Фінансові інновації на міжнародному фінансовому ринку

Із розвитком фондових ринків розвиваються й інструменти цього ринку. Це стосується як технічних, так і фінансових но­вовведень.

Технічні нововведення (маємо на увазі нові різновиди цінних паперів), у принципі, суттєвої ролі не відіграють, вони є лише привабливими джерелами вкладання коштів для того чи іншого інвестора. Інша річ, коли йдеться про фінансові інструменти, які є самою суттю операцій на фондовому ринку.

Упродовж 80-х років міжнародні ринки були місцем ство­рення та розвитку значної кількості інновацій. У нестабільно­му, мінливому міжнародному оточенні, коли відсоткові ставки і валютні курси часто змінюються, інвесторам та емітентам до­водиться постійно пристосовуватися до обставин; вони також прагнуть максимально скористатися перевагами податкового законодавства. Фінансові інновації мають метою найкраще за­довольняти ці потреби. Для їх швидкого уведення в дію

міжнародні ринки більш сприятливі, ніж національні, бо тут їх не зупиняє жодна регламентація.

Без фінансових інновацій неможливо уявити собі розвиток сучасних фінансових ринків. Коли ми застосовуємо термін «фінансова інновація», то маємо на увазі не просто вдоскона­лення вже наявного інструменту, а появу принципово нового продукту, нової системи платежів або нової організаційної форми надання фінансових послуг. Усі фінансові інструменти, що діють нині, колись теж були фінансовими інноваціями — йдеться про акції, облігації, векселі, чеки тощо. Ми розгляне­мо лише фінансові інновації, що виникли в останні два-три де­сятиріччя.

Фінансова інновація стосовно міжнародного ринку позичко­вих капіталів полягає у створенні та поширенні нових форм і гібридів валютно-кредитних, фінансових інструментів або опе­рацій. У ширшому розумінні фінансова інновація охоплює також інші нововведення — нові види банківських рахунків і послуг, зміни та розширення функцій кредитних інститутів, ви­користання у кредитно-фінансовій сфері комп'ютерів, електрон­них засобів зв'язку, супутників, різноманітної автоматики тощо.

Міжнародний ринок позичкових капіталів буквально наси­чений фінансовою інновацією — процес інновації сьогодні охоплює всі без винятку сегменти міжнародного ринку.

Численні нові інструменти досить важко класифікувати. Як правило, усі нововведення відповідають певним практич­ним потребам, серед яких найважливіші — перерозподіл ціно­вих і кредитних ризиків, збільшення ліквідності, зниження вартості позик й отримання доступу до потрібного ринку. Іноді нові інструменти поділяють на гарантійні, страхові, арбітраж­ні та кредитні, що, в принципі, відповідає названим функцій-ним особливостям.

Найзначнішими нововведеннями 70-80-х років стали облігації з плаваючою ставкою, євроноти та єврокомерційні папери, міжнародні акції, фінансові ф'ючерси й опціони, ва­лютні та відсоткові свопи та деякі інші інструменти й операції (нові форми облігацій, боргові свопи, схеми страхування ва­лютних і відсоткових ризиків тощо). Приблизно з кінця 80-х років яких-небудь вагомих нововведень фактично не спосте­рігають, і фінансова інновація зведена до вдосконалення вже діючих інструментів та створення різноманітних гібридів.

Розглянемо спочатку інновації на світовому ринку цінних паперів. Міжнародні цінні папери, або європапери, євроакції,

євроноти та єврооблігації являють собою породження гло­балізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри.

Євроноти — цінні папери, які випускають корпорації на строк від трьох до шести місяців зі змінною ставкою, базова­ною на LIBOR (LIBOR — це ставка міжбанківського лондонсь­кого ринку з надання коштів в євровалюті. Вона є плаваючою і переглядається у разі зміни економічних умов. Ставку LIBOR розраховують на базі 360 днів). Оскільки євроноти за своєю природою є короткостроковими цінними паперами, їх, як пра­вило, використовують для надання середньострокового креди­ту. Комерційні банки за домовленістю з фірмами-позичальни-ками зобов'язуються придбати в них євроноти протягом 5—10 років у міру закінчення строку попереднього випуску. Власне кажучи, банки фактично гарантують емітентові євронот серед-ньострокове кредитування. Інколи банки перепродають придбані євроноти іншим покупцям. Тоді євроноти на ринку євровалют виступають водночас у ролі банківського кредиту та облігацій­ної позики. Ринок євронот став активно розвиватись із кінця 70-х років.

