Предметом правового регулювання будь-якої галузі права є сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами. 4 страница

Підзаконні нормативні акти представницьких органів місцевого самоврядування (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних і обласних рад), що видаються в межах їх компетенції та містять фінансово-правові норми, є обов'язковими для виконання на відповідній території. Вони належать до регіональних джерел фінансового права і включають:

- Конституцію Автономної Республіки Крим;

- постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- рішення органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних і обласних рад);

- нормативні накази керівників і управлінь виконавчих комітетів місцевих рад.

Конституція Автономної Республіки Крим містить норми про фінансову діяльність в Автономній Республіці Крим та повноваження органів під час її здійснення.

Відповідно до ст. 4 Конституції Автономної республіки Крим98 її норми мають пряму дію.

Ст. 27 Конституції Автономної Республіки Крим визначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим з питань, що мають нормативно-правовий характер, приймає постанови, а з питань, організаційно-розпорядчого характеру - рішення. Такі нормативно-правові акти є обов'язковими для виконання на цій території та не повинні суперечити Конституції Автономної Республіки Крим. Інакше вони не мають юридичної сили і можуть бути оскаржені до суду особами, права та інтереси яких порушені, та визнані судом недійсними, якщо інше не встановлено законом України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим має право скасувати свої акти повністю або частково.

До підзаконних нормативних актів належать також постанови, рішення і розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та акти (розпорядження) місцевих виконавчих органів влади. Вони також містять фінансово-правові норми, а тому є джерелами фінансового права.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим в межах своєї компетенції:

- видає постанови, рішення і розпорядження, обов'язкові для виконання на всій території республіки;

- має право скасувати акти міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, інших підвідомчих її органів, а з питань виконання державних функцій і повноважень - також акти місцевих державних адміністрацій, якщо вони прийняті з порушенням Конституції України, законів України, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим має право скасувати свої акти повністю або частково, крім того, такі акти можуть скасовуватися Президентом України.

Підзаконним нормативним актам органів місцевого самоврядування як джерелам фінансового права властиві такі особливості:

- мають територіальну обмеженість;

- характеризуються самостійністю в прийнятті рішень, які стосуються затвердження та виконання місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів;

- є обов'язковими для виконання для розміщених на відповідній території підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчого підпорядкування, а також для посадових осіб і громадян цієї території;

- рішення органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних і обласних рад) набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення (якщо не встановлено пізніший термін у самому акті).

Нормативно-правові акти, які стосуються прав та свобод людини і громадянина, встановлюють їх обов'язки, набирають чинності після оприлюднення їх в установленому порядку.

Прийняття рішень про відповідність Конституції Автономної Республіки Крим, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України здійснюється відповідно до Конституції України Конституційним Судом України.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може призупинити дію цих нормативно-правових актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України відносно їх конституційності.

Дія актів органів місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим з питань виконання делегованих їм повноважень у разі, коли вони суперечать Конституції України та законам України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно - правовим актам Автономної Республіки Крим, може призупинятися відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим (акти представницьких органів), Радою Міністрів Автономної Республіки Крим (акти виконавчих органів) з одночасним зверненням до суду.

Основне призначення локальних нормативних актів, що видаються підприємствами, установами, організаціями, як джерел фінансового права - конкретизувати законодавчі приписи відповідно до умов конкретного колективу з метою регулювання фінансової діяльності. До них належать нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення. Локальні нормативні акти реєструються місцевими органами державної виконавчої влади.

Локальна норма у фінансовому праві України - правило загальнообов'язкової поведінки, санкціоноване державою та прийняте у встановленому законом порядку безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях і яке діє в їх межах.

Локальні фінансово-правові норми, що приймаються на рівні підприємства, установи, організації, є складовою частиною системи фінансового права. Вони повинні бути внутрішньо погодженими і більш загальними правовими нормами, які посідають провідне, визначальне місце в ієрархії правових норм.

Ознаками локальних фінансово-правових норм є такі:

- обмежена сфера дії в просторі та часі;

- обмежене коло суб'єктів;

- спеціальна процедура прийняття;

- максимальна конкретизація загальних правових норм.

Здійснення локальної нормотворчості відбувається за таких умов: локальна норма повинна бути прийнята в попередньо встановленому централізованому порядку; необхідна наявність загальної норми, яка надає право локальної нормотворчості.

