Фізичні та юридичні особи

^6

З 3-285

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

вільне право на тільки охороняє дані особисті немайнові права, а й покликане регулювати їх властивим йому методом.

Ще однією з тенденцій в континентальному праві щодо особис­тих немайнових прав є виділення загального особистого немайново-го права, порушення якого вважається порушенням прав особи. При цьому його захист здійснюється в порядку, передбаченому для деліктних зобов'язань. Основним способом захисту даного права є компенсація моральної та відшкодування майнової шкоди.

Речове право

Речове право як юридична категорія в країнах континентальної цивільної системи права охоплює всі зв'язки особи з річчю, тобто так звані відносини статики. Речові права поділяються на: права на свої речі та права на чужі речі. До першої категорії слід відносити, як правило, право власності, до другої — сервітутні права, супер-фіцій, емфітевзис тощо. При цьому в законодавстві країн континен­тальної системи права перелік речових прав є обмеженим та поши­рювальному тлумаченню не підлягає.

Основним речовим правом, беззаперечно, є право власності, яким визначається весь спектр прав, що стосуються повного пану­вання особи над річчю. При цьому в континентальній системі ци­вільного права для права власності характерні й певні загальні принципи: 1) право власності є єдиним та неподільним, тобто не мо­же бути двох повних власників на одну річ; 2) право власності є най­більш повним серед інших речових прав і навіть попри те, що різні національні законодавства вкладають у це поняття різний спектр повноважень власника (володіння, користування, розпорядження, право на доходи тощо), завжди вказується, що цей перелік не є ви­черпним.

Основною характерною ознакою решти речових прав є те, що вони стосуються чужих речей, тобто завжди є власник речі, на яку поши­рюються дані права, який повинен внаслідок цих прав на річ бути об­меженим у комплексі своїх прав на річ. Залежно від того, яке повно­важення власника обмежується, виділяють такі види прав на чужі речі: 1) повноваження користування (сервітутні права); 2) повнова­ження розпоряджатись (залогові права); 3) повноваження володіти та користуватися (окремі орендні права на житло та земельну ділян­ку тощо); 4) повноваження володіти, користуватися та у визначених межах розпоряджатися (емфітевзис, довірче управління).

Захист права власності та інших речових прав здійснюється внас­лідок застосування речово-правових та зобов'язально-правових способів захисту. Речово-правові способи захисту об'єднують у собі два основ­них речових позови: віндикаційний (позов власника про витребування

майна з чужого незаконного володіння) та негаторний (позов власника про припинення неправомірних діянь, що заважають власникові здійс­нювати весь спектр повноважень). Зобов'язально-правові способи за­хисту здійснюються через охорону майнових інтересів власника чи ін­шої уповноваженої особи внаслідок заподіяння шкоди їх майну. Право інтелектуальної власності (виключні права) Оскільки даний інститут континентальної системи цивільного права ґрунтується переважно на загальноприйнятих світових стан­дартах, до яких належать Бернська конвенція про охорону літера­турних та художніх творів від 24.07.1971, Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 06.09.1952, Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20.03.1883, Європейська патентна конвенція від 09.09.1994 і т. ін., то і принципових відмінностей між його правовим регулюванням та захистом у цивільно-правових сис­темах немає. Єдині відмінності має категоріальний апарат. Так, у континентальній системі права поняття авторських і патентних прав, як правило, об'єднується загальним поняттям «виключні пра­ва», натомість англо-американське право застосовує такі поняття, як «літературна (художня) власність» та «патентна власність».

Зобов'язальне право

Зобов'язання (ооііеаііо) є фундаментальною категорією зобов'я­зального права, під якою розуміють певну залежність між суб'єкта­ми, внаслідок якої одна сторона має виконати на користь іншої пев­ні дії або утриматися від їх виконання. Для переважної більшості країн континентальної системи цивільного права дане поняття є ка­тегорією доктринальною та такою, що не закріплена в чинному за­конодавстві. Сторони в зобов'язанні іменуються кредитором (сторо­на уповноважена) та боржником (сторона зобов'язана). За підстава­ми виникнення зобов'язання поділяються на ті, що виникають із закону, правочинів, деліктів, односторонніх правочинів, безпідстав­ного збагачення та ведення справ без доручення.

