Структура палати зарубіжного парламенту. Роль голови партійних фракцій і комітетів у процесі її роботи

Основними елементами структури парламентів є: парла­ментські фракції; керівні органи і комісії (комітети).

Парламентські фракції утворюються за принципом на­лежності депутатів до тієї чи іншої політичної партії, репре­зентованої у представницькому органі. Угрупування депутатів за іншими принципами, як правило, забороняються, хоч існу­ють країни, де, крім фракцій, у парламентах функціонують об'єднання депутатів на основі спільних професійних інте­ресів, регіональної належності тощо.

Також існує практика утворення спільних фракцій з представників кількох партій, котрі проводять єдину або близьку лінію в політиці. У деяких країнах (Австрія, Італія) створюють так звані змішані фракції, до складу яких входять депутати, які не є членами будь-якої партії або які не побажали стати членами фракцій, що утвори­лися на партійній основі.

Фракції мають свою внутрішню організацію. Зокрема во­ни утворюють керівні органи, для розв'язання питань поточної парламентської роботи фракції у своєму складі формують так звані робочі групи, які вивчають ті питання, що є предметом окремих законопроектів з порядку денного(ма­ють тимчасовий характер і діють до розв'язання відповідних питань). Фракції орієнтуються на рекомендації робочих груп, до складу яких призначають найбільш компетентних депу­татів.

Партійні фракції виконують суттєву роль у підготовці і прийнятті практично всіх парламентських рішень, вони бе­руть участь у формуванні інших парламентських структур - постійних і спеціальних комісій (комітетів), а також керівних органів палат. Від них залежать зміст порядку денного роботи палати, хід законодавчого процесу, ініціативи щодо контролю над урядом тощо. У країнах із змішаними і парламентарними формами правління в тих випадках, коли жодна з партій не завоювала більшості місць у представниць­кому органі фракції відіграють вагому, а нерідко і вирішальну роль у формуванні уряду. Через фракції політичні партії впли­вають на уряд, якщо вважають, що дії останнього суперечать їхнім настановам.

Важливим елементом внутрішньої структури палат парла­ментів є їхні керівні органи - одноосібні або колегіальні. В Японії, в англомовних і деяких інших країнах керівництво па­латами здійснюється одноосібно їх головами. В однопалатних парламентах і в нижніх палатах голів обирають самі палати, іноді лише на час сесії.

В усіх англомовних країнах одноосібний голова парламен­ту або нижньої палати зветься спікером. Спікер вважається політично нейтральною фігурою. Де­путат, обраний спікером, відразу ж припиняє всі формальні зв'язки зі своєю партією. Самі ж вибори спікера проводяться на непартійній основі. Іноді спікер репрезентує опозиційну партію.

Як і кожний одноосібний голова палати, спікер має широкі повноваження в забезпеченні нормальної діяльності палати представників згідно з встановленою процедурою. Водночас у цій сфері він володіє і значними дискреційними повноважен­нями, тобто практично діє на свій власний розсуд. Це пере­дусім стосується вирішення питань надання слова і парла­ментської дисципліни. В англо-американській юридичній і політологічній літературі існує вираз "спіймати погляд спіке­ра", або "бути визнаним спікером", який означає, по суті, довільну поведінку спікера в ході парламентських дебатів.

У верхніх палатах одноосібний керівник, як правило, та­кож обирається. Проте існує й інша практика. У Канаді відповідна посада заміщується за рішенням генерал-губернатора з рекомендації прем'єр-міністра. У США офіційним голо­вою верхньої палати є віце-президент. Водночас сенат обирає так званого тимчасового голову, який, за деякими винятками, веде засідання палати. У Великобританії керівництво палатою лордів здійснює лорд-канцлер. Як зазначалося, він займає і ряд судових посад, а також є членом британського уряду (кабінету).

Повноваження голів верхніх палат нерідко більш обме­жені у порівнянні з одноосібними керівниками нижніх палат. У першу чергу це стосується тих парламентів, де палати нерівноправні, і домінує або переважає за своєю загальною компетенцією нижня палата.

