Прямі іноземні інвестиції

З погляду платіжного балансу пряме іноземне інвестуван­ня (ШІ) — це будь-яке надання кредиту чи придбання влас­ності зарубіжного підприємства, певна частка якого перебу­ває у власності резидентів країни-інвестора.

Оскільки інвестор значною мірою контролює діяльність за­рубіжного афілійованого підприємства, пряме інвестування стає набагато складнішим від портфельного. Підконтрольна філія часто отримує доступ до управлінського досвіду, торговельних і технологічних секретів, здобуває право використовувати тор­говельну марку материнської компанії. Інвестор у тому разі ді­стає достатні важелі впливу на управління підприємством-нере-зидентом.

ШІ включає три основні компоненти:

• акційний капітал — купівлю інвестором акцій підпри­
ємства в іншій країні;

• реінвестовані доходи — пряму частку доходів інвестора
(пропорційно до прямої акційної участі), що не роз­
поділені як дивіденди філіями, чи доходи, що не перека­
зані до материнської фірми;

• внутрішньофірмові позики, або внутрішньофірмові бор­
гові трансакції, — це коротко- чи довгострокові позики,
що їх надають один одному прямі інвестори (материнські
компанії та їхні філії).

Розрізняють і неакційні форми інвестування. Так, інвесто­ри можуть отримувати частку в управлінні іншим суб'єктом підприємницької діяльності не тільки придбанням певної акційної частки. З цією метою використовують також такі дії, як субпідрядництво, управлінські контракти, франчайзинг, ліцензування тощо.

Оскільки базоване на ШІ міжнародне виробництво, як і між­народна торгівля, пов'язане з вивозом вартості за кордон, слід зупинитися на їхньому взаємовпливові. Він є достатньо харак­терним, адже міжнародне виробництво у разі входження на за­рубіжний ринок може і заміщати торгівлю (ефект заміщення), і творити торгівлю (ефект експансії). Який із ефектів домінує, залежить від специфіки конкретної ситуації та інвестиційного

ризику тієї чи іншої угоди. Як правило, входження на зару­біжний ринок відбувається за такою схемою: експортування — ліцензування — інвестування.

Останнім часом прямі іноземні інвестиції, зокрема їхня вели­чина та географічний розподіл, зазнали певних змін. Починаючи з 1995 р. ПП зросли до безпрецедентного рівня. Інвестиційні припливи збільшились у 1995 р. на 40%, а в 1998 р. — ще на 15%. У свою чергу, інвестиційні відпливи в 1998 р. досягли суми 418 млрд дол., що на 33% більше, ніж у 1995 р. Це зростання зумовлено, переважно, відповідним зростанням припливів та відпливів із промислово розвинутих країн.

Слід зазначити, що період з 1995 р. характеризується та­кож і зростанням потоків ПІІ до країн Центральної та Східної Увропи.

Загалом, можна зауважити на циклічний характер коли­вань ПІІ, що такі різкі зміни не є несподіваними. Достатньо простежити зростання ВНП у семи країнах — найбільших до­норах ПІІ. Так, у 1993-1994 pp. реальне збільшення їх ВНП становило в середньому 1,4%, у 1995 р.— 2,3%, а в 1998 р.— 3,1%. У тому разі потоки ПІІ реагують на циклічні коливання в економічному зростанні з одно- чи дворічними лагами.

Не менш важливий чинник нарощування ПІІ — зростання кількості й активізація діяльності компаній і фірм розвинутих країн на глобальних ринках. Багато мультинаціональних (МНК) і транснаціональних (ТНК) компаній, чинячи діяльність на ринках окремих країн, водночас є активними учасниками регіональних інтеграційних об'єднань — таких, як: ЄС, НАФ­ТА, МЕРКОСУР, АТЕС, АСЕАН тощо. Спостерігається також тенденція до закордонної експансії з боку таких компаній через механізм об'єднання і придбання (ОіП).

Значення об'єднань та придбань посилилося від середини 80-х років XX ст. Це особливо виявлялося за умови трансат­лантичного інвестування. Уже наразі щонайменше 4/5 всіх но­вих капіталовкладень за кордон (на противагу реінвестуванню прибутків) здійснюється у формі ОіП.

Головною причиною швидкого поширення ОіП, що станов­лять вагому частину стратегії ТНК, є зростаюче значення, яке надається придбанню стратегічних частин і потужностей фірми. Керівництво ТНК усвідомлює, що для утримання кон­курентоспроможності через глобальний доступ до ресурсів (global sourcing) слід розширювати свою участь в інших ком­паніях.

Не менш вагомий внесок у розвиток цього процесу зробила хвиля приватизації в різних перспективних галузях (ко­мунікація, повітряні перевезення, енергетика тощо), що пройшла по всій Європі, починаючи з Великої Британії. Крім того, безпосередньої щільної координації діяльності через ОіП вимагає технічний розвиток, передусім, у мікроелектроніці та біотехнології.

Загалом, процес здійснення ОіП історично має фазовий харак­тер. Так, у Європі настання однієї з таких фаз було спричинено введенням контролю над об'єднаннями (1965 р. — Велика Бри­танія, 1973 р. — ФРН, 1990 р. — ЄС). Перша велика хвиля ОЩ в Європі припала на період 1958-1970 pp. і була пов'язана з по­ширенням обмежень на торгівлю після заснування ЄС. У 1986 р.

■R fr- ТЗТЮТП Р/ЛЛ'П'Л/ПТТІ Q TTQ/^O" ТТТ^ЛГПО "VOTTTTCr TTTL ҐУГЧ~\ ттГЛТТГІОТТ /"Ч/^ТіЧ ТТТ ТУТ*¹ ЛОТО

—- * *— ->-^ £■> *-* -.—.-». v^ *^г \^ £* *. л. jr л^^л* *"V - л. ^-^j^s J і *л л*.л-*л.л-*.л.* л л-л^л^^^л. \^ А.Л.£S \~/ Л-Ау V^ V^ Jl J \J V-- A. blVlUl ЬЖЛ. Vh/4-Л^Ж. k*K

то фірм прагнули «схопити» свою частку під час відкриття для них внутрішнього ринку країн ЄС. Між 1990 і 1993 роками темп європейських ОіП дещо зменшився, що пояснюється певною кон'юнктурою, а вже з 1994 р. розпочалося нове піднесення. У 1995 р. сума, на яку були здійснені ОіП в Європі, досягла 250 млрд дол.

У процесі ОіП в Європі чітко простежується секторальний характер. Першість тут міцно утримують нафтовий і газовий сектори промисловості. Мовиться не тільки про найбільшу кількість здійснених тут трансакцій, а й про великі довгостро­кові проекти — такі як, наприклад, створення СП з російськи­ми нафтовими та газовими об'єднаннями. На другій позиції — хімічна і фармакологічна галузі. Тут головну роль відіграли потреба концентрації для виготовлення хімічного волокна, а та­кож високі наукові витрати та зростаюча популярність гене­тичних лікарських засобів, у виробництві яких лідерують німецькі ТНК.

Європейський фінансовий сектор також пережив хвилю транскордонних ОіП. Варто лише згадати про проникнення на лондонські фінансові ринки німецьких банків, які в такий спо­сіб сподіваються посилити свої позиції на ринку банківських інвестицій. Німецькі банки не тільки супроводжують діяль­ність німецьких ТНК у ході ОіП за участю останніх, але й часто очолюють цей процес.

Слід також згадати у цьому зв'язку і телекомунікаційний сектор, де утворилися щільні міжфірмові зв'язки, особливо між західно- і східноєвропейськими фірмами. Приватизація держав­них телефонних монополій і велика потреба їх модернізації

сформували основу для такого типу транскордонних об'єд­нань. Міжнародні зв'язки та поділи капіталу здійснюються та­кож і між приватними цифровими телевізійними каналами різних країн.

Найзначніші ОіП здійснено в автомобільній галузі: з 1960 р. їх було в усьому світі 33. І це ще не межа. За прогнозами, най­ближчим часом ще як мінімум п'ять марок автомобілів втра­тять нинішнього власника.

Німецькі автомобільні гіганти перебувають у центрі тих процесів. Так, діяльність концерну «Daimler Benz» виразно ілюструє глобальну конкурентну стратегію німецьких підпри­ємств. У 80-ті роки концерн придбав високотехнологічні під­приємства «AEG», «Dornier», «MTU» та «МВВ». Таким чином було здійснено спрооу інтегрованого використання наявної технології чи технології створюваної. Виник «інтегрований технологічний концерн» «Daimler Benz». Шлях до збільшення кількості конкурентних переваг керівництво концерну вбача­ло у зростанні підприємства, переважно через об'єднання та придбання.

Особливо потужним було недавнє об'єднання автомобільної гілки концерну «DB» з американським автомобілевиробником «Chrysler». Нова фірма «Daimler—Chrysler», завдяки впровад­женню стратегії диверсифікації на глобальному рівні, успішно атакує позиції нечисленних конкурентів.

Така тенденція набуває особливого значення у зв'язку з про­цесами політичної інтеграції. Так, за словами комісара ЄС із питань конкуренції Карела ван Мірта, є дві причини наростан­ня ОіП у Європі. По-перше, це прагнення фірм, які ще не є гло­бальними гравцями, стати ними. По-друге, це потреба у захис­ті спільного ринку і євро, що зумовлює подальшу інтеграцію європейських ринків.

Дата добавления: 2015-05-22