Різне трактування договору привело до непорозумінь між Україною і Росією

Оригінали цих документів не знайдені. Відомі тільки їх копії та чернетки.

Українська козацька держава у складі 3 воєводств (Київського, Брацлавського та Чернігівського) зберігала республіканську форму правління.

Московський цар підтверджував права та привілеї українського козацтва та шляхти.

Гетьман зберігав право на проведення незалежної внутрішньої та зовнішньої політики (обмеження: не допускаються стосунки з Річчю Посполитою, Туреччиною та Кримом).

Гетьман мав право утримувати 60-тисячний козацький реєстр.

Московська держава мала надати військову допомогу у боротьбі з Річчю Посполитою.

Зберігався військово-адміністративний поділ України (на полки та сотні), місцева козацька адміністрація, що мала збирати податки для царської казни.

Згідно з “Березневими статтями” Україна входила до складу Московської держави на засадах широкої автономії

За це українська сторона брала на себе обов’язок:

· утримувати в Києві російську залогу з воєводою, функції якого обмежуються командуванням гарнізоном. Він не мав права втручатися у внутрішні справи Української держави;

· повідомляти російського царя про вибір гетьмана та зовнішні зносини.

Підписуючи договір, кожна із сторін вкладала в нього свій зміст:

• українці, визнаючи зверхність Росії, сподівались розбудувати власну державу;
• царат вбачав в ньому документ про встановлення російського протекторату над Україною.

Царська влада, виходячи з власного розуміння умов договору:

• вимагала підпорядкування своїй владі білоруських та українських земель, відвойованих козаками у Польщі;
• без відома України підписала у листопаді 1656 р. Віленське перемир’я з Річчю Посполитою, згідно з яким московський цар зобов’язувався припинити військові дії проти Польщі в обмін на ілюзорну обіцянку одержати від шляхти польську корону після смерті короля Яна Казимира. Фактично це було прямим порушенням умов Березневих статей;
• заохочувала російських воєвод, війська яких були розташовані на українських землях, до втручання у внутрішні справи Української козацької держави.

Поступово козацька старшина на чолі з Б.Хмельницьким почала усвідомлювати, що Україна не має перспектив самостійного розвитку, на які вона розраховувала. Надто великими виявилися відмінності у суспільному устрої, економічному становищі та розумінні перспектив майбутнього в обох країнах. Ще за життя Богдана Хмельницького в українському суспільстві виникла гостра полеміка щодо того, чи варто залишатися під рукою Москви, чи доцільно шукати інших союзників. Восени 1656 р. відбулося три старшинські ради, на яких було вирішено, не пориваючи союзу з царем, шукати інших союзників, одночасно захищаючи інтереси України від будь-яких посягань. На основі цих рішень відновлювалися договори з Туреччиною і Кримом, створювалася коаліція проти Польщі у складі Швеції, Молдавії, Валахії та Трансільванії Під проводом Трансільванського князя Д’єрдя (Юрія) ІІ. Ракоці союзники розпочали похід проти Польщі і навіть взяли Варшаву, але в цілому похід виявився невдалим, що прискорило смерть Б.Хмельницького і перехід гетьманської булави до І.Виговського.

Значення подій 1648-1657 рр. в історії України не можна переоцінити. Козацько-селянське повстання, яке у 1648 р. очолив Б.Хмельницький, переросло у національно-визвольну війну, яка в свою чергу, призвела до таких глибоких політичних та соціально-економічних зрушень в житті українського суспільства, що сучасні історики з повним правом називають її Українською національною революцією:

• в ході революції було повалено польсько-шляхетське панування і створено Українську національну державу республіканського типу;
• були визначені територія та кордони держави, які включали в себе більшу частину українських етнічних земель;
• були створені органи влади, що забезпечували функціонування держави: Загальнокозацька Рада, гетьманський уряд, Рада генеральної старшини;
• створювались інші важливі атрибути державності: національна армія, податкова та дипломатична служби, була сформована національна судова система на становій основі;

· докорінно змінилися соціально-економічні відносини: ліквідовано велику земельну власність польських феодалів, знищено кріпосне право, козацька старшина перетворилася на новий панівний клас, привілейованим станом стало православне духівництво, поліпшилося становище міст. Отже, зміни, що сталися в українському суспільстві, ґрунтовно підірвали економічні і соціально-політичні підвалини традиційного феодалізму і відкривали шлях переходу до буржуазного суспільства.

