Загальна психологія як наука

Загальна психологія визначає предмет вивчення, місце психологічного знання в системі наук і людського досвіду, характеризує психіку як ідеальне утворення, онтологічні характеристики психічного та фізіологічні основи психічних явищ. Вона аналізує парадигми та принципи психології, характеризує загальнонаукові, загальнопсихологічні методи, вивчає етапи розвитку психологічної науки у світі й в Україні, її класичні та сучасні напрями. Знаннями загальної психології послуговуються інші психологічні науки (вікова та педагогічна психології, психодіагностика та ін.) щодо предмета, методологічних засад і методів вивчення, психологічних закономірностей тощо.

Термін «психологія» закорінений в античні часи і означав «вчення про душу». Тогочасне значення цього терміна за своєю суттю не відповідає нинішньому тлумаченню психології, а лише засвідчує, що її витоки сягають давнини. Вдавалися до нього вже у X ст., але до наукового обігу він упроваджений у другій половині XVIII ст.

Об'єктом вивчення психологи є люди і тварини, які володіють психікою, а предметом - психіка, закономірності та механізми її функціонування. Завдяки роботі психіки людина вибудовує програму дій та поведінки. Фізіологічна основа психічних явищ - діяльність мозку. Структуру психіки як цілісної системи утворюють свідомість і несвідоме. Психічне володіє певними онтологічними (буттєвими) характеристиками.

Термін «психологія» охоплює своєю семантикою різні і водночас взаємопов'язані складові. Насамперед це життєва психологія, яку, на думку швейцарського психолога Жана Піаже (1896-1980), народ створив для себе. У ній утілені психологічні знання, які людство нагромадило у процесі спільного життя, праці, спілкування, спостережень за індивідуальною і груповою поведінкою.

Психологія (грец. psyche - душа і logos - слово, вчення) - наука, яка вивчає факти, закономірності та механізми психіки.

Джерелами життєвої психології є:

а) життєвий досвід (результати спостережень за людьми, досвід стосунків, аналіз власних станів, властивостей тощо);

б) твори художньої літератури, в яких часом ґрунтовно описані емоції героїв і людські стосунки, проаналізовано психологічні якості людей, їх переживання, погляди, оцінки, душевні проблеми та шляхи їх розв'язання; художні фільми з глибокою психологічною проблематикою тощо;

в) прислів'я, приказки, казки та легенди («Хто записує, той читає двічі»; «Сім раз відмір - один раз відріж»; «У тихому болоті чорти водяться»; «Яблуко від яблуні далеко не котиться»).

Професійні знання про психіку потрібні всім, хто працює з людьми: педагогові, юристові, медику, менеджеру, спортивному тренерові та ін. Вони допомагають оцінювати, прогнозувати дії, переживання, стани людини за різних обставин.

Психологічна наука має своїм предметом:

а) факти психічного життя людини, у яких можна виокремити:

- психічні процеси. Вони засвідчують, що у внутрішньому світі людини психологічні «події» розгортаються в часі. За специфікою вони можуть бути пізнавальними (сприймання, розмірковування, запам'ятовування), вольовими (прийняття відповідального рішення), емоційними (виникнення співпереживання), ціннісними (пошук сенсу життя), переживанням невдачі чи успіху;

- психічні стани. Засвідчують, що психічні явища можуть бути певний час порівняно стійкими (радість, смуток, утома, хвилювання, стрес тощо);

- психічні властивості. Виявляють у внутрішньому світі особистості стійкі утворення, що зберігаються тривалий час, можливо, навіть усе життя (темперамент, характер, здібності, нахили тощо);

б) закони психіки. Вони пояснюють факти, виявляють причинно-наслідкові зв'язки між психічними явищами, психологічну структуру станів, процесів, властивостей, їх становлення та розвиток;

в) механізми виникнення та функціонування психіки. Ними, наприклад, є константність сприймання, що пояснюється взаємодією осей очей; фізіологічна основа психічних явищ - діяльність кори головного мозку; передавання від людини до людини емоцій шляхом психічного зараження в ситуації паніки; пізнання людини людиною (через уподібнення себе до іншого, співпереживання, стереотипізацію та ін.).

Предмет психології ніколи не був постійним. Він трансформувався шляхом розширення власних меж, діалектично змінюючи свою сутність, навіть до протилежної. Тривалий час психологи вивчали тільки внутрішній стан та душу людини або тільки її свідомість чи поведінку (те, що виражене ззовні). Із позицій феноменології (напряму у філософії), предметом психології є «чиста психіка», чистий досвід, незалежний від умов.

Психологія неодноразово мала самовизначатися, захищати свою самостійність і чистоту предмета у суперечці з філософією, соціологією, біологією, генетикою, навіть із мистецтвом.

Психічне в його вищих проявах активізується у формах свідомості та самосвідомості, душевності і духовності, а також в особистості, індивідуальності, суб'єктивності та суб'єктності, що розглядається не тільки відповідно до раціонального підходу. Особливо значущий пошук відповіді на питання про сенс психічного для людини, її Я (Самість), значення індивідуальної психіки для групи.

У вивченні психічного найпродуктивнішими є такі підходи:

- раціональний (гносеологічний), що з'ясовує суть явищ, визначаючи їх у певних термінах;

- буттєвий (онтологічний), зосереджений на різноманітних аспектах розгортання психіки в часі, а також її існування, функціонування, розвитку;

- аксіологічний, пов'язаний із такими характеристиками, як цінність, моральність, духовність.

