Види та умови кредитування МВФ 1 страница

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.

МВФ надає кредити декількох видів:

1. Резервні кредити (“стенд-бай”) – для стабілізації платіжного балансу, дефіцит якого має тимчасовий або циклічний характер, в межах одного-двох років з можливим його продовженням до 4-5 років, за середньою ставкою 3,25%.

2. Розширене кредитування (ЕФФ) – для підтримки середньострокових програм (3-4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми, звичайно за ставкою 4,5% річних.

3. Компенсаційні та надзвичайні кредити (ССФФ) – для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на 3-5 років). Викуп національної валюти здійснюється у строк до 5 років, звичайно - на умовах 3,25% річних.

4. Фінансування системних перетворень (СТФ) – цей механізм запроваджений у 1993-1995 рр. для країн з перехідною економікою, які мали значні проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу від торгівлі на базу неринкових цін до торгівлі на ринковій основі.

5. Стабілізаційний (“буферний”) кредит (БСФФ) – для фінансування запасів сировини в звязку з несприятливою конюнктурою на світових ринках (на 3-5 років). Починаючи з 1984 р. цей механізм не використовувався.

6. Фінансування структурної перебудови (САФ) – для надання пільгової допомоги найменш забезпеченим країнам-членам Фонду. Сума, яка може бути надана країні, становить не більше 50% квоти з річними лімітами 15, 20 та 15% для першого, другого та третього року відповідно. Кредити надаються за 0,5% річних на строк до 10 років.

7. Розширене фінансування (ЕСАФ) – для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до 3 років), відсоткова ставка 0,5%.

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов’язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо. Умови що висуває МВФ: - Свобода руху капіталу; * ЗМЕНШЕННЯ БЮДЖЕТНИХ ДЕФІЦИТІВ, * Широка приватизація державних підприємств, навіть в інфраструктурних галузях національної економіки;* Обмеження кредитування через високі процентні ставки – згасання розвитку промисловості; *Скорочення соціальних програм та реформа житлово-комунального сектору (безкоштовна освіта, медичне забезпечення, суспільний транспорт, дешеве житло); *Скорочення заробітніх плат та обмеження діяльності профспілок; *Експортно-орієнтована політика; * Податкова реформа, як правило, зі зростанням виплат середнім класом, дрібним та середнім бізнесом. *Підтримка стабільності національної валюти через обмеження грошової маси;

· Гнучкий курс національної валюти.

74.Валютний ринок, його функції та структура

Валютний ринок – це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах; як інституціональний механізм - це сукупність установ і організацій – ТНБ, валютні біржі, інші фінансові інститути, що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

Функції валютного ринку: забезпечення виконання міжнародних розрахунків; забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків; страхування валютних та кредитних ризиків; отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют; визначення валютних курсів; диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав; регулювання економіки.

Валютний ринок має свою структуру. Він включає національні ринки, міжнародні ринки і світовий ринок.
Національні валютні ринки функціонують у більшості країн світу. Вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.
Міжнародні валютні ринки сформувалися в тих країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції. Такі ринки в основному регулюються міждержавними угодами, традиціями та домовленістю учасників цих ринків.
Світовий валютний ринок поєднує окремі міжнародні ринки і працює практично цілодобово.

57. Етапи співробітництва України з МВФ

У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.

1 етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.

2 етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай” (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

3 етап (1998-2002 роки). Програма розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

4 етап. (2004-2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”.

Наступним етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ

Протягом 2005-2006 років(П*ятий єтап) технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами.

Шостий етап(2008-сьогодні)У 2008 році в умовах несприятливої ситуації на світових фінансових ринках Україна звернулася до МВФ за фінансовою підтримкою

В 2008 р. – в рамках Stand-By – 11 млрд. СДР (16,5 млрд.дол: отримано 3 транші - 4,5 млрд., 2,8 млрд. і 3,3 млрд. відповідно за даними України; 3.0, 4.0 та 2.25 млрд.СДР за даними МВФ).

