Тема I2. Національно-державне відродження українського народу. Україна в сучасному світі

Модуль 6

Отже, післяхрущовське двадцятиріччя (1965-1985) було часом всеохоплюючої системної кризи радянського суспільства.

Вивчення теми повинно привести до розуміння та знання:

· соціально-економічних та політичних передумов становлення незалежної держави;

· основних напрямів та стадій державотворчого процесу;

· основних підсумків державотворення за 15 років існування незалежної Української держави.

У центрі Європи постала і утвердилася незалежна держава з 50 мільйонним населенням і найбільша за територією. Поява власної держави і свого права – свідчення високого рівня розвитку нації.

Національна держава є найбільш досконалою і доцільною формою політичної організації суспільства, засобом регулювання суспільних відносин, захисту особи та гарантії її основних прав.

Становлення України як незалежної держави відбувається на засадах природного, загальновизнаного народами світу права – права нації на самовизначення, за наявності етнічної території з її природними ресурсами, успадкованим економічним потенціалом, духовними та культурними надбаннями попередніх поколінь, великим досвідом державотворення.

Стартові умови державотворення (економічний потенціал, соціальний і культурний фактори)

Наявність достатньої кількості різноманітних корисних копалин, сприятливі кліматичні умови створюють лише можливість незалежності. Реальна незалежність досягається внаслідок здатності суспільства оволодіти природними ресурсами, створити доцільну і ефективну економіку, яка б забезпечувала як власні потреби, так і запити міждержавного обміну, протистояла економічній і військовій експансії.

Стартові умови державотворення (територія, населення)

· Територія України – 603,7 тис. кв. км. · Населення – 51,7 млн. чол. (1995 р.) · Національний склад: українці – 72,1%, росіяни - 22,0%, інші – 5,9 %. · Зібрані разом і визначені кордонами етнічні українські землі.

На думку М.С.Грушевського, дві великі творчі сили в житті кожного народу – народність і територія – утворюють першу підставу дальшого розвитку (Грушевський М.С. Повне зібрання творів. – Т.1. – С.8.)

Природні ресурси України	Є:	Використовуються:	Розвідано:	Відкрито:
25% світових чорноземів; понад 22,5 тис. річок; 7 тис. озер; 9990 тис. га лісів; біля 16 тис. видів рослин; багатий тваринний світ, промислові види риб.	Криворізький та Керченський залізорудні басейни, Донецький та Львівсько-Волинський вугільні; Нікопольський марганцевий (40% світового видобутку марганцю).	8 тис. родовищ корисних копалин 90 видів: нафта, газ, ртуть, уран тощо.	більше 10 родовищ золота промислового значення.

Україна має:

• вигідне геополітичне розташування (сполучна ланка між Заходом і Сходом);

• зручні шляхи сполучення;

• помірний, переважно теплий клімат з достатньою кількістю опадів.

Сукупність всіх природних ресурсів, економічного і науково-технічного потенціалу, що має забезпечувати матеріальні і духовні потреби громадян, є основою суверенітету України. Це принципово важливе положення знайшло обґрунтування в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховою Радою 16 липня 1990 р. і в Законі про економічну самостійність України від 3 серпня цього ж року.

Ці документи передбачають, що Україна самостійно:

• визначає стратегію соціально-економічного розвитку;
• здійснює управління економічними процесами в інтересах громадян;
• охороняє навколишнє середовище;
• дбає про генофонд народу, його молодого покоління;
• визначає структуру народного господарства і пріоритетні напрямки господарської діяльності, форми і методи господарювання;
• проводить фінансово-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, інвестиційну, науково-технічну і зовнішньоекономічну політику.

В Декларації про державний суверенітет України наголошувалось, що Республіка “забезпечує захист всіх форм власності”. Цим практично визначався курс поступового переходу до ринкової економіки.

Визначались основні засади зовнішньої політики:

• позаблоковий статус України;
• без’ядерний статус України.

Документи про економічну самостійність України приймалися в умовах існування СРСР. Вони підкріплялися двосторонніми договорами та міжурядовими угодами про співробітництво з Білорусією, Узбекистаном, Туркменією, Казахстаном, Латвією, Грузією та іншими республіками.

