Способи обгрунтування й передачі цінностей

Феномен нелінійності. Сутність нелінійного мислення.

Смисловим стрижнем нового світорозуміння, що установ­люється в сучасній науці, є нелінійне мислення. Воно - найперше означає відмову мислити все існуюче згідно з логікою прямої, не порушуваної причинно-наслідкової послідовності, коли випадковість розглядається як щось побічне й неістотне, нестійкість системи і будь-яке відхилення від головної лінії розвитку - небажаними, а одиничне зусилля - неістотним для макросоціальних процесів. Натомість слід виходити з того, що світ не є однорідним полем наскріз­ної дії універсальних законів. Це певна ієрархія цілісних системних утворень, що перебувають у постійній взаємодії з середовищем. Нестійкість систем відкриває перед ними спектр можливих змін, можливість змінюватися тим чи тим шляхом. Отже, мислити нелінійно означає бути готовим до появи нового цілого, досліджувати умови нестійкого стану вихідної системи, аналізувати альтернативні можливості появи стійких новоутворень, відшукувати засоби впливу на ту чи ту систему відповідно до тенденцій її розвитку. З огляду на сучасну соціальну практику це означає, шо перебіг подій у світі не запрограмований дією якихось "законів історії". Кожен з нас за певних обставин здатен вплинути на нього і негативно, і позитивно. Можливості негативного впливу збільшуються передусім за рахунок зростання нашої технічної могутності (комп'ютери, сучасна зброя, біотехнології тощо), а позитивного - за рахунок зростання особистісного первня сучасної людини.

Проблема смислової доповнювальності, змістовного діа­логу, взаємного обміну цінностями й порозуміння є над­звичайно актуальною для сьогочасного людства. Від її розв'я­зання залежить його здатність стати дійсною людською спіль­нотою, об'єднаною не тільки спільністю глобальних загроз, але й спільністю солідарних дій і спільним смисловим полем, яке можна було б назвати глобальним світоглядом. У загаль­нокультурному відношенні ця проблема особливо загост­рюється з огляду на те, що інтенсивна (особливо у фран­цузькій філософії) критика засадових принципів і цінностей європейської культури відкриває в ній дедалі більше одно­бічностей, які потребують свого подолання шляхом допов­нення європейської культурної традиції тими смисловими комплексами, які досі не знайшли в ній свого місця. На­приклад, невідповідним до вимог часу й навіть просто згуб­ним вважають логоцентризм. Це принцип панування в єв­ропейській культурі безумовної орієнтації на мислення, сло­во, закон. Жак Дерріда та інші сучасні французькі філософи стверджують, що логоцентризм є втіленням принципу "пану­вання - підкорення" у царині духу. Хіба не говоримо ми "оволодіти знаннями" або "оволодіти істиною"? Звідси за­клик: якнайбільше наповнювати філософію й усе духовне життя емоційністю, невизначеністю, запитальністю й будь-якого роду децентрованістю думки й почування - всім, що стверджує відкритість і непідвладність людського духу.
У самому реальному житті дедалі більше поширюються й стверджуються на практиці ідеї "альтернативної цивілізації". Прибічники цих ідей виходять з того, що сучасна цивілізація повинна бути докорінно змінена. Потрібно різко загальму­вати розвиток техніки, здійснити ліквідацію великого ви­робництва, радикальну децентралізацію суспільного життя й повсюдно впровадити самоврядування. Вони скеровуються у своїх діях імперативом, сформульованим одним з духовних натхненників альтернативних рухів Шумахером: "Мале - це прекрасно!". Звідси принцип усіх "зелених": "Думай глобально, дій локально!".
Духовний фундамент "альтернативної цивілізації" ста­новить система "постматеріальних" цінностей. Серед них особливо наголошуються такі: самореалізація, взаємність, толерантність, консенсус, соціальна відповідальність. Звідси випливає, що політика має бути підпорядкована моралі, ма­сова культура з притаманною їй примусовістю почуття по­винна бути замінена багатоманітністю культурної творчості. Й усе це має впроваджуватися способом "малих справ" - шляхом індивідуальних і групових ініціатив, створенням осе­редків нової цивілізації. Отже, спосіб реалізації ідеї альтер­нативної цивілізації цілком відповідає змісту ідей. Можна сказати, що це, можливо, єдиний дійсно культурний спосіб зміни людського буття. Справа лише в тому, чи виявиться він ефективним у соціально-практичному відношенні.
У зв'язку з цим заслуговує на увагу досвід розвитку східноазійської цивілізації. У V - IV сторіччях до н.е. у Китаї були вироблені, а згодом повсюдно поширені дві альтер­нативні світоглядно-культурні системи - даосизм і конфуціанство. З першого погляду вони є абсолютними альтер­нативами одна щодо одної. Перша узагальнює досвід селян­ського життя й грунтується на принципі узгодження з при­родою, уникання силової дії, конфронтації, ствердження при­родності й спонтанності у ставленні до світу. Друга була виявом досвіду культури міста й узагалі репрезентувала куль­турність людського буття. Найвище вона ставила шанування норм і традицій і здійснювала прилучення людини до буття через навчання. Хоча між цими культурно-світоглядними традиціями подеколи й виникали напруження, у цілому вони утворили разом цілісну китайську культуру. Можливо, через це взаємодоповнення (природність - і культурність, дослухання до природи - і навчання, спонтанність - і ретельне виконання ритуалу тощо) вона й набула такої стабільності.
Ще 10 - 15 років тому, маючи справу з доповнювальними ідеями, принципами, тенденціями, говорили про необхідність їх синтезу. Сьогодні ж говорити так означало б пройти повз новітні досягнення людської думки. Сьогодні ми вчимося цінувати багатоманітне й вважаємо за гідне здійснювати радше діалог, ніж синтез, в якому прихована небезпека втрати якихось можливостей для подальшого розвитку. А головне - через діалог ми здійснюємо реальну взаємність, а разом з тим маємо можливість уникнути відношення "панування - під­корення", негативні наслідки якого є такими очевидними для нас сьогодні.
Діалог Заходу та Сходу здатен схилити мешканців роз­винених країн до визнання "прав природи", а людей Сходу - до реального визнання прав особистості. Бо якщо європейська цивілізація виробила ідею особистої свободи на тлі на­сильства над природою, то на Сході за загалом партнерського ставлення до природи панувало насильство людини над лю­диною. Так само плідним має бути й діалог чоловічої та жіночої ментальності, зокрема впровадження деяких "жі­ночих" рис до царини політики та соціальної організації.
Але щоб діалог був плідним і мав своїм результатом розуміння й порозуміння, партнери діалогу повинні мати якийсь спільний фунт. Те, де в кінцевому підсумку зустрі­чаються всі смисли, - це царина мислених абстракцій та загальнолюдських цінностей, тобто царина філософського мислення. Тому, виступаючи на XIX Всесвітньому філософ­ському конгресі в Москві (1993 p.), відомий американський філософ Річард Рорті мав повне право сказати: "Наше при­значення - бути посередниками між генераціями, царинами культури, між традиціями".
На закінчення наведемо культурний імператив у кількох його варіантах:
1. Кожна культура й кожний витвір культури є самоцінними.
2. Культурна багатоманітність повинна бути збереже­на.
3. Все, що здійснюється людиною, повинне здійсню­ватися вільно, розумно, якісно, гідно, солідарне й від­повідально.

Дата добавления: 2015-05-22