Базове законодавство. 2 страница

Це можуть бути мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими кліматичними умовами, придатні для лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань.

Лікувально-оздоровчі зони - це території, які мають виражені лікувальні та оздоровчі ресурси і фактори, сприятливі для поновлення і зміцнення здоров'я людей.

Природними лікувальними ресурсами є природні утворення, які формують особливі ландшафти і мікрокліматичні умови в регіоні, що діють на організм людини з оздоровчим ефектом. Це пляжі, акваторії морів, водосховища, повітряний басейн, лісопарки, лісні і гірські масиви, соляні виробки тощо.

Природними оздоровчими факторами є природні явища, які присутні і виявляються в конкретній місцевості в найоптимальніших для організму людини концентраціях і сполученнях: тривалість, інтенсивність і радіаційна безпека сонячного випромінювання, вологість повітря, швидкість і направленість вітрів, рівень аероіонізації атмосфери, температура довкілля.

Курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, а також необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди з об'єктами інфраструктури, яка використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і рекреації і підлягає особливій охороні.

На такій території розташовані санаторно-курортні заклади, заклади відпочинку і культури, видовищні підприємства, а також підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування та ін.

Курортні та лікувально-оздоровчі зони і курорти поділяються на такі різновиди:

- за цінністю природних лікувальних ресурсів і факторів;

- за видами таких ресурсів.

За першою ознакою розрізняють курортні і лікувально-оздоровчі зони, а також курорти державного і місцевого значення.

До територій державного значення відносяться такі, що мають особливо цінні і унікальні природні лікувальні ресурси, які рідко зустрічаються, мають обмежене поширення, або невеликі запаси в родовищах і є особливо сприятливими і ефективними.

До територій місцевого значення належать землі, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси. Вони зустрічаються в різних регіонах України і мають значні запаси.

За другою ознакою курортні і лікувально-оздоровчі зони та курорти можна поділити на чотири основні групи:

- бальнеологічні;

- грязьові;

- кліматичні;

- змішані.

З урахуванням цієї ознаки визначається медичний профіль (спеціалізація) курортів. За своєю спеціалізацією курорти поділяються на:

- курорти загального призначення;

- спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань.

13.2. Підстави оголошення, юридичні ознаки і правовий режим курортних та лікувально-оздоровчих зон і курортів.

Підставою для оголошення території курортною і лікувально-оздоровчою зоною є виявлення на неї природних лікувальних ресурсів, або факторів шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт, а також визначення можливості їх використання для організації профілактики, оздоровлення і лікування населення.

• • •

Юридичними ознаками курортних та лікувально-оздоровчих зон і курортів є таке:

а) підтверджена у встановленому порядку наявність природних лікувальних або оздоровчих ресурсів і факторів, придатних для використання;

б) наявність відповідних висновків щодо можливості використання таких територій для лікування, оздоровлення, відпочинку, у т.ч. для організації господарської діяльності;

в) прийняття відповідними органами рішення про оголошення цих територій курортними та лікувально-оздоровчими зонами;

г) установлення меж, розмірів, видів цих зон;

д) визначення порядку господарювання, проживання і природокористування для забезпечення охорони зазначених зон, захисту їх від забруднення і передчасного виснаження;

е) установлення для таких зон спеціального режиму користування.

Правовий режим курортних і лікувально-оздоровчих зон та курортів - це сукупність правил, вимог з утворення, використання, управління та охорони цих зон, спрямованих на їх ефективну експлуатацію.

Правовий режим зазначених зон визначається земельним і водним Кодексами України, Законами України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти» та іншими нормативними актами.

Для правового режиму курортних та лікувально-оздоровчих зон і курортів характерно таке:

1) наявність загального і спеціального правового регулювання режиму використання і охорони;

2) спрямованість їх використання виключно на лікувальні та оздоровчі цілі;

3) заборона в межах таких територій будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на природні лікувально-оздоровчі ресурси і фактори;

4) обмеження права користування такими територіями;

5) установлення додаткових обов'язків користувачів (в т.ч. орендарів);

6) наявність спеціального порядку утворення таких зон і курортів;

7) загальнодержавний характер власності на такі території, оскільки вони складають основну частину земель оздоровчого призначення;

8) установлення спеціальної плати за користування територіями цих зон.

13.3. Правові форми використання курортних та лікувально-оздоровчих зон і курортів.

Курортні та лікувально-оздоровчі зони і курорти використовуються для організації санаторно-курортної, лікувально-оздоровчої та інших видів рекреаційної діяльності.

13.3.1. Поняття і форми використання таких зон і курортів.

На визначення правових форм використання таких територій впливає форма власності на землі оздоровчого призначення, частиною яких вони є.

