Тема 5. Україна наприкінці ХVII - у XVIII столітті

Вивчення теми повинно привести до розуміння та знання:

• наслідків поразки Української національної революції;
• політичного та соціально-економічного устрою Гетьманської держави (Гетьманщини);
• змісту та значення діяльності гетьманів Лівобережної України;
• політики російського царату, спрямованої на поступове обмеження та повну ліквідацію автономного статусу Гетьманської держави;
• значення політики російської імператриці Катерини ІІ у подальшій долі українських земель;
• становища Правобережної України у складі Речі Посполитої;
• причин, характеру, рушійних сил та наслідків Гайдамаччини, Коліївщина, руху опришків;
• умов приєднання земель Правобережної України до Російської та Австрійської імперій внаслідок поділів Польщі.

ГЕТЬМАНЩИНА (Гетьманська держава) - усталена в науковій літературі назва української національної держави, створеної внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького, що існувала впродовж 1648-1782 років. Офіційна назва держави - Військо Запорізьке. Царський уряд уникав вживання назви Гетьманщина і в офіційних документах називав її Малоросією. Столицями Гетьманщини в різні часи були м. Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів.

На початковому етапі свого існування територія держави була визначена умовами Зборівської угоди (1649) і формально обмежена територією трьох воєводств - Київського, Брацлавського, Чернігівського, хоча фактично влада гетьмана поширювалася на значно більшу територію. У 1663 р. відбувся поділ України на Ліво- та Правобережну, внаслідок чого територія Гетьманщини значно скоротилась: Київське (без Києва) та Брацлавське воєводства відійшли до Речі Посполитої, що дістало юридичне оформлення в таких документах, як Андрусівське перемир’я ( 30 січня 1667 р) та Трактат про вічний мир (6 травня 1686). Територія Гетьманської держави поширювалась тепер на Чернігівщину, Слобожанщину та Область Війська Запорізького.

Новостворена Гетьманська держава мала власні органи влади та управління, своєрідний військово-територіальний поділ (на полки та сотні), єдину податкову, фінансову, судову, військову системи, підтримувала дипломатичні стосунки з іншими державами. Однак після укладення Березневих статей 1654 р. між Україною та Московською державою уряд останньої розпочав систематичне обмеження прав та привілеїв Гетьманщини, звівши її до стану автономії, права якої постійно звужувалися.

За традицією, початок якої поклав Б.Хмельницький (Березневі статті), кожен наступний гетьман Лівобережної України укладав з царським урядом так звані "статті", які отримували назву від місця їх підписання, визначали правовий статус українських земель "під високою рукою" московського царя і на період правління даного гетьмана правили за конституцію України. Характерно, що за поодинокими винятками, кожні наступні "статті", підписані лівобережними гетьманами, були гіршими за попередні.

Проаналізуємо основний зміст договірних статей, підписаних лівобережними гетьманами та царським урядом за період з 1663 року по другу половину ХVІІІ століття.

• Дем’яну Многогрішному (1669-1672) Глухівські статті забороняли вступати в зносини з іншими державами, ускладнили перехід селянства в козацький стан.
• Івану Самойловичу (1672-1687) Конотопськими статтями заборонено позбавляти старшину посад, карати її без згоди Старшинської ради. Козацькі посли були позбавлені права участі в переговорах Москви з Варшавою у справах, що стосувалися України. Гетьман мав розпустити компанійські (наймані) полки, що слугували опорою його особистої влади.
• Івану Мазепі (1687-1708) Коломацькими статтями було приписано, щоб “Малоросію не називали землею Гетьманською, а лише визнавали землею, яка знаходиться в царській самодержавній владі”. Статті обмежували право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьман зобов’язувався направляти козацьке військо на війну з Туреччиною та Кримом. У гетьманській столиці Батурині розміщувався полк московських стрільців. Діяли всі попередні заборони.
• Івану Скоропадському (1708-1722) замість союзницьких статей, які б підтвердили права і вольності Гетьманщини, Петро І надіслав іменний указ, яким не тільки обмежував сферу його діяльності, але й призначив свого резидента з правом контролю гетьмана та уряду України.
• Наступного наказного гетьмана чернігівського полковника Павла Полуботка (1722-1723), російський уряд не визнав і в липні 1722 р. призначив для управління Україною Малоросійську колегію (1722-1727 рр.)
• Данилові Апостолу (1727 - 1734), який просивцаря про відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654 року, російський уряд надіслав так звані "Рішительні пункти", які суттєво обмежили автономію Лівобережної України.