88 Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи: Указ Президента України від 27 серпня 2000 року № 1031/2000 // Урядовий кур'єр. 2000. - 20 вересня.

89 Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 // Урядовий кур'єр. - 1997. - 14 червня.

90 Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням бюджетних коштів: Указ Президента України від 19 вересня 2000 року № 1074/2000 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 38. - 6 жовтня.

91 Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих

державних податкових адміністрацій: Указ Президента України від 22 серпня 1996

року № 760/96 // Урядовий кур'єр. - 1996. - 29 серпня.

92 Див.: Положення про Міністерство фінансів України: Указ Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99 // Офіційний вісник України 1999. - № 35. - Ст.

1785. Про Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України: Указ

Президента України від 28 листопада 2000 року № 1265/2000 // Офіційний вісник

України. - 2000. - № 48. - Ст. 2080. Про затвердження Положення про Державну

податкову адміністрацію України: Указ Президента України від 13 липня 2000 року

№ 886/2000 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 29. - Ст. 1200. Про Положення

про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України: Указ

Президента України від 4 квітня 2003 року № 292/2003 // Офіційний вісник України.

- 2003. - № 15. - Ст. 650. Про Положення про Державний комітет фінансового

моніторингу України: Указ Президента України від 24 грудня 2004 року № 1527/2004

// Офіційний вісник України. - 2004. - № 52. - Ст. 3455. Про Державну комісію з

цінних паперів та фондового ринку: Указ Президента України від 12 червня 1995

року № 446/95 // Урядовий кур'єр. - 1995. - 20 червня. Про додаткові заходи щодо

вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку:

Указ Президента України від 25 вересня 2002 року № 861/2002 // Офіційний вісник

України. - 2002. - № 40. - Ст. 1854. - Питання Державної комісії з цінних паперів та

фондового ринку: Указ Президента України від 15 грудня 2004 року № 1488/2004 //

Офіційний вісник України. - 2004. - № 50. - Ст. 3265 тощо.

93 Про структуру бюджетної класифікації: Постанова Верховної Ради України від

12 липня 1996 року №327/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №

42. -Ст. 208.

94 Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 року №129-ВР // Відомості

Верховної Ради України/. - 1994. - № 35. - Ст. 338.

95 Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України: Затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 року № 179/96 // Урядовий кур'єр. - 1996. - 28 березня

96 Див. Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 3 жовтня 1992 року №493/92, Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, Інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 // 36. постанов Уряду України. - 1993. - № 1-2. - Ст. 28.

97 Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади: Указ Президента України від 9 лютого 1999 р. №145/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 6. - 26 лютого.

98 Конституція Автономної Республіки Крим: Прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 року // Сборник нормативно-правових актов Автономной Республики Крым. - 1998. - № 12. - Ст. 1008.

5. Значення судових актів для застосування фінансово-правових норм

Важливе значення для застосування фінансово-правових норм мають постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких на

підставі аналізу й узагальнення судової практики містяться керівні роз'яснення судам з питань застосування чинного фінансового законодавства при розгляді різних категорій справ, учасниками яких є суб'єкти фінансових правовідносин. Вони є обов'язковими для усіх судів України і публікуються у відповідних збірниках. Наприклад, постанови Пленуму Верховного Суду України: від 12 квітня 1996 року № 6 «Про практику розгляду кримінальних справ про збут підроблених грошей чи цінних паперів»; від 18 квітня 1997 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції»; від 25 квітня 2003 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності»; від 8 жовтня 2004 року № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» тощо. Ці постанови відрізняються конкретністю, глибоким аналізом вирішуваних проблем, законністю."

При розв'язанні спорів за участю суб'єктів фінансових правовідносин судовими органами різних інстанцій не тільки здійснюється контроль за правильністю застосування фінансового законодавства, а й узагальнюється відповідна практика розв'язання таких спорів. Вивчення цієї практики дає можливість Верховному Суду давати керівні роз'яснення щодо застосування фінансового законодавства.

Джерелами фінансового права є ті судові акти, які, по-перше, реально змінюють права і обов'язки учасників фінансових відносин, і по-друге - опубліковані. До них належать: постанови Пленуму Верховного Суду України, рішення Верховного Суду України в окремих справах, що мають принциповий характер і опубліковані, рішення судів нижчого рівня підпорядкування, апробовані Верховним Судом України і опубліковані.

