Найбільш завершену форму ідеї соціальної підтримки та взаємодопо­моги отримали у теорії «соціального ринкового господарства»

Першим це поняття ввів професор Альфред Мюллер-Армак, який дав йому таке визначення: «Сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання ». Згідно з його концепцією, державна економічна та соц. політика покликана вирішувати два головних завдання:

- по-перше, інституціональне гарантування конкуренції, контроль над монополіями, що дозволить конкуренції діяти в інтересах споживачів; по-друге, забезпечення такого розподілу національного доходу, який виключає надмірне збагачення на одному полюсі і злиденність на другому.

Формування теорії соціального ринкового господарства відбувалось на основі ордолібералізму, філософія якого характерна для представників середнього класу, який є носієм ціннісних настанов: повага до власності; принципі змагання у сусп та екон житті; готовності до ризику при впровадженні нового; додержанні громадянами моральних і правових норм; чесність; відданість своїй професії; ощадливість; передбачливість; повага до законів і державної влади.

Представники фрайбурзької школи Вальтер Ойкен та інші під час своїх досліджень дійшли висновку, що ні центрально-кероване, ні ринкове господарство не спроможні забезпечити господарський розвиток. В якості ідеального господарського ладу вони пропонують „конкурентний порядок" в якому існує повна конкуренція, а державне втручання жорстко обмежено.

Основоположники кельнської школи А. Мюллер-Армак та Людвіг Ерхард дали основне визначення соціального ринкового господарства та розробили комплекс конкретних економіко-політичних заходів щодо адаптації ринкової економіки до вирішення соціальних проблем.

Основними елементами структури соціального ринкового господарства є:

- конкурентний лад, який базується на приватній власності,

- ринок, який є регулятором суспільного господарства,

- господарюючі суб'єкти - домогосподарства, підприємства, організації тощо;

- держава, яка створює нормативно-правову базу, сприяє зміцненню конкуренції, забезпечує функціонування ринку та підтримує соціальне вирівнювання.

Базовими цілями соціального ринкового господарства для Німеччини стали:

1. Досягнення високого добробуту на основі конкуренції, економічної свободи, повної зайнятості та свободи зовнішньої торгівлі.

2. Забезпечення стабільності цін.

3. Підтримка і розвиток соціального забезпечення, соціальної справедливості, створення умов для соціального прогресу.

Для реалізації концепції соціального ринкового господарства було проведено:

- валютну реформу конфіскаційного характеру;

- господарську реформу на основі лібералізації цін;

- впроваджено план Маршалла.

Ці заходи дозволили вже в 1948 році досягнути довоєнного рівня виробництва, а результати впровадження соціально-економічних реформ отримали назву „німецького економічного дива".

Основними складовими «німецького економічного дива» стали:

- особливість менталітету німецького суспільства;

- сприятливе поєднання соц.-ек. та політ. умов відбудови ринк. гос-ва;

- вибір правильної стратегії со­ціально-економічних перетворень.

Практичне втілення ідеології соціального ринкового господарства належить Л. Ерхарду, який довів, що соціальний розвиток неможливий без економічного прогресу, ефективної зайнятості, збалансування державного бюджету, соціального спрямування податкової політики та посилення державного регулювання всіх сфер суспільства.

6. Інститути: сутність, види, роль та функції в національній економіці

Найважливішим чинником ек. роз-ку є наявність необх. набору інс-тів, які визначають можливості і обмеження суб’єктів ек. д-сті.

Етимологія поняття інститут:

- старий інституціоналізм – інститути – це зразки і норми поведінки, а також стереотипи мислення, які впливають на вибір стратегії господарського суб’єкта;

- новий інституціоналізм – інститути – це закріплені правом та орг-ціями звички,норми і традиції, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем певного сус-ва;

- обмежений підхід – інститути – це функціональні органи сус-ва, а також – с-ма юрид.норм;

- розширений підхід – сук-сть формальних та неформальних норм, цінностей, правил, які фактично чинні в сус-ві, та які більшість прийняла як керівництво до дії «+» обмежений підхід;

Інститутом за Д. Нортом є:

1. «Правила гри» в сус-ві;

2. Створені людиною обмеження, що організовують взаємини між ними;

3. Механізми, що забезпечують виконання правил, норм поведінки.

Види інститутів:

1. Формальні – стали обов’язковим правилом для суб’єктів господ-ння:

- політичні – визначають владну ієрархічну стр-ру сус-ва, способи ухвалення рішень і контролю (диктатура, демократія);

- економічні(власності, конкуренції, под.-ків, грошей);

- правові(с-ми контрактації);

2. Неформальні – форми взаємодій, що існують в реальному житті, але у правовій практиці не узаконені;

3. Примуси до виконання, які здійснюються через:

1.Внутрішнє самозбереження суб’єкта(переконання, менталітет);

2. Загрозу покарання за порушення відповідальних правових норм;

3. Прямі сус-ні санкції чи держ. насильство;

Неформальні інститути є своєрідним продовженням і роз-ком та модифікацією форм інст.-тів:

1. Легальні(культура, традиції, мораль, релігія);

2. Тіньові(кримінальні, некримінальні);

Роль інститутів:

- створюють каркас екон. с-м і впливають на їх функц-ння;

- розв’язують проблеми координації суб’єктів сус-го відтворення;

- зменшують невизначеність вибору в умовах недостатньої і асиметричної інф-ції в ек-ці;

- визначають умови і можливості функц-ння економ. законів;

- забезпечують форми екон. поведінки суб’єктів і реалізац. їх економ. інтересів;

Функції інст.-тів:

- координація дій і регул-ння поведінки суб’єктів господарювання- інститутам властива с-ма стимулів(позитивні, негативні), без якої вони не можуть існувати;

- мінімізація трансакційних витрат;

- інст-ти забезпечують передбаченість.