· Кирило Розумовський (1750 - 1764) - останній гетьман Лівобережної України - фактично був призначений на цю посаду російською імператрицею Єлизаветою Петрівною, що перебувала у таємного шлюбі з його старшим братом Олексієм. Він не підписував жодних статей, оскільки Гетьманщина вже розглядалась царатом як невід’ємна складова Російської імперії, яка, щоправда, мала певні особливості.

Попри спроби російського уряду обмежити автономію Гетьманщини, лівобережні гетьмани, наскільки це було можливо, проводили політику, спрямовану на збереження прав держави, подолання розколу України.

Дем’ян Многогрішний (1669-1672)

Підписуючи Глухівські статті, зумів подолати найгірші наслідки діяльності свого попередника І.Брюховецького. За умовами цих статей збір податків в Гетьманській державі повертався до рук української адміністрації, перебування московських військ в Україні було обмежено п’ятьма найбільшими містами. Добився, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівської угоди 1667 року, залишився у складі Гетьманщини.

Іван Самойлович (1672-1687) посилив контроль над бунтівливими запорожцями і в 1676 р. разом із російським військом відважно повів свої полки, щоб вигнати з Правобережжя турків та Дорошенка. Чи не найщасливіший момент у кар'єрі Самойловича настав, коли Дорошенко урочисто склав перед ним гетьманську булаву, після чого він став величати себе «гетьманом обох берегів Дніпра». Проте через два роки турки витіснили Самойловича з його російськими союзниками з Правобережжя. Залишаючи ці землі, Самойлович організував масовий вихід правобережного населення на лівий берег. Внаслідок цього первинна батьківщина козацтва практично знелюдніла.

▼Гетьман Іван Мазепа Гетьман Іван Самойлович►

Іван Мазепа (1687-1708) прагнув об’єднати в єдиній державі всі українські землі, передбачав побудову в Україні станової держави західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького устрою. Реалізовуючи свою задуми, дбав про формування аристократичної верхівки українського суспільства. З цією метою козацька старшина наділялася значними землеволодіннями, одержувала нові права та привілеї. Разом з тим, видав низку універсалів, спрямованих на захист прав рядових козаків, міщан, селян. Спряв розвитку культури Гетьманщини. За його правління збудовано або відновлено низку монументальних споруд у стилі українського бароко, зокрема, нове приміщення Києво-Могилянської академії. Опікувався розвитком літератури, освіти.

У роки Північної війни (1700-1721), яку Московська держава вела проти Швеції за вихід до Балтійського моря, за вказівкою Петра І повів козацькі полки на територію Речі Посполитої і взяв під контролю українські землі, що перебували у її складі. Влада гетьмана поширилася на Правобережну Україну (1704-1709). Довідавшись про плани Петра І ліквідувати гетьманство та козацькій устрій в Україні, гетьман навесні 1705 року розпочав таємні переговори із союзником Карла ХІІ польським королем Станіславом Лещинським. Весною 1708 р. було укладено угоду між шведським королем Карлом ХІІ і Мазепою, яка передбачала відновлення державної незалежності України у союзі із Швецією. 4 листопада 1708 р. гетьман І. Мазепа перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ. Це викликало масові репресії московських військ проти українського населення, зокрема, було зруйновано гетьманську столицю Батурин, Запорізьку Січ. У битві під Полтавою (27червня 1709) об’єднані сили українців та шведів були розгромлені військами Петра І. Карл ХІІ та Мазепа мусили відступати в Молдавію (тоді турецькі володіння), де гетьман і помер восени 1709 року.