Постанови Пленуму Верховного Суду України мають значення для однакового застосування норм фінансового законодавства, оскільки роз'яснюють, як слід застосовувати конкретні норми.

Тлумачення закону, що здійснюється Пленумом Верховного Суду України, адресоване не тільки судовим органам. Юридичні та фізичні особи при розв'язанні спірних питань, що випливають із фінансових відносин, також змушені звертатись до цих роз'яснень з тим, щоб усвідомити, як з точки зору Верховного Суду України буде розцінено їх дії судом, що розглядає конкретну справу.

Значення керівних роз'яснень, що приймаються Пленумом Верховного Суду України, полягає в тому, що вони:

а) містять багато положень, вироблених судовою практикою, які

впливають на процес створення нових норм і удосконалення

чинного законодавства, оскільки вони у подальшому

сприймаються законодавцем і формулюються у вигляді норм

права;

б) свідчать про ефективність законодавства, відповідність (невідповідність) окремих норм новим потребам життя;

в) конкретизують норми права, виражені в абстрактній формі,

наближують їх до конкретних ситуацій;

г) містять тлумачення норм права, орієнтують судову практику на правильне застосування чинного законодавства.

Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України даються ним у межах його повноважень, мають правову силу, стають обов'язковими для виконання всіма учасниками судочинства - мають загальний характер, розраховані на багаторазове застосування, що характерно для джерел права. Але ці роз'яснення не підміняють закон, не змінюють його суть. Видання таких роз'яснень не наділяє вищий судовий орган країни правотворчими функціями і не підміняє правотворчі органи.

Акти Верховного Суду України з питань судової практики Нерідко заповнюють прогалини правового регулювання, наприклад, визначення ознак осіб, які охоплюються терміном «фізична особа», для позначення одного із суб'єктів ухилення від сплати податків. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 року № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» під такими фізичними особами слід розуміти:

а) службових осіб підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи, на яких покладені обов'язки з ведення бухгалтерського обліку, подання податкових декларацій, бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів (керівники, особи, котрі виконують їхні обов'язки, інші службові особи, яким у встановленому законом порядку надане право підпису фінансових документів);

б) осіб, що займаються підприємницькою діяльністю без

створення юридичної особи;

в) будь-яких осіб, котрі зобов'язані утримувати та/або сплачувати

податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять до системи

оподаткування і введені в установленому законом порядку, в

тому числі податкових агентів - фізичних осіб та службових

осіб податкових агентів - юридичних осіб при несплаті ними

податку з доходів фізичних осіб.100

Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях з фінансових питань, на відміну від керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, не має обов'язкового значення, але вона є необхідною:

а) для з'ясування змісту фінансового законодавства та його

правильного застосування;

б) для врахування у процесі вдосконалення чинного законодавства і видання нормативних актів.

Певний вплив на регулювання фінансових правовідносин мають рішення Конституційного Суду України. У юридичній науці триває дискусія про правову природу таких рішень, в ході якої серед інших думок пропонується законодавчо закріпити їх нормативний характер, як це має місце у деяких країнах Заходу, Азербайджані, Вірменії, Республіці Білорусь, Казахстані, Литві.101 Специфіка нормативних приписів рішень Конституційного Суду України полягає в тому, що такі приписи не створюють нових різновидів фінансово-правового регулювання, а дають тлумачення існуючих фінансово-правових норм. Особливості впливу рішень Конституційного Суду України на джерела фінансового права пов'язані з його компетенцією - правом визнавати неконституційними фінансово-правові норми, які у разі визнання їх такими втрачають силу, що веде до змін у фінансовому законодавстві.