Найбільш розвинутими підсистемами зобов'язального права є до­говірні та деліктні зобов'язання.

Договір є однією з основних категорій у зобов'язальному праві, під якою розуміють домовленість двох чи більше осіб, внаслідок чого виникають взаємні права та обов'язки. За своїм змістом дого­вори поділяються на такі види: 1) договори про передачу майна у власність чи інше речове право (купівля-продаж, поставка, дару­вання, міна); 2) договори про виконання робіт (підряд); 3) договори про надання послуг (зберігання, страхування) тощо. Окрім того, за­лежно від інших обставин договори поділяються на: 1) сіналагмати-

з'з-гм

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

чні (двосторонні) та односторонні; 2) мінові та алеаторні (ризикові); 3) оплатні та безоплатні; 4) консенсуальні та реальні; 5) одночасні та продовжувані у виконанні тощо.

У законодавстві містяться вимоги до договору, основними з яких є: наявність в осіб право- та дієздатності до укладення цього виду договору; наявність певної форми договору; правомірність змісту договору; наявність підстави договору (каузи). При цьому дуже чіт­ко прописаний порядок укладення договору, який поділений на дві основні стадії: 1) пропозиція вступити в договір (оферта); 2) згода на укладення договору (акцепт). Власне оферта зобов'язує особу до очікування і не може бути відізвана до певного строку.

Деліктними є зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди особі чи її майну, що не пов'язане будь-якими договірними зобов'язаннями. Делікти поділяються на генеральні (загальні під­стави відшкодування заподіяної шкоди: протиправне діяння, наяв­ність шкоди, причиново-наслідковий зв'язок між ними та вина за-подіювача шкоди, яка, як правило, презюмується) та спеціальні (ті, що мають специфіку, викликану певними особливостями).

Спадкове право

Спадкове право як інститут цивільного права в континентальній системі — це сукупність норм, що регулюють відносини, пов'язані з переходом прав та обов'язків померлого до інших осіб (універсальне правонаступництво). При цьому можливі випадки (легати), коли спадкоємця звільняють від виконання зобов'язань спадкодавця (сингулярне правонаступництво).

Вирізняють два види спадкування: за заповітом та за законом. У випадку спадкування за заповітом до спадкування закликають­ся особи, вказані у заповіті. При цьому вирізняють такі форми запо­віту: 1) власноручний; 2) заповіт у формі публічного акта; 3) таєм­ний заповіт тощо. Спадкування за законом можливе у випадку, ко­ли немає спадкування за заповітом (аЬ іпіезіаіо). При спадкуванні за законом враховують певні черги (Російська Федерація), паранте-ли (Німеччина, Швейцарія), розряди (Франція), тобто встановлені законом залежно від різних обставин групи осіб, які закликаються цо спадкування. При цьому представники попередньої групи усува­ють від спадкування іншу.

§ 3. Англо-американська система

Загальна характеристика

До країн з англо-американською системою цивільного права на­лежать Велика Британія, СІЛА, Канада, Південно-Африканська Ре­спубліка, Австралія, Нова Зеландія, частково Індія та Ізраїль. В ос-

нові цієї системи права лежить звичаєве право (соттоп 1а\у) як наслідок діяльності королівських судів феодальної Англії та права справедливості (Іаш оі е^иіа1^у), що було результатом діяльності су­ду канцлера (суду справедливості), які в своїй сукупності і склали прецедентне право (сазе 1а^).

Дане право поширилося й на інші країни, які, переважно, ко­лись були колоніями Британії. І саме в них воно піддалося суттєвій модифікації з урахуванням національних особливостей. Особливий вплив на модифікацію прецедентного права здійснили США, що обумовлено стрімким розвитком комерційних відносин у цій країні.

