Сучасні напрями розвитку психології

У 30-ті роки XX ст. на основі інтеграції психологічного знання активно почали формуватись інтегровані психологічні теорії.

Когнітивна психологія. Вона виникла у 50-60-ті роки XX ст. і поставила собі за завдання вивчити проблему пізнання людиною світу, психології її свідомості. Когнітивні психологи (Дж. Мак-Клелланд, І. Нассер, Д. Румельхарт, С. Стернберг) розглядають людське пізнання як активний процес, необхідними складовими якого є ідеальні засоби пізнання. Аналізуючи свідомість людини, вони виходять з аналогії між процесами переробки інформації людиною і комп'ютером. У когнітивну теорію запроваджено багато термінів із кібернетики: схема, сигнал, програма, інформація, система кодування тощо. Ці поняття використовують для аналізу пізнавальних процесів (сприймання, пам'яті, мислення), а також для вивчення особистості.

«Схема» - це план отримання й переробки інформації. Вони формуються в індивідуальному досвіді людини і дають змогу їй сприймати, переробляти, зберігати та відтворювати різноманітну інформацію. Пізнавальна (когнітивна) активність людини розглядається як діяльність, пов'язана з набуттям, організацією і використанням інформації. Психологи цього напряму розробили програми вивчення та розвитку пізнавальних функцій людини.

Когнітивна психологія досліджує внутрішню організацію психологічних процесів сприймання, пам'яті, уваги та мислення, вивчає виявлення людиною сенсорних сигналів, увагу, знання, розпізнавання образів, читання і перероблення інформації, короткочасну, довготривалу та семантичну пам'ять, абстрагування мовних висловлювань, мовно-моторну поведінку, розв'язання задач, людський інтелект, забування, інтерференцію знань тощо.

Когнітивна модель перероблення інформації охоплює етапи виявлення, збереження та використання інформації. Виявляють у ній гіпотетичні одиниці, набір унікальних операцій щодо вхідної інформації (зовнішніх стимулів) її перетворення на значущі символи, «внутрішні репрезентації». Енергія зовнішнього стимулу перетворюється на нервову енергію, а далі формується «внутрішня репрезентація», яка передбачає застосування алгоритмів, евристичних правил та інтуїцію.

Когнітивні психологи вирішальним у розвитку особистості вважають знання як результат пізнавальної діяльності. Значний вплив на розвиток поняттєвого апарату когнітивної психології справила теорія інформації, яка завдяки використанню комп'ютерних метафор і термінології вплинула на розвиток досліджень у сфері штучного інтелекту, мозку і психічних процесів.

Гуманістична психологія. У 60-ті роки XX ст. у США виникла гуманістична психологія, представники якої - американські психологи Абрахам-Харлоу Маслоу (1908-1970), Карл-Ренсом Роджерс (1902-1987), Ролло Мей (1909-1994) та інші виходили із засад «розуміючої психології» (В. Дільтей), зосередженої на розкритті сенсу душевного життя, системи цінностей людини. Виникла гуманістична психологія як реакція на глобальні проблеми людства, які постали у другій половині XX ст., загостривши необхідність гуманного ставлення до людини і відповідної перебудови суспільних інститутів, людських стосунків.

Гуманістична психологія веде пошук позитивного життєствердного способу існування людини. Основним предметом її вивчення є особистість не як сума окремих елементів (рефлексів, пізнавальних процесів, інстинктів тощо), а як унікальна цілісність, яка не задана чимось наперед і має відкриті можливості для самоактуалізації, прагнення до щасливого майбутнього, вільної реалізації своїх можливостей, зміцнення віри в себе і спроможність досягнення ідеального Я. Головну роль вона відводить спонукам, що забезпечують реалізацію цих тенденцій.

Сучасна гуманістична психологія обстоює засади індивідуального навчання і спрямованого на розвиток індивідуального Я особистості виховання, здатності до самоствердження, емпатійності (співчутливості). Несвідоме формування її особистості вона розглядає як величезне джерело енергії, яким користуються рідко.

У межах гуманістичної психології сформульовані такі принципи розгляду особистості:

1) усі люди мають природну здатність до творчості;

2) творчий процес зцілює людину, а продукт творчості (малюнок, виріб, скульптура) дає істотні відомості про неї, сенс її життя, є важливим чинником глибоких перетворень у її внутрішньому світі (трансформації особистості);

3) особистісне зростання і вищі творчі стани свідомості людини досягаються через усвідомлення, саморозуміння, самоприйняття та інсайт;

4) самоусвідомлення, саморозуміння, творче натхнення є результатом заглиблення в емоційну сферу. Через переживання горя, гніву, болю, страху, радості, екстазу людина пізнає протилежний бік самоусвідомлення, розуміння, цілісності;

5) переживання, емоції - джерело енергії, яка може бути спрямована, нагромаджена, звільнена чи перетворена завдяки експресивним мистецтвам (танець, художні ремесла, вокалізація, музика, уява, медитація тощо). Це шлях до несвідомого, який допомагає виразити невідомі фрагменти людини, досягати нового усвідомлення;

6) між індивідуальною життєвою силою (внутрішнім ядром - душею) і сутністю всіх людських істот існує зв'язок, тому самозаглиблення з метою відкриття власної сутності та цілісності виявляє взаємопов'язаність людини із зовнішнім світом, людством. Людина не може вижити без інших людей фізично, соціально й духовно.

Гуманістичну психологію називають «третьою силою» середини XX ст. Вона акцентує на неповторності особистості, здатності до розвитку, самоусвідомлення, самоактуалізації.

Генетична психологія. Основоположник її - швейцарський психолог Ж. Піаже, вивчає психічний розвиток (генезу) дитини. Для цієї школи центральним моментом психічного розвитку є становлення інтелекту, який включає логічне мислення, логічні операції.

Головним об'єктом генетичної психології є людина як духовно-тілесний індивід, а її предметом - розвиток властивостей людини, виникнення психічних явищ, їх походження, становлення психічних механізмів у життєвих ситуаціях, становлення і функціонування психічних функцій у предметно-практичній діяльності та експериментальних умовах. Вона досліджує, в якому віці і як людина оволодіває знаннями, поняттями, коли в неї формується здатність до пізнавальних розумових операцій, як вони пов'язані з іншими сторонами її психічного життя.

Основними принципами експериментально-психологічного дослідження є: принцип аналізу за одиницями (визначення вихідного суперечливого відношення, що породжує клас явищ як ціле); історизму (єдності генетичної та експериментальної лінії у дослідженні); системності (цілісного розгляду психічних утворень); проектування (активне моделювання, відтворення форм психіки в особливих умовах).

Ідеї генетичної психології застосовують у психологічній практиці.

Дата добавления: 2015-05-22