Відмежування цивільного права від суміжнихгалузей права

З

'озділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1. Поняття цивільного права

товариства (корпорації) не змінює майнової орієнтації цих від-юсин.

До предмета цивільного права належать не лише майнові, а й >собисті немайнові відносини. З цього приводу в юридичній літера-гурі існує традиційна дискусія. Є думка, що такі відносини не регу-іюються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного сарактеру (завдяки нематеріальній природі їх об'єктів). О. А. Кра-:авчиков дав вичерпну характеристику концепцій, що виникли в іроцесі обговорення питання про місце особистих немайнових від-юсин у структурі предмета цивільного права. З цього приводу він іазиває три точки зору: негативну концепцію, радикальну концеп­цію і позитивну концепцію¹. Згідно з першою — цивільне право ре-■улює тільки особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, і решту відносин лише охороняє; згідно з другою — відносини, що:тосуються благ, невід'ємних від особистості, створюють самостій-шй предмет правового регулювання; згідно з третьою — цивільне іраво не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює х. Усі ці концепції мають свої позитивні риси і свої вади.

У даний час, враховуючи прийнятий Верховною Радою України І,К, де мають місце глава 15 «Нематеріальні блага» і глава 20 ■ Особисті немайнові права фізичної особи», більш прийнятною слід іважати думку, що цивільне право не лише охороняє особисті не-іайнові відносини, а й регулює їх. Основою для цього слід вважати даний метод правового регулювання, який передбачає юридичну >івність сторін².

§ 3. Метод цивільно-правового регулювання

Поняття методу цивільно-правового регулювання охоплює су-:упність правових засобів і прийомів впливу на майнові та особис-і немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-пра-ових нормах.

Визначальною ознакою методу цивільно-правового регулювання успільних відносин є юридична рівність сторін. Ні один із учасни-:ів цивільно-правових відносин не може примусити іншого учасни-:а до певної поведінки за формою і суттю. З цією ознакою пов'язана і інша ознака, а саме: диспозитивність сторін у цивільно-правових ідносинах. Поняття диспозитивності означає, що учасники

Красавчиков О. А. Гражданско-правовое регулирование личньїх неимуществен-ньіх отношений и Свод законов Советского государства // Проблеми гарантии осу-ществления и защитьі прав граждан: Материальї науч.-практ. конфер., посвященной 175-летию возобновления Тартуского ун-та. — Тарту, 1977. — С. 12. Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — СПб., 1996. — С. 12.

можуть діяти на свій розсуд, вирішуючи питання щодо прав та обо­в'язків уданому правовідношенні. Взаємовідносини сторін визнача­ються лише їх узгодженою волею.

Можливість діяти на свій розсуд визначає ще одну рису методу цивільно-правового регулювання. Це — ініціативність сторін при встановленні їх взаємовідносин і зв'язків між ними.

Сторони цивільних правовідносин самостійні і незалежні у ви­рішенні питань своєї поведінки у власних взаємовідносинах, тому передбачається, що спори і спірні питання між ними вирішуються судом. Це може бути суд загальної юрисдикції, господарський або третейський суд.

Для учасників цивільних правовідносин, які не виконують своїх обов'язків, порушують права інших учасників цивільних правовід­носин, настає цивільно-правова відповідальність, що полягає у за­стосуванні до порушників засобів захисту і мір цивільної відпо­відальності, які мають переважно майновий характер.

Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті не­майнові суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права.

Кожна галузь права відзначається самостійним предметом і ме­тодом правового регулювання. Основними галузями права, які сти­каються з цивільним правом, є: адміністративне, трудове, фінансо­ве, сімейне, природо-ресурсне, цивільно-процесуальне та кри­мінальне право.

Стаття 1 ч. 2 ЦК України вказує на неможливість застосуван­ня до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин цивільного законодавства. Це означає, що цивільні правовідносини у цих випадках не вини­кають.

Від адміністративного права цивільне відрізняється тим, що ад­міністративне право належить до сфери зобов'язувального правово­го регулювання, а цивільному праву властивий дозвільно-диспози­тивний характер. Організаційним відносинам, які регулюють ад­міністративне право, властивий характер влади і підкорення, що в цивільному праві, де сторони не мають змоги і не повинні діяти на засадах примусу, неможливе.