Програму призупинено і потім скасовано через невиконання умов Україною (підвищення ціни газу для населення, непризупинення інтервенцій НБУ на валютному ринку)

В липні 2010 р. – відкрито стабілізаційну кредитну лінію на 30 місяців в розмірі 10 млрд.СДР (15,15 млрд.дол): основну суму отримає Нацбанк для стабілізації платіжного балансу; біля 2 млрд.дол.США – Уряд для прямого фінансування бюджету (погашення кредиту, отриманого від ВТБ).

Розмір заборгованості на кінець 2010 р. – 10,48 млрд.дол. (24% державного боргу). Розмір національної валюти, яка утримується МВФ на рахунках України – 10,6 млрд.СДР (774% квоти).

61. Роль міжнародної трудової міграції в економічному розвитку країн світу.

Міжнар-а труд-а міграц-я -форма МЕВ,яка полягає у переливі труд-х ресурсівз 1х країн в інші і виражає процес перерозподілу труд-х ресурсів між ланками світ-о госп-ва. Вплив труд-ї міграції:1. Витрати міграції. Міжнародна міграція спричиняє витрати,пов’язані з переїздом і перевез-м особ-о майна, альтер-ні витрати,викликані втратою доходу під час переїзду і влаштув-я у країні,що приймає,витрати,пов'язані з адаптацією до нової культури,мови, клімату.Якщо ці витрати перевищ-ь вигоди,які принесе висока з/п у країні, що приймає,то емігрант відмов-ся від еміграції.2. Грош-і перекази. Країна-експортер роб-ї сили зазвичай отримує своєрідну плату за такий експорт у вигляді переказів назад на батьківщину частини доходів емігрантів своїм сім'ям. Це призводить до перерозподілу чистої вигоди від еміграції між країною-екс і країною-імп роб-ї сили.3. Зворотні потоки. Поверт-сь на батьків-у, емігр-и привозять з собою значні матер-і цінності і солідну роб-у кваліф-ю та/чи управлін-й досвід,який вони потім використ-ть у своїй країні.Проте іноді емігр-и,набувши досвід і кваліф-ю, залиш-ся у країні,що приймає,що призводить до зниж-я технолог-о потенціалу країн-експортер роб-ї сили. 4. Фіскальні аспекти. Вплив іммігрантів на податкові надход-ня і держ-і втрати країни,що приймає,залежить від хар-тик самих іммігр-ів.Якщо іммігр-и молоді,кваліф-ні,освіч-і,волод-ь мовою країни,що приймає- вони знайдуть собі відповідну роботу і будуть платити великі податки.Якщо іммігр-и некваліф-і,то їм буде потрібна держ чи доброч-а допомога,щоб вивчити мову і асимілюватись.Отже,міжнар-й рух роб-ї сили збільшує ек-у ефект-ть у всьому світі,тому,що люди можуть вільно переїхати до тієї країни,де вони зможуть зробити вагоміший внесок у світове вир-во.Міжнар-а міграція дає змогу виробляти більший обсяг нац-го продукту з тим самим обсягом ресурсів.

59. Особливості розвитку регіональних ринків робочої сили за умов глобалізації

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили обумовлений факторами: 1) зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. 2) циклічний фактор, 3) впровадження нових інформ. технологій, 3) структурні зміни в економіці, 4) посилення міждержавної 5) міжфірмової конкуренції. Фактори впливу на розвиток світового ринку праці 1)Циклічні кризи 2) Нова стратегія фірм на ринку зайнятості: а) зменшення витрат шляхом збільшення робочого часу (США в 90-х – 41 год. + 4,4 год. понаднормових) б) стримування рівня заробітної плати (зарплата 18% працюючих у США у 1999 р. не сягала офіційного рівня бідності);3) Перерозподіл праці на користь сектору кваліфікованої праці за рахунок вимивання місць з сектору низькокваліфікованої робочої сили (ОЕСР – 50-60% вакансій припадає на перший сектор, 10-15% робочих місць оновлюється) 4) Розширення прав підприємців з найму та звільнення робочої сили 5)Структурні зміни в економіці країн 6)Посилення міждержавної та міжфірмової конкуренції

