Охорона земель

6.3.1. Цілі і зміст охорони земель.

Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на:

- раціональне використання земель;

- запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення;

- захист земель від шкідливого антропогенного впливу;

- відтворення і підвищення родючості ґрунтів;

- підвищення продуктивності земель лісового фонду;

- забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель включає:

- обґрунтування і забезпечення раціонального землекористування;

- захист сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

- захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пересушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

- збереження природних водно-болотних угідь;

- попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

- консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

6.3.2. Земельні правопорушення і відповідальність за порушення земельного законодавства.

Є дві групи земельних правопорушень: екологічні та інші.

Екологічні правопорушення, пов'язані із заподіянням шкоди землі як охоронюваному природному об'єкту, наприклад, забруднення, псування земель, порушення родючого шару ґрунту та ін.

Інші правопорушення, не пов'язані із заподіянням шкоди землі як об'єкту охорони, наприклад, незаконні угоди із землею, самовільне зайняття землі, порушення порядку надання земель у власність або користування та ін.

Є такі види відповідальності за порушення земельного законодавства: дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова, кримінальна і земельно-правова.

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення адміністративно-правова відповідальність установлена за:

1) псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52);

2) порушення права використання земель (ст. 53);

3) самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53-1);

4) приховування або перекручування даних Державного земельного кадастру (ст. 53-2);

5) несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або не приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54);

6) самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55);

7) знищення межових знаків (ст. 56);

8) незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63);

9) пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69);

10) знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду (ст. 74).

Кримінальна відповідальність за порушення земельного законодавства відповідно до Кримінального кодексу України встановлена за:

- забруднення або псування земель (ст. 239);

- безгосподарське використання земель (ст. 254).

Поряд із цим, до порушників земельного законодавства в Україні може бути встановлена земельно-правова відповідальність, яка реалізується в таких випадках:

1) укладання угод із порушенням земельного законодавства;

2) самовільне зайняття земельних ділянок;

3) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;

4) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

5) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;

6) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

7) знищення межових знаків;

8) приховування від обліку і реєстрації та перекручування даних про стан земель, розміри і кількість земельних ділянок;

9) не проведення рекультивації порушених земель;

10) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;

11) невиконання умов знімання, збереження, і нанесення родючого шару ґрунту;

12) самовільне відхилення від проектів землеустрою.

7. Правовий режим використання, відтворення та охорони лісів.

Навчальні питання.

7.1. Загальна характеристика лісів в Україні.

7.1.1. Характеристика лісового фонду.

7.1.2. Землі лісового фонду.

7.2. Право користування лісами.

7.2.1. Види права лісокористування.

7.2.2. Лісові сервітути і спеціальне використання лісових ресурсів.

7.3. Суб'єкти і об'єкти права користування лісами; права і обов'язки користувачів ліса.

7.3.1. Суб'єкти і об'єкти права користування лісами.

7.3.2. Права і обов'язки користувачів ліса.

7.4. Правова охорона лісів.

7.4.1. Поняття і зміст правової охорони лісів.

7.4.2. Адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення лісового законодавства.

7.1. Загальна характеристика лісів в Україні.

7.1.1. Характеристика лісового фонду.

Лісовий фонд України складається з усіх лісів на її території та земельних ділянок, не вкритих лісовою рослинністю, але наданих для потреб лісового господарства.

До лісового фонду не належать ліси і деревно-чагарникова рослинність у межах населених пунктів, у т.ч. усі види зелених насаджень; до фонду також не належать окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

За екологічним і господарським значенням ліси поділяються на дві групи.

Ліси І групи, це:

- водоохоронні ліси;

- захисні, полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць та автомобільних доріг;

- санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси;

- ліси на територіях природно-заповідного фонду, лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угрупування.

До лісів II групи відносяться ліси, що, поряд з екологічним, мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких, установлюється режим обмеженого лісовикористання.

7.1.2. Землі лісового фонду.

Землі лісового фонду поділяють на дві групи: лісові і нелісові. Лісові землі це:

- укриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

- не вкриті лісовою рослинністю, але які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), а також землі, зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо;

- зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів і підземними комунікаціями тощо;

- зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);

- зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для лісового господарства.

