Тема 2. Психологія особистості

Психологія — це наука про явища, закономірності та механізми психіки як властивості головного мозку створювати суб'єктивні образи об'єктивної реальності, на основі і за допомогою яких відбувається управління діяльністю особистості.

Предметом психологічної науки є факти, закономірності та механізми психічних явищ, які нею вивчаються.

Об'єкт вивчення психології — жива істота як носій певних психологічних особливостей та якостей.

Основними методами наукового вивчення психіки є спостереження, експеримент, вивчення продуктів (результатів) діяльності, тестування (анкетування) та експертне оцінювання.

Між психологією та іншими науками існує двосторонній зв'язок: в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для вирішення своїх проблем, а в інших — науки використовують психологічні знання для пояснення або розв'язання певних питань.

Психологія в розробці питань спирається на дані біології, зокрема анатомії та фізіології, на вчення про вищу нервову діяльність. У свою чергу, дані психології широко використовуються в медицині, зокрема у психіатрії.

Педагогіка широко використовує психологічні закономірності навчання та виховання. Окремі галузі психології (педагогічна і вікова психологія зокрема) пов'язані з розділами теорії та методики педагогіки, дидактикою, методиками викладання окремих навчальних предметів. Тісним є взаємозв'язок психології з філософією, етикою, літературою, мовознавством, історією, мистецтвом, кібернетикою та іншими науками.

Залежно від спрямованості наукового вивчення якостей об'єкта і методів дослідження, психологічна наука постає як система самостійних галузей наукового знання, які можна класифікувати:

Ø за принципом розвитку — вікова психологія (дитяча, підлітка, юності, дорослої людини, людей похилого віку — геронтопсихологія); психологія аномального розвитку (патопсихологія, олігофренопсихологія, сурдопсихологія); порівняльна психологія (психіка людини та тварини);

Ø за видами діяльності людини — педагогічна, медична, військова, космічна, психологія праці, спорту, торгівлі, творчості, мистецтва, релігії тощо. У цьому переліку чільне місце займає юридична психологія, яка розглядає питання, пов'язані з психологічними аспектами реалізації системи права.

Література:[5, 13, 15, 21, 23]

Людина – це біологічна істота, наділена, на відміну від інших тварин, свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.

Особистість — соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку.

Індивідуальність - своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.

За К. Платоновим, до структури особистості входить:

1) спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.

2) досвід (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник.

3) форми відображення, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини.

4) біологічно зумовлені психічні функції особистості

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її "Я", яке керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

Розроблена З.Фрейдом психологічна теорія особистості одна з найбільш відомих та популярних. З.Фрейд вважав, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує її як особистість, актуально нею усвідомлюється. Тільки незначну частину своїх вчинків людина може вірно зрозуміти та пояснити.

Структура особистості за Фрейдом має три стани.

“Воно” - несвідоме, що містить в собі глибинні потяги, мотиви та потреби. “Воно” діє за принципом задоволення. Це продуктом успадкованого від тварин біологічного досвіду або несприятливого індивідуального досвіду життя.

“Я”- свідомість, орієнтується на принцип реальності. Це сприймання та оцінка людиною власної особистості та поведінки.

“Над - Я”- представлене на свідомому та несвідомому рівнях, керується прийнятими в суспільстві нормами моралі та цінностями. Основні джерела формування цієї сфери – це батьки, вихователі, вчителі, інші люди, з якими спілкуються та контактують протягом життя.

За словами академіка І.П.Павлова, людина – це система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. Психічна саморегуляція здійснюється у поєднанні її енергетичних, динамічних і соціально-змістових аспектів. Особистість як самокерована система може здійснювати:

Ø контроль за діяльністю за допомогою порівняння накресленої програми та виконання дій;

Ø узгодження спонукань, переключення психічної активності, координацію дій;

Ø санкціонування – виклик або затримку процесів (дій, вчинків);

Ø посилення або послаблення активності (прискорення або уповільнення психічної діяльності).

Спрямованість – це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя. Спрямованість виступає як системотворча якість особистості, яка визначає її психологічний склад.

Живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує життєво важливі зв'язки організму із середовищем. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають її до відповідних реакцій, дій. Потреба — це стан живої істоти, в якому виявляється її залежність від конкретних умов існування.

Дата добавления: 2015-05-22