Нині психічне розглядають як внутрішнє, суб'єктивне, ідеальне буття внутрішнього світу людини. Психічне життя людини мінливе. Одні зміни відбуваються у внутрішньому світі мимовільно (зміна настрою), інші - довільно (виникнення свідомого наміру чинити відповідально); одні усвідомлено, інші - неусвідомлено.

Вищим рівнем розвитку психіки є свідоме творення людиною власного психічного світу, внесення в нього нових змістів, відкриття прихованих резервів, індивідуалізації внутрішнього, суб'єктного включення в розвиток новотворів, підтримання цілісності психіки та психічного здоров'я особистості за різних умов її функціонування і розвитку. Людина має бути відповідальною за ці самозміни, орієнтуючись на духовні, загальнолюдські і національні цінності.

Отже, психологія не тільки пояснює внутрішній світ, а й з'ясовує закономірності і механізми психіки, взаємодії індивіда як суб'єкта зі своєю психікою та іншими людьми. При цьому однакове значення мають діяльнісні (ефективність, оптимальність, продуктивність тощо) і духовно-моральні критерії («Не зашкодь собі та іншому!»).

При визначенні предмета психології важливе знання причин психічних явищ. У зв'язку з цим його складовою є питання взаємодії людини із власною психікою задля її збереження, захисту, відновлення душевного потенціалу, саморозвитку і самовдосконалення. При цьому неодмінно постає проблема самопізнання (рефлексії).

Психологія недостатньо вивчає досвід конкретного людського буття, в якому проявляються психіка та особистість. Із цього приводу український філософ і психолог Василь Зеньківський (1881-1962) стверджував, що у психіці не можна протиставляти суб'єктне (активне, ініціативне начало - цілі, наміри), духовно-особистісне (віру, сумління) та предметне (образи, уявлення, думки, переживання). Об'єднує, інтегрує психічне в цілісність «Я-центр» людини.

У своєму функціонуванні психологія розв'язує такі проблеми:

- психофізіологічну (відношення психіки і мозку; відношення мислення і діяльності нервової системи як відношення психічної функції до її органу);

- психосоціальну (залежність психіки людини від соціальних умов її життя);

- психопрактичну (становлення, розвиток і прояви психіки людини у процесі її практичної діяльності, спілкування, пізнання світу, самопізнання);

- психогностичну (адекватність пізнання світу людиною; взаємозв'язки між чуттєвим і раціональним у психічних образах предметної дійсності тощо);

- психодуховну (взаємозв'язки між духовною та психічною сферами людини).

Упродовж свого розвитку психологія виробила складну поняттєву систему (табл. 1.1), водночас вона послуговується і поняттєвим апаратом суміжних дисциплін.

Таблиця 1.1

Система основних понять психології

Основні типи явищ і фактів	Поняття, якими вони характеризуються
Процеси індивідуальні, внутрішні	Активність, відчуття, впізнавання, забування, запам'ятовування, засвоєння, згадування, ідеомоторика, інсайт, інтроспекція, мислення, мова, мотивація, пам'ять, повторення, потяг, прийняття рішень, рефлексія, розуміння, самоконтроль, самонавіювання, саморегулювання, самосвідомість,

Основи загальної психології Закінчення таблиці 1.1

	самоспостереження, сприймання, судження, узагальнення, уявлення
Стани індивідуальні, внутрішні	Афект, бажання, біль, відчуженість, воля, впертість, утома, галюцинація, гіпноз, закоханість, збудження, егоцентризм, ейфорія, емоції, інтерес, комплекс, меланхолія, мотивація, намір, напруженість, настрій, нахили, неуважність, обдарованість, образ, переживання, потреба, прагнення, ригідність, рішучість, самоактуалізація, самовладання, самопочуття, страх, стрес, тривожність, увага, уява, флегматичність, фобія, фрустрація
Процеси індивідуальні, зовнішні (поведінка)	Адаптація, активність, вправляння, гра, гумор, дія, діяльність, засвоєння, ініціативність, міміка, навички, наслідування, персоналізація, повторення, потяг, реакція, ризик, самоакту­алізація, самовизначення, самостійність, соціалізація, творчість
Стани індивідуальні, зовнішні	Авторитетність, геніальність, егоїзм, інтерес, наполегливість, обдарованість, організованість, працьовитість, характер, честолюбство, фанатизм
Процеси міжособистісні	Гра, дружба, емпатія, ідентифікація, комфортність, лідерство, наслідування, реакція, спілкування, суперництво, фасилітація
Стани міжособистісні	Відчуженість, взаєморозуміння, закоханість, згуртованість, конфлікт, кохання, негативізм, ненависть, норми групові, організованість, психологічний клімат, референтність, симпатія, статус, сумісність
Соціально- психологічні механізми	Екстеріоризація, емпатія, ідентифікація, інтеріоризація, зараження, заперечення, механізм захисту Я (витіснення, заперечення, проекція, раціоналізація), наслідування, стереотипізація

Система визначених основних понять психології описує її предмет у єдності внутрішнього і зовнішнього вираження психічного, свідомого і несвідомого, постійного і мінливого, індивідуального і загального.

Отже, предмет психології в процесі історичного розвитку змінювався, розширював свої межі, сутність, полемізуючи із соціально-гуманітарними та біологічно-природничими науками. На сучасному етапі розвитку психологічної науки предметом її вивчення є психіка, факти психічного життя людини (психічні процеси, стани, явища, властивості), закони психіки та механізми її виникнення і функціонування.

Дата добавления: 2015-05-22