Чинники впливу на формування ринку праці: чисельність населення:- Темпи приросту населення світу досягли свого максимуму у 1960-70-х рр. (2% на рік) і скоротилися до 1,17% на рік протягом 2000-х рр. (до 2050-х рр. – 0,36% на рік),

-Зменшуватиметься чисельність населення розвинених країн, навіть з урахуванням міграції, - Збільшення показнику урбанізації населення – від 76% у Латинській Америці та 72% у Європі до 41% в Азії та 39% в Африці)

4. В Індії, Пакистані, Нігерії та ДРК приріст населення до 2050 р. перевищить цифру у 100 млн. осіб, ряд країн втратять населення (Росія – 33 млн., Україна – 15 млн., Японія – 25 млн., Німеччина – 8,4 млн., Польща – 7,7 млн.). Крім цього, розвинені країни стикаються з проблемою швидкого старіння свого населення. Характеристики сучасного світового ринку праці

1. Зростає нерівномірність розміщення робочої сили по країнах та відмінності в їх відтворенні на національному рівні;2. Зростає мобільність капіталу та праці, попит пред’являється і на іноземну робочу силу; 3. Поглиблюється взаємозалежність між національними ринками праці;4. Посилюється мобільність різних категорій міжнародних мігрантів, що чинить вплив на рівень доходів, як в країнах експортерах, так і в країнах-імпортерах робочої сили;5. Модифікується структура та характер конкуренції на міжнародному ринку праці;6. Зростає попит на категорію висококваліфікованих кадрів. На сьогодні сформувалися й активно функціонують кілька регіональних ринків праці: Південноамериканський, Північноамер., Європейський, Близькосхідний, Африканський

60. Сутність та сучасні види міжнародної трудової міграції

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. Види міжнародної трудової міграції

1. За характером переміщення населення: а) внутрішня міграція;б) зовнішня міграція:трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній. в) інтеграційна міграція;) 2. За часом: (а) остаточна (незворотна) міграція; б) тимчасова (зворотна) міграція; в) сезонна міграція; г) маятникова міграція;

3. За напрямком руху: (а) еміграція; б) імміграція; в) рееміграція; г) репатріація. 4. За організацією:

а) добровільна міграція — не примусове переміщення населення; б) самодіяльна міграція - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо); в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства; г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

5. За професійним складом: (а) міграція робітників;б) міграція спеціалістів; в) міграція представників гуманітарних професій. 6. За якісним складом: а) міграція робочої сили низької кваліфікації; б) міграція робочої сили високої кваліфікації; в) міграція вчених (тобто "відплив інтелекту").

7. За правовим статусом: 1. легальною, 2. нелегальною.

Нелегальна міжнародна трудова міграція формується під впливом комплексу причин. Серед них найпоширенішими є такі:

- відсутність чіткої імміграційної політики або адміністративної інфраструктури її реалізації; - юридична неграмотність мігрантів, що не дозволяє діяти згідно з існуючим міграційним законодавством; - складний або суперечливий характер процедури легалізації; - попередні таємні домовленості між потенційними мігрантами та їхніми наймачами.

Наявність нелегальних іммігрантів зумовлює існування комплексу економічних і особливо соціальних проблем у країні-реципієнті, які рано чи пізно потребуватимуть свого розв’язання засобами збалансованої імміграційної політики.

Міграційні процеси відбуваються в усьому світі й мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси

62. Характеристика світових центрів експорту та імпорту робочої сили.

