Місце України у складі СРСР

Після усунення від влади П.Ю.Шелеста його наступником на посаді І секретаря ЦК КПУ став В.В.Щербицький — давній член «дніпропетровського» клану і запеклий політичний супротивник Шелеста. Після падіння суперника Щербицький довго утримував за собою посаду лідера української компартії — його перебування на ній стало рекордним за тривалістю. Які ж причини такого успіху? Великою мірою вони криються в політиці плазування перед Москвою, слухняному виконанні її вказівок, готовності жертвувати економічними інтересами України, потуранні русифікації.

За часів перебування В.В.Щербицького на верхівці політичного Олімпу України (1972 – 1989) застійні явища, характерні для економіки та суспільного життя СРСР загалом, набули в Україні гострого характеру. Економіка України була тісно пов'язана з господарством усього Радянського Союзу і характеризувалась досить високим рівнем розвитку. Україна мала великі природні ресурси, а також сильний сільськогосподарський сектор і промисловий потенціал. Як вона виглядала порівняно з рештою Радянського Союзу? Передусім вона була орієнтована на сільське господарство більшою мірою, ніж Радянський Союз у цілому. Промисловий потенціал України був дещо меншим від середнього показника по СРСР через великий дисбаланс між високоіндустріалізованими південно-східними областями й значно менше розвиненими західними регіонами. На українську промисловість припадала вагома частина промислового виробництва Радянського Союзу (17 %). Україна була також важливим індустріальним регіоном глобального масштабу. Продукуючи близько 40 % усієї радянської сталі, 34 % вугілля, 51% чавуну, Україна за своїм валовим національним продуктом дорівнювала Італії. Радянські вчені полюбляли підкреслювати, що у 1972 р. за обсягом промислового виробництва Україна перевищувала рівень 1922 р. у 176 разів. Звичайно, українська промисловість знала і піднесення, й спади. В період буму 50-х — початку 60-х років, коли темпи зростання складали неймовірних 10 % на рік, вона перевищувала загальносоюзні показники; проте в 70-х і 80-х роках, коли ці темпи впали до 2—3 % на рік, її промислове зростання було навіть нижчим від середнього по Союзу. Великою мірою це сповільнення пов'язане з застарілими й неефективними металургійними заводами, розташованими в Україні. Уповільнення економічного розвитку України, як і Радянського Союзу в цілому, більше, ніж будь-коли, загострило потребу капіталовкладень. У той час, коли планувальники економіки в Москві наголошували на велетенських нових промислових проектах у Сибіру, промисловість України лишалася занедбаною. За Шелеста українські економісти особливо гучно протестували проти зменшення частки республіки у капіталовкладеннях. Щербицький зовсім не бажав порушувати це питання, але воно раз у раз виринало саме собою.

Попри те, що промисловість була основною сферою працевлаштування українців, республіка залишалась житницею Радянського Союзу. Маючи 19 % населення Радянського Союзу, Україна давала понад 23 % його сільськогосподарської продукції. Проте політика уряду часто змушувала українців терпіти нестачу продовольства. Намагаючись піднести продуктивність сільського господарства в Україні, уряд робив великі капіталовкладення у виробництво рільничої техніки й добрив у республіці. Але від цього не зникали хронічні проблеми, що обсідали радянське сільське господарство. Контроль із боку чиновництва та хибні реорганізації приносили більше хаосу, ніж користі. Навіть при значному підвищенні в ці роки заробітної платні селянам вони продовжували займати найнижчі щаблі соціально-економічної драбини і працювали в колгоспах чи радгоспах без ентузіазму. Натомість працівники сільського господарства воліли зосереджувати зусилля на своїх крихітних присадибних ділянках площею 0,4 га. У 1970 р. цей приватний сектор сільського господарства, що обіймав лише 3% всіх культивованих земель, давав 33 % загального виробництва м'яса, 40 % молочних продуктів і 55 % яєць. В Україні присадибні ділянки забезпечували 36 % загального прибутку сім'ї (порівняно з 26 % у Росії). В СРСР за рівнем споживання Україна посідала п'яте місце після Росії, Литви, Латвії та Естонії. Наявність в Україні надлишку робочої сили зумовлює те, що заробітна платня в республіці була приблизно на 10 % нижчою від середньої по Союзу.

У суспільно-політичному житті республіки теж відбулись значні зміни. Оскільки ідеологічна відданість людей була основною вимогою радянської системи, ослаблення цієї відданості призвело до відчутної втрати мислячими громадянами відчуття оптимізму, мети й спрямованості. Щоб заповнити прогалину, уряд подвоював зусилля, скеровані на прищеплення радянського патріотизму. Але для багатьох більш природним засобом заповнення духовної та ідеологічної порожнечі у свідомості ставала релігія. Серед величезної більшості зростає, проте, схильність до того, що на Заході називають цінностями середніх класів, а в СРСР — буржуазним споживацтвом. За свідченнями радянських джерел, вже у 70-80-х роках молодь в основному цікавило не будівництво нового суспільства, а вигідна й престижна праця, здобуття кваліфікації тощо. Мало хто хотів бути пролетарем. Очевидним ставав факт, що сучасна молодь була далека від тої, яку хотів бачити Ленін.

Прихід до влади М.С.Горбачова (березень 1985 р.)

