 470- 471.

75 Иловайский С. И. Учебник финансового права. - Одесса, 1912. - С. 145.

76 Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-III // Відомості

Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38. - Ст. 189. - Ст. 2, п. 20.

77 Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990

року № 509-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 6. - Ст. 37.

78 Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і

Механізмів: Закон України від 11 грудня 1991 року№ 1963-XII//Відомості Верховної

Ради України. - 1991. - № 6. - Ст. 37.

Законом України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11 грудня 1991 року встановлюється податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів як джерело фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.78

З липня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про плату за землю», який визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.79

Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року визначає статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.80

Аудиторська діяльність регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 року Закон визначає правові засади здійснення її в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення Закону діють на території України і поширюються на усі суб'єкти господарювання незалежно від форм власності та видів діяльності, органи державної виконавчої влади.81

Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року (в редакції Закону від 18 лютого 1997 року) визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.82

79 Про плату за землю: Закон України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ //

Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 38. - Ст. 560.

80 Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26

січня 1993 року № 2939-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 13.

-Ст. 110.

81 Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 року № 3125-ХІІ

// Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 23. - Ст. 243.

82 Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 року № 1251-XII

(в редакції Закону від 18 лютого 1997 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1997.

-№ 16.-Ст. 119.

83 Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-

ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 21. - Ст. 156.

Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року встановлюються: платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.83

Особливості оподаткування прибутку підприємств регулює Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року (в редакції Закону від 22 травня 1997 року).84

Усім законам, які регулюють податкові правовідносини, властиві деякі загальні риси, зокрема: вони містять норми про ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) та пільг щодо оподаткування, які не можуть встановлюватися і змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування; податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України «Про систему оподаткування», оплаті не підлягають; зміни і доповнення до Закону України «Про систему оподаткування», інших законів України про оподаткування стосовно пільг, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), механізму їх оплати вносяться, як передбачив законодавець, не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з його початком; будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про систему оподаткування». Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у Законі України «Про систему оподаткування».

Правові основи діяльності Рахункової палати, її статус, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року (із змінами, внесеними згідно з постановою Верховної Ради України № 18/98-ВР від 14 січня 1998 року; з редакційними уточненнями, внесеними у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішень від 23 грудня 1997 року № 7-зп та № 15-рп/2000 від 14 грудня 2000 року).85

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року визначає правові основи діяльності цього органу.86

84 Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції Закону від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР) // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 27. - Ст. 181.

85 Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996 року № 315/96-ВР //

Відомості Верховної Ради. - 1998. - № 24. - Ст. 137.

86 Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 року № 679-

XIV// Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 29. - Ст. 238.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року регулюються питання структури банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.87

Цей далеко неповний перелік законодавчих актів засвідчує,що всім законам України як джерелам фінансового права властиві такі характерні риси:

- приймаються в особливому порядку, встановленому Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України, виключно вищим законодавчим органом держави або шляхом референдуму, причому щодо законопроектів з питань податків та бюджету, згідно з Конституції України, референдум не допускається;

- спрямовані на регулювання найважливіших суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування;

- підлягають обов'язковому оприлюдненню у порядку, встановленому самим законом, та обов'язкові для виконання всіма громадянами, посадовими особами, державними органами, громадськими організаціями та суб'єктами господарювання;

- можуть бути змінені або відмінені повністю тільки в особливому порядку, аналогічному порядку їх прийняття.

87 Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.

4. Підзаконні акти як джерела фінансового права

Поряд із законами фінансові правовідносини регулюються цілою системою правових актів, які мають нормативний характер та видаються відповідно до закону, на основі закону, для виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання фінансових правовідносин, їх прийнято називати підзаконними.

До підзаконних нормативно-правових актів належать:

- укази та розпорядження Президента України;

- акти (постанови) Верховної Ради України нормативного характеру;

- акти (постанови і розпорядження) Кабінету Міністрів України;

- акти відомчі (акти міністерств, відомств, комітетів, фондів);

- акти органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади;

- акти підприємств, установ, організацій.

Важливим джерелом фінансового права є укази та розпорядження Президента України, що містять фінансово-правові норми. Укази приймаються Президентом з метою:

а) деталізації і конкретизації загальних приписів закону, коли

це обумовлено покладеними на нього конституційними

обов'язками;

б) урегулювання тих фінансових відносин, які з тієї чи іншої

причини не урегульовані законом.

