КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Розділ III. Речові права і право власності 3 страницаДружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Особливі вимоги встановлені щодо розпорядження спільним майном. Так, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою іншого з подружжя. Це має назву «презумпція згоди» іншого з подружжя і передбачається законом для полегшення цивільного обігу, щоб треті особи не втрачали часу на отримання такої згоди. Проте СК України запроваджує новелу, згідно з якою у разі, коли договір виходить за межі дрібного побутового, дружина або чоловік можуть звернутися з позовом про визнання такого договору недійсним як такого, що укладений без її або його згоди. Дане положення, на наш погляд, повністю скасовує попереднє. Тобто суб'єкти цивільного обігу, щоб забезпечити свої права, мають, виходячи з наведеної новели, завжди отримувати дозвіл від іншого з подружжя, бажано у письмовій формі, тому що межу між дрібними побутовими та іншими угодами встановлювати суду не просто. У СК України письмова згода одного з подружжя є потрібною, коли інший укладає договори щодо спільного майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації. Слід зазначити, що припинення шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу, а право на поділ спільного майна обидва з подружжя мають незалежно від припинення шлюбу. Подружжя може поділити майно в добровільному (шляхом укладення відповідного договору) або в судовому порядку. Частки вважаються рівними, якщо інше не визначено домовленістю між подружжям або шлюбним договором. Суд має право відступити від засади рівності часток за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав на шкоду інтересам сім'ї. Також дозволяється збільшення частки одного з подружжя за рішенням суду, якщо з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування. Важливим видом спільної сумісної власності у ЦК України є спільна сумісна власність членів сім'ї. Виникають певні труднощі щодо її регламентації, оскільки в даному нормативному акті вона чітко не визначається (п. 4 ст. 368 ЦК України). Спільну сумісну власність членів сім'ї можна поділити на окремі підгрупи: спільна сумісна власність громадян на майно, придбане внаслідок спільної праці, які об'єдналися для спільної діяльності; власність селянського (фермерського) господарства; спільна сумісна власність на квартиру чи будинок, передані із державного житлового фонду при приватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача у сумісну власність (статті 17-18 Закону України «Про власність», ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Рекомендована література: Право власності в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. О. В. Дзе- ри, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2000. Мейер Д. И. Русское гражданское право. — М., 1997. — Ч. 1. Щенникова Л. В. Вещные права в гражданском праве России. — М., 1996. Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. — М., 1991.
Глава 27. Інші речові права
Глава 27 Інші речові права § 1. Поняття та види інших речових прав Вдосконалення відносин власності в Україні пов'язане зі створенням системи речових прав. Така система запропонована у новому ЦК України. Слід зазначити, що структура системи речового права майже не зазнала змін з часів Риму і є на теперішній час однаковою для всієї континентальної системи права, хоча зміст речових прав, що її складають, безумовно, в певній мірі відрізняється від римських положень. До вказаної структури, крім права власності і права володіння, входить досить велика і важлива категорія, яка має назву «права на чужі речі» і відома ще з часів римського права. Слід зазначити, що в ЦК України вказана категорія прав виділена в окремий розділ ЗО, що має назву «Речові права на чуже майно», але даний правовий інститут залишається одним з найменш досліджених у сучасній ци-вілістичній науці в Україні. Такий стан не є випадковим, тому що тільки існування децентралізованої економіки і її основи — приватної власності надає підставу для виникнення абсолютних прав на майно, що належить на праві власності іншій особі. Проте панування тривалий час права державної власності звело нанівець категорію прав на чужі речі, і тільки розвиток суспільних відносин на підставі вільного волевиявлення суб'єктів у майновій сфері, їх рівності, майнової відокремленості, основу яких складає право власності, однакове за обсягом, змістом та захистом для всіх суб'єктів, підтверджує необхідність існування категорії «прав на чужі речі» у межах цілісної системи речових прав. Права на чужі речі. Ще у часи Стародавнього Риму постала потреба у виникненні прав на чужі речі у зв'язку з тим, що неможливо було задовольнити різні потреби людей лише за допомогою права власності. Права на чужі речі — jura in re aliena — є одним з істотних обмежень права власності. їх сутність полягає в тому, що суб'єкт даного права має змогу користуватися чужою річчю або навіть розпоряджатися нею. У римському праві були визначені такі види прав на чужі речі: сервітут, емфітевзис, суперфіцій, заставне право. Слід зазначити, що сучасне європейське законодавство засноване на римських положеннях і підходах у сфері речового права. У чому полягає мета встановлення прав на чужі речі? Незважаючи