7.2. Право користування лісами.

7.2.1. Види права лісокористування.

У праві користування лісами розрізняють такі види:

- за підставами виникнення:

а) загальне;

б) спеціальне;

- за цільовим призначенням:

а) заготівля деревини;

б) заготівля живиці;

в) заготівля другорядних матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо);

г) ведення лісового господарства;

д) побічні лісові користування та інше;

- за строками:

а) постійне;

б) тимчасове (короткострокове - до трьох років; довготривале - від трьох до двадцяти п'яти років).

7.2.2. Лісові сервітути і спеціальне використання лісових ресурсів.

Розрізняють публічні і приватні сервітути.

Публічний сервітут - це право громадян вільно і безоплатно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Приватний сервітут - це обмеження права користування ділянками лісу, які перебувають у користуванні інших осіб. Таке обмеження може виникнути за деяких обставин:

- договору між користувачами;

- акта державного органу;

- судового рішення (за наявності спору).

Видами спеціального використання лісових ресурсів є:

- заготівля деревини під час рубок головного призначення;

- заготівля живиці;

- заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо);

- побічні лісові користування (випасання худоби; розміщення пасік; заготівля сіна; заготівля деревних соків; збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету);

- інші види, передбачені законодавством України.

7.3. Суб'єкти і об'єкти права користування лісами; права і обов'язки користувачів ліса.

7.3.1. Суб'єкти і об'єкти права користування лісами.

Об'єктами права лісокористування є:

- ділянки лісового фонду;

- ділянки лісів, що не входять до складу лісового фонду. Суб'єктами права лісокористування є:

- постійні користувачі лісу;

- тимчасові користувачі лісу.

7.3.2. Права і обов'язки користувачів лісу.

Постійні лісокористувачі мають таке право:

1) на ведення у встановленому порядку лісового господарства;

2) на першочергове спеціальне використання в установленому порядку лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт;

3) власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації (крім доходів від реалізації продукції, одержаної від догляду за лісом та інших лісогосподарських заходів);

4) здійснювати в установленому законодавством порядку будівництво доріг, лісових складів, пожежно-хімічних станцій, господарських приміщень та інших об'єктів, необхідних для ведення лісового господарства й використання лісових ресурсів.

Постійні лісокористувачі мають також відповідне коло обов'язків. Вони зобов'язані:

1) забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення продуктивності лісових насаджень і посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, виконувати інші вимоги законодавства щодо ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів;

2) дотримувати науково обґрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів лісу й користування земельними ділянками лісового фонду;

3) вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів і користуватися земельними ділянками лісового фонду способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання та відтворення;

4) виконувати роботи, пов'язані з відтворенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісових ресурсів: потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт;

5) вести первинний облік лісів;

6) забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин, рослинних угруповань відповідно до природоохоронного законодавства;

7) своєчасно вносити плату за використання природних ресурсів;

8) не порушувати законні права тимчасових лісокористувачів.

Стосовно тимчасових користувачів лісу, то вони, як і постійні, також мають і права і обов'язки.

Тимчасові лісокористувачі мають право:

- здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт відповідно до умов договору;

- за погодженням із місцевими радами, які надали їм у користування земельні ділянки лісового фонду та постійними лісокористувачами в установленому законодавством порядку прокладати дороги, обладнувати лісові склади, стоянки для автотранспорту, зводити господарські будівлі та споруди для зберігання і первинної обробки заготовленої сировини тощо.

Тимчасові лісокористувачі зобов'язані:

- забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання;

- вести роботи способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, використання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни;

- своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів;

- не порушувати права інших лісокористувачів;

- виконувати інші вимоги щодо регулювання порядку використання лісових ресурсів, установлені законодавством України.

7.4. Правова охорона лісів.

7.4.1. Поняття і зміст правової охорони лісів.

Правова охорона лісів - це система закріплених законом заходів, спрямованих на:

- раціональне використання лісів;

- захист лісів від пожеж, шкідників і хвороб;

- охорону лісів від виснаження і забруднення;

- відтворення лісів.