Розпорядження Президента містять окремі доручення, що випливають із законодавчих актів.

З метою посилення контролю за дотриманням фінансової дисципліни, цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна, активізації роботи щодо усунення виявлених недоліків і порушень Президент України видав Указ «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» від 7 серпня 2000 року № 1031/2000.88

Президент України Указом від 10 червня 1997 року визначив порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності. Закони України, укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України не пізніше як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.89

Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням бюджетних коштів» від 19 вересня 2000 року № 1074/2000 видано з метою забезпечення законності та підвищення ефективності використання коштів Державного бюджету України, посилення контролю у цій сфері та створення дійового механізму реагування на виявлені порушення.90

Окреме місце серед указів Президента України як джерел фінансового права займають ті з них, в яких визначається правовий статус органів, що мають повноваження у сфері фінансової діяльності. Так, відповідно до Указу Президента України «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» від 22 серпня 1996 року № 760/96 з метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, зміцнення виконавської дисципліни працівників податкових органів на базі Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій у Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах, що ліквідуються, було утворено Державну податкову адміністрацію України та відповідно державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах.91 Указами Президента України встановлені також повноваження Міністерства фінансів України, Головного контрольно-ревізійного управління України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державного комітету фінансового моніторингу України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку тощо.92

Вплив на регулювання фінансових правовідносин мають і акти Верховної Ради України нормативного характеру. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону, що містить фінансово-правові норми. З метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних даних Верховна Рада України прийняла постанову «Про структуру бюджетної класифікації України» від 12 липня 1996 року № 327/96-ВР.93 Особливе місце серед актів Верховної Ради України займає її Регламент, який має силу закону і встановлює порядок скликання та проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності Верховної Ради, її органів і організацій, народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради України та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України.94 Постановами Верховної Ради України затверджуються Основні напрями бюджетної політики на кожен рік.

Вищим органом державної виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, який в межах своєї компетенції на основі та на виконання Конституції, законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України та Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України наділений правом видавати постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Вони містять фінансово-правові норми, які стосуються основних напрямів фінансово-кредитної та грошової політики.

Норми фінансового права містяться у Положеннях про міністерства та інші органи виконавчої влади, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України (Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434; постанова Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2000 року № 732 «Про утворення Державної пробірної служби та казенних підприємств пробірного контролю»; постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 року № 1204 «Про затвердження типових положень про Головне фінансове управління обласної, Київської міської та фінансове управління Севастопольської міської державної адміністрації, про фінансове управління районної, районної у м. Києві та фінансовий відділ районної у м. Севастополі державної адміністрації» тощо).

Багато постанов видаються з метою конкретизації та деталізації законів України і указів Президента України. Так, з метою реалізації Бюджетного кодексу України було прийнято постанови: «Про механізм зупинення операцій з бюджетними коштами» від 28 жовтня 2002 року № 1627, «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів» від 24 лютого 2003 року № 207, «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету» від 26 квітня 2003 року № 621, «Про затвердження Порядку надання та погашення безвідсоткових середньострокових позичок місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування» від 28 січня 2005 року № 104 тощо.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття. В постановах може встановлюватись й інший порядок уведення їх у дію.

До підзаконних нормативно-правових актів належать також акти, що приймаються міністерствами, відомствами, комітетами, фондами, статус яких визначається у відповідних положеннях та у Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України, затвердженому Указом Президента України від 12 березня 1996 року № 179. Відповідно до Положення міністерства інші центральні органи виконавчої влади України узагальнюють практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляють пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносять їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень вони організовують виконання актів законодавства, здійснюють систематичний контроль за їх реалізацією, на основі та на виконання актів законодавства видають накази, організовують і контролюють їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, їх рішення є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти міністерств, відомств підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством. Міністерство у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами спільні акти.95

Такі акти:

- мають нормативний характер;

- є обов'язковими для виконання на всій території України;

- видаються з питань, віднесених виключно до компетенції міністерств, відомств;

- розкривають і конкретизують фінансово-правові норми, що містяться у законах, указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України, приймаються на їх підставі і направлені на їх виконання.

Відомчі акти підлягають обов'язковій державній реєстрації, яка здійснюється Міністерством юстиції, відповідно до Указу Президента України від З жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади», Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731. На державну реєстрацію подаються постанови, накази, інструкції державних органів та міністерств, що містять правові норми, встановлюють правила поведінки, розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії та характеру відомостей, що в них містяться.96

Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не передбачено інший термін, але не раніше їх офіційного оприлюднення.

