Методичні рекомендації. 1.Українські землі наприкінці XVII – ХVIIІ ст.: загальна характеристика

План

1.Українські землі наприкінці XVII – ХVIIІ ст.: загальна характеристика.

2.Особливості колоніальної політики Російської імперії щодо України.

3.Правобережна Україна у XVII – ХVIIІ ст.

4.Соціально-економічний розвиток українських земель у XVII – ХVIIІ ст.

Після смерті Б.Хмельницького у 1657 р., крім складних завдань, що стояли перед козацькою державою (боротьба із зовнішньою загрозою існування державі, соціально-економічні складнощі), постала проблема відсутності сильного авторитетного лідера. Після смерті Б. Хмельницького козацька старшина обрала регентом, а згодом і гетьманом генерального писаря Івана Виговського. Зверніть увагу на помилки І. Виговського, які призвели до утворення опозиції його владі й викликали протиріччя між Гетьманським урядом і Запорозькою Січчю. Опозиційний рух проти Виговського підтримала Москва. У таких умовах Виговський і частина старшини пішли на союз з Польщею. 16 вересня 1658 р. у м. Гадячі було укладено договір. Козацька Україна в межах трьох воєводств – Брацлавського, Київського і Чернігівського – поверталися до Речі Посполитої на правах автономії. Утворювалося т.зв. «Князівство Руське» із 40-тис. військом. Законодавча влада належала національним зборам, гетьман мав верховну цивільну й військову владу. Унія скасовувалася, а київський митрополит отримував місце в сенаті. Передбачалося відкриття в Україні 2-х університетів, шкіл і друкарень. Але договір не було реалізовано.

Намагаючись уникнути громадянської війни та територіального розколу, козацька старшина проголошує гетьманом Юрія Хмельницького. У 1659 р. був укладений новий Переяславський договір із Росією, що обмежував козацьку автономію. Україна позбавлялася права без дозволу царя переобирати гетьмана, виступати в похід, проводити переговори з іншими країнами, призначати й звільняти полковників, карати без суду старшин і т.п. Крім Києва, російські залоги розміщувалися у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані, а Київська митрополія мала підпорядкуватись московському патріарху. Посилення московських впливів на Лівобережжі викликало сильну протидію серед частини правобережних полковників і старшини. Під час походу на Правобережжя під Слободищами Ю. Хмельницький в 1660 р. перейшов на бік поляків. Найтрагічнішим наслідком Слободищенського договору (Чуднівський трактат) (18 жовтня 1660 р.) став початок територіального розколу України. Україна поділилася на Лівобережну і Правобережну. У січні 1663 р. Ю. Хмельницький склав булаву і постригся в ченці.

Відбувся поділ українських земель між Польщею і Росією, які у 1667 р. уклали між собою Андрусівський договір. До Росії відійшли Чернігово-Сіверщина, Лівобережна Україна, а також на два роки Київ (згодом – остаточно). До Польщі відходили землі Білорусі та Правобережна Україна. Запорозька Січ потрапляла у залежність від двох держав. Прагнув змінити становище, П.Дорошенко, він обрав варіант союзу з Туреччиною. На початку 1668 р. старшинська рада у Чигирині висловилася за об'єднання Лівобережної й Правобережної України під протекцією Порти. До цього рішення приєдналася і козацька рада, скликана І.Брюховецьким. У червні 1668 р., після успішного походу Дорошенка на Лівобережжя, українські землі обох берегів Дніпра знову з’єдналися в одне ціле. Гетьманом об’єднаної України став П.Дорошенко (І.Брюховецького козаки стратили). Однак, незабаром польські війська розпочали наступ на Поділля, московські – на Лівобережжя Гетьманами Правобережної України були П. Тетеря (1663-1665), Петро Дорошенко (1665-1677), Юрій Хмельницький (1677-1681). А на Лівобережжі – І. Брюховецький (1663-1668), Дем’ян Многогрішний (1669-1672), Іван Самойлович (1672-1687). Доба Руїни характеризувався внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну.

У 1681 р. був підписаний Бахчисарайський мирний договір між Росією, Туреччиною й Кримом. Землі між Південним Бугом і Дніпром не повинні були заселятися. У центрі козацького краю (Черкащина) узаконювалася пустка. Іншим договором – «Вічним миром» 1686 р. між Росією й Польщею – закріплювалися права Речі Посполитої на Правобережну Україну, а за Москвою залишилися Лівобережжя і Запорозька Січ. Поділля з Кам’янцем знаходилось у складі Туреччини до 1699 р., а потім знову перейшло до Польщі.

Важливим етапом в історії українських земель стало гетьманування Івана Мазепи, якому вдалося вивести Україну зі стану Руїни, політичного безладдя, громадянської війни, підняти престиж гетьманської влади. Потрібно розглянути внутрішню і зовнішню політику Івана Мазепи, приділити увагу подіям Північної війни, розгрому Швеції в битві під Полтавою (червень-липень 1709 р.), проаналізувати причини та наслідки поразки політики І. Мазепи.