Землі оздоровчого призначення перебувають у державній власності і не можуть передаватися в колективну і приватну власність, тому правовими формами використання зазначених зон може бути лише користування, у т.ч. оренда.

Право користування цими територіями може бути двох видів: загальне і спеціальне.

Загальне користування курортними і лікувально-оздоровчими зонами і курортами здійснюють громадяни в порядку, передбаченому законодавством України і визначеному місцевими радами.

Спеціальне користування здійснюють, в основному, санаторно-курортні і лікувальні заклади, заклади відпочинку і культури, видовищні підприємства, підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування та інші господарюючі суб'єкти, призначені для обслуговування громадян на таких територіях.

Підставою для виникнення права спеціального користування є рішення відповідних державних органів, як правило, одночасно з утворенням санітарно-курортних або лікувальних закладів і передачею в їх користування зазначених територій.

Різновидом спеціального користування є оренда. Предметом орендних відносин є територія, на якій розташовані природні лікувально-оздоровчі ресурси та фактори. При цьому орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями ділянок, що перебувають у державній власності є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також Рада міністрів АРК і КМУ в межах їх повноважень. Орендарями таких територій можуть бути юридичні або фізичні особи, метою діяльності яких є організація санаторно-курортної, лікувально-оздоровчої, або іншої рекреаційної діяльності.

133.2. Порядок надання в спеціальне користування зон і курортів; права і обов'язки користувачів.

Порядок надання курортних та лікувально-оздоровчих територій у спеціальне користування залежить від місця розташування і видів природних лікувальних і оздоровчих ресурсів на цій території. Регулюються умови надання і користування такими об'єктами відповідними Кодексами України: земельним, водним, лісовим, про надра, а також іншими законодавчими і нормативними документами.

Незалежно від підстав і порядку виникнення права користування курортними і лікувально-оздоровчими зонами суб'єкти користування мають відповідні права і обов'язки, які полягають у наступному (якщо коротко):

а) дотримуватися цільового характеру використання таких територій;

б) раціонально, економно використовувати природні лікувальні ресурси і фактори;

в) виконувати необхідні заходи з охорони, відтворення природних лікувальних ресурсів, попереджувати їх виснаження та зруйнування;

г) вчасно вносити плату за спеціальне користування;

д) реалізовувати інші, передбаченні чинним законодавством для суб'єктів природокористування, права та обов'язки.

13.4. Правова охорона курортних та лікувально-оздоровчих зон і курортів.

13.4.1. Поняття і правові форми охорони курортних і лікувально-оздоровчих зон.

Правова охорона курортних і лікувально-оздоровчих зон та курортів включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, охорону від несприятливого впливу, відтворення і підвищення екологічної цінності, додержання їх правового режиму.

Основними правовими формами охорони таких об'єктів є:

1) організація округів санітарної охорони;

2) установлення компетентними органами правил та норм із охорони і відтворення природних об'єктів;

3) визначення заборон та обмежень у здійсненні господарської та іншої діяльності на цих територіях;

4) закріплення прав та обов'язків із раціонального використання природних об'єктів таких територій;

5) запобігання забрудненню, засміченню, виснаженню природних об'єктів;

6) проведення обліку, контролю, спостереженню за якістю природних об'єктів цих територій, додержання вимог їх правового режиму;

7) проведення інших заходів і встановлення інших вимог щодо охорони курортних і лікувально-оздоровчих зон та курортів.

13.4.2. Округ санітарної охорони і його зони.

Основною організаційною формою правової охорони курортних та

лікувально-оздоровчих зон і курортів є санітарна охорона, метою якої є збереження природних властивостей наявних лікувальних і оздоровчих ресурсів. Із цією метою в їх межах установлюється округ санітарної охорони, основні вимоги до якого викладені в Законі України «Про курорти».

Округ санітарної охорони - це територія земної поверхні, зовнішній контур якої співпадає з межею курорту. У межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, води, повітря, завдають шкоду лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан зазначеної території.

У складі округів виділяють три зони, розміри і режим яких визначаються природними умовами, обсягом використання природних лікувальних ресурсів і функціональним призначенням санітарно-курортних та інших лікувальних закладів, у тому числі, закладів відпочинку і обслуговування.

Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, територій, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральних озер, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережна смуга моря і прилегла до пляжів територія шириною не менш як 100 м.

На території першої зони забороняється така діяльність:

1) користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;

2) прокладення кабелів, у т.ч. підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;

3) спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;

4) скидання дренажно-скидних та стічних вод;

5) улаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);

6) улаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких та твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також цвинтарів і скотомогильників;

7) проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;

8) постійне або тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів). Друга зона (зона обмежень) охоплює:

1) територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або родовищ лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела;

2) природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей;

3) територію, на якій знаходяться санітарно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів;

4) парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних якостей курорту.