У більшості країн керівну роботу в палатах парламентів здійснюють виборні колегіальні органи (бюро, президія, правління тощо). Голову цього органу, як правило, обирає па­лата і він є водночас її головою. Значну частину функцій керівництва палатою голова здійснює самостійно. Титули він має різні: власне голова (у більшості країн), маршалок (у Польщі), президент (в Австрії, Норвегії, ФРН), тальман (у Швеції) тощо.

Кількісний склад колегіальних керівних органів палат істотно різниться. У цілому ряді країн він визначений у межах від трьох до п'яти осіб, у Швейцарії бюро нижньої палати складається з десяти осіб, верхньої - з п'яти, у Франції - з двадцяти двох і двадцяти відповідно. В Італії бюро кожної з палат складається з шістнадцяти членів. Президія бундестагу ФРН нараховує дев'ятнадцять чоловік. Такі цифри пояснюються тим, що до складу колегіальних органів палат тут входять не тільки голо­ви та їхні заступники, а й так звані секретарі і квестори.

Секретарі виконують в основному організаційно-технічну роботу в ході парламентських засідань. Квестори займаються питаннями парламентського персоналу та організації офіційних церемоній. Усі ці посадові особи обираються зі складу представницького органу зазвичай з урахуванням про­порцій партійного представництва в ньому.

Роль колегіального органу в керівництві палатою досить обмежена. Головну відповідальність за ведення парламентсь­ких справ несе голова цього органу. Важливо й те, що ко­легіальні керівні органи палат парламентів розглядаються ли­ше як робочі органи палат. Вони не мають повноважень прий­мати будь-які рішення за самі палати ні під час сесій, ні в періоди парламентських канікул. До того ж колегіальні керівні органи в переважній більшості країн не виконують політичні функції загального характеру і обмежуються лише внутрішньопарламентськими справами.

Голови палат (парламентів) здійснюють церемоніальні функції і представляють палату у відносинах з іншими держав­ними органами, а також у сфері міжпарламентських відносин. Водночас за головами палат закріплені і важливі політичні функції. У більшості "республік" голови парла­ментів (нижніх палат) особисто або спільно з іншими посадо­вими особами заміщують президента в разі його тимчасової відсутності. В Італії, Франції, ФРН та Югославії право такого заміщення належить головам верхніх палат. В Австрії функції президента переходять спочатку до глави уряду - канцлера. Якщо ж пост президента залишається вакантним більше 20 днів, або якщо главу держави усунуто з поста за результатами спеціально проведеного референдуму, то його функції здійснює керівний орган нижньої палати парламенту. В дея­ких країнах голови палат (парламенту) входять до складу спеціальних колегій, що у відповідних ситуаціях заміщують президента. В Ірландії до складу такої колегії входять голови палат і голова верховного суду, в Ісландії - голова парламен­ту, голова верховного суду і прем'єр-міністр.

2.3. Парламентські комісії (комітети)

Парламентські комісії палат відіграють важливу роль у діяльності парламенту. За терміном дії вони бувають:

а) тимчасовими, які необхідні для вирішення конкретного (тимчасового) завдання (наприклад слідчі комісії);

б) постійними, що утворюються на весь термін повнова­жень парламенту, детально розглядають і розробляють зако­нопроекти;

За своєю компетенцією комісії поділяються на:

а) спеціалізовані (галузеві);

б) неспеціалізовані.

У різних країнах комісії формуються по-різному:

1) головою палати (Японія, Голландія);

2) пленарним засіданням палати (СІЛА, Італія);

3) особливою комісією палати (Англія, Ірландія).

Голови комісії обираються:

1) головою палати;

2) самою комісією;

3) самою палатою.

При голові палати створюються особливі консультативні органи - об'єднані комісії, погоджувальні комісії для розв'язання процедурних питань і порядку денного.

Ще один елемент структури парламентів складає інститут парламентського комісара, який в скандинавських країнах от­римав назву омбудсман. Його основне призначення забезпечу­вати парламентський контроль і розслідувати факти порушен­ня прав людини з боку адміністративних органів, особливо на місцях. Він обирається парламентом або його нижньою пала­тою, щорічно звітує перед ним. Комісар не має права вирішу­вати питання по суті, а тільки за фактом.

Дата добавления: 2015-05-08