РозділIII. Речові права і право власності

18' 3-285

18 3-285

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Глава 21. Право власності

Наступним етапом є поява сімейної власності. Власність однієї сім'ї протистоїть власності інших сімей, відповідно зменшується об­сяг і значення власності громади. І тут треба відзначити особливий, публічно-правовий характер володіння землею — нею володіє не приватна особа, а член даної сім'ї або член даного союзу племен¹.

Річ власника належить лише йому одному, і його власність зав­жди ціла і повна. Можуть існувати права й інших осіб на цю річ, проте вони не складають окремих частин власності, вони невідділь­ні від неї і права власника на цю річ.

Аналіз права власності вирізняє дві його сторони — позитивну і негативну. У першій виражається право власника вільно розпоря­джатися своєю річчю (необмеженість права власності), у другій — його право усувати будь-яку іншу особу від впливу на цю річ (ви­ключність власності).

Характерною ознакою права власності є те, що воно існує само по собі незалежно від відносин між особами. Головне у праві власнос­ті — це панування власника над річчю. Право на річ дає відповідно­му суб'єкту безпосередньо виключну й обов'язкову для всіх владу над річчю. Суб'єкт цієї влади сам розпоряджається річчю, ніхто ін­ший не має права впливати на неї, у чиїх би руках вона не знаходи­лася; особа, яка має право на річ, після суду може вимагати визнан­ня свого права і видачі речі.

Ці риси права власності дістали своє відображення і в законодав­стві. У ст. 316 ЦК України вказується, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності, як і будь-яке право, має свій зміст, що полягає в єдності трьох правомочностей — володіння, користування і розпо­рядження. Цими правомочностями володіє власник, проте кожна з них, а в деяких випадках і всі вони разом, може належати не влас­нику, а іншій особі, правомочностями якій дозволив користуватися власник (наприклад, при договорі оренди). Сутність змісту цих пра­вомочностей полягає в їх залежності від власника і в залежності від закону самого власника. Право власності абсолютне, проте воно не безмежне.

Право власності — це приватне право, але воно має забезпечува­ти і публічний інтерес. Тому можливо при диспозитивному характе­рі права власності встановлення певних його обмежень. Основою встановлення цих обмежень є Конституція України. Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються

¹ Покровский И. А. Основньїе проблеми гражданского права. — М., 1998. — С. 192-194. Проблеми історії права власності роглядаються у цій книзі.

права і свободи людини і громадянина, а також правовий режим власності.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, по­гіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ст. 319 ЦК України).

Новий ЦК України визначає: власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд (ст. 319), проте, на жаль, визначення цих повноважень кодекс не навів. Ці правомочно­сті складають право власності в суб'єктивному розумінні, яке озна­чає, що суб'єкт-власник має певні засоби впливу на річ.

Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному ро­зумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність норм, які регулюють право власності. Право власності в суб'єктив­ному розумінні складають його правомочності — право володіння, користування і розпорядження.

Якщо право власності в об'єктивному розумінні виражає об'єк­тивно існуюче становище з правом власності в законодавстві і краї­ні, то право власності в суб'єктивному розумінні означає міру мож­ливої поведінки для суб'єкта-власника, яка об'єднує три правомоч­ності — володіння, користування і розпорядження.

З цього приводу можна навести визначення права власності в суб'єктивному розумінні, яке дає Є. О. Суханов: «Право власності як суб'єктивне цивільне право — це закріплена законом можли­вість особи на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджати­ся належним їй майном, одночасно беручи на себе тягар і ризик його утримання»¹.

Зазначене дозволяє звернути увагу на дві сторони права власнос­ті — дозвільну і зобов'язуючу. Право власності як суб'єктивне пра­во — це можливість певної поведінки, що полягає в єдності трьох правомочностей: володіння, користування і розпоряджання й одно­часно це певний тягар, який має нести власник.

Новий ЦК України називає таких суб'єктів права власності в Україні: український народ, фізичні та юридичні особи, держава Україна, територіальні громади, іноземні держави та інші учасники цивільних відносин (статті 2, 318 ЦК України). Усі суб'єкти права власності є рівні перед законом.

Зміст права власності згідно зі ст. 317 нового ЦК України скла­дають три правомочності — володіння, користування та розпоря­джання своїм майном. На зміст права власності не впливають міс-

Суханов Е. А. Право собственности: Общие положення // Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — Гл. 15. — С. 489.