Основними вимогами до охорони лісів є:

1) забезпечення невиснажливого і раціонального використання, установлення правил заготівлі деревини та інших лісових користувань;

2) охорона від незаконної порубки, порушень права лісокористування;

3) збереження та посилення екологічних функцій, підвищення продуктивності лісів;

4) поділ лісів на групи і категорії захищеності з різним режимом використання;

5) забезпечення умов для відтворення лісів і лісорозведення;

6) дотримання науково обґрунтованих норм лісокористування, розрахункової лісосіки;

7) виконання лісокористувачами обов'язків щодо організації лісового господарства та охорони лісів від пожеж, шкідників і хвороб;

8) узгодження з органами лісового господарства місць будівництва об'єктів, які впливають на стан лісів;

9) проведення в лісах робіт, не пов'язаних із веденням лісового господарства за дозволом органів лісового господарства.

7.4.2. Адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення лісового законодавства.

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність передбачена за такі діяння:

1) порушення права державної власності на ліси (ст. 49);

2) незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63);

3) порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці (ст. 64);

4) незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка (ст. 65);

5) знищення та пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень (ст. 65-1);

6) знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66);

7) здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67);

8) порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини (ст. 68);

9) пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69);

10) самовільне сінокосіння і випасання худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід (ст. 70);

11) введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси (ст. 71);

12) пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами; шкідливими викидами, відходами (ст. 72);

13) засмічення лісів відходами (ст. 73);

14) знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду (ст. 74);

15) знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75);

16) знищення корисної для лісу фауни (ст. 76);

17) порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77);

18) самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків (ст. 77-1). Відповідно до Кримінального кодексу України кримінальна відповідальність

передбачена за:

- знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245);

- незаконну порубку лісів (ст. 246);

- порушення законодавства про захист рослин (ст. 247).

8. Правовий режим використання, відтворення та охорони вод в Україні.

Навчальні питання.

8.1. Склад водного фонду України та його земель.

8.1.1. Водні об'єкти загальнодержавного і місцевого значення.

8.1.2. Землі водного фонду.

8.2. Власність на водні об'єкти та водокористування.

8.2.1. Форми власності і види права на водні об'єкти.

8.2.2. Види водокористування і припинення права спеціального користування водою.

8.2.3. Права і обов'язки водокористувачів.

8.3. Річки України, водоохоронні зони і прибережні захисні смуги.

8.3.1. Кваліфікація річок і особливості користування малими річками.

8.3.2. Водоохоронні зони і прибережні захисні смуги; обмеження господарської діяльності в захисних смугах.

8.4. Відповідальність за порушення вимог водного законодавства.

8.1. Склад водного фонду України та його земель.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До фонду України належать:

- поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, стоки) і канали, інші водні об'єкти;

- підземні води та джерела;

- внутрішні морські води та територіальні моря.

8.1.1. Водні об'єкти загальнодержавного і місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належить таке:

- внутрішні морські води та територіальні моря;

- підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

- поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

- водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

Водні об'єкти місцевого значення, це:

- поверхневі води, які знаходяться і використовуються в межах однієї області, і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

- підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

8.1.2. Землі водного фонду.

До земель водного фонду належать землі, які зайняті таким:

- морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

- прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм;

- гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під прибережні захисні смуги;

- береговими смугами водних шляхів.

8.2. Власність на водні об'єкти та водокористування.

8.2.1. Форми власності і види права на водні об'єкти.

Є такі форми власності на водні об'єкти:

- державна;

- комунальна (територіальних громад);

- приватна (громадян і юридичних осіб).

В юриспруденції розрізняють такі види права на водні об'єкти:

- право власності;

- право користування;

- право обмеженого користування (сервітут). Серед водних сервітутів є публічні і приватні.

Публічний сервітут, тобто право обмеженого користування водоймами загального користування виникає на підставі закону. До цього відноситься: купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд, або технічних пристроїв та із криниць.

Приватний сервітут, тобто право обмеженого користування водними об'єктами, які перебувають у користуванні інших осіб, виникає з договору між користувачами або на підставі судового рішення (при наявності спору).

8.2.2. Види водокористування і припинення права спеціального користування водою.

