Валютні ринки

Одним з елементів міжнародної валютної системи є міжнародні валютні ризики. Їх виникнення зумовлене розширенням розрахунків між продавцями і покупцями, які здійснюються у валюті.

Валютні ринки - це офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

В організаційному плані валютний ринок являє собою множину крупних комерційних банків та інших фінансових закладів, зв’язаних між собою складною мережею сучасних засобів зв’язку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою.

Ринок валют складається з телефонних дзвінків та радіосигналів між банками. За вийнятком деяких спеціалізованих ринків (наприклад, Міжнародний грошовий ринок в Чикаго), валютний ринок не є місцем зібрання продавців і покупців, які оголошують про своє бажання купити валюту. На валютному ринку досвідчені маклери сидять за своїми робочими столами у різних банках і підтримують між собою зв’язки за допомогою комп’ютерів та телефону. Комп’ютери показують біжучі котировки курсів всіх основних валют з датою здійснення угод. Кожний банк подає свою котировку валют, якою показує за яким курсом він готовий вести торгівлю валютою з іншими партнерами. Банк-покупець, якого влаштовує курс, прямо по телефону зв’язується з банком-продавцем і укладає угоду. Як правило, швидко (за одну або декілька хвилин) регулюються різні формальності і угода укладається за усним погодженням. При необхідності, всі інші документи за угодою оформляються пізніше.

На міжбанківському валютному ринку здійснюються угоди з купівлі-продажу великих сум. Друковані котировки валют враховують угоди на суми не менше 1 млн.дол. Валютний ринок відкриті круглодобово з понеділка до п’ятниці.

Суб’єктами валютного ринку є: фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльностю; комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків; державні установи. Основну роль серед суб’єктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства окремих країн.

Основні функції валютного ринку:

а) кліринг;

б) страхування;

в) спекуляція.

Приватні особи чи фірми торгують валютою з різних причин. Якщо їм необхідно придбати необхідну валюту чи обміняти іноземну валютну виручку на свою валюту, то валютний ринок надає їм клірингові послуги, допомагаючи укласти угоду з найбільш вигідною, на їх погляд, валютою у руках. Для інших учасників ринок допомогає застрахуватися шляхом позбавлення їх від чистих активів або зобов’язань у конкретній валюті. Для третіх ринок дозволяє спекулювати, купляючи або продаючи валюту, “граючи” на її ціні.

Розглянемо особливості реалізації кожної з функцій валютного ринку.

Валютний кліринг - це угоди між урядами двох або декількох країн про обов’язковий залік взаємних міжнародних вимог і зобов’язань. Обумовлений валютний кліринг великими масштабами міжнародної торгівлі.

Експорт товарів і послуг країни є причиною продажу іноземних валют з метою купівлі національної грошової одиниці. Імпорт товарів і послуг в свою чергу тягне за собою продажу національної валюти з метою купівлі іноземної валюти. Таким чином здійснення міжнародних розрахунків переходить в площину міждержавних відносин. Поштовхом до виникнення валютних клірингів стала криза 1929-1933 рр., яка викликала необхідність валютних обмежень та валютного контролю. Перший двосторонній кліринг був підписаний 14 листопада 1931 р. між Угорщиною і Швейцарією. До 1939 р. лише західноєвропейські країни уклали 141 клірингову угоду.

При двосторонньому клірингу рахунки ведуться в обох країнах з застосуванням прийнятих в міжнародній правктиці форм розрахунків (інкасо, акредитив, переказ, тощо). Імпортери вносять в свій банк національну валюту, а експортери замість валютної виручки отримують національну валюту. Банки, які ведуть клірингові рахунки, здійснюють залік взаємних вимог.

Перша угода про багатосторонній кліринг між трьома і більше країнами була підписана у грудні 1947 р.(Франція, Італія, Бенілюкс та ін.). В її основу була покладена схема “двоступеневого сальдування”. На першому ступені за результатами розрахунків окремих країн сумувались вимоги і зобов”язання, але не розраховувалось кінцеве сальдо; на другому ступені країна-боржник переказувала свій борг на третього учасника, який був її дебітором. За вимогами і зобов”язаннями, які залишились після заліку, виводились сальдо країнами-учасницями у двосторонньому порядку. Система багатосторонніх клірингів постійно вдосконалювалась:

· 1949 р. - прийнята “Третя угода про багатосторонній кліринг”;

· червень 1950 р.- грудень 1958 р. - угода про багатосторонній кліринг - Європейський платіжний Союз (ЄПС) (ввійшли всі країни ОЕСР);

· 29 грудня 1958 - грудень 1972 р. - ЄПС замінений Європейською вальтною угодою (ЄВУ);

· січень 1973 р. замість ЄВІ набула чинності нова валютна угода в рамках ОЕСР.