Обраний гетьманом після І.Мазепи Іван Скоропадський (1708-1722)► був не здатен протистояти централізаторським прагненням московського царя Петра І. Гетьманування Скоропадського припало на період швидкого зростання могутності Московської держави, яка офіційно перетворилась в Російську імперію, і приниження Української держави. Петро вживав усіх заходів, щоб ослабити Україну. Але найбільшим ударом для українців стало те, що у 1722 р. Малоросійська колегія — урядовий орган Москви, що складався з шести російських урядовців, які постійно перебували на Україні,— дістала право ділити з гетьманом владу. Це вже було занадто навіть для терплячого Скоропадського. Він поїхав до Санкт-Петербурга просити царя переглянути цю справу. Петро І відмовив йому, і невдовзі, повернувшись до Глухова, старий гетьман помер.Обраний після скасування Малоросійської колегії ◄Данило Апостол (1727 - 1734), розуміючи приреченість усяких спроб відновити політичні права Гетьманщини, зосередив діяльність на поліпшенні соціально-економічних умов у країні. Він продовжив реформу системи судочинства й заснував скарбницю, що забезпечила Гетьманщині перший річний бюджет. Оскільки між 1729—1731 рр. серйозно вичерпався фонд громадських та рангових земель, Апостол провів їх ретельну ревізію та відновив велику частину втрачених земель. Особливо ефективно він обстоював інтереси української торгівлі, захищаючи українських купців від нерівноправного суперництва з росіянами, скоротивши обтяжливі експортні мита, накладені російськими чиновниками. Він навіть здобув кілька політичних перемог. Відвоювавши право призначати Генеральну канцелярію та полковників, Апостол різко зменшив кількість росіян і чужинців у своїй адміністрації. Він також поставив під свою юрисдикцію Київ, що довго перебував під владою російського губернатора. Вражаючим прикладом зміцнення Гетьманщини стало повернення навесні 1734 р. під владу Росії запорожців, які з 1708 р. жили у вигнанні на території кримських татар. Апостол не дожив до цієї події, бо вмер у січні 1734 р.

Після смерті Д.Апостола царський уряд знову дійшов висновку, що потреби в гетьманах немає. З 1734 по 1750 рік на чолі Гетьманщини стояло Правління гетьманського уряду.

Тільки після приходу до влади імператриці Єлизавети Петрівни на численні прохання козацької старшини було обрано нового гетьмана - ▼Кирила Розумовського (1750-1764).

За Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії. Проводячи більшу частину часу в Санкт-Петербурзі, де він брав активну участь у придворній політиці, Розумовський також підтримував тісні контакти з Лівобережжям. Розуміючи, що суспільство Гетьманщини стало надто складним, щоб старшина могла виконувати в ньому судові, адміністративні та військові функції, Розумовський починає організовувати окрему систему судочинства. У 1763 р. після тривалої підготовки Гетьманщину було поділено на 20 повітів, кожен із власними судами, які розглядали карні, цивільні та межові (земельні) справи. Суддів обирали звичайно з маєтної знаті. Як і раніше, міщани судилися власними судами. Розумовському ще раз удалося підпорядкувати Київ і запорожців. Крім того, він розпочав дещо поверхову модернізацію козацького війська шляхом систематизації його вишколу, забезпечення уніформою та вдосконалення артилерії. Планувалося заснувати університет у давній столиці Мазепи Батурині, а також охопити початковою освітою всіх козацьких синів. Проте політичні події перешкодили здійсненню цих планів. Усе ж гетьманові вдалося надати Глухову європейської витонченості, прикрасивши його грандіозними палацами, англійськими парками й театром, де виступали оперні трупи навіть з Італії. У місті було багато кав'ярень, а знать поголовно захоплювалася французькими модами.

Пояснення до карти

Територія Гетьманщини та Запоріжжя, на яку поширювалася влада К. Розумовського

Слобідська Україна (Слобожанщина) - територія, яку заселили та освоїли українці

Столиця гетьмана (Глухів)

1775 Дати ліквідації російським урядом окремих автономних утворень українського козацтва

● Центри полків

 Кордони держави

 Межі території розселення українців

Коли у 1762 р. до влади прийшла Катерина II, Розумовський повертається в Гетьманщину й займається її справами. У 1763 р. він збирає старшину на важливу раду в Глухові. Спочатку її метою було обговорення реформ судочинства. Але ця дискусія швидко поширилася й на проблему занепаду політичних прав Гетьманщини. Під кінець ради делегати ухвалили надіслати імператриці петицію з рішучим закликом повернути втрачені вольності й створити на Лівобережжі шляхетський парламент на кшталт польського сейму. В основі Глухівської петиції лежали посилання гетьмана й старшини на те, що їхня країна є окремим політичним та економічним цілим, пов'язаним з Росією лише в особі монарха. Петиція містила найбільш самостійницькі погляди, які не висловлювалися так відкрито з часів Мазепи. Слідом за цим Розумовський звернувся до імператриці зі сміливою пропозицією зробити посаду гетьмана спадковою в його родині. Інакше кажучи, українці просили Катерину взяти постійне зобов'язання шанувати їхню автономію. У відповідь імператриця Катерина ІІ, прибічниця суворої централізації Російської імперії, вимусила К. Розумовського зректися гетьманської булави. Скасування гетьманства суперечило всім договірним статтям України з Росією, було протиправним, одностороннім актом, підготовляло ґрунт для ліквідації автономії України.

Українська політика Катерини ІІ (1762 - 1796)

Дата добавления: 2015-05-22