Є такі види користування водними об'єктами:

1) за підставами користування:

- загальне;

- спеціальне;

2) за строками:

- строкове, яке може бути короткостроковим (до 3 років) і довгостроковим (від 3 до 25 років);

- безстрокове;

3) за умовами надання:

- первинне;

- вторинне;

4) за цільовим призначенням:

- для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення;

- для лікувальних, курортних і оздоровчих цілей;

- для промислових потреб;

- для потреб сільського господарства;

- для рибного господарства;

- для потреб водного господарства;

- для гідроенергетичних потреб;

- для потреб мисливського господарства;

- для протипожежних потреб;

- для скидання стічних вод;

- для скидання шахтних, кар'єрних і рудникових вод;

- для скидання дренажних вод;

- для захоронення забруднюючих рідких речовин і відходів виробництва.

В умовах спеціального використання можливі випадки, коли право юридичних і фізичних осіб на використання водними об'єктами припиняється. Воно може припинятися в разі:

а) якщо відпадає потреба в спеціальному використанні;

б) закінчення строку спеціального використання;

в) ліквідації підприємства, установи, організації;

г) передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам;

д) визнання водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;

є) порушення правил спеціального водокористування та охорони вод;

ж) виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення;

з) систематичного невнесення плати в строки, визначені законодавством;

і) при наявності інших підстав для припинення права спеціального

водокористування, передбачених законодавством України.

8.2.3. Права та обов'язки водокористувачів.

Користувачі водних об'єктів мають таке право:

а) здійснювати загальне та спеціальне водокористування;

б) використовувати водні об'єкти на умовах оренди;

в) вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;

г) споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

д) передавати для використання воду іншим водокористувачам на певних умовах;

є) здійснювати й інші функції щодо водокористування та користуватися водними

об'єктами в порядку, установленому законодавством.

Водокористувачі мають широке коло обов'язків. Вони зобов'язані:

1) економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;

2) дотримувати встановлених нормативів граничнодопустимого скидання забруднюючих речовин і встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

3) не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам і об'єктам довкілля;

4) здійснювати облік збору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за

якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному Водним кодексом України та іншими законодавчими актами;

5) використовувати воду (водні об'єкти) відповідно до цілей та умов їх надання;

6) використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для втримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання

забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами» цю відводяться з неї;

7) утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди й технічні пристрої;

8) здійснювати погоджені у встановленому порядку технічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;

9) здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;

10) своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;

11) здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії, які можуть спричинити погіршення якості води, а також надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у встановленому законодавством порядку;

12) безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів спеціально вповноважених державних органів у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони довкілля, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, й надавати їм безкоштовно необхідну інформацію;

13) своєчасно інформувати місцеві Ради, державні органи охорони довкілля та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень;

14) виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно із законодавством.

8.3. Річки України, водоохоронні зони і прибережні захисні смуги.

8.3.1. Кваліфікація річок і особливості користування малими річками.

Залежно від водозабірної площі басейну річки поділяються на великі, середні, малі.

Великі річки, це річки, які розташовані в кількох географічних зонах і мають площу водозабору понад 50 тис. квадратних кілометрів.

Середні ріки, це річки, які мають площу водозабору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів.

Малі річки, це річки із площею водозабору до 2 тис. квадратних кілометрів.

При користуванні малими річками є деякі особливості. Наприклад, з метою охорони їх водності, забороняється:

- змінювати рельєф басейну річки;

- руйнувати русла пересихаючих річок, струмків та водотоків;

- спрямляти русла річок і поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;

- зменшувати природний рослинний покров і лісистість басейну річки;

- розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

- проводити осушувальні або меліоративні роботи на заболочених ділянках і урочищах у верхів'ях річок;

- надавати земельні ділянки в заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних і лінійних споруд), а також під сади і городи;

- здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

8.3.2. Водоохоронні зони і прибережні захисні смуги; обмеження господарської діяльності в захисних смугах.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією з регульованою господарською діяльністю. Зовнішні межі таких зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Не території водоохоронних зон забороняється:

- використання стійких і сильнодіючих пестицидів;

- розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

- скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води в меженний період такою шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м;

