Етапи становлення світової валютної системи

Поняття валютної системи та її основнi елементи

Свiтова валютна система та свiтовi валютнi ринки

Мiжнародна валютна система - це закрiплена мiжнародними угодами форма органiзацiї валютних (грошових) вiдносин. Виходячи із змісту цього визначення міжнародну валютну систему можна представити як сукупність засобів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюються взаємні платіжно-розрахункові відносини в рамках світового господарства.

ЇЇ структуру можна представити схемою:

Мiжнародна лiквiднiсть - це сукупнiсть усiх платiжних iнструментiв, якi можуть бути використанi у мiжнародних розрахунках. Її утворюють золото, вiльно конвертованi валютнi запаси держав, кредитнi грошi (векселi, банкноти, чеки, депозити), мiжнароднi або композитивнi (штучнi) грошi (СДР, ЕКЮ).

Валютний ринок - це складений економiчний механiзм, який забезпечує купiвлю та продаж окремих валют, формування валютних курсiв.

Режим обмiну валют включає валютнi курси i валютнi паритети, умови конвертованостi, регламентацiю i унiфiкацiю форм мiжнародних розрахункiв.

Перша міжнародна грошова система склалася в кінці ХIХ ст. і відома в історії під назвою “золотого стандарту”. Юридично вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей. Більшість країн тоді ввели “золотий стандарт”, тобто почали визначати курс і вартість своїх валют кількісним вмістом золота. Державні банки були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота.

Обмін основних валют на золото здійснювався за фіксованими золотими стандартами.

Така практика проіснувала до 1944р, хоча вже в кінці 20-х років виникла необхідність її заміни, що було викликано активним впровадженням кредитних грошей. В цей час на базі національних валют провідних країн (Англії, США, Франції) почали складатися валютні зони - стерлінгова зона, зона долара, зона франка. Валюта цих країн застосовувалась у їх колоніях та напівколоніях.

В 1944 р. була створена міжнародна валютна система, яка за місцем проведення міжнародної валютної конференції (м.Бреттон-Вудс, США) була названа Бреттон-Вудзькою системою. В основу її створення була покладена ідея пристосувати валюти окремих країн до національних валютних систем передових на той час США та Англії. Незначний золотий запас Англії не дозволив їй виразити золоту ціну фунта стерлінгів. Пануюче становище зайняв долар. Разом з ним статус резервної валюти отримав і фунт стерлінгів. Офіційно цю систему називали золотовалютним стандартом, неофіційно - золото-доларовим стандартом. Серед основних принципів Бреттон-Вудзької системи можна відзначити:

1. Збереження за золотом функції світових грошей.

2. Використання як світових грошей, поряд із золотом американського долара.

3. Зобов’язання США обмінювати центральним банкам інших країн пред’явлені долари на золото за офіційним курсом - 35 дол. за тройську унцію золота - (31,1 грам).

4. Використання фіксованих паритетів валют до долара, а через нього до інших валют.

5. Зобов’язання країн підтримувати коливання ринкових курсів національних валют навколо фіксованих доларових паритетів в межах.

6. Регулювання міжнародних валютних відносин через спеціально створений Міжнародний валютний фонд (МВФ). Таким чином, ця система поставила долар в привілейоване становище, і він почав переважати в міжнародних розрахунках. Система працювала нормально до середини 60-х років.

З другої половини 60-х років на світовому ринку посилились полились позицiї Японiї та країн - членiв ЕС, національні валюти яких усе частіше почали використовуватись в міжнародних розрахунках. США, в свою чергу, вже не могли в необхідних кількостях обмінювати долари на золото. Почався відхід від принципів Бреттон Вудзької системи.

На її місце прийшла Ямайська валютна система. Рішення про її створення було прийняте в межах МВФ у 1976 р. у м.Кінгстоні (Ямайка) і набрало чинності у 1978 р. Основні принципи Ямайської валютної системи:

1. Демонетизація золота.

2. Перехід до використання національних валют у міжнародних розрахунках.

3. Прийняття системи “плаваючих” валютних курсів.

4. Надання статусу головного резервного засобу міжнародної валютної системи так званим спеціальним правам запозичення (СПЗ - SDRs (Special drawing rights) - СДР), які випускаються МВФ. СДР це - безготівкові гроші в вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ.

СПЗ це резервні валюти як додаток до існуючих доларових резервів.

Спочатку вартість СПЗ фіксувалась у золоті (одиниця СПЗ = 0.888671 ч. чистого золота), але з 1 липня 1974 р. їх вартість визначали відносно “корзини” 16 валют, а з 17 вересня 1980 р. визначають відносно п’яти валют - долару США, марки ФРН, ієни, французького франка та фунту стерлінгів. Кожна валюта має в “корзині” свою питому вагу, яка станом на жовтень 1998 року становить: долар США - 39%, марка ФРН - 21%, ієна - 18%, французький франк - 11%, фунт стерлінгів - 11%. Курс СДР (СПЗ) вираховують щоденно на базі середньозваженого курсу вищеперелічених валют.

На даний час СПЗ не користуються великою довірою. За обсягом операцій долар залишається найбільш значною резервною валютою. Станом на 30 квітня 1994 р. частка СДР в загальній сумі резервів країн-членів (без врахування золота) складала 2.1 %. Будь-яка країна при дефіциті платіжного балансу може обміняти свої СПЗ на валюту, вказану МВФ, без зобов’язання дотримання яких-небудь спеціальних умов в галузі економічної політики. Для довідки і станом на 15 серпня 1994 р. 1СДР=1.45614 дол. США, а 1 дол. США=0.686748 СДР, у жовтні 1998 р. 1СДР дорівнював приблизно 1.37 дол.США.

Використовувати СПЗ можуть лише центральні банки держав. Розподіл їх проходить у відповідності з квотою країни у МВФ.

Дата добавления: 2015-05-22