Слід зауважити, що англо-американське право не знає поділу на право приватне та публічне¹. Окрім цього, в англо-американській системі цивільного права немає поняття «галузь права». Замість галузевого підходу існує так званий «проблемний підхід», внас­лідок чого під правом розуміють сукупність правових норм, що вре­гульовують будь-яку сферу суспільних відносин. Саме це дає мож­ливість виокремлення конкурентного, медичного, видавничого, бір­жового, страхового, банківського права тощо.

Джерела права

Найбільш поширеним джерелом цивільного права в англо-амери­канській системі є судовий прецедент, тобто сукупність рішень судів вищої інстанції, що є обов'язковими для застосування нижчими судами при вирішенні аналогічних справ. При цьому вони можуть прийма­тись, змінюватись чи скасовуватись залежно від потреб практики.

Досить велика роль відводиться також і звичаям, які є передумо­вою формування нових прецедентів. Особлива увага приділяється діловому звичаю, який є основою рекомендаційних (модельних) ак­тів, місцевому економічному звичаю, узвичаєнню та заведеному по­рядку взаємин.

І майже зовсім нівельоване значення нормативно-правових актів в англо-американській цивільно-правовій системі. Чинні норматив­но-правові акти за своєю структурою не є систематизованим (коди­фікованим) законодавством, вони регулюють лише окремі інститути цивільного права і носять консолідований (механічно систематизова­ний) порядок (наприклад, Торговий кодекс СІНА). Однак слід зазна­чити, що останнім часом в англо-американській системі спостерігаю­ться тенденції щодо зростання ролі та значення нормативно-право­вих актів у регулюванні та охороні суспільних відносин.

¹ Однак дане твердження інколи заперечується окремими авторами, які вбачають внас­лідок процесу зближення цивільно-правових систем сучасності зачатки розмежування між приватним та публічним правом і в англо-американській системі (Кулагин М. И. Предпринимательство и право: опьгг Запада. — М., 1992. — С. 15-16).

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 3. Основні риси цивільного права зарубіжних країн

Дана ситуація є наслідком того, яке значення відводиться докт-зинальному вченню. Якщо в континентальній системі доктриналь-іе вчення є чіткою та логічною системою знань, на підставі якої рормується чинне законодавство, то в англо-американській системі їоктрина не є настільки системною і основний вплив на розвиток іаконодавства відіграє судова практика.

Слід зазначити, що останнім часом чітко спостерігається тенден-;ія до зближення двох правових систем. В англо-американській си-:темі дедалі більшу роль починають відігравати нормативно-право-й акти, натомість в континентальній системі спостерігається підви-цення значення прецедентного права.

В англо-американській системі цивільного права також вирізня-оть фізичних та юридичних осіб.

Фізичні особи як суб'єкти правовідносин наділені правосуб'єкт-сістю (1е£а1 сарасііу), яка на практиці поділяється на активну та іасивну. Під активною правосуб'єктністю розуміють здатність до:амостійного вчинення правового акта, під пасивною — здатність іути носієм прав та обов'язків. Правосуб'єктність фізичних осіб є іівною та належить їм з моменту народження і до моменту смерті.)бсяг активної правосуб'єктності залежить від віку особи. Інститут іредставництва в англо-американській системі цивільного права іідсутній, а всі можливі дефекти в активній правосуб'єктності зізичних осіб компенсуються інститутом довірчої власності.

Юридичним особам в англо-американській системі права, крім іередбачених способів створення, відомий також і спрощений спо-іб, за яким юридична особа, яка дотримується певних формальних имог, вважається такою, що існує, навіть коли її державна реєст-іація і не відбулася.

Юридичні особи поділяються на товариства та компанії (корпо-ації). Товариства поділяються на повні (ипіішііей рагіпегзпір) та юмандитні (Нтііесі раїЧпегзЬір)¹. Корпорації є аналогами това-иств із обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств у онтинентальному праві. Проте, на відміну від континентальної си-теми, вони не підлягають поділу залежно від кількості вкладів часників (зЬагез). Згідно з доктриною правоздатність юридичних сіб спеціальна (иііга уігєз), проте на практиці фактично визнано її ніверсальність.

При цьому вони в Англії та США не вважаються юридичними особами, проте під­лягають, як правило, обов'язковій державній реєстрації.

Дата добавления: 2015-05-10