19 листопада 1990 р. був підписаний Договір між суверенними Україною і Росією в якому наголошувалося, що відносини між обома республіками мають розвиватися на основі рівності, добросусідства й невтручання у внутрішні справи один одного

Паралельно із встановленням економічного суверенітету відбувалися корінні зміни в політичному і духовному житті суспільства:

• із Конституції була вилучена в стаття, що закріплювала керівну роль КПУ в житті суспільства;
• з’явилися нові політичні партії і громадські організації, виникла опозиційна КПУ преса;
• відбулися вибори до Верховної Ради і місцевих рад (березень 1990 р.) на альтернативній основі. Демократичний блок створив конструктивну парламентську опозицію, до складу якої увійшли колишні політичні в’язні – Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Богдан і Михайло Горині, Ірина Калинець та ін.
• значно підвищився рівень політичної активності українського народу: участь у виборах, референдумах, страйковий рух, хвиля мітингів, зборів, демонстрацій;
• помітну роль у політичному житті країни почав відігравати Народний Рух України;
• активізувалося релігійне життя, свобода віросповідання набувала реального змісту;
• розширилась сфера вживання української мови, зросла мережа шкіл і класів з її поглибленим вивченням. Плідно запрацювало Товариство української мови ім. Т.Шевченка, яке згодом перетворилося на Всеукраїнське товариство “Просвіта”;
• була знята заборона з творів В.Винниченка, М.Хвильового, М.Зерова, Г.Косинки, Є.Плужника та багатьох інших. Їх праці почали перевидаватися великими накладами;
• доступними для широкого читача стали твори дисидентів: В.Стуса, І.Світличного, І.Дзюби, Є.Сверстюка, В.Рубана та іншіх.

Ваш обозреватель не поддерживает встроенные рамки или он не настроен на их отображение. Процес суверенізації України в складі СРСР розвивався в напрямку повного унезалежнення. Події 19-21 серпня 1991 прискорили цей процес. 19 серпня 1991 р. в Москві відбулась спроба державного перевороту. Консервативні сили в КПРС та державному апараті СРСР усунули від влади М.Горбачова, оголосивши його хворим і нездатним виконувати обов’язки Генерального секретаря ЦК КПРС та Президента СРСР, створили орган тимчасового управління Радянським Союзом - Державний комітет з надзвичайних ситуацій (російською мовою ГКЧП), ввели війська до Москви. Боротьбу проти ДКНС (ГКЧП) у Москві очолив Б.Єльцин, який об’єднав навколо себе всі демократичні сили Росії. Голова Верховної Ради України Л.Кравчук зайняв за цих умов досить обережну позицію. З одного боку, він з честю витримав тиск, який чинили на нього І секретар ЦК Компартії України Гуренко та прибувший до Києва повноважний представник ДКНС генерал Варенников і не зробив жодних заяв на підтримку заколотників. З іншого боку, попри всі зусилля Народної Ради (опозиційного крила Верховної Ради України), депутати Верховної Ради, що в цей час перебували у відпустці, так і не були скликані і, таким чином, Верховна Рада України офіційно не визначила свого ставлення до заколоту. Отже, як у анекдоті, який любить згадувати сам Л.Кравчук, він в черговий раз пройшов "між крапельками".

21 серпня 1991 року заколот в Росії було придушено, заколотників заарештовано. Але заколот підштовхнув Верховну Раду України до відповідних висновків. Головним з них було усвідомлення факту, що Україна як складова СРСР, як і в 1917 році, автоматично втягується в орбіту подій, що відбуваються в Росії, і, не маючи власних збройних сил та інших силових структур, не здатна протистояти негативним та небажаним для неї наслідкам. Результатом подій 19-21 серпня у Москві став Акт проголошення незалежності України, оприлюднений 24 серпня 1991 року.

Проголошення незалежності України поклало початок тривалим і дуже складним трансформаційним процесам. Потрібно було не лише зламати до самих основ існуючий суспільно-політичний лад, економічну систему, спосіб життя, духовні цінності, але й створити нове суспільство, нову економіку і культуру. При цьому виникла проблема захисту від негативних факторів, які супроводжують запровадження ринкової економіки: монополізації, масових банкрутств, зростання безробіття, швидкої соціальної стратифікації.

Головні напрямки розбудови незалежної держави  

Налагодження міжнародного співробітництва  

Створення національної економіки  

Формування органів влади та державної cимволіки

Прийняття Конституції  

Відродження духовності нації  

Розвиток культури  

В процесі державотворення незалежна Україна пройшла перший і, безумовно, найтяжчий та вирішальний етап. В його ході можна виділити дві основні стадії, які характеризуються:

І стадія - глибоким падінням економіки та кризою влади (24 серпня 1991 р. – весна 1994 р.).

ІІ стадія - масштабними компромісами з противниками демократії, незалежності і державності (почалася весною 1994 р.).

Дата добавления: 2015-05-22