Процес знищення Запорозької Січі, остаточну ліквідацію автономії України не слід розглядати як одномоментний акт, бо цей процес був розтягнутий в часі, складався з ряду взаємопов’язаних дій. Найголовнішими з них були: 1764 р. – ліквідація Гетьманщини, влада передавалася до II Малоросійській колегії; 1765 р. – ліквідація слобідських полків (їх було п’ять); 1775 р. – знищення Запорізької Січі; 1781 р. – скасування адміністративного поділу Лівобережної України на полки і сотні та запроваджено губерній за аналогією з Росією; 1783 р. – скасування козацьких полків Лівобережжя (їх було 10); 1783 р. – заборона вільного переходу українських селян, введення кріпосного права; 1785 р. – українська старшина урівнювалась в правах з російським дворянством; а вже у 30-х рр. XIX ст. – припинилася дія місцевого права в Україні, відбувся перехід до загальноросійських законів.

Правобережна Україна перебувала у надзвичайно складних умовах у період руїни. Наприклад, під час польського походу 1663-1664 рр. тільки на Київщині й Брацлавщині загинуло й було взято в полон близько 100 тис. людей. Тоді, за переказом, була зруйнована могила Б.Хмельницького. Загинули, І.Виговський та І.Богун, були заслані у Мальборк київський митрополит Й.Тукальський, а також Ю.Хмельницький. У 1665 р. П.Тетеря втік до Польщі, забравши військовий скарб, архів, клейноди.

З кінця XVII – початку XVIII ст. у Правобережжі національно-визвольну боротьбу очолили козацькі полковники С.Палій, С.Самусь, З.Іскра, А.Абазин та ін. Під їхнім керівництвом відродилися козацькі вольності, але у 1699 р. поляки вирішили остаточно скасувати козаччину. Восени 1700 р. польські загони розпочали наступ на Поділля й Київщину, захопили Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, але не здобули Фастів. Пізніше тут було прийнято рішення про всенародне повстання проти польської влади. Повстання 1702-1704 рр. охопило Київщину, частину Брацлавщини й Поділля, розпочалися виступи на Волині й Галичині. Протягом 1703-1704 рр. повстання було придушене. Поляки стратили бл. 10 тис. чоловік.

Загальним наслідком активного відновлення польсько-шляхетських порядків, загострення релігійних стосунків стало посилення соціального напруження, наслідком чого стали народні руху – гайдамаччина (від тур. «гайда» – гнати, переслідувати) (три хвилі: 1734-1738 рр., 1750 р. та 1768 р.) та Коліївщина (1768 р.). Гайдамаками називалися повстанці на Правобережній Україні, а опришками – на Прикарпатті, Буковині і частково у Закарпатті.

У другій половині XVIII ст. відбувається занепад, а потім руйнація Польської держави: 1772 р. – перший поділ Польщі між Росією, Австрією Прусією; 1793 р. – другий поділ між Росією і Прусією; 1795 р. – третій поділ між Росією, Австрією, Прусією. В результаті трьох поділів Речі Посполитої 62% території і 45% населення колишньої Польщі дісталися Росії, 18% землі та 32% населення – Австрії, відповідно 20-30% відійшло до Прусії. Російська імперія отримала Правобережну і Лівобережну Україну, а Галичина, Буковина й Закарпаття ввійшли до складу Австрійської імперії.

Розглядаючи останнє питання важливо підкреслити, що основою тогочасної економіки було сільське господарство, тенденції його розвитку накладали відбиток на усі суспільні процеси. Земельна власність була економічною основою панування, умовою надання привілеїв. Тому в процесі втрати політичної автономії, лівобережна старшина та шляхта сконцентрувати земельні володіння (старшинське володіння існувало у приватно-спадковій та тимчасово-умовній формах). З метою посилення контролю за процесом зростання старшинського землеволодіння, з боку Москви, було запроваджено порядок наділення і затвердження придбаних земель винятково за царськими указами. Збільшувалася земельна власність в Україні російських поміщиків (О. Меншиков, П. Рум´янцев-Задунайський, Г. Потьомкін та ін.).

Зростання великого феодального землеволодіння супроводжувалося наступом на землі та права козацтва й селянства. Старшина обмежувала права рядових козаків (заборона розпоряджатися землею, використання безплатної праці, заборона торгувати горілкою тощо), також, крім військової служби, козаки брали участь у всіх війнах Російської імперії, охороняли південні кордони від татар, будували канали та фортеці. Це призводило до занепаду козацьких господарств, козаки виписувалися з козацького стану, займалися промислами, торгівлею, заробітчанством. З кінця XVII ст. поширюється феодальна рента для селян (у др. половині XVIII ст. п´ять і більше днів на тиждень), поряд зберігалася натуральна і грошова ренти. У 1783 p. царським наказом було узаконено закріпачення селянства на Лівобережжі та Слобожанщині. У Правобережній Україні на початку XVIII ст. польська влада розпочала відновлення старих порядків, саме повернення земельних угідь колишнім володарям (Потоцьким, Любомирським, Яблоновським, Чорторийським, Сангушкам, Тишкевичам). На середину XVIII ст. майже 40 магнатських родів контролювали 80% території Правобережжя.

Наприкінці XVII-XVIII ст. розвиток аграрного сектору визначали рутинний стан техніки та екстенсивний метод господарювання. Разом із тим відбулися зрушення не тільки в аграрному секторі, а й в промисловості, торгівлі, фінансах. Характерним також був поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникали мануфактури; збільшувалася товарність виробництва; формувався національний ринок. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їх впливові та владі суттєво гальмували та деформували поступальний розвиток.

Дата добавления: 2015-05-22