Кримінальному праву властива чітко визначена правоохоронна функція, яка виражається у тому, що ним встановлені заборони,

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1. Поняття цивільного права

в тому числі й у сфері відносин, які належать до цивільних право­відносин, і порушення цих заборон тягне за собою застосування кримінального покарання.

Цивільне процесуальне право регламентує відносини, що стосу­ються порядку і процедури вирішення цивільно-правових спорів, тобто відносини, пов'язані з цивільним процесом, а цивільне право є матеріальним правом, яке у своїх нормах регулює сутність відно­син, що становлять предмет цивільного права.

Природо-ресурсне право регулює відносини, які виникають з при­воду таких об'єктів, як земля, ліси, води, інших об'єктів, створених природою, що викликають особливості правового регулювання, тісно пов'язаного з цивільно-правовим регулюванням. Прийняття Земель­ного кодексу України зумовило більш широке втягнення природних об'єктів у товарообіг, розповсюдження на них вартісного характеру, що викликає щодо них застосування можливостей цивільно-правово­го регулювання, яке дістало відображення в главі 27 ЦК України «Право власності на землю (земельну ділянку)».

Цивільне і трудове право межують між собою. Вони мають багато спільних рис, але мають і суттєві відмінності, пов'язані з тим, що предметом трудового права є трудові відносини, тобто відносини, пов'язані з використанням праці людини. Майнові відносини, які регулює трудове право, позбавлені застосування методу юридичної рівності сторін, а натомість визначається перевага юридичних ін­тересів працівника.

Майнові відносини стосуються не лише цивільного, а й фінансо­вого права. Різниця між ними суттєва. Майнові відносини, що належать до фінансового права, виникають у процесі діяльності ор­ганів державної влади. Це — організаційно-майнові відносини, що зумовлені владною діяльністю держави в особі уповноважених її ор­ганів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів і коштів. Засновані вони на адміністративному або іншому владному підкоренні однієї сторони іншою, застосовуються в податкових та інших фінансових і адміністративних відносинах.

Цивільно-правові відносини близькі до сімейно-правових, проте відмежовуючою їх ознакою є відсутність у майнових сімейно-право­вих відносинах вартісної ознаки і в значній мірі сімейно-правовий характер визначення їх учасників.

Дискусійною є проблема відмежування цивільних правовідносин від відносин у сфері господарювання. Згідно зі ст. 4 Господарського кодексу України (далі — ГК України) не є предметом регулювання цього Кодексу майнові відносини, які регулюються ЦК України; зе­мельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо викорис-

тання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природо-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відноси­ни, фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що ви­никають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місце­вого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською ком­петенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарсь­ких повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Згідно з ЦК України (п. 2 ст. 9) законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарюван­ня. Тому особливості регулювання майнових відносин суб'єктів гос­подарювання визначаються п. 2 ст. 4 ГК України.

Проте слід зазначити, що прийняття ГК України суттєво погірши­ло становище з урегулюванням питання розмежування правового ре­гулювання суспільних відносин в економіці.

Визначивши, що ГК України окреслює основні засади господа­рювання в економіці і регулює господарські відносини, що виника­ють у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання (ст. 1 ГК України), він охопив і ту сферу правового регулювання, яка стосується цивільно-правових відносин.

Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розу­міється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продук­ції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, тобто відносин, що є предметом регу­лювання цивільного права, яке регулює всі цивільні відносини, за­сновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України) та мають вартісний характер¹.

Основною ознакою майнових відносин, регульованих цивільним правом, Є. О. Суханов вважає їх товарно-грошовий характер. «Май­нові відносини, які мають іншу (нетоварну) природу і, отже, не від­повідають вказаним ознакам, не входять у предмет цивільного пра­ва і не можуть регулюватися ним»².

Хоча ГК України вказує, що не є предметом його регулювання майнові та особисті немайнові відносини, які регулюються ЦК

Гражданское право. — СПб., 1996. — 4.1. — С. 1.

Суханов Е.А. Гражданские отношения, которьіе регулируются гражданским пра­вом // Гражданское право. — М., 1998. — Т. 1. — С. 27.

Дата добавления: 2015-05-10