Початок громадянської війни Карта

Після смерті Б.Хмельницького (1657 р.) старшинська рада до повноліття Юрія – молодшого сина Богдана – обрала гетьманом генерального писаря

◄ Івана Виговського (1657-1659) - знаного політика, талановитого організатора, блискучого дипломата, соратника старого гетьмана. Проте гетьманство І.Виговського було коротким і невдалим. Його внутрішня політика, спрямована на задоволення інтересів козацької верхівки і покозаченої шляхти, відновлення старої моделі соціально-економічних відносин, де місце польських панів займали б свої українські, викликала загальне незадоволення, що згодом переросло в громадянську війну. Започаткувало її запорізьке низове товариство, для якого взагалі не підходили жорсткі форми державної влади. Виступ запорожців використав полтавський полковник Мартин Пушкар – один із претендентів на гетьманську булаву. Порозумівшись з кошовим Запорізької Січі Яковом Барабашем вони написали донос Московському уряду на Виговського як на ляха, який замислив повернути козацьку Україну під владу Польщі. Москва використала цю нагоду, щоб розколоти українське суспільство. Царський уповноважений Б.Хитрово відвідав Пушкаря в Лубнах, аби обдарувати його соболями і запевнити в царській милості. Так уперше московський уряд знайшов силу, яку можна було використати в своїй політиці стосовно України. Заколотники оволоділи територією Полтавського і Лубенського полків, і на заклики гетьмана покласти край громадянській війні не реагували. І.Виговський правильно оцінив становище і, поновивши союз з Кримом, 15 травня 1658 року вщент розбив загони Пушкаря і Барабаша. Це була братовбивча війна. На полі бою з обох сторін загинуло до 50 тис. українців.

Фактично саме тоді було покладено початок доби, яка в українській історії дістала назву РУЇНИ.

За цих умов гетьман І.Виговський вирішує на 180° змінити вектор зовнішньої політики і піти на переговори з польським королем. Українську делегацію на цих переговорах очолює один із найяскравіших українських дипломатів цієї доби Ю.Немирич, під керівництвом якого виробляються умови угоди з Річчю Посполитою. Розроблені умови договору були представлені козацькій раді 16 вересня 1658 року в м. Гадячі. Вона схвалила угоду, яка дістала назву Гадяцького трактату. За думкою Н.Яковенко реалізація цієї угоди справді б мала шанс “утвердити майбутнє польсько-литовсько-білорусько-української спільноти і оновити Річ Посполиту через нові форми співжиття її народів” (Н.Яковенко. Нарис історії України. –С.212).

Основний зміст Гадяцького трактату (16 вересня 1658 р.)

	Позитивні сторони	Негативні сторони
1.	Річ Посполита з федерації двох держав перетворюється на федерацію трьох держав - Польщі, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського. Всі члени федерації мають рівні права.
2.	До складу Великого князівства руського входять Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства.
3.	Велике князівство Руське очолює гетьман, який обирається козацькою старшиною довічно.
4.	Велике князівство Руське зберігає власні органи влади та управління, судову та фінансову системи.	Козацький реєстр скорочується до 30 тис. + 10 тис. найманців.
5.	Брестська унія 1596 року скасовується. Православній церкві надаються рівні права з католицькою.	Право польської шляхти на володіння українськими землями відновлюється, а разом з ним і кріпосне право.
6.	Передбачалося заснування в Україні 2-х університетів, мережі навчальних закладів, типографій.	Гетьман повністю втрачав право на зовнішні зносини.

У відповідь на підписання договору московський цар Олексій Михайлович оголосив І.Виговського зрадником і направив проти нього 100 тис. армію. Вирішальна битва відбулася 28-29 червня 1659 р. під Конотопом. Царські війська зазнали нищівної поразки. Загинуло до 50 тис. вояків. В бою загинув один із трьох воєвод князь С.Пожарський. В Москві почалась паніка, йшли чутки, що цар збирається тікати за Волгу. Однак гетьману було не до походу на Москву. Варшава не змогла оцінити вигоди Гадяцьких умов і урізала їх. Це викликало загальне незадоволення в Україні. Виговський змушений був зректися гетьманства і відійти від політичного життя. Однак це не врятувало його. Він був безпідставно звинувачений П.Тетерею у змові проти Польщі і розстріляний.

Дата добавления: 2015-05-22