г) уздовж морів і навколо морських заток і лиманів не менше 2 км від урізу води;

д) у межах існуючих населених пунктів з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Відмітимо, що мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється, якщо крутизна схилів перевищує 3°.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо озер і на островах забороняється така діяльність:

1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) улаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у т.ч. баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів;

5) миття і обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) улаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони цих водних об'єктів, і може використовуватися лише для

будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів, а також на островах внутрішніх морських вод забороняється така діяльність:

1) застосування стійких і сильнодіючих пестицидів;

2) улаштування полігонів побутових і промислових відходів, накопичувачів стічних вод;

3) улаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом понад 1 м³/доба;

4) улаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

8.4. Відповідальність за порушення вимог водного законодавства.

При порушенні вимог водного законодавства може встановлюватися адміністративна або кримінальна відповідальність.

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність настає за такі діяння:

1) порушення права державної власності на води (ст. 48);

2) порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59);

3) порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59-1);

4) порушення правил водокористування (ст. 60);

5) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61);

6) невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62);

7) експлуатацію на водних об'єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням (ст. 86-1);

8) порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах (ст. 116-2).

Відповідно до Кримінального кодексу України кримінальна відповідальність установлюється за:

- порушення правил охорони вод (ст. 242);

- забруднення моря (ст. 243);

- порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244).

9. Правова охорона атмосферного повітря.

Навчальні питання.

9.1. Джерела забруднення, способи охорони і нормативи в галузі охорони атмосферного повітря.

9.2. Атмосферне повітря, як об'єкт правової охорони.

9.2.1. Зміст правової охорони атмосферного повітря.

9.2.2. Правова охорона озонового шару Землі.

9.3. Відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря.

9.1. Джерела забруднення, способи охорони і нормативи в галузі охорони атмосферного повітря.

Джерелами забруднення атмосферного повітря можуть бути стаціонарні (підприємства) і пересувні (транспорт) об'єкти.

Охорона атмосферного повітря здійснюється такими способами:

- регулюванням господарського впливу на атмосферне повітря;

- охороною деяких природних об'єктів, що впливають на стан атмосферного повітря.

У галузі охорони атмосферного повітря діють такі нормативи:

1) нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

2) нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами;

3) нормативи гранично допустимого впливу фізичних і біологічних чинників стаціонарних джерел;

4) нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах і впливу фізичних чинників пересувних джерел;

5) технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин;

6) інші нормативи в галузі охорони атмосферного повітря.

9.2. Атмосферне повітря, як об'єкт правової охорони.

Об'єктом правової охорони є атмосферне повітря в зовнішньому середовищі. Правова охорона атмосферного повітря - це система закріплених законом заходів, спрямованих на:

- збереження, поліпшення та відновлення стану атмосферного повітря;

- запобігання та зниження рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних і біологічних чинників.

9.2.1. Зміст правової охорони атмосферного повітря.

Правова охорона атмосферного повітря включає наступне:

1) установлення нормативів якості атмосферного повітря, а також нормативів гранично допустимих викидів забруднених речовин і гранично допустимого впливу фізичних і біологічних чинників на атмосферу;

2) спостереження за станом атмосферного повітря та контроль за рівнем його забруднення;

3) здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та шкідливого фізичного впливу на атмосферу стаціонарними джерелами тільки після отримання дозволу та при додержанні ГДВ та ГДР;

4) обмеження, тимчасову заборону (зупинення) або припинення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, і впливу фізичних та біологічних чинників на його стан при порушенні умов, передбачених дозволами;

5) заборона виробництва й експлуатації транспортних засобів, у викидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені норми;

6) заборона будівництва й експлуатації виробничих об'єктів без очисних споруд;

7) проектування, забудову, реконструкцію міст та інших населених пунктів відповідно до вимог охорони атмосферного повітря;

8) установлення вимог з охорони атмосферного повітря при впровадженні нової техніки, технологій, матеріалів і речовин, видобуванні корисних копалин, а також при застосуванні пестицидів і агрохімікатів.

9) інші заходи, передбачені законодавством.

9.2.2. Правова охорона озонового шару Землі.