Відомчі акти головним чином містять норми, які розвивають, конкретизують та доповнюють правові приписи законів України та постанов Кабінету Міністрів України, вони є актами спеціальної компетенції, хоч інколи мають міжгалузевий і навіть загальний характер.

Форма відомчих нормативно-правових актів різноманітна: накази, постанови, інструкції, розпорядження, вказівки органів виконавчої влади (міністерств, відомств) тощо. Специфіка кожного виду нормативно-правового акта зумовлена особливостями його змісту та порядку прийняття.

Такі акти можна поділити на чотири групи:

1) акти міністерств і відомств, які здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням своїх основних функцій і завдань (наприклад, наказ Міністерства транспорту України від 9 червня 2003 року № 429 «Про встановлення знижки з цільових портових зборів», наказ Міністерства юстиції України від 18 лютого 2003 року № 13/5 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів», наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2000 року № 339 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загально - обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття»);

2) акти міністерств і відомств, для яких фінансова діяльність є основною (Міністерства фінансів України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України), наприклад, наказ Міністерства фінансів України від 30 травня 2003 року № 384 «Про порядок закупівлі послуг, пов'язаних із здійсненням державних зовнішніх запозичень, обслуговуванням і погашенням державного боргу», постанова Правління Національного банку України від 9 лютого 2005 року № 32 «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку», наказ Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2003 року № 290 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби», наказ Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 «Про затвердження «Порядку повернення платникам помилково та (або) надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів)» тощо);

3) спільні акти міністерств і відомств, які здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням своїх основних функцій і завдань, та тих, для яких фінансова діяльність є основною (наприклад, спільний наказ Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України від 8 вересня 2003 року № 337/534 «Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету України на фінансування заходів з підготовки насіння та вирощування озимої пшениці за нетрадиційними технологіями», спільний наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного комітету України по геології і використанню надр від 7 квітня 1999 року № 79/187/51/57 «Про затвердження Методики розрахунку платежів за користування надрами для видобування урану, сировини ювелірної (дорогоцінне каміння), крім бурштину, ювелірно виробної (напівдорогоцінне каміння), виробної (виробне каміння) та облицювальних матеріалів», спільний наказ Міністерства юстиції України, Державної податкової адміністрації України від 7 лютого 2003 року № 9/5/59 «Про реєстрацію податкових застав нерухомого майна» тощо);

4) спільні акти міністерств і відомств, для яких фінансова діяльність є основною (наприклад, наказ Головного контрольно-ревізійного управління України та Державного казначейства України від 11 червня 2002 року № 141/105 «Про затвердження Порядку надання інформації про обсяги коштів державного та місцевих бюджетів, що виділялись головним розпорядникам бюджетних коштів та установам, організаціям і підприємствам», наказ Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 3 лютого 2005 року №58/78/22 «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби України, Міністерства фінансів України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та (або) надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків», наказ Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України від 29 липня 2004 року № 439/551 «Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при організації та проведенні спільних планових і позапланових перевірок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності», наказ Головного контрольно-ревізійного управління України і Державної податкової адміністрації України від 13 вересня 2004 року № 252/531 «Про затвердження Порядку погодження органами державної контрольно-ревізійної служби з органами державної податкової служби планів-графіків проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності» тощо). Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» від 9 лютого 1999 року № 145/99 запроваджено єдину систему планування, координації та контролю за нормотворчою діяльністю органів виконавчої влади. Ним передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади подають щорічно до 1 січня до Міністерства юстиції України звіти про стан нормотворчої діяльності. В Указі вказано на необхідність розроблення і прийняття нормативних актів України, які за своєю суттю повинні відповідати законодавству Європейського Союзу.97

У зв'язку з розвитком органів місцевого самоврядування в Україні активізувалася їх нормотворча діяльність у сфері фінансів. Важливою складовою частиною системи джерел фінансового права є постанови і рішення Верховної Ради України та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядження глав місцевих адміністрацій, акти місцевих рад, виконавчих комітетів та керівників їх управлінь і відділів щодо питань бюджетного процесу, місцевих податків та зборів, здійснення місцевих запозичень, функціонування місцевих валютних фондів. Вони містять фінансово-правові норми та регулюють фінансову діяльність певного адміністративно-територіального утворення.

Дата добавления: 2015-05-10