Практика діяльності Конституційного Суду України дає достатні підстави для висновку про те, що його рішення про визнання неконституційними законів, інших правових актів або їх окремих положень є складовою чинного законодавства і посідають в системі джерел права особливе місце. Ухвалюючи рішення, Конституційний Суд України не встановлює нових норм права, оскільки це не властиво його призначенню і повноваженням, а лише «звільняє» систему законодавства від актів, що суперечать Основному Закону держави, виконуючи тим Самим «функцію негативного правотворця».102 Цим самим рішення Конституційного Суду України підпадають під визначення поняття нормативно-правового акта, оскільки ними фактично «скасовуються» вказані правові акти в цілому чи їх окремі частини. Це має місце тому, як зауважив Ю.Л.Власов, що хоча тлумачення, що надає Конституційний Суд України, за своєю природою є не автентичним, а делегованим офіційним тлумаченням, останнє внаслідок делегування Верховною Радою України Конституційному Суду України своїх повноважень щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України «має однакові юридичні ознаки з автентичним тлумаченням, яке надавала Верховна Рада України».103

Оскільки будь-який інтерпретаційний акт має допоміжний характер відносно нормативно-правового акта тлумачення, то рішення Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення конституції України чи конкретних законів за юридичною природою є «неконституційними» та «підзаконними».104 Особлива юридична сила рішень органів конституційної юрисдикції відрізняє їх від актів судів загальної юрисдикції та інших судових органів і водночас зближує з актами законодавства, оскільки рішенням цих органів з конкретних справ надається характер юридичного прецеденту.

Прикладами рішень Конституційного Суду України, які містять нормативні приписи фінансово-правового характеру, можуть бути: рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної

Ради України» (справа про Рахункову палату) від 23 грудня 1997 року № 7-зп; рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» і підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) від 20 березня 2002 року №5-рп/2002; рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки) від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001; рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» та частини першої статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) від 29 січня 2002 року № 1-рп/2002; рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (справа про податкову заставу) від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 тощо.

99Маляренко В., Коржанський М Про юридичну силу постанов пленуму Верховного Суду // Голос України. - 1996. -№81.

100 Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за

ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів: Постанова

Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 року № 15.

101 Гаврилюк Р. О. Джерела фінансового права: Навчально-методичний посібник.

-Чернівці: Рута, 2003. -С. 41-42.

102 Тихий В. Правотлумачення Конституційним Судом України та правова природа його рішень // Вісник Конституційного Суду України. 2001. - № 1. - С. 69.

103 Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права. - К.: Ін-т держави і права ім. В М Корецького НАН України, 2001. - С. 264.

104 Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. - Харьков: фц. 2001.-С. 215.

6. Міжнародні правові акти як джерела фінансового права

Міжнародний договір у зв'язку з розвитком міжнародного співробітництва та взятим Україною курсом на міжнародну інтеграцію є одним із основних джерел сучасного права взагалі і фінансового зокрема.

Міжнародний договір - це угода двох чи декількох держав про встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків у різних відносинах між ними у формі договору, угоди, пакту, конвенції, протоколу, заключного акта тощо.

Розрізняють такі види міжнародних договорів: що підлягають ратифікації і не потребують ратифікації; двосторонні та багатосторонні; міждержавні, міжурядові та відомчі.

Відповідно до Конституції України (ст. 9) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Законом України «Про міжнародні договори України» від 24 червня 2004 року, встановлено, що положення офіційно опублікованих міжнародних договорів України, застосовується у порядку, передбаченому для норм чинного законодавства (2. ст. 19).105

Для здійснення інших положень міжнародних договорів України приймаються відповідно правові акти. Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може виражатися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання до договору.

Конституцією України (ст. 85) встановлено, що тільки Верховна Рада України наділена правом надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України.

Міжнародні договори підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 року, ратифікованої Україною 17 вересня 1992 року, Законів України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року (ст. 6,7), «Про міжнародні договори України» від 24 червня 2004 року.

105 Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ// Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №50. - Ст. 540.

В Україні до прийняття Закону «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р., який втратив чинність на підставі Закону «Про міжнародні договори України», панувала концепція радянського права та його пріоритету щодо норм міжнародного права, а не навпаки, як передбачено світовими стандартами. Цей Закон одночасно імплементував у всі галузі українського законодавства, в тому числі й у фінансове як невід'ємну частину національного законодавства, всю сукупність міжнародно-правових норм, передбачених укладеними та належним чином ратифікованими Україною міжнародними договорами. Згідно з цим Законом міжнародні норми застосовувалися у такому ж порядку, як норми національного законодавства.

Із прийняттям Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року в законодавстві з'явилася норма про можливість застосування також і правил міжнародного характеру, якщо міжнародним договором України,який набрав чинності в установленому порядку,встановлено інші правила ніж ті,що передбачено у відповідному акті законодавства України (ч. 2. ст. 19).

Чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України.