Охорона озонового шару Землі забезпечується такими заходами:

- організацією спостереження, обліку і контролю змін стану озонового шару;

- установленням і дотриманням нормативів гранично допустимих викидів шкідливих речовин, що впливають на стан озонового шару;

- регулюванням виробництва і використання хімічних речовин, що руйнують озоновий шар.

9.3. Відповідальність за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря.

При порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря відповідними кодексами України може бути передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність.

Адміністративна відповідальність настає при:

- порушенні порядку здійснення впливу забруднюючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78 КУ про АП);

- порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78-1 КУ про АП);

- недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79 КУ про АП);

Кримінальна відповідальність передбачена при:

- забрудненні атмосферного повітря (ст. 241 ККУ);

- проектуванні чи експлуатації споруд без систем захисту довкілля (ст. 253 ККУ).

10. Правовий режим використання, відтворення та охорони тваринного світу. Навчальні питання.

10.1. Використання об'єктів тваринного світу.

10.1.1. Об'єкти і суб'єкти права користування тваринним світом.

10.1.2. Право власності, види використання і підстави виникнення права використання об'єктів тваринного світу.

10.1.3. Права і обов'язки користувачів тваринного світу; умови припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу.

10.1.4. Полювання і рибальство.

10.1.4.1. Поняття і право на полювання.

10.1.4.2. Документи на право полювання і способи полювання.

10.1.4.3. Рибальство.

10.2. Охорона і відповідальність за порушення законодавства про охорону і використання тваринного світу.

10.2.1. Поняття правової охорони тваринного світу і її забезпечення.

10.2.2. Адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону і використання тваринного світу.

10.1. Використання об'єктів тваринного світу.

10.1.1. Об'єкти і суб'єкти права користування тваринним світом.

Згідно Закону України «Про тваринний світ», об'єктами тваринного світу є:

- дикі тварини - хордові, у т.ч. хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та ін.) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та ін.) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються в напіввільних умовах чи у неволі;

- частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

- продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). Суб'єктами права користування тваринним світом є:

- громадяни (українські та іноземні);

- юридичні особи (українські та іноземні);

- особи без громадянства.

10.1.2. Право власності, види використання і підстави виникнення права використання об'єктів тваринного світу.

Є такі види власності на об'єкти тваринного світу: державна, комунальна, приватна.

Право державної або комунальної власності поширюється на об'єкти тваринного світу, які втримуються чи зберігаються підприємствами, установами та організаціями державної або комунальної власності.

У приватній власності фізичних і юридичних осіб можуть перебувати об'єкти тваринного світу, які вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим, не забороненим законом, шляхом.

• • •

Використання об'єктів тваринного світу може здійснюватися таким чином:

а) мисливством;

б) рибальством, включаючи добування водних безхребетних тварин;

в) використанням об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;

г) використанням корисних властивостей життєдіяльності тварин - природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо;

д) використанням диких тварин із метою отримання продуктів їх життєдіяльності; є) добуванням (придбанням) диких тварин із метою їх утримання і розведення в

напіввільних умовах чи в неволі.

• • •

Підставами виникнення права використання об'єктів тваринного світу для:

- громадян є:

а) іменна разова ліцензія (відстрільна карта тощо);

б) рішення відповідного органу управління;

- юридичних осіб є:

а) рішення відповідного органу управління;

б) довгострокова ліцензія.

10.1.3. Права і обов'язки користувачів тваринного світу; умови припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу.

Користувачі об'єктами тваринного світу мають такі права:

1) здійснювати спеціальне використання об'єктів тваринного світу відповідно до Закону України «Про тваринний світ»;

2) право власності на добуті (придбані) у законному порядку об'єкти тваринного світу й доходи від їх реалізації;

3) оскаржувати рішення органів виконавчої влади і посадових осіб, що порушують їх права на використання об'єктів тваринного світу;

4) брати участь у вирішенні питань охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, що перебувають на території закріплених за ними мисливських угідь і рибогосподарських водних об'єктів;

5) користуватися й іншими правами щодо використання об'єктів тваринного світу.