За обсягом операцій розрізняють повний кліринг, який охоплює до

95% платіжного обігу, і частковий, який поширюється лише на певні операції. При цьому обсяги товарообігу і клірингу не співпадають: при частковому клірингу обсяг товарообігу перевищує обсяг клірингових розрахунків, а при повному - навпаки, оскільки кліринг охоплює і неторгові операції, в тому числі і угоди з цінними паперами.

За сособами регулювання сальдо клірингового рахунку розрізняють кліринги:

· з вільно конвертованим сальдо;

· з умовною конвертацією, наприклад, після певного періоду після утворення сальдо;

· з неконвертованим сальдо, при яких сальдо не може бути переведено в іноземну валюту і погашається, в основному, товарними поставками.

Валюта клірингу може бути будьякою. В деяких випадках застосовуються дві валюти або міжнародні одиниці (ЕКЮ, СПЗ).

Страхування або хедшування валюти це дії, направлені на недопущення ні чистих активів, ні чистих пасивів у даній валюті. Згідно з фінансовою термінологією, страхування означає дію з недопущення двох видів відкритих позицій в іноземній валюті - довгих позицій (володіння довгостроковими активами в іноземній валюті) і коротких позицій (володіння іноземною валютою в більших обсягах, ніж необхідно в короткостроковому плані). Таким чином, валютний ринок, породжуючи зміну валютних курсів, одночасно дає можливість застрахуватися від майбутніх коливань валютних курсів.

Оберненою стороною страхування є спекуляція. Валютні спекуляції - це операції банківських закладів, фірм, юридичних та фізичних осіб з метою отримання прибутку від зміни валютних курсів у часі або на різних ринках. З фінансової термінології спекуляція - це дії з відкриття нетто-активів (довга позиція) або нетто-пасивів (коротка позиція) в іноземній валюті.

В залежності від обсягу, характеру валютних операцій та набору використовуваних валют, валютні ринки поділяються на міжнародні, регіональні та національні (місцеві).

Під національними та регіональними валютними ринками розуміють сукупність операцій з валютного обслуговування клієнтів (компаній, приватних осіб та банків, які не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій), які здійснюють банки, розміщені на території даної країни (регіону). Крім того, до операцій внутрішнього національного ринку відносяться валютні операції між окремими компаніями, між приватними особами, а також операції, що проводяться на валютних біржах.

85 - 95% валютних угод здійснюється на міжбанківському валютному ринку.

Через валютний ринок здійснюються всі розрахунки в світовому співтоваристві.

Ядро валютного ринку складають країни, в яких практично відсутні валютні обмеження. Це - США, Німеччина, Японія, Великобританія, Швейцарія, Швеція, Канада, Норвегія, Голландія, Люксембург та деякі інші.

Провідну роль у здійсненні валютних операцій на валютних ринках відіграють комерційні банки, які на договірній основі виконують інкасові та інші платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів. В більшості країн, крім перелічених вище, на валютний ринок можуть виходити лише уповноважені банки (банки, які мають право на здійснення валютних операцій) та державні заклади. Міжнародними банками здійснюється близько 90% валютних угод, а щоденний обіг валютних бірж становить біля 500 млрд. дол. Основними валютними центрами з Лондон, Нью-Йорк і Токіо. В цих центрах встановлюються валютні курси.

Розрізняють міжбанківський і біржовий валютні ринки. На міжбанківському ВР усі операції проводяться безпосередньо банками за допомогою технічних засобів зв’язку. Така форма ВР найбільш поширена в світовій практиці (близько 90% усіх валютних угод). Міжбанківський ВР ділиться приблизно на 2 рівні частини: брокерський та прямий.

На брокерському ринку банки користуються послугами брокерів, а на прямому - банки самостійно знаходять партнерів.

На біржовому ринку зустрічаються представники центральних банків країн-членів і, балансуючи заявки своїх клієнтів, фіксують курс валют, який стає орієнтиром для всього ВР.

Міжбанківський ВР у своїй практиці більше використовують США, Канада, Великобританія, Швейцарія, а біржовий - Японія, Франція, Скандинавські країни.

Більшість міжнародних операцій здійснюються з використанням 6 валют: долара США, німецької марки, йєни Японії, фунту стерлінгів, швейцарського франку та французького франку.

На частку цих валют припадає до 90% міжнародного конверсійного обігу.

Найбільш поширеними є такі угоди з валютами: долар-марка; долар-йєна; долар-фунт стерлінгів.

Торгівля валютою здійснюється у вигляді касової та строкової валютних угод. Касові (готівкові) валютні операції в основному здійснюються на умовах “спот” (spot), що означає розрахунок у момент заключення угоди, або не пізніше другого робочого дня з дня заключення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Такі угоди заключаються усно, або з використанням автоматичного зв’язку. Здійснюються операції “спот” з метою забезпечення валютою зовнішньоторгових операцій та для отримання банками курсового прибутку.

При строкових (форвардних) валютних операціях сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти через певний строк після заключення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Найбільш поширеним є термін від одного тижня до 6 місяців. Курс за форвардними угодами може бути як вищим, так і нижчим курсу “спот”. Курси валют, обумовлені в даний час для обміну усіх валют пізніше, називаються строковим (форвардними) валютними курсами. Його не можна плутати з майбутнім курсом спот. Курс спот - це той курс, який є на ринку на певну дату. Наприклад, якщо у вересні укладена угода про продажу доларів зі здійсненням угоди через 90 днів, то валюта обмінюється в певну обумовлену дату у листопаді, але за курсом, зафіксованим у вересні місяці. Форвардний курс може бути вищим, нижчим або рівним курсу спот на цю дату. Якщо він вищий, то має місце плюсова різниця - премія (ажіо), а якщо нижчий, то різниця мінусова (дисконт). то різниця мінусова - дисконт.

У валютних котируваннях сам курс форвард, як правило, не вказується, а зазначається лише розмір премії чи дисконту, які додаються або віднімаються з курсу “спот” (наприклад, премія 0.0210 марки). Форвардні угоди заключаються для страхування капіталовкладень за кордоном від можливих збитків, для конверсії валюти в комерційних цілях, для отримання прибутку за рахунок курсової різниці.

Різновидністю строкових операцій є опціонні та ф’ючерські операції.

Ф’ючерські операції являють собою купівлю-продаж валюти за зафіксованими в момент заключення угоди цінами з виконанням операції через певний проміжок часу. Основна їх особливість - це торгівля стандартними контрактами, в яких детально регламентовані всі умови - сума, термін, метод розрахунку, тощо. При укладенні угоди вноситься невелика сума - гарантійний депозит. При здійсненні ф”ючерських угод застосовується хедшування (від англ. hedge - огороджувати) - форма страхування ціни або прибутку. При хедшуванні учасники угод мають можливість застрахувати себе від можливих втрат за рахунок зміни цін протягом дії угоди.

Об”єктом акціонних угод є право купити (опціон “колл” - option call) або продати (“пут” - option put) валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладення угоди. Це є угода з незафіксованою датою поставки валюти. За придбання права купити або продати валюту платиться невелика премія. Якщо за період дії угоди опціон був невигідний, тоді оплачена премія втрачається і валютна операція не здійснюється. Опціон вигідний при курсових коливаннях вищих, ніж розмір премії.

Валютною угодою, яка поєднує готівкову і строкову операції, є операція “своп” (swop). Це валютна операція, що включає купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на визначений термін з тими ж валютами. При операціях “своп” готівкова угода здійснюється за курсом “спот”, який у строковій контругоді коректується з урахуванням премії або дисконту в залежності від руху валютного курсу. При цьому клієнт економить на різниці між курсами продавця і покупця за готівковою угодою.

При здійсненні операцій на валютних ринках банки частину валюти, яку продають, витрачають на купівлю іншої валюти. При цьому відбувається зміна співвідношення вимог і зобов”язань банку в інвалюті, яке визначає його валютну позицію. У випадку їх рівності валютна позиція вважається закритою, а якщо не співпадають - відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо зобов”язання по купленій валюті перевищує вимоги, і довгою, якщо вимоги по купленій валюті перевищують зобов”язання.

Дата добавления: 2015-05-22