Політичний розкол України

Після І.Виговського гетьманом України обрали ◄Юрія Хмельницького (28 вересня 1659 – січень 1663 рр.) з надією, що одне його ім’я стане консолідуючою силою еліти, забезпечить єдність суспільства, стабілізує державу. Молодий гетьман і його уряд розуміли, що їм потрібно виробити таку зовнішню політику, яка б гарантувала країну від зазіхань як Москви, так і Варшави. Вихід вбачався в підписанні нового варіанту договору з царем, який, з одного боку, повинен був забезпечити рівноправні і взаємовигідні стосунки з Московським царством, з другого – бути стримуючою силою від польської агресії. Однак підписання договору відбулося не так, як задумав молодий гетьман. Московська сторона, спираючись на 40 тис. військо, вдалася до шантажу і запропонувала йому підписати не ті статті, що були попередньо підготовлені і подані в московське посольство, а фальсифікований варіант Березневих статей 1654 р. Договір, який примусили підписати гетьмана, перетворював Україну на автономну складову Московської держави. Таким чином перший зовнішньополітичний крок Ю.Хмельницького виявися невдалим. Наступним заходом на цьому шляху став спільний московсько-український похід проти поляків. Особливої довіри між союзниками не було, тому війська рухалися окремо. За таких обставин московська експедиція в боях під Чудновим влітку 1660 р. зазнала нечуваної поразки від поляків. Скориставшись цим, пропольські налаштована і незадоволена Переяславським договором козацька старшина схилила Хмельницького до союзу з Річчю Посполитою. Польська сторона добилася капітуляції російських військ. Командувач граф Шереметов змушений був від імені царського уряду зректися претензій на Україну. 18 жовтня 1660 р. в Слободищах було укладено угоду, за якою Україна поверталася в лоно Речі Посполитої на правах обмеженої автономії.

Лівобережні полки, які знаходилися під посиленою опікою Москви, не визнали умов Слободищенського трактату і стали поступово відокремлюватися від правобережних. На Правобережжі відновилися польсько-шляхетські порядки, що викликало всенародний опір. Це змусило Ю.Хмельницького зректися булави. Результатом стало обрання 2-х гетьманів: на Лівобережжі – І.Брюховецького, на Правобережжі – П.Тетері. Відбувся політичний розкол, політичне розмежування України.

Розкол, який стався між Лівобережною і Правобережною Україною, розширювався. Дійшло до відкритої війни. У жовтні 1663р. гетьмани обох берегів Дніпра вступили у відкриту війну. В цій війні український народ зазнав небачених втрат, посилювалась анархія, руйнувалася українська державність, занепадали економіка й культура. Свого апогею доба Руїни досягла за гетьманування на Правобережній Україні гетьмана Петра Дорошенка (1665-1676).

▼Гетьман Петро Дорошенко

На відміну від лівобережного гетьмана І.Брюховецького(1663-1668), який відкрито плазував перед московським царем і добровільно підписав з ним ганебні Московські статті (1665), правобережний гетьман П.Дорошенко був видатним українським патріотом. 38-річний черкаський полковник Петро Дорошенко мав солідні підстави, щоб претендувати на гетьманство. Син козацького полковника, онук гетьмана, він тісно співпрацював із Хмельницьким і обіймав важливі посади при Виговському й Тетері. В 1665 р., усунувши двох небезпечних суперників — Василя Дрозденка й Стефана Опару, Дорошенко став гетьманом Правобережної України. Він підкреслював, що ставить собі за мету об'єднати під власною зверхністю Право- і Лівобережну Україну. Щоб зміцнити своє становище, новий гетьман за порадою свого друга митрополита Йосипа Тукальського впровадив ряд ретельно продуманих реформ. Намагаючись привернути на свій бік народ, Дорошенко часто скликав генеральні ради, де вислуховував думку рядового козацтва. Щоб позбутися надмірної залежності від старшини, гетьман організував 20-тисячний корпус найманців (сердюків), що підкорялися лише йому особисто. Проте найбільш далекосяжними були почини Дорошенка в царині зовнішніх відносин.

На початку гетьманування Дорошенко, як і всі гетьмани Правобережної України, проводив пропольський курс. Але його політика докорінно змінилася, коли 30 січня 1667 р. поляки та росіяни підписали Андрусівський мир - офіційний міждержавний договір між Москвою та Річчю Посполитою на 13,5 років. ( 30 січня 1667 р).

Зміст Андрусівського перемир’я · Лівобережна Україна залишалась у складі Росії, а Правобережжя, за винятком Києва, в складі Речі Посполитої. · Київ на 2 роки залишався під зверхністю Московської держави, а потім мав бути переданий Польщі. · Запоріжжя мало перебувати під зверхністю обох держав.

Попри те, що цей мир головним чином стосувався України, жодна із сторін не завдала собі клопоту проконсультуватися з українцями. По суті, за цим миром Козацька Україна офіційно ділилася навпіл. У той час як обидві сторони були задоволені цією угодою, для українців вона стала страшною політичною катастрофою. Якщо вже Хмельницькому і Виговському, що правили всією Наддніпрянською Україною, було досить складно зберігати свободу дій, то для їхніх наступників, куди більше обмежених чужоземними правителями, скільки-небудь незалежна політика ставала неможливою. З поверненням на Правобережжя шляхти і поширенням серед народних мас переконаності в тому, що Москва грубо порушила взяті нею в 1654 р. зобов'язання боронити Україну від поляків, обидва береги Дніпра охопили розчарування й гнів. Дорошенко, який, за переказами, пережив сердечний напад, дізнавшись про Андрусів, відкинув пропольський курс і вирішив відродити один із давніх проектів Богдана Хмельницького — звернутися по допомогу до Оттоманської Порти. Він обрав для цього дуже вдалий час: Порта якраз готувала ряд далекосяжних загарбницьких воєн і з готовністю надала гетьманові підтримку. Восени 1667 р. об'єднане турецько-козацьке військо напало на польські сили в Галичині, змусивши короля Яна Казимира надати Дорошенку на Правобережжі широку автономію. Але цей успіх не задовольнив гетьмана. Щоб цілком позбутися поляків, він передає Україну під відносно символічну зверхність Туреччини. Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко переходить із військом на Лівий берег і скидає свого суперника — гетьмана Івана Брюховецького. У 1668 р. Дорошенко досягає вершини влади, коли, спираючись на турків, підпорядковує як Право-, так і Лівобережжя та проголошує себе гетьманом усієї України.

Проте ці успіхи виявилися скороминучими. Занепокоєні зростанням гетьманової влади, численні вороги взялися підривати її. Для цього вони застосували давню тактику підтримки суперників гетьмана. Татари зробили спробу замінити Дорошенка якимось Суховієнком. Не встиг Дорошенко скинути цього противника, як поляки висунули ще небезпечнішого конкурента в особі Михайла Ханенка, з яким вони захопили Правобережжя. Виступивши назустріч загарбникам, Дорошенко призначив наказним гетьманом Лівобережної України Дем'яна Многогрішного. Цього разу Москва, використовуючи свій шанс, рушила на Лівобережжя, змусивши Многогрішного зректися Дорошенка й визнати зверхність царя. З падінням своєї влади на Лівому березі Дорошенко ледве міг контролювати навіть Правобережжя. В 1672 р. з 12-тисячним загоном він був змушений допомагати100-тисячній турецькій армії, що вибивала поляків із Поділля й перетворювала його на турецьку провінцію. Результатом цієї війни стало підписання 29 жовтня 1672 р. Бучацької угоди між Польщею та Туреччиною, яка стала ще одним кроком на шляху розчленування українських земель між сусідніми державами.

Зміст Бучацької угоди

• Подільське воєводство переходило під безпосереднє управління Оттоманської Порти;
• Козацька Україна у складі Брацлавщини та Південної Київщини залишилася під владою П. Дорошенка та протекторатом турецького султана;
• Польща зобов'язалася платити Туреччині щороку контрибуцію — по 22.000 червонців.

Спілка з ненависними «бусурманами» відбилася на популярності гетьмана й призвела до швидкого послаблення його підтримки. Останнього удару було завдано в 1675—1676 рр., коли лівобережні козаки на чолі з гетьманом І.Самойловичем за підтримки московських військ втягнули турків у криваве змагання за Чигиринську фортецю і Дорошенко опинився на боці «невірних», воюючи проти православних співвітчизників. Розуміючи безвихідь становища, він поступився гетьманськими клейнодами на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича.

Таким чином, перманентна боротьба козацької верхівки за булаву, невдалі політичні кроки та помилки, зрада союзників, втрата підтримки народних мас, небажання Польщі, Росії та Туреччини бачити Україну незалежною державою не дали змогу П. Дорошенко об’єднати українські землі в рамках однієї держави та відновити її незалежність. Падіння гетьманства на Правобережжі стало останнім, завершальним актом Визвольної війни. Вічний мир між Московією та Польщею (1686) юридично зафіксував поразку цієї війні.

Трактат про вічний мир між Московським царством та Польщею, підписаний в Москві 6 травня 1686 р., остаточно зафіксував поділ України.

• Підтвердив права Московської держави на Лівобережну Україну, Київ і Запоріжжя.
• Правобережна Україна залишилася за Польщею, Поділля під протекторатом Туреччини.
• Землі між Дніпром і Бугом залишилися на 20 років нейтральними, перетворювалися в пустелю.

Отже, попри героїчні зусилля народу, Українська національна революція зазнала поразки.

Наслідки її були трагічними:

· поділ українських земель між Російською імперією, Річчю Посполитою та Туреччиною;

· величезні матеріальні та людські втрати. Руїна.

Спроба українського народу створити власну незалежну державу внаслідок багатьох внутрішньо- та зовнішньополітичних причин виявилася невдалою. Новостворена Гетьманська держава (Гетьманщина) майже відразу потрапила в залежність від російського царату, який встав на шлях поступового обмеження, а згодом і повної ліквідації української державності.

Питання та завдання для самостійної роботи:

1. Назвіть основні причини Української національної революції середини ХVІІ ст.

2. Відомо, що козацько-селянські повстання кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст. були придушені добре організованим і озброєним шляхетським військом. Чому ж Б.Хмельницькому вдалося вщент розгромити шляхетські армії протягом одного 1648 р.?

3. Дайте характеристику та виважену оцінку Зборівської угоди 1649 р. Чому, попри її обмеженість, ми можемо стверджувати, що угода мала засадничий характер для української козацької держави?

4. Запорізьку Січ вважають зразком організації державного життя в Україні часів Визвольної війни. Виявіть спільне й відмінне в устрої Запорізької Січі та держави Війська Запорізького. Поясніть причини розбіжностей.

5. Чому Визвольну війну українського народу деякі історики називають Українською національною революцією? Обгрунтуйте свою точку зору.

6. Період 1663 – 1687 рр. увійшов в українську історію під назвою “Руїна”. Як Ви можете це пояснити?

7. Після укладення у 1686 р. Вічного миру між Польщею та Росією протягом наступних майже 100 років розвиток Правобережної та Лівобережної України мав значні відмінності. В чому вони полягали?

Дата добавления: 2015-05-22