Іншим видом міжнародних цінних паперів є єврооблігації, що їх випускають з другої половини 60-х років у вигляді євро-облігаційних позик. З їх появою на світовому ринку цінних па­перів почали діяти два паралельні ринки: іноземних позик (національних облігацій), які випускають та розміщують пози-чальники-нерезиденти на національних ринках, і європозик (єврооблігацій), розміщуваних на наднаціональних (міжнарод­них) ринках капіталів. Останніми роками частка єврообліга-ційних позик становить приблизно 80% загальної суми міжна­родних позик.

Особливість єврооблігації полягає в тому, що її номінальна та ринкова ціни визначають в іноземній валюті. Єврообліга-ційна позика, яка виражена в доларах, може бути розміщена в будь-якій промислово розвинутій країні. На відміну від тра­диційних іноземних позик, розміщуваних нерезидентами на національному ринку країни, європозики реалізують, як пра­вило, на ринках кількох країн.

Єврооблігації випускають на тривалі строки — від 4-7 до 15, 30 та 40 років. Розмір єврооблігаційної позики становить 20 та ЗО млн дол., а іноді — до 300-500 млн дол. У ролі основ­них емітентів-позичальників виступають уряди, міжнародні установи, транснаціональні корпорації, місцеві органи влади,

державні та міждержавні організації. Єврооблігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою відсотковою став­кою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсот­ком, конвертовані, облігації з опціоном. Нині 60% усіх євро-облігацій є звичайними, тобто прямими облігаціями, власники яких отримують фіксований відсоток у вигляді річних ку­понів. Курс облігацій змінюється, як правило, залежно від зміни відсоткові ставки за кредитом.

У 70-ті роки поширились облігації з плаваючою відсотковою ставкою, яка коливається разом із доходом залежно від зміни відсотка на ринку. Зростання відсотка спричинює збільшення емісії облігацій з плаваючим відсотком, і навпаки. Аналогічно до плаваючої ставки за єврокредитами плаваюча ставка за облігаціями базована переважно на ставці LIBOR з додатком до

тт*^ї ття ттЯятзт^тт з^яттв'^УК'^ттг* ВІ⁷* vtv/гпт! nxrpw

Під час використання облігацій з індексованим відсотком останній прив'язують не до позичкового відсотка, а до індекса цін на відповідні товари. Під час випуску позики дають фіксо­ваний відсоток за облігаціями, який коливається залежно від зміни цін на той чи інший товар (золото, інші дорогоцінні ме­тали, нафту тощо).

У 80-ті роки дістали розвиток змішані (гібридні) облігації. Так, якщо плаваюча ставка досягне відповідного рівня, то вона підлягає заморожуванню, і облігації починають приносити фіксований дохід. Облігації з нульовим купоном, які поширили­ся в ті самі роки, дають змогу отримати дохід лише за умови ви­купу облігацій один раз, а не щорічно. У цьому виді облігацій відсоток визначають під час установлення емісійного курсу (кур­су випуску). Він може досягати не більш ніж 30-40% номіналу. У разі погашення за номіналом власник даної облігації отримає дохід — різницю між емісійним та номінальним курсами. Таким чином інвестори уникають сплати податку на облігації.

Ще один вид єврооблігацій — так звані конвертовані облі­гації. Така облігація може бути обміняна на акцію, її можуть обмінювати за додаткову плату, утримувач не може продати право придбання акцій за відповідною ціною окремо від обліга­ції. Вони приносять менший дохід порівняно з прямими, але да­ють змогу обміняти їх надалі на акції компанії-позичальника, якщо дивіденди за акціями будуть вищі, ніж відсотки за обліга­ціями.

Використання єврооблігацій різноманітних видів сприяло у 80-90-ті роки широкій мобілізації грошових коштів на

світовому ринку позичкових капіталів. Активному залученню коштів через облігації сприяла наявність диференційованих умов. Нині практикують реалізацію облігацій на виплату, зав­дяки чому покупець сплачує спочатку лише частину курсової вартості облігацій, а згодом — її решту. Унаслідок широкого й активного впровадження єврооблігацій їхня питома вага зрос­ла за рахунок зменшення банківського кредитування.

Особливе місце на світовому ринку цінних паперів нале­жить євроакціям, але обсяг їх випуску значно менший, ніж єврооблігацій. Частка акцій серед основних цінних паперів сві­тового ринку позичкових капіталів коливалась у межах від 1,0% в 1985 р. до 2,1% в 1990 р. Це пов'язано, по-перше, з тим, що інвестори тяжіють до акцій відомих національних під­приємств, і, по-друге, з відсутністю справжнього міжнародно­го втопинногп ротттку ття якому мпжня перепродавати акції. Попри досить активні інтеграційні процеси, у Західній Європі відсутня міжнародна фондова біржа. Із запровадженням євро як валюти Європейського валютного союзу (ЄВС) цілком реаль­ним стає утворення європейської біржі з центром у Франкфурті -на-Майні. Найінтенсивніше зростають потоки іноземних цінних паперів через Лондонську, Паризьку, Франкфурт-ську та Люк­сембурзьку фондові біржі.

Зростанню світового ринку цінних паперів сприяють три важливі чинники: діяльність транснаціональних корпорацій і кредитно-фінансових установ, яка дедалі посилюється, хро­нічна незбалансованість платіжних балансів та лібералізація руху капіталів у глобальних вимірах — глобалізація.

Розглянемо тепер фінансові інновації на ринку похідних фінансових інструментів, або дериватів.

Форвардний контракт — це контракт між двома сторо­нами про майбутню поставку предмета договору. Укладають такий контракт поза біржею, він не є стандартним, тому вто­ринний ринок для нього є або дуже вузьким, або він узагалі відсутній. Ліквідність даних контрактів, як правило, невисо­ка. Всі умови угоди застережувані контрагентами на момент укладання договору. Форвардний контракт — це тверда угода, тобто угода, обов'язкова до виконання. Предметом угоди мо­жуть бути різні активи, наприклад: акції, облігації, валюта тощо. Особа, яка зобов'язується поставити відповідний актив за контрактом, відкриває коротку позицію, тобто продає фор­вардний контракт. Особа, яка здобуває актив за контрактом, відкриває довгу позицію, тобто купує контракт. Форвардний

контракт, як правило, укладається для реального продажу чи купівлі відповідного активу, зокрема з метою страхування по­стачальника або покупця від можливої несприятливої зміни ціни. Цей контракт також може бути укладений з метою гри на різниці курсової вартості активів. У цьому разі особа, яка грає на збільшення, купує контракт, а особа, яка грає на зменшення, продає контракт. Ціна поставки — це ціна, за якою постачають актив у межах форвардного контракту. Вона встановлюється контрагентами на момент укладання контракту. Форвардна ціна — це ціна поставки, фіксована в контракті на момент його укладання. Таким чином, на момент укладання контракту фор­вардна ціна дорівнює ціні поставки. Під час укладання нових форвардних контрактів виникає і нова форвардна ціна.

Ф'ючерсний контракт — це контракт, який укладається

un fiin-wi Twi-w г)апмґг rmnnrmmun ппп мппґііітнт ППгтпвКІІ ППрдмР-

та договору. Такі контракти поширилися відносно недавно. Торгівля контрактами на валюту розпочалась у 1972 p., на відсоткові активи — у 1975 p., фондові індекси — у 1982 р. Ф'ючерсний контракт, на відміну від форвардного, характери­зується низкою особливостей. Передусім, ф'ючерсний контракт укладають тільки на біржі. Біржа сама розробляє його умови, які є стандартними для кожного конкретного різновиду активу. У зв'язку з цим ф'ючерсні контракти є високоліквідними, для них існує широкий вторинний ринок. Означені контракти укла­дають, головним чином, з метою хеджування, гри на курсовій різниці і, як правило, рідко мають своєю метою виконання ре­альної поставки активу. Особа, яка зобов'язується поставити відповідний актив за контрактом, відкриває коротку позицію, тобто продає контракт. Особа, яка здобуває актив за контрак­том, відкриває довгу позицію, тобто купує контракт. Відкрива­ючи позиції, контрагенти зобов'язані внести в розрахункову палату гарантійні платежі. За форвардним контрактом виграші (програші) реалізуються інвесторами тільки по закінченні стро­ку контракту, коли між ними відбуваються взаєморозрахування. За ф'ючерсними угодами розрахункова палата на кінець кожно­го торговельного дня проводить перерахунок позицій інвесторів, переказуючи суму виграшу (програшу) з рахунку сторони, що програла, на рахунок сторони, що виграла. Сума виграшу (про­грашу) має назву варіаційної маржі. З метою обмеження ризику банкрутства та спекуляцій біржа встановлює ліміт відхилення ф'ючерсної ціни попереднього торговельного дня та ліміт відкри­тих позицій для спекулянтів.

Ф'ючерсна ціна — це ціна, фіксована в разі укладання ф'ю-черсного контракту. Вона відображує сподівання інвесторів відносно майбутньої ціни спот відповідного активу. В момент укладання контракту ф'ючерсна ціна може бути вищою (пре­мія) або нижчою (знижка) за ціну спот. До моменту закінчення строку контракту ф'ючерсна ціна має дорівнювати ціні спот, інакше виникає можливість здійснити арбітражну операцію: якщо ф'ючерсна ціна перевищуватиме спотову, то арбітраж продасть контракт і придбає актив, за умови зворотної ситуації він продасть актив і придбає контракт.

Дуже поширилися на міжнародному ринку з початку 80-х років валютні та відсоткові свопи, з якими сьогодні пов'язана більшість облігаційних позик. Валютні свопи виникли на осно­ві паралельних кредитів та компенсаційних позик передусім

у і # і_л.л f-t і\. і ¥ і | л LJ XA. A. 1AX.LXX XJ І \_/ ~ A. A. LJ\JA.\£A\ *4 ^.^ ^* Ks A. KJtf XX X X УХ * ^ J-X\ X GlXYX'XX'.l. Li A\a\ XX \*J XY

свопів постав у 80-ті роки. Перший валютний своп був здійсне­ний у 1981 p., а перший відсотковий своп — у 1982 р. Своп — це угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначених у контракті умов. Нині свопи укладають здебільшого за допомогою фінансових посе­редників. Під час укладання свопу посередник бере на себе кре­дитний та ринковий ризики. Серед багатьох різновидів свопів виокремимо лише чотири основних.

Валютний своп — це обмін номіналу та фіксованого відсотка в одній валюті на номінал і фіксований відсоток в іншій валюті. Іноді реальний обмін на номінал не відбувається. Здійснення ва­лютного свопу може бути зумовлений різними причинами, приміром, валютними обмеженнями з конвертованості валют, намаганням усунути валютні ризики або бажанням випустити облігації у валюті іншої країни, коли іноземний емітент — неві­домий у даній країні, що унеможливлює для нього прямий дос­туп до ринку даної валюти.

Відсотковий своп — це обмін боргового зобов'язання з фік­сованою відсотковою ставкою на зобов'язання з плаваючою ставкою. Особи, беручи участь у свопі, обмінюються тільки від­сотковими платежами, але не номіналами. Платежі здійсню­ють в єдиній валюті. За умовами свопу сторони зобов'язуються обмінюватися платежами протягом кількох років. Звичайно термін чинності угоди про своп коливається від 2 до 15 років. Одна сторона виплачує суми за твердою відсотковою ставкою від номіналу, зафіксованого в контракті, а друга — суми за

плаваючою відсотковою ставкою від даного номіналу. Як пла­ваючу відсоткову ставку часто використовують ставку LIBOR. Особа, яка здійснює фіксовані виплати за свопом, є покупцем свопу, а особа, яка здійснює платежі за плаваючою ставкою, — продавцем. За допомогою свопу сторони контракту отримують можливість обміняти свої зобов'язання з твердою відсотковою ставкою на зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою і навпаки.

Своп активів — це обмін активами з метою створення син­тетичного активу, спроможного дати вищий дохід. У рамках такого свопу актив, який приносить фіксований дохід, можна обміняти на актив в іншій валюті.

Товарний своп — обмін фіксованих платежів на плаваючі платежі, в^ттачина яких прив'язана до ціни товару. Активно­му поширенню товарних свопів у сучасних умовах сприяло по­силення нестабільності цін на товарних ринках. Перевага то­варних свопів порівняно з біржовими контрактами полягає в тому, що біржові контракти не є довгостроковими і дають змогу хеджувати позиції учасників економічних відносин тільки на обмежений період часу. Товарні ж свопи можуть бу­ти укладені на тривалий період і фіксувати відповідний рівень ціни для низки моментів часу в майбутньому.

Опціон — це угода між двома сторонами про передання пра­ва (для покупця) та зобов'язання (для продавця) купити або продати відповідний актив (цінні папери, валюту тощо) за відповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого строку. Суть опціону полягає в то­му, що він дає одній зі сторін угоди право вибору виконати контракт або відмовитися від його виконання. Одна особа купує опціон, тобто отримує право вибору. За це право покупець опціону сплачує продавцеві деяку винагороду, яка має назву премія. Продавець опціону повинен виконати свої зобов'язання за контрактом, якщо покупець (отримувач) опціону вирішує його виконати. Покупець має право виконати опціон, тобто ку­пити або продати актив, тільки за тією ціною, яка зафіксована в контракті. Цю ціну називають ціною виконання. Опціони, як правило, укладають на акції, облігації, індекси, відсоткові цінні папери, валюту, ф'ючерсні контракти, товари.

З погляду строків виконання опціон поділяють на два типи: американський і європейський. Американський опціон може бути виконаний у будь-який день до строку закінчення конт­ракту або в день його закінчення, європейський — лише в день закінчення строку контракту.

Є два види американських та європейських опціонів: 1) опціон на купівлю, або опціон-кол; 2) опціон на продаж, або опціон-пут. Опціон-кол дає можливість покупцеві опціону ку­пити актив, який лежить в основі контракту, або відмовитися від його продажу.

Інвестор купує опціон-кол, якщо розраховує на збільшення курсу активу, і купує опціон-пут, якщо розраховує на знижен­ня курсу. Виписуючи опціон, продавець відкриває в даній угоді коротку позицію, а покупець — довгу. Відповідно до цьо­го поняття «короткий кол» або «короткий пут» означають про­даж опціонів кол або пут, а «довгий кол» або «довгий пут» — їх купівлю.

З погляду фінансового результату, який опціони принесуть власнику в разі негайного виконання, їх поділяють на опціони з виграшем, без виграшу та з програшем.

Інвестор може обмежитися лише купівлею або продажем опціону, без страхування своєї позиції. Такий опціон (позиція) має назву непокритого. Це означає, що в разі несприятливого розвитку кон'юнктури вкладник зазнає збитків. Проте він мо­же мінімізувати ризик втрат шляхом додаткової купівлі або продажу інструменту, який лежить в основі опціону. Такий опціон має назву покритого, а позиція — хеджованої, тобто застрахованої від збитків.

З метою обмеження спекулятивної активності біржа вста­новлює позиційний ліміт і ліміт виконання контрактів. По­зиційний ліміт визначає максимальну кількість контрактів, які може відкрити інвестор з кожної сторони ринку. У цьому разі однією стороною ринку вважають довгий кол та короткий пут, іншою стороною — короткий кол і довгий пут. Ліміт ви­конання встановлює максимальну кількість контрактів, які можуть бути виконані інвестором протягом кількох торговель­них днів поспіль.

Опціонні контракти укладають як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. До 1973 р. торгівля опціонами велася лише на позабіржовому ринку. З початком укладання біржо­вих угод обсяг позабіржової торгівлі значно скоротився.

Варант — це опціон на придбання певної кількості акцій (варант акцій) або облігацій (варант облігацій) за ціною ви­конання в будь-який момент часу до закінчення строку дії ва­ранта. Варанти зазвичай випускають як додаток до якогось боргового інструменту, наприклад облігації, з тим, щоб зроби­ти його привабливішим для інвестора. Іноді варанти відділяють

від таких активів, і тоді вони обертаються самостійно. Варанти відрізняються від опціонів тим, що їх випускають на три­валіший період часу, а деякі з них можуть бути безстроковими. Якщо виконують варант акцій, тоді збільшується загальна кількість акцій даної компанії, які обертаються, що призво­дить до зниження прибутку на акцію та ціни акції. У разі вико­нання варанту облігацій компанія збільшує розмір своєї забор­гованості в результаті випуску додаткової кількості облігацій. Оскільки сам емітент установлює умови випуску своїх паперів, то умови варанта можуть передбачати обмін його як на облі­гацію, разом з якою він був емітований, так і на іншу облі­гацію. Як різновиди цих паперів можуть бути емітовані варан­ти, за якими передбачають нарахування відсотків, варанти, які дають право придбати облігацію в іртттііт чяттюті. ніж облігація, з якою вони були випущені; крім того, варант може бути еміто­ваний самостійно, без прив'язки до облігації. Нові види цінних паперів — варанти — похідні від реальних акцій та облігацій загалом і становлять новий механізм ринку цінних паперів, який слугує здебільшого перерозподілові діючих капіталів, а не мобілізації їх для масового фінансування економіки.

Дата добавления: 2015-05-22