Стан стресу: поняття, види, стадії(фази) стресу та його значення в юридичній діяльності

Близьким за характером свого походження до стану тривожності є емоція страху. Як і тривожність, страх також багато в чому пов´язаний з прогнозуванням, очікуванням суб´єктом небезпеки, що наближається. Однак на відміну від тривожності, страх більшою мірою є емоційною реакцією на конкретну, найчастіше об´єктивно існуючу, реальну загрозу.

Страх заважає людині використовувати свої здібності, досягати поставлених завдань, бути щасливою та задоволеною. Переживання страху зазвичай варіюється від передчуття небезпеки, побоювання, до відчуття переляку, жаху. В останньому випадку ситуація, яка викликала інтенсивний страх (афект страху), може навіть завершитись летальним наслідком.

Зазвичай страх зароджується, коли джерело тривоги неможливо усунути, і вона переходить, поступово трансформуючись, у стан страху.

Найзагальнішими причинами прояву страху вважаються наступні: відчуття особою нездоланної небезпеки для себе і своїх близьких, відчуття невдачі, що наближається, відчуття власної безпорадності, беззахисності перед нею.

Встановлення вказаних факторів при розслідуванні та розгляді кримінальних справ про злочини, що містять погрози, залякування, при вирішенні цивільно-правових спорів про визнання недійсними правочинів, укладених під впливом погрози, омани, коли особа не була здатна на належному когнітивному рівні розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути, як слушно зазначає В. В. Романов, переконливим доказом того, що суб´єкт (потерпілий, позивач і т. п.) дійсно пережив стан страху. А це, своєю чергою, може бути використано в процесі доказування вчиненого злочину, а також при визнанні недійсності правочину, заподіяння особі моральної шкоди.

Однією з поширених причин, що викликають у людини страх, є також фізичний біль та прогнозовані у зв´язку з ним негативні наслідки для її життя та здоров´я. Біль викликає фізичні страждання, що збільшуються страхом.

Тому ознаки страху, сильної тривоги свідчать про пережите особою страждання. Ось чому, коли суду доводиться вирішувати питання, пов´язані з компенсацією моральної шкоди громадянину, з оцінкою ступеня фізичних та моральних страждань, встановлення (у разі необхідності за допомогою експерта-психолога) факту, що потерпілий пережив емоцію страху може бути визнано доказом заподіяння йому моральних страждань.

Крім того, необхідно враховувати, що поява страху, як і стан тривожності, тісно пов´язана з індивідуальними особливостями людини — її віком, вродженими чинниками, успадкованими або набутими протягом життя факторами, починаючи з раннього дитинства (страх самотності, покарання, побоювання темноти і т. п.). Усе це слід з´ясовувати під час допиту тих чи інших учасників процесу, задаючи питання про їх суб´єктивні переживання у ситуації, що становить інтерес для слідства чи суду, про умови формування особи допитуваного.

Зовнішніми, поведінковими проявами страху є: зляканий вираз обличчя (широко розплющені очі, припідняті брови, горизонтальні морщини на чолі, овальної форми рот, напружені губи); напруження м´язів, що істотно скорочує можливість рухів; імпульсивність у вигляді вчинення безцільних, панічних малоефективних рухів до стану, коли людина завмирає на місці, намагається «зменшитись», сідає навшпиньки, обхоплює голову руками.

Суб´єктивні переживання страху виражаються у: розладі психічних пізнавальних процесів — знижується рівень та гострота сприйняття, спотворюється оцінка відстані між об´єктами, їх розміру та форми, порушується мислення, яке стає більш вузьким за обсягом та змістом, страждає пам´ять, оскільки спогади про минуле стають фрагментарними; пришвидшується серцебиття і дихання. Деякі люди у стані сильного страху відчувають нудоту, запаморочення, часті поклики до сечовипускання, втрачають свідомість.

Усі ці ознаки мають надзвичайно важливе значення при розслідуванні та розгляді кримінальних справ про злочини проти життя та здоров´я особи, зокрема сильного душевного хвилювання, якого-небудь іншого особливого психічного стану як обставини, що пом´якшує відповідальність, перевищення меж необхідної оборони; у випадках, коли та чи інша посадова особа (диспетчер, оператор) не впоралась зі своїми функціональними обов´язками в екстремальних умовах діяльності, а також при вирішення в суді питань про недійсність правочину, укладеного особою під впливом погрози, що викликає страх, про компенсацію моральної шкоди у разі заподіяння моральних страждань потерпілому.