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Глава 21. Право власності

це проживання та місцезнаходження майна. Власник має не тільки право власності, а й несе певні обов'язки. Зокрема, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Він також несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або за­коном.

Конституція України здійснила значний вплив на формування ЦК України. Нею введено таке поняття, як право власності Україн­ського народу (ст. 13 Конституції України). На жаль, роз'яснення сутності цього поняття Конституція не дає. З огляду на текст статті слід вірізнити два параметри цього поняття:

1) на які об'єкти спрямоване право власності Українського на­роду;

2) хто здійснює право власності Українського народу.

ЦК України в ст. 324 зазначає, що об'єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Від імені Українського народу права власника здійснюють орга­ни державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, встановлених Конституцією України. На цій підставі можна зроби­ти висновок, що органи державної влади та органи місцевого само­врядування здійснюють усі правомочності власника щодо власності народу України. Право державної власності здійснюють органи дер­жавної влади від імені держави, але об'єкти права власності тут ін­ші — майнові комплекси, підприємства тощо.

Характерною ознакою права власності є його непорушність. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обме­жений у його здійсненні. Це дуже важливе положення закону (ст. 321 ЦК України), яке дозволяє особам захищати свої права.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути засто­соване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підста­ві і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків реквізиції в умо­вах воєнного або надзвичайного стану з наступним повним відшко­дуванням його вартості (статті 321, 353 ЦК України).

Новий ЦК України, як і Конституція України, не визначає форм власності — це економічна категорія. Згідно з ЦК України існують: право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності (стат­ті 324-327). Про право власності Українського народу вже згадува-

лося вище. Що стосується права приватної власності, то її суб'єкта­ми є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке мо­же бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими (ст. 325 ЦК України).

Деякі особливості має право приватної власності на землю. Тут законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Право власності юридичних осіб, його характер тісно пов'язані з такими суб'єктами права, як фізичні особи. Корені такого зв'язку вбачаються у меті, причинах і способах виникнення самих юридич­них осіб.

Юридична особа виникає тоді, коли фізичні особи мають голов­ним чином за мету підвищення своїх прибутків. Юридична особа є продуктом діяльності фізичних осіб-громадян. Тобто за спиною юридичної особи стоїть фізична особа. Юридична особа є самостій­ною особою, суб'єктом права, але як суб'єкт права вона не може дія­ти у цивільному обігу на інших засадах (сюди належить і право власності), ніж фізична особа, яка її створила, інакше буде ущем­лення прав фізичної особи.

Фізична особа має право приватної власності, отже, юридична особа — це суб'єкт права, створений фізичною особою, побудова­ний в обігу за подобою фізичної особи і має таке саме право власно­сті, як і фізична особа, тобто право приватної власності. За наявно­сті права приватної власності присвоєння відбувається на користь окремої — приватної особи, і цією особою є як окрема фізична, так і юридична особа. Така сутність юридичної особи дістала виражен­ня у новому ЦК України, де право приватної власності конституйо­ване як право фізичної та юридичної особи (ст. 325).

Слід зазначити, що не всі погоджуються з указаним визначенням права власності юридичної особи. Існує точка зору, що власність юридичних осіб спирається на право колективної власності, хоча вона не має законодавчої підтримки у новому ЦК України, а її коре­ні сягають Закону України «Про власність».

Правову конструкцію права колективної власності поділяють Г. В. Пронська та В. І. Семчик¹, проте воно не може бути підтрима­не. Колектив не є єдиним цілим, що виступає у суспільних відноси-

Пронська Г. В. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Укра­їні // Концепція розвитку законодавства України. — К., 1996. — С. 272-273; Сем­чик В. І. Право власності за Конституцією України. — К., 1997. — С. 27.

Глава 21. Право власності

нах, його складає сукупність окремих осіб, він не є єдиною цілісніс­тю, а права окремих осіб не є правомочностями власника¹.

Право власності колективу — це право власності певним чином організованих осіб, а саме організованих у вигляді юридичної осо­би. Тільки маючи статус юридичної особи, будь-яке колективне утворення може виступати у цивільному обігу і брати у ньому участь: здійснювати присвоєння і виконувати правомочності влас­ника — володіння, користування і розпорядження. Тому не можна говорити про право колективної власності, а треба вказати, що іс­нує право власності юридичних осіб, яке за законом є правом при­ватної власності.

Дата добавления: 2015-05-10