Основні імміграційні центри, що сформувалися до 2000 р.:

1 Західна Європа Загальна кількість зайнятих щорічно коливається в межах 4-7,5 млн. чоловік. Їх питома вага в загальній чисельності працюючих в деяких країнах становить: Люксембург – 33%; Швейцарія – 20%; Австрія – 9%; Бельгія – 9%; Німеччина – 8%; Франція – 8%; Нідерланди – 5%; Данія – 4%; Італія – 2%

2. США Іноземці складають більше 7% від загальної чисельності, причому 75% від загальної чисельності іноземців-резидентів, які народжені за межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. В Каліфорнії на них припадає 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В’єтнам, Індію, колишні республіки СРСР і Домініканську Республіку

3. Нафтодобувні країни Близького Сходу В регіон щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в основному з Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін та деяких інших країн. Питома вага іммігрантів: Катар – 95%; Саудівська Аравія – 48%; Бахрейн – 46%; Оман – 40%; ОАЕ – 37%.

4. Латинська Америка Загальна чисельність прибулих дорівнює 7-8,5 млн. чоловік. Найбільше притягує до себе Аргентина. Серед інших країн, з точки зору тяжіння, можна також виділити Венесуелу.

5. Австралія Країна стає все більш привабливою для іноземців. Сьогодні одна чверть населення Австралії – іммігранти з більше ніж 100 країн світу

6. Азійсько-Тихоокеанський регіон Головними країнами-реципієнтами виступають Південна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В’єтнаму, Індії та Філіппін.

7. Африка В Північній Африці центром тяжіння виступає Лівія, що приймає, насамперед, єгиптян, а на півдні – Південна Африка, яка притягує вихідців з Мозамбіку та деяких інших сусідніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців з Гани, Чаду та Беніну.

63. Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції для країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили

Країна — експортер трудових ресурсів виграє, оскільки:експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів).Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі самі за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а іноді й більші.: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина; ослаблюється проблема безробіття; ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів; Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників

Країни-імпортери робочої силу отримують при цьому такі переваги:1) внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;2) іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування; 3)при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку; 4)іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття; 5) іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм. 6)іммігранти поліпшують демографічну; 7)збільшується об'єм робочої сили в складі якої переважають висококваліфіковані спеціалісти; 8)підвищуються темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу; 9) збільшується об'єм випуску продукції і національного доходу10)зростає конкуренція на внутрішньому ринку праці і як наслідок знижується ціна робочої сили;11)заповнюються вільні соціально-непривабливі та непрестижні робочі місця (домогосподарок, сміттярів, вантажників тощо); 12)приріст податкових надходжень до бюджету внаслідок підвищення темпів економічного зростання.

Недоліки імміграції 1) додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття; 2)масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ; 3)працівники-іноземці, як правило, зазнають у країні – імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування.

64. Рівні регулювання процесів міжнародної трудової міграції

До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать:

1) адміністративно-правові методи:а)законодавство про юридичний, політичний і професійний статусів мігрантів; б)національні служби імміграції, які проводять: контроль за в'їздом іммігрантів до країни; видають дозвіл на в'їзд на роботу; видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні; в) міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

2) економічні методи:

вербування іноземних робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників:надання роботи; порівняно високий рівень заробітної плати; житлові умови; отримання кваліфікації й освіти; медичне обслуговування тощо; залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;

видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

До рівнів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать: Корпоративний (Кожна державна або приватна компанія в межах існуючого зовнішнього правового поля має свою власну стратегію і тактику залучення і використання іноземної робочої сили); Національний (Сукупність державних нормативно-правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної або імміграційної політики); Міждержавний або міжнаціональний (Регулювання відбувається на підставі укладених двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод); Наддержавний або наднаціональний (Законотворча процедура з боку наднаціональних політико-економічних інтеграційних угрупувань); Міжнародний (Розробка і прийняття міжнародних конвенцій у сфері трудових відносин)

65. Україна у світових міграційних процесах

Еміграцію робочої сили з України можна поділити на етапи:

І етап — кінець XVIII ст. (1799 р.) — кінець XIX ст. (1899 p.). Він характеризується виїздом переважно сільських мешканців із Західних регіонів України. Населення емігрувало через економічні труднощі. Головні напрямки еміграції: США — більше 200 тис. осіб, Південна Америка — 300 тис. осіб.