Особливим різновидом страху на рівні пограничних станів психіки, неврозів, психозів є фобії (з грецьк. фобос — страх) — нав´язливі неадекватні, ірраціональні переживання, що мають своєю основою побоювання конкретного змісту (висоти, відкритого чи закритого простору, певних тварин, мікроорганізмів і т. п.). Недивлячись на деякі відхилення від середньої психічної норми, людина все ж зберігає здатність усвідомлювати необґрунтованість страхів, що її мучать, безпідставність своїх побоювань з того чи іншого приводу. У випадку ж повної втрати критичного ставлення до подібного роду страхів, відсутності розуміння неадекватності ситуації, що склалася, і нерозумності своїх побоювань, мова йде про те, що в суб´єкта проявляються ознаки марення, причиною якого є більш серйозний психічний розлад або захворювання психіки.

Тривале переживання емоцій тривоги, страху може свідчити про те, що суб´єкт знаходиться в стані стресу. Стрес (з англ. stress — тиск, напруженість) — це стан психічної напруженості, що обумовлений адаптацією психіки людини, її організму в цілому до складних, мінливих умов життя.

Виникаючи, стрес спочатку, до певної межі, мобілізує внутрішні резерви психіки, всього організму людини, її адаптаційні можливості, вольову, пізнавальну активність, в силу чого є певним стимулюючим фактором, що позитивно впливає на ефективність її життєдіяльності. В цьому полягає мобілізуючий ефект стресу.

Людина реагує не тільки на справді існуючу небезпеку, але також на загрози і символи небезпеки, які пов´язані з переживаннями у минулому. Саме це і дозволяє їй знаходитись у стані повної готовності, пускати в хід свої захисні механізми за той незначний відрізок часу, що відокремлює виникнення стресу від прояву його аспектів.

Однак, при тривалому впливі несприятливих факторів, по мірі вичерпання захисних, адаптаційних резервів організму, стрес призводить до протилежного результату та здійснює руйнівний, дезорганізуючий вплив на психіку, нерідко спричиняючи повний зрив її діяльності. З такої точки зору можна вести мову про деструктивний вплив стресу на психіку людини.

Фізіологічними стресорами може бути висока температура, різного роду інтоксикації, шум тощо. Стрес може виникати під впливом монотонності трудової діяльності, тривалої ізоляції, міжособистісних конфліктів тощо. Сильним стресором може бути реально сприйнята людиною загроза її життю, здоров´ю, благополуччю, а також аналогічна загроза її близьким.

Розрізняють три види психологічного стресу, що відрізняються за інтенсивністю та впливом на діяльність людини: 1) еустрес — оптимальна, безумовно сприятлива для людини та її життєдіяльності неспецифічна активність психічної діяльності; 2) дистрес — надмірна (для даної особи) і така, що перевищує вимоги ситуації психологічна активність, яка несприятливо впливає на поведінку людини; 3) гіперстрес — надінтенсивна неспецифічна психологічна активність, нестерпна за навантаженням, що руйнує психічну діяльність і поведінку людини.

Емоційний стрес буває короткочасним, насиченим яскравими афективно забарвленими, імпульсивними поведінковими реакціями, а також тривалим, таким, що має затяжний у часі характер.

Особливий інтерес у кримінально-правовому відношенні становлять факти, які свідчать про те, що у стресовому стані в людини помітно ускладнюється оцінка сили фактору небезпеки, спостерігається тенденція до завищення такої оцінки. Дану закономірність необхідно враховувати при розслідуванні злочинів, пов´язаних з перевищенням меж необхідної оборони, при оцінці суіцидних вчинків, поведінки потерпілої особи у справах про злочини проти статевої свободи і недоторканності, коли є підстави вважати, що особа знаходилася в психічно безпорадному стані.

У динаміці стресу виділяють три стадії (фази) його розвитку. Перша — стадія тривожності, яка характеризується тим, що під впливом психотравмуючих факторів у суб´єкта виникає стан тривоги, хвилювання. Друга — стадія опору, яка полягає в адаптації людини до нових, ускладнених умов діяльності, використовуючи внутрішні ресурси організму. Третя — стадія виснаження, на якій настає спад опору організму, знижується працездатність, критичність мислення, що призводить до дезорганізації діяльності, нервово-емоційного зриву і, навіть, може закінчитися смертю.

Дата добавления: 2015-05-22