На території другої зони забороняється така діяльність:

1) будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних із безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;

2) проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням територій;

3) спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;

4) забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;

5) улаштування звалищ, гноєсховищ, цвинтарів, скотомогильників, а також інших накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, ґрунту, ґрунтових вод, повітря;

6) розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;

7) здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних та лікувальних факторів;

8) скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин із транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких, без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил, може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

На території третьої зони забороняється така діяльність:

1) будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод;

2) скидання на територію неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних вирубок).

• • •

Природоохоронний режим курортних і лікувально-оздоровчих зон та курортів визначається КМУ і Урядом АРК згідно із законодавством України. Місцеві ради, на

території яких створюються такі зони, вправі видавати накази, спрямовані на попередження шкоди, що може бути заподіяна природним об'єктам таких зон.

13.5. Відповідальність за порушення режиму використання і охорони курортних та лікувально-оздоровчих зон і курортів.

За порушення режиму використання і охорони курортних та лікувально-оздоровчих зон і курортів можуть застосовуватися такі види відповідальності: дисциплінарна, майнова, адміністративна, кримінальна.

Чинне законодавство не містить спеціальних норм, що передбачають відповідальність за порушення режиму використання та охорони таких зон і курортів, що є одним із його недоліків.

Підставою для відповідальності є такі порушення:

а) самовільне використання курортних та лікувально-оздоровчих зон і курортів, природних лікувальних ресурсів;

б) псування, пошкодження, знищення природних курортних і лікувальних ресурсів і факторів, порушення інших умов з їх використання та охорони;

в) нецільове використання таких зон і курортів;

г) здійснення в межах цих зон і курортів будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню, або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан територій, що підлягають особливій охороні;

д) самовільна забудова будівлями, спорудами цих зон і курортів.

Поряд зі згадуваними видами відповідальності до підприємств, діяльність яких здійснюється з порушенням режиму використання і охорони курортних і лікувально-оздоровчих зон та курортів можуть бути застосовані і такі міри: їх діяльність може бути обмежена, тимчасово заборонена, або припинена в порядку передбаченому постановою ВРУ від 29 жовтня 1992 р.

14. Правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій та гарантії прав потерпілих громадян.

Навчальні питання.

14.1. Юридичне поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій.

14.1.1. Базове законодавство.

14.1.2. Поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій, їх класифікація.

14.2. Підстави, порядок оголошення місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації та її правовий режим.

14.2.1. Підстави і порядок оголошення місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації.

14.2.2. Правовий режим зони, заходи по його забезпеченню, припинення дії режиму.

14.3. Правовий статус і соціальний захист громадян, які постраждали від надзвичайних екологічних ситуацій.

14.3.1. Поняття і принципи захисту населення від надзвичайних екологічних ситуацій.

14.3.2. Визнання осіб постраждалими, їх права; відшкодування шкоди.

14.1. Юридичне поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій.

Законодавство про надзвичайну екологічну ситуацію базується на Конституції України і складається з ряду Законів України:

1)«Про охорону навколишнього природного середовища»;

2) «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»;

3)«Про правовий режим надзвичайного стану»;

4) «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»;

5) «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

6) «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

7) «Про надзвичайний стан»;

8) «Про аварійно-рятувальні служби» та інших законів, а також постанов КМУ, наприклад, «Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями» та інших нормативно-правових актів.

14.1.2. Поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій, їх класифікація.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», надзвичайна екологічна ситуація - це надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів із боку держави. Під негативними змінами в довкіллі розуміється втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують, або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Залежно від обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру згідно згаданої Постанови КМУ класифікуються на чотири рівня:

- державний;

- регіональний;

- місцевий;

- об'єктовий.

Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються три критерію:

1) територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

2) кількість людей, які постраждали, або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації;

3) розмір заподіяних (очікуваних) збитків.

Згідно до Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», зона надзвичайної екологічної ситуації - це окрема місцевість України, на якій виникає надзвичайна екологічна ситуація.

Згідно до законодавства України зони надзвичайної екологічної ситуації можуть класифікуватися таким чином (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»):

- зона екологічної катастрофи - це територія, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі, або необоротні негативні зміни в довкіллі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності;

- зона підвищеної екологічної небезпеки - це територія, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в довкіллі на тривалий час виникли негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

До інших категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій прийнято, зокрема, відносити зони екологічного лиха, екологічної кризи, екологічного ризику.

Зона екологічного лиха - це територія, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні негативні зміни в довкіллі, що загрожують здоров'ю населення, стану природних екологічних систем, генетичних фондів рослинного і тваринного світу.

