Припинення права користування

Строки користування надрами.

Надра надаються в постійне (без обмеження строку) і тимчасове (на визначений строк) користування.

Надра надаються в постійне користування для:

- будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних із видобуванням корисних копалин;

- створення геологічних територій і об'єктів, що підлягають особливій охороні;

- інших цілей.

Тимчасове користування надрами може бути:

- короткостроковим (до п'яти років) для геологічного вивчення надр;

- довгостроковим (до двадцяти років) для видобування корисних копалин.

Право користування надрами припиняється в таких випадках:

1) якщо відпала потреба в користуванні надрами;

2) закінчення встановленого строку користування надрами;

3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано в користування;

4) користування надрами із застосуванням методів і способів, що негативно впливають на їхній стан, призводять до забруднення довкілля, або шкідливих наслідків для здоров'я населення;

5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених дозволом (ліцензією) на користування ділянкою надр;

6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ і родовищ нафти і газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами;

7) вилучення в установленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр;

8) інших випадках, передбачених законодавством України.

5.2.4. Плата за користування надрами і звільнення від неї.

Є такі види плати за користування надрами:

- платежі за користування надрами;

- відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету;

- збір за видачу спеціальних дозволів;

- акцизний збір.

Суб'єкти права звільняються від плати за користування надрами в таких випадках:

а) землевласники і землекористувачі, які здійснюють у встановленому порядку видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб, або користування надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках;

б) користувачі надр - за проведення регіональних геолого-геофізичних робіт, геологічних зйомок, інших геологічних робіт, у т.ч. розвідувального буріння з відбором зразків, проб, спрямованих на загальне вивчення надр, пошуки й розвідку родовищ корисних копалин та роботи із прогнозування землетрусів і дослідження вулканічної діяльності, інженерно-геологічні, еколого-геологічні і палеонтологічні дослідження, контроль за режимом підземних вод, а також за виконання інших робіт, що проводяться без порушень цілісності надр, якщо вони виконуються за рахунок державного бюджету, бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

в) користувачі надр - при організації геологічних об'єктів природно-заповідного фонду;

г) користувачі надр - за здійснення розвідки корисних копалин у межах гірничого відводу, наданого їм для видобування корисних копалин;

в) користувачі надр - державні дитячі спеціалізовані санітарно-курортні заклади за здійснення видобутку мінеральних вод у частині, що використовується для лікування на їх території.

5.3. Правова охорона надр.

5.3.1. Поняття і зміст правової охорони надр.

Правова охорона надр - це система закріплених законом заходів, спрямованих на:

- забезпечення раціонального використання надр;

- охорону надр і корисних копалин від забруднення і псування. До правових заходів охорони надр відносяться:

1) забезпечення повного й комплексного геологічного вивчення надр;

2) додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами;

3) раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів;

4) недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних із користуванням надрами, на забезпечення запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються, чи законсервовані, а також підземних споруд;

5) охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ, або ускладнюють їх розробку;

6) запобігання необґрунтованій і самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей;

7) запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод;

8) додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону довкілля.

5.3.2. Вимоги щодо геологічного вивчення надр та при розробці родовищ корисних копалин.

При геологічному вивчені надр повинне забезпечуватися таке:

- раціональне і ефективне проведення робіт, пов'язаних із геологічним вивченням надр;

- екологічно безпечний для життя і здоров'я людей стан довкілля;

- повнота вивчення геологічної будови надр, гірничотехнічних, гідрогеологічних та інших умов розробки розвіданих родовищ, будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних із видобуванням корисних копалин;

- достовірність визначення кількості та якості всіх корисних копалин і наявних у них компонентів, геолого-економічна оцінка родовищ корисних копалин;

- ведення робіт методами і способами, які б виключали невиправлені втрати корисних копалин, зниження їх якості, надмірне руйнування ґрунтового покрову та забруднення довкілля;

- розміщення видобутих гірських порід і корисних копалин, які б виключали їх шкідливий вплив на довкілля і здоров'я населення.

При розробці родовищ корисних копалин повинні забезпечуватися такі вимоги:

- застосування раціональних, екологічно безпечних технологій видобування корисних копалин і вилучення наявних у них компонентів, що мають промислове значення, недопущення наднормативних видобувань і погіршення якості корисних копалин, а також вибіркового відпрацювання багатьох ділянок родовищ, що призводять до втрат запасів корисних копалин;

- здійснення дорозвідки родовищ корисних копалин та інших геологічних робіт, проведення маркшейдерських робіт, ведення технічної документації;

- облік стану та руху запасів, втрат і погіршення якості корисних копалин, а також подання до статистичних та інших державних органів установленої законодавством звітності;

- недопущення псування розроблюваних і сусідніх із ними родовищ корисних копалин у результаті проведення гірничих робіт, а також збереження запасів корисних копалин родовищ, що консервуються;

- складування, збереження та облік корисних копалин, а також відходів виробництва, що містять корисні компоненти і тимчасово не використовуються;

- раціональне використання розкривних порід і відходів виробництва;

- безпечне для людей, майна і довкілля ведення робіт.