на певну негативну роль, яку відіграють вказані права в обме- женні права власності, порушуючи тим самим один із суттєвих принципів приватного права — принцип свободи права власності, їх розповсюдженість у законодавствах країн Європи свідчить про корисність та доцільність вказаних прав. На підтвердження правильності такого погляду хотілося б навести висловлення відомого цивіліста І. О. Покровського: «Режим, збудований лише на праві власності, повністю ізолює одне господарство від іншого. Але така ізоляція навіть і в справжньому господарстві є нісенітницею»1. З цим поглядом на проблему, що був висловлений ще на початку XX ст., не можна не погодитися. Тобто іноді не обов'язково ставати власником, щоб задовольнити будь-які майнові потреби, тим більше, що володіння майном на праві власності не завжди є можливим чи просто вигідним. Слід зазначити, що до розробки нового ЦК України про існування в цивільному законодавстві України абсолютних майнових прав, відмінних від права власності, можна було скласти уяву лише виходячи з теоретичного узагальнення, зробленого на підставі порівняльного аналізу нормативного матеріалу. Тому межі даного інституту були нечіткими, що, в свою чергу, робило неможливим розв'язання питань щодо виявлення загальних рис і відмінностей серед його видів, детального вивчення кожного з них, з'ясування принципових відзнак усього інституту в цілому і окремих підгруп, що його складають, відокремлення даного інституту у системі цивільних прав. Представлена у ЦК України система речових прав разом з нормами, що детально регламентують кожний з її видів, є пробним кроком у даному напрямі, який потребує певного теоретичного аналізу. У ст. 395 ЦК України зазначено, що речовими правами на чуже майно вважаються: право володіння, сервітут, суперфіцій, емфітевзис. Законом можуть бути передбачені інші речові права на чуже майно. Тобто законодавець не тільки чітко визначає види прав на чужі речі, зміст яких розкривають відповідні норми нового ЦК України, а й залишає вільним місце для тих прав, що виникатимуть у процесі подальшого розвитку приватних відносин у нашому суспільстві. На перший погляд, такий підхід є дуже вдалим, але все ж таки він містить і певну проблему, оскільки проголошує надто вільне встановлення нових видів речових прав. Слід зазначити, що всі законодавства континентальної (європейської) системи права беруть за основу принцип встановлення речових прав законом і надають у цивільних кодексах перелік тільки Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. — Петербург, 1917. — С. 150-151.
Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ Глава 27. Інші речові права
тих прав, що розглядаються безпосередньо ними1. У цьому полягає один із суттєвих принципів речового права — принцип встановлення речових прав законом. Види речових прав та їх зміст, порядок виникнення та припинення встановлюються виключно законом, а не домовленістю сторін. Принцип встановлення речових прав законом розповсюджується, перш за все, на обмежені речові права (права на чужі речі), оскільки саме вони схожі на права зобов'язальні і даний принцип проводить межу між ними та зобов'язальними правами. Проте, виходячи з вивчення зарубіжного законодавства, було б більш коректним визначити вказаний принцип як принцип встановлення речових прав ЦК України. Тобто «звання» дійсно речового права можуть отримати лише ті майнові права, що конкретизовані у ЦК України. З цього приводу справедливим видається таке висловлення: «За яких би підстав не проводилась класифікація речових прав і якою б не була їх природа, положення про речові права, що містяться у правових актах іншої галузі (наприклад, у Земельному кодексі), мають відповідати нормам ЦК України»2. Вказаний принцип грунтується на тому, що будь-яка правова система, якщо нею рецепійовані римські положення, має numerous clausus, тобто обмежене коло речових прав. Таке становище зумовлено насамперед тим, що речові права — права абсолютні, тобто обов'язкові для всіх. Вони суттєво відрізняються від так званих «відносних» прав, розмаїття яких закон не обмежує, оскільки вони мають силу лише для сторін, що уклали угоду. Навпаки, надати можливість визначення обсягу і змісту речових прав приватним особам держава не може, оскільки абсолютний характер даних прав певним чином впливає на цивільний оборот у цілому і торкається інтересів третіх осіб. Новий ЦК України передбачає такі види речових прав, як право власності і речові права на чуже майно. Згідно зі ст. 395 речовими правами на чуже майно визнаються: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); 4) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). 1 ВагацумаС.Ариидзуми Т. Гражданское право Японии. — М., 1983. — С. 165; Мо- 2 Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1997. — Ч. 1. Слід зазначити, що правова природа зазначеного в даному переліку права володіння є надто спірною, суперечливою. Право володіння не можна, на нашу думку, змішувати з категорією прав на чуже майно (речі). Єдина спільна ознака, що поєднує володіння з правами на чуже майно (речі), — це передбачена у ст. 396 ЦК України можливість захисту права, у тому числі і від власника майна.
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 466; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |