Єврофінансові ринки

80-90-ті роки характеризувались особливо швидким розвит­ком єврофінансових ринків — однієї з найважливіших частин міжнародних фінансів. За останні 15 років саме за рахунок, на­самперед, євроринків фінансовий сектор зростав темпами 20-40% щороку. Головною функцією євроринків є здійснення позичково-кредитних операцій в євровалютах. Євровалюта — це валюта, що перерахована на рахунки іноземних банків і ви­користовувана ними для операцій в усіх країнах, включаючи країну — емітент цієї валюти. Хоча євровалюти функціону­ють на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Префікс «євро» свідчить про вихід націо­нальних валют з-під контролю національних валютних органів. Наприклад, євродолари — це долари, що перераховані в інозем­ні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (з 1981 p.). Операції з євродоларами не підлягають регла­ментації з боку СІЛА.

Основна частка операцій на ринку євровалют здійснюється з головними вільноконвертованими валютами: євродоларами (60%), євромарками (14%), євроєнами (6%), єврошвейцарськими

франками (6%), євро (3%), єврофранцузькими франками (1%). Термін «євровалюта» охоплює не тільки кошти, що депо­новані в Європі, але й також валюти, використовувані в Азії та інших регіонах світу.

Спочатку євродоларами вважали тільки долари, що нале­жали іноземцям і були депоновані за межами США. Такі дола­рові депозити за межами США існували ще наприкінці XIX ст. Ринок євровалют, спершу євродоларів, виник із кінця 50-х років. Якщо власник доларового депозиту перераховує його з американського банку в іноземний, то виникають євродола­ри. Сутність перетворення долара в євродолар полягає в тому, що кошти власника доларів надходять у розпорядження іно­земного банку, який використовує їх для кредитних операцій у будь-якій країні. Поступово поняття євродоларів розшири­лось і стало охоплювати долари, використовувані іноземними банками, розташованими як за межами США, так і у вільній банківській зоні.

Розвиток ринку євровалют зумовили такі чинники:

• об'єктивна потреба в гнучкому міжнародному фінансово-
кредитному механізмі для обслуговування зовнішньо­
економічної діяльності, що дедалі зростає;

• запровадження конвертованості головних валют з кінця
50-х років;

• розвиток усебічної лібералізації (дерегуляції, дерегла-
ментації) фінансової діяльності всередині країн і на між­
народній арені у 80-х роках;

• зближення національних та регіональних ринків і пере­
творення їх на один глобальний фінансовий ринок;

• розширення обсягу фінансових операцій у зв'язку з упро­
вадженням нових інформаційних систем, використан­
ням комп'ютерних систем, інтернетних форм.

Особливу увагу слід звернути на такий чинник, як сек'юрі-тизація фінансових ринків. Названий процес полягає в тому, що у структурі фінансових операцій зростає питома вага цін­них паперів, розширюється набір цінних паперів як фінансо­вих інструментів, з'являються їхні гібриди з банківськими операціями, а кредити набувають ознак цінних паперів; сек'ю-рітизація зрештою привела до зниження ролі банків як посе-редників-кредиторів. Це явище дістало назву «дезінтермедіа-ції». Посередництво (інтермедіація) між позикодавцями та кінцевими інвесторами стає непотрібним. Будь-яка позика пе­ретворюється на ринковий актив.

Національне законодавство також стимулювало розміщен­ня коштів банків і фірм у закордонних банках з метою отриман­ня більших прибутків. Спочатку таку практику заохочували лише у США, де в 1957 р. було запроваджено диверсифіковані відсоткові ставки залежно від строку депозиту і заборонено ви­плату відсотків за депозитами до запитання і строком, меншим ніж ЗО днів. Унаслідок цих заходів стало більш вигідно депону­вати долари за кордоном.

Світовий ринок позичкових капіталів, у тому числі й ринок євровалют (офшорний ринок), має дуже великі обсяги. Брутто-обсяг операцій на ринку євровалют на початку 90-х років сягнув приблизно 4,5 трлн американських доларів за рік, а нетто-об-сяг — близько 3 трлн. Це зумовлено дією кредитного мульти­плікатора — коефіцієнта, що відображає зв'язок між депозитами і збільшенням кредитних операцій шляхом створення міжбсш-ківських депозитів. Ті самі долари протягом року неодноразово використовують для депозитно-позичкових операцій.

Ринок євровалют не має чітких територіальних і часових меж. Він функціонує безперервно. З інституційного погляду сві­товий фінансовий ринок євровалют — це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. На фінан­сових ринках домінують євробанки та міжнародні банківські консорціуми. Основу складають транснаціональні банки — мо­гутні міжнародні кредитно-фінансові комплекси універсального типу з розгалуженою мережею закордонних філій, що здійсню­ють операції в різних країнах, різних сферах та валютах.

Доступ позичальників на євроринок обмежений. Основни­ми позичальниками тут є: ТНК, уряди, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

Дві третини операцій на єврофінансових ринках євровалют здійснюють на міжбанківському ринку, а третину — з небан-ківськими клієнтами.

Угоди на євроринку укладають по телефону, телефаксу, за допомогою інших засобів зв'язку. Забезпечення не використо­вують, гарантією угоди є авторитет банку або нефінансового клієнта з найвищим рейтингом. Строки євродепозитів станов­лять від одного дня до одного року, а іноді й до двох років. Зви­чайна сума міжбанківських депозитів — 50 млн дол., але угоди укладають і на більші суми.

Відсоткова ставка на ринку євровалют складається з LIBOR — лондонської міжбанківської ставки пропозиції

з короткострокових міжбанківських операцій в євровалютах, і спреду — премії банку за банківські послуги. Оскільки євро-банки не підпадають під дію місцевого законодавства і не опо­датковувані, вони мають змогу зменшувати відсоткові ставки на свої кредити, зберігаючи високі прибутки.

Розвиток єврофінансових ринків значно підніс ефективність світових фінансів. Виникла можливість швидко й цілеспрямова­но мобілізувати фінансові ресурси для реалізації багатома­нітних проектів. Вони сприяли глобалізації фінансових ринків.

Водночас знизилася стійкість світової фінансової системи. Почастішали періоди дестабілізації курсів і цін фінансових активів, кризи ліквідності, поширилися спекулятивні опера­ції, які не мають жодного зв'язку з потребами торгівлі чи інвес­тування.

Короткостроковість позичкової діяльності веде до сповіль­нення зростання виробництва й інвестування. Загалом виникає надмірна конкуренція, що веде до дестабілізації фінансів, пору­шення взаємозв'язків ринків, поширення фінансових шоків.

Глобалізація і спекулятивний характер фінансової діяль­ності ускладнюють урядове регулювання фінансової діяльності.

Дата добавления: 2015-05-22