5.3.3. Адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення законодавства про надра.

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність установлена за:

- порушення права державної власності на надра (ст. 47);

- порушення вимог щодо охорони надр (ст. 57);

- порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр (ст. 58).

Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про надра встановлюється Кримінальним кодексом України в таких випадках:

- порушення правил охорони надр (ст. 240);

- порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою (ст. 272);

- порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273).

6. Правовий режим використання, відтворення та охорони земель в Україні. Навчальні питання.

6.1. Склад земель і право власності на землю.

6.1.1. Категорії земель і земельні ділянки; види права на користування землею.

6.1.2. Види права власності на землю.

6.1.3. Суб'єкти права власності на землю; їх права і обов'язки.

6.2. Право користування землею.

6.2.1. Право постійного користування і право оренди земельної ділянки; плата за землю.

6.2.2. Права і обов'язки землекористувачів.

6.3. Охорона земель.

6.3.1. Цілі і зміст охорони земель.

6.3.2. Земельні правопорушення і відповідальність за порушення земельного законодавства.

6.1. Склад земель і право власності на землю.

6.1.1. Категорії земель і земельні ділянки; види права на користування землею.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

3) землі рекреаційного призначення;

4) землі лісового фонду;

5) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

6) землі житлової та громадської забудови;

7) землі оздоровчого призначення;

8) землі історико-культурного призначення;

9) землі водного фонду.

Земельна ділянка, як об'єкт права власності - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування і визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на:

- поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження на неї;

- простір, що знаходиться над поверхнею ділянки та під нею на відповідну висоту і глибину, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Є такі види права землекористування:

- на підставі виникнення: загальне і спеціальне;

- за цільовим призначенням:

а) для будівництва індивідуальних гаражів;

б) для ведення особистого селянського господарства;

в) для ведення фермерського господарства;

г) для індивідуального дачного будівництва;

д) для ведення садівництва;

є) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

ж) для здійснення підприємницької діяльності. - за строками:

а) постійне, тобто безстрокове;

б) строкове тобто на певний строк.

6.1.2. Види права власності на землю.

В Україні є шість видів і форм власності на землю: державна, комунальна, приватна, спільна, сумісна, часткова.

До земель державної форми власності відносяться:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності ВРУ, Президента України, КМУ, інших органів державної влади, Національної академії наук, державних галузевих академій наук;

г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об'єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів;

д) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ж) землі лісового фонду за межами населених пунктів;

з) землі під казенними підприємствами.

До земель комунальної власності приналежать:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності;

б) земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності;

в) землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України;

г) земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є власністю територіальної громади та держави.

Громадяни України набувають право приватної власності на земельні ділянки на підставі:

1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

2) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

4) прийняття спадщини;

5) виділення в натурі (на місцевості) належної їм частки (паю);

6) за давністю користування (набувальна давність).

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набути право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належить на праві приватної власності в таких випадках:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

- прийняття спадщини (землі сільськогосподарського призначення прийняті в спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню).

Юридичні особи, що засновані громадянами України або юридичними особами України, можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності в разі:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- внесення земельних ділянок їх засновниками до статутного фонду;

- прийняття спадщини;

- виникнення інших умов, передбачених законом.

6.1.3. Суб'єкти права власності на землю, їх права і обов'язки.

Суб'єктами права власності на землю є:

- фізичні та юридичні особи - на землі приватної власності;

- територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності;

- держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

Суб'єктами права власності та користування землями сільськогосподарського призначення можуть бути:

- громадяни, яким землі надаються для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- сільськогосподарські підприємства, яким землі надаються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- сільськогосподарські науково-дослідні та навчальні заклади, сільські професійно-технічні училища і загальноосвітні школи, яким землі надаються для дослідницьких і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

- несільськогосподарські підприємства, установи та організації, релігійні організації і об'єднання громадян, яким землі надаються для ведення підсобного сільського господарства.

Власники земельних ділянок мають такі права:

1) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

2) самостійно господарювати на землі;

3) володіти посівами і насадженнями сільськогосподарських та інших культур, виробленою продукцією;

4) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

5) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди;

6) у випадках, передбачених законом, мають право на відшкодування збитків. Власники земельних ділянок зобов'язані:

1) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

2) додержувати вимог законодавства про охорону довкілля;

3) своєчасно сплачувати земельний податок;

4) не порушувати прав власників суміжних ділянок і землекористувачів;

5) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, установленому законом;

6) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з установленням земельних сервітутів та охоронних зон;

7) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;

8) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі.

Дата добавления: 2015-05-10