Смерть Леоніда Брежнєва у 1982 р. поклала початок перехідному періоду в радянському керівництві. Безпосереднім наступником Брежнєва став досвідчений політик Юрій Андропов, колишній голова КДБ, який, здавалося, був готовий до проведення певних змін. Коли він помер, пробувши при владі менш як два роки, його місце заступив старий і немічний Костянтин Черненко — представник старого режиму, який не бажав здійснювати реформи, що їх так нагально потребував Радянський Союз. Але й він незабаром після приходу до влади помер. Ваш обозреватель не поддерживает встроенные рамки или он не настроен на их отображение. Ситуація, за якої один за одним умирають перестарілі радянські лідери, з усією очевидністю виявляла потребу в молодшому, енергійнішому й новаторському керівництві. В результаті у 1985 р. для проведення в СРСР нового курсу керівники партії обрали Михайла Горбачова. З його приходом до влади на арену вийшла нова генерація партійних апаратників. Розумний і прагматичний Горбачов та його прибічники були першим поколінням радянських лідерів, котрі висунулися вже після смерті Сталіна. Освічений, рішучий, молодий (без ознак звичного для радянських лідерів періоду застою старечого маразму) М. Горбачов дійсно створював враження лідера нової формації.

Незважаючи на глибоко ешелонований опір партійних консерваторів, Горбачов взяв курс на перебудову радянської системи і особливо її застійної економіки на ефективнішу, потужнішу й продуктивнішу. Щоб досягти цієї мети, він проголосив новий, демократичний стиль керівництва, створюючи враження більшої доступності й наближеності його режиму до народу, закликаючи до гласності в управлінні державою та до плюралізму думок у рамках соціалістичного вибору.

Але перш ніж горбачовські реформи дійшли до України, республіку потрясла катастрофа глобального значення. 26 квітня 1986 р. вибухнув реактор потужної Чорнобильської атомної електростанції, розташованої за 130 км від Києва. Величезна радіоактивна хмара, незмірно більша, ніж та, що утворилася від бомбардування Хіросіми, покрила околиці Чорнобиля, а згодом поширилася на землі Білорусії, Польщі та Скандинавії. У властивий для себе спосіб радянські власті спочатку намагалися приховати катастрофу, котра, як з'ясувалося, сталася через кричущу халатність спеціалістів та хибну конструкцію реактора. Коли ж виявилося, що замовчати подію неможливо, Москва визнала факт катастрофи й звернулася до західних експертів по допомогу у відшкодуванні серйозних і довготривалих екологічних збитків

Хоча в Москві вирували процеси перебудови, прояви «нового духу» на Україні лишалися явищем рідкісним. Обережність українців була цілком зрозумілою. Київ усе ще перебував вотчиною Шербицького, якого газети того періоду називали «останнім апостолом застою».

Але певні ознаки непокори все ж з'являлися. У 1987 р. в Києві було засновано Український культурологічний клуб. Багато його членів були колишніми дисидентами, які намагалися виявити межі гласності, відкрито дискутуючи такі політично чутливі питання, як голодомор 1932—1933 рр., тисячоліття християнства в Україні, боротьба за незалежність 1917—1920 рр.

Набагато ширший відгук політика гласності знайшла у Львові — цій столиці національне свідомих західних українців. У червні та липні 1988 р. було проведено кілька несанкціонованих і безпрецедентних за своїми масштабами мітингів, що зібрали тисячі людей. На демонстраціях, організованих такими колишніми дисидентами, як Чорновіл, брати Горині, Ігор та Ірина Калинці, та новим діячем Іваном Макаром, лунали заклики спорудити у Львові гідний пам'ятник Тарасові Шевченку, а також жертвам сталінських репресій. Ці діячі виступали проти партійних бюрократів, які самі себе обрали представниками Львова на майбутньому партійному з'їзді в Москві, відкрито говорили про численні утиски, що їх зазнають українці. У серпні львівський КДБ зреагував у типовий для себе спосіб: він звинуватив організаторів в «антирадянській діяльності» й заарештував декого з них. Це ще раз підтвердило, що українці тільки-но починають довгий та нелегкий шлях до демократії.

Певна суверенізація республік  

Демократизація суспільства і виникнення багатопартійної системи  

Нове мислення і міжнародне співробітництво  

Спроба радикальної економічної реформи  

Політика «прискорення» в економіці  

Курс на перебудову і гласність  

З м і с т п о л і т и к и п е р е б у д о в и

Після спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 року були остаточно скомпрометовані прихильники тоталітарного режиму. Верховна Рада України 24 серпня прийняла Акт, яким проголосила незалежність України. Процес дезінтеграції СРСР набрав незворотнього характеру.

1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум – 90,34% виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України.

8 грудня 1991 р. Президенти Росії, України і Білорусії підписали угоду про припинення існування СРСР і утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Питання та завдання для самостійної роботи:

1. Як процес реформування суспільства позначився на соціальній сфері життя народу?

2. Чому економічна реформа 1965 р. не досягла успіху?

3. Що таке “розвинений соціалізм”?

4. Який зміст вкладався лідерами КПРС у пропагандистське гасло про “зближення та злиття націй шляхом формування нової історичної спільності – радянського народу”?

5. Як би Ви визначили здобутки і втрати початкового періоду перебудови?

6. Чим пояснити, чому реформаторський курс, який мав на меті удосконалення радянської системи та зміцнення державності СРСР, фактично призвів до розпаду СРСР та Акту проголошення незалежності України?

7. Чи мала Україна на початку 90-х рр. достатній для стабільного розвитку природно-ресурсний потенціал?

8. Які проблеми в економіці дісталися нашій республіці у спадок від СРСР?

9. Висловіть власне розуміння понять перебудова, лібералізація політичної системи, плюралізм, неосталінізм.

Дата добавления: 2015-05-22