II етап — з 1899 р. по 1914 р. Основні особливості: еміграція робітників, селян, інтелігенції; напрямок еміграції — СІЛА, Канада, Південна Америка; кількість емігрантів — близько 400 тис. осіб.

III етап — з 1918 р. по 1939 р. Основні особливості: еміграція робочої сили в основному з політичних мотивів; високий рівень освіти емігрантів; напрямок еміграції — США, Канада, Західна Європа; різке скорочення кількості емігрантів — близько 40 тис. осіб.

IV етап — 1945—1960 pp. Основні особливості: мотиви еміграції в основному політичні; зростання частки висококваліфікованих емігрантів; напрямок еміграції: США — 80 тис. осіб, Канада -- 50 тис., Західна Європа — 70 тис., Південна Америка — 120 тис., Австралія — 21 тис. осіб.

V етап — з 1960 р. по теперішній час. Основні особливості: виїзд кваліфікованих кадрів — "відплив інтелекту"; напрямок еміграції: США — 52 тис. осіб (1990 p.); Західна Європа -146 тис., Ізраїль — 230 тис. осіб.

Причинами міграції

1) структурною перебудовою економіки; 2) нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; 3) різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; 4) інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; 5) розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Головні чинники масової еміграції: велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу; відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей; економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї; відсутність безпеки громадян.

Переваги України від міграції робочої сили:

1) знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;2) значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни;3) розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.

Можливі канали припливу іммігрантів:

1) повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу;

2) рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

3) запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями;

4) в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців).

66. "Втеча інтелектуального капіталу", його причини, напрями, наслідки

«Втеча інтелектуального капіталу» - це безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості. Основними причинами цього процесу в більшості країн є: • постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста; • те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації; • бажання покращити своє матеріальне становище; • більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід; • національна та релігійна нетерпимість; • зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

Напрями інтелектуального капіталу: Європа, США та Японія. У зв‘язку з браком кваліфікованих кадрів в вищезазначених країнах розробляються спеціальні програми із залучення зарубіжних вчених і спеціалістів. Загалом, США є світовим центром із залучення зарубіжних вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Однак, останнім часом інтенсивно залучають до себе зарубіжних фахівців Гонконг, Пд Корея, Сінгапур, Тайвань, Малайзія, Японія.

НАСЛІДКИ: Цілком очевидно, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.

"Відплив інтелектуального капіталу" призводить до зниження технологічного потенціалу країн-експортерів робочої сили, падіння їх загального наукового та культурного рівня.

68.Етапи еволюції світової валютної системи: базові принципи та ключові характеристики

Вал. с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена нац чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац, міжнародну регіональну і світову ВС (СВС)

Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів: *С-ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)*С-ма золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ ст)*Бреттон-Вудська (1944-1971, офіційно до 1976) *Ямайська (1976-до тепер)

Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожна національна грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au пари­тету. (Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлін­га складав 1/4 унції золота, а долара США — 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг = 5 доларам США). Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au. Позитивне: досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін стабільність нац е-к, не дозволяла д-вам фінансувати свої витрати шляхом емісії та інфляції, обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла використовувати тільки д-ва, що мала Au запаси в якості офіційних резервів; д-ви не могли проводити незалежну грош і вал політику; не забезпечувала зростаючого торговельного оборту.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (ці валюти розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено стандарт СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів і зараз складає 5:$, DM, ₤, ¥, французький франк). Проголошено повну демонетизацію Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано держ та міждерж контроль над ринками Au.

Дата добавления: 2015-05-22