До міжнародних договорів, які є джерелами фінансового права, належать: Женевські чекові конвенції 1931 року, Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 8 листопада 1990 року, ратифікована Україною 17 грудня 1997 року; Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму від 9 листопада 1999 року, ратифікована Україною 12 вересня 2002 року, Угода про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах від 15 квітня 1994 року, ратифікована Україною 15 грудня 1999 року тощо.

106 Див.: Про ратифікацію Конвенції між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал: Закон України від 26 травня 1995 року № 180/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 20. - Ст. 147; Про ратифікацію Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Фінляндія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно; Закон України від 6 жовтня 1995 року № 370/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 36. - Ст. 246; Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно: Закон України від 17 березня 1999 року № 500-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 17. - Ст. 119; Про ратифікацію Конвенції між Кабінетом Міністрів України і Союзним Урядом Союзної Республіки Югославія про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи та капітал: Закон України від 4 жовтня 2001 року № 2757-ІИ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 6. - Ст. 37 тощо.

Джерелом фінансового права міжнародного походження є також двосторонні і багатосторонні договори, які мають на меті регулювання певних питань в галузі фінансового права. Так, Україна уклала двосторонні угоди та конвенції з багатьма державами стосовно уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків.106 Серед багатосторонніх угод окремо слід виділити документи, які Україна укладає в рамках Співдружності Незалежних Держав (СНД) (наприклад, рішення Ради глав урядів Співдружності

Незалежних Держав: Про єдиний бюджет органів СНД, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів держав-учасників Співдружності Незалежних Держав, на 2003 рік (Кишинів, 7 жовтня 2002 року); Про діяльність Міждержавного валютного комітету (Москва, 29 листопада

2001 року тощо), та документи, укладені в рамках Європейських співтовариств та Європейського Союзу (зокрема, Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 року; Угода між Урядом

Республіки Білорусь, Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про співробітництво та обмін інформацією в галузі боротьби з порушеннями податкового законодавства від 19 жовтня 1999 року тощо).

Відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами - членами, ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року, співробітництво у фінансовій сфері спрямовується на полегшення включення України до загальноприйнятих систем взаємних розрахунків. Технічна допомога зосереджується на: розвитку банківських і фінансових послуг, розвитку спільного ринку кредитних ресурсів, залученні України до загальноприйнятої системи взаємних розрахунків; розвитку фіскальної системи та її установ в Україні, обміні досвідом та навчанні персоналу; розвитку послуг у сфері

страхування, що, між іншим, створило б сприятливі умови для участі компаній Співтовариства у створенні спільних підприємств в галузі страхування в Україні, а також розвитку експортного кредитного страхування. Сторони визнали за необхідність докладати зусилля і співпрацювати з метою запобігання використанню своїх фінансових систем для відмивання доходів, отриманих від кримінальної діяльності в цілому та злочинів, пов'язаних з наркотиками, зокрема. Для

досягнення цілей цієї Угоди та згідно із статтями 82, 83 та 84 Україна отримує тимчасову фінансову допомогу від Співтовариства у вигляді субсидій для прискорення економічних перетворень в Україні.

Значний вплив на регулювання правовідносин у сфері банківської діяльності в Україні мають банківські директиви Європейського Союзу: «Про координацію законів, правил і адміністративних положень, які регулюють організацію та ведення бізнесу кредитних організацій» (77/780 / ЕЕС) від 12 грудня 1977 року; «Про координацію законів,

правил і адміністративних положень, які регулюють організацію та ведення бізнесу кредитних організацій» (89/646/ЕЕС) від 15 грудня 1989 року; «Про власні кошти кредитних організацій» (89/299/ЕЕС) від 17 квітня 1989 року; «Про індекс платоспроможності кредитних організацій» (89 64/ЕЕС) від 18 грудня 1989 року; «Про нагляд за кредитними організаціями на консолідованій основі» (92/30/ЕЕС) від 6 квітня 1992 року; «Про моніторинг і контроль за великими кредитними ризиками кредитних організацій» (92/121/ЕЕС) від 21 грудня 1992 року; «Про схеми із захисту вкладів у кредитних організаціях» (94/ 19/ЕЕС) від 30 травня 1994 року; «Про покращання нагляду за кредитними організаціями» (95/26/ЕЕС) від 29 червня 1995 року.107

Дата добавления: 2015-05-10