Зона екологічної кризи - це територія із сильним (різким) зниженням продуктивності і втратою усталеності, важко зворотними порушеннями екосистеми, що загрожують здоров'ю місцевого населення і передбачають лише вибіркове їх господарське використання і планування глибокого покращення.

Зона екологічного ризику - це територія з помітним зниженням продуктивності і усталеності екосистем, високою нестабільністю, що веде в подальшому до спонтанної деградації екосистем, але ще з можливістю оборотного поліпшення внаслідок скорочення господарського використання.

При оцінці екологічного неблагополуччя природних систем використовуються біологічні показники найбільш чутливих компонентів екосистеми: рослинності, тваринного світу і ґрунтів. Це більш 60 показників із різною поширеністю, достовірністю і значущістю, які об'єднують з показниками забруднення атмосфери, вод, ґрунтів, їх деградації.

Визначення зон екологічного неблагополуччя в міських та індустріальних системах складніше і менш розроблене. При оцінці екологічного неблагополуччя в таких системах, у першу чергу, використовуються медико-біологічні критерії, наприклад:

- погіршення здоров'я населення;

- збільшення дитячої смертності й смертності новонароджених;

- збільшення вроджених вад і різноманітних видів захворювання;

- перевищення в біосубстратах людини токсичних хімічних речовин та ін. Однак такі показники суттєво залежать від соціально-екологічних умов, етнічної

структури населення, якості медичного обслуговування і медичної статистики. Тому класифікація зон екологічного неблагополуччя міських й індустріальних систем потребує обліку показників забруднення атмосферного повітря, питної води, ґрунтів, селітебних і прилеглих до них територій, які визначаються більш незалежними і об'єктивними методами.

14.2. Підстави, порядок оголошення місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації та її правовий режим.

14.2.1. Підстави і порядок оголошення місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Відповідно до Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації можуть бути такі підстави:

1) значне перевищення граничнодопустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;

2) виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним або фізичним особам чи довкіллю внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи або інших факторів;

3) негативні зміни, що сталися в довкіллі на значній території, які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів із боку держави;

4) негативні зміни, що сталися в довкіллі на відповідній території, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення на неї, і провадження господарської діяльності;

5) значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у довкіллі.

Оголошення окремої території зоною надзвичайної екологічної ситуації здійснюється таким порядком: за поданням КМУ або за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України Президент України надає відповідний Указ.

В Указі Президента зазначається таке:

1) обставини, що стали причиною оголошення окремої території зоною надзвичайної екологічної ситуації;

2) обґрунтування необхідності оголошення місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

3) межі території, на якій оголошується така зона;

4) заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в цій місцевості;

5) основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації;

6) обмеження на певні види діяльності в зоні надзвичайної екологічної ситуації;

7) час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і строк, на якій ця територія стає такою зоною.

Указ Президента України про оголошення надзвичайної екологічної ситуації на окремій території затверджується ВРУ протягом двох днів зі дня звернення Президента.

Після того зміст Указу негайно доводиться до відома населення через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони.

14.2.2. Правовий режим зони, заходи по його забезпеченню, припинення дії режиму.

У межах зони надзвичайної екологічної ситуації встановлюється особливий правовий режим, якій діє тимчасово і спрямовується для попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров'ю населення, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

За наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної екологічної ситуації може бути введено (ст. 8 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації») більш суворий правовий режим надзвичайного стану в порядку, установленому Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану».

У разі запровадження в межах зони надзвичайної екологічної ситуації правового режиму надзвичайного стану можуть вживатися, зокрема, такі заходи:

1) установлення особливого режиму виїзду і в'їзду;

2) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення;

3) запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності серед населення;

4) примусове відчуження об'єктів права приватної власності з обов'язковим наступним повним відшкодуванням їх вартості;

5) відселення людей із місць, небезпечних для їх проживання, з обов'язковим наданням їм жилих приміщень для постійного або тимчасового проживання;

6) установлення тимчасової заборони на будівництво нових і розширення діючих підприємств та об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної екологічної ситуації, або із забезпеченням життєдіяльності населення;

7) заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку, та інше.

Запровадження відповідного правового режиму передбачає виділення державою та/або органами місцевого самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану, відшкодування збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізації комплексних, цільових програм громадських робіт.

У разі необхідності для виконання невідкладних аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт в установленому законом порядку можуть залучатися на добровільній основі працездатне населення, транспортні засоби громадян.

При виникненні термінової потреби у виконанні великих обсягів таких робіт Президент України може прийняти рішення про залучення до них військових частин Збройних Сил України та інших військових формувань.

Дата добавления: 2015-05-10