До обов'язків користувачів тваринного світу відноситься таке:

1) додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків використання об'єктів тваринного світу;

2) використовувати тваринний світ у способи, що не допускають порушення цілісності природних угруповань і забезпечують збереження тварин, яких дозволено використовувати;

3) безперешкодно допускати до перевірки всіх об'єктів, де втримуються, переробляються та реалізуються об'єкти тваринного світу, представників органів, що здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу, своєчасно виконувати їх законні вимоги та розпорядження;

4) своєчасно вносити збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу;

5) раціонально використовувати об'єкти тваринного світу, не допускати погіршення екологічного стану середовища існування тварин внаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів;

6) проводити первинний облік чисельності й використання диких тварин, вивчати їх стан і характеристики угідь, де перебувають об'єкти тваринного світу, подавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік тварин і облік їх використання, ведуть державний кадастр і моніторинг тваринного світу;

7) проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення (в т.ч. штучне) диких тварин, збереження і поліпшення середовища їх існування;

8) здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних, регіональних, республіканських та інших територіальних екологічних програм із питань охорони, використання та відтворення тваринного світу;

9) негайно інформувати природоохоронні органи, ветеринарні, санітарно-епідеміологічні служби при виявленні захворювань тварин, погіршення стану середовища їх існування, виникнення загрози знищення та випадків загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями;

10) в межах закріпленої території здійснювати охорону об'єктів тваринного світу, дотримуватися режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України і до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на території АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

11) самостійно припиняти використання тваринного світу в разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негайно вживати заходів щодо усунення негативного впливу на тварин і середовище їх існування;

12) виконувати інші обов'язки щодо охорони й використання тваринного світу,

передбачені законом.

• • •

Право спеціального використання об'єктів тваринного світу може припинятися в таких випадках:

а) закінчення строку, на який було надано відповідний дозвіл чи інший документ на право використання об'єктів тваринного світу;

б) добровільна відмова підприємств, установ, організацій і громадян від використання об'єктів тваринного світу;

в) порушення встановленого законодавством порядку та умов спеціального використання об'єктів тваринного світу;

г) систематичне невиконання підприємствами, установами та громадянами встановлених законодавством правил, норм та інших вимог або договірних обов'язків щодо охорони, відтворення і використання цих об'єктів;

д) в інших випадках, передбачених законом.

10.1.4. Полювання і рибальство.

10.1.4.1. Поняття і право на полювання.

Полювання - це сукупність дій людини, спрямованих на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських

тварин, що знаходяться в стані природної волі або втримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь.

До полювання прирівнюються: перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування) з будь-якою стрілецькою зброєю (у т.ч. арбалетом, луком) або з капканами та іншими знаряддями добування диких звірів і птахів, або із собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або із продукцією полювання; перебування осіб на дорогах загального користування із продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю (в т.ч. з арбалетом, луком).

• • •

Право на полювання мають громадяни України при таких умовах:

- досягли 18-річного віку;

- є членами товариств мисливців;

- склали іспит із правил полювання і техніки безпеки на полюванні;

- сплатили державне мито;

- отримали відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю (у разі полювання з такою зброєю);

- одержали дозвіл на добування мисливських тварин (наявність ліцензії, відстрільної картки тощо).

10.1.4.2. Документи на право полювання і способи полювання.

До документів на право полювання відноситься:

1) посвідчення мисливця;

2) щорічна контрольна карта обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита;

3) дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо);

4) відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю (у разі полювання з такою зброєю);

5) паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів із відміткою про допуск до полювання в поточному році (в разі їх використання під час

полювання).

• • •

Полювання може бути:

а) індивідуальним;

6) колективним;

в) колективним із нагоничами (облавне полювання). Воно може здійснюватися з використанням:

1) мисливської вогнепальної зброї;

2) собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів (за наявності паспортів на них із допуском до полювання в поточному році);

3) сіток і пасток для відлову тварин живцем;

4) пасток для добування хутрових звірів із науковою метою та для переселення;

5) вишок;

б) пахучих неотруйних приманок;

7) мисливської зброї, що належить іншій фізичній особі, лише в її присутності і за наявності в мисливця та власника зброї відповідних дозволів, виданих органом внутрішніх справ.

Дата добавления: 2015-05-10