7. Інституційне середовище: сутність та індикатор ефективності.

ІС – це чіткий, упорядкований набір інститутів, що визначає обмеження для екон суб»єктів, які формуються в межах тієї чи ін. с-ми координації госп д-сті.

Елементи ІС:

1) інститут суб’єкти – д-ва, п-во, орг.-ції, домогосподарство, індивід, групи індивідів

2) інст. об’єкти – правила, норми,що регламентують, обмежують і регулюють д-сть суб’єктів госп-ня та їх агентів

3) інст. механізм – це процес реалізації та дотримання інститутів. Його викор для встановлення правил гри (інст. обєкти), а інст. Суб’єкти викор щоб забезп-ти дотримання цих правил.

Ефективність ІС та його вплив на НЕ тісно пов з поняттям «трансакційні витрати».

Трансакційні витрати в широкому розумінні – це ціна, яку сплачує кожна екон с-ма за недосконалість власних ринків.

Рональд Коулз у роботі «Природа фірми» (1987) визначив трансакційні витрати як витрати функціонування ринку.

У вузькому розумінні трансакційні витрати – це витрати, які виникають на перед-контрактній стадії (ex ante) та після-контрактній стадії (ex post)

8. Процес формування базисних інститутів в трансформаційному періоді

Базисні інститути НЕ:

1) економічні, політичні (в т.ч. правові), соціальні інститути (інститут д-ви, права, грошей, власності тощо);

2) спільні для усіх економік, проте конкретні форми їх прояву можуть видозмінюватись і впливати на форм-ня різних моделей НЕ;

3) визначають домінуючий тип екон с-м, оскільки вони визначають ключові правила зд-ня госп д-сті.

Своє формальне закріплення базисні інститути отримують в правових інститутах.

Ґрунтовний підхід до аналізу базисних інститутів дає концепція інститут матриць.

Інст. матриця – це стійка, що склалась історично, с-ма базових сусп. інститутів, яка обумовила появу перших д-в та визначила розвиток усіх інших.

2 ідеальних типи інст. Матриць:

1) характерні риси Х-матриці:

- екон сфера: інститути перерозподільчої економіки, зокрема: інститут директивного план-ня;

- пол. сфера: інститути унітарного держ устрою (інститут диктатури, бюрократії);

- ідеологічна сфера: інститути комунітарної ідеології.

2) хар риси У-матриці:

- ек сфера: інститути ринк економіки;

- пол. сфера: інститути федеративного держ устрою (інститут демократії, гром с-ва тощо);

- ідеол сфера: інститути субсидіарної ідеології.

Для транзитивної економіки зміни інст. структури (перехід з Х-матриці до У) є першочерговим умовами ств-ня ефект ринку.

Д-ва як базовий інститут має акт. впливати на норми і правила поведінки екон суб’єктів.

Дуглас норт підкреслює, що інституції (офіц. правила) ств-ся швидше для того,щоб слугувати інтересам тих, хто займає позиції, які дають змогу впливати на форм-ня нових правил.

Інститути, з одного боку, є як породженням влади, так з іншого – його підґрунтям, вони є взаємозал та взаємообумовлюють існування один одного.

Інститути віддзеркалюють владу, а влада відз-є інст. структуру.

Специфікою переходу від адмін.-командної до ринкової ек-ки в Укр було таке:

1) формальні закони можуть бути змінені у відносно короткий термін, тоді як неформальні (традиції) змін-ся поступово.

2) Фун-ня ек-ки визначається держ устроєм, що фрмує екон закони.

В Укр сформовано базисні інститути НЕ: інститут д-ви, права, координаційний інститут, в екон сфері – інститути власності, грошей, податків; в ідеолог сфері піддається корекції процес форм-ня інституту громадянського суспільства.

Акт проблемою суч ІС Укр є: «інвентаризація» інститутів на предмет неохідності та досконалості для ефект фун-ня НЕ.

9. Вплив базисних інститутів економічної сфери на розвиток національної економіки

До базисних економічних інститутів ринкової економіки відносять:інститут ринку;інститут приватної власності та її захисту;інститут конкуренції та її забезпечення;інститут контрактації тощо.

Інститут україн­ського ринку характеризується складною, суперечливою комбінацією формаль­них свобод і неформальних деструктивних обмежень (бюрократичних, інфраструктурних, монополістичних, кримінальних), що роблять чинні ринкові відносини деякою моделлю «псевдоринку».

На початку трансформаційних пе­ретворень урядові аналітики справедливо вважали, що інститут приватної власності має ключове значення і звідси дійшли ви­сновку про прискорення процесу роздержавлення і приватизації.

Приватизація сама по собі не розв'язує зазначені пробле­ми та не створює приватну власність. Тому постало питання розвитку інститутів, що є похідними від неї:

- інститути підприємництва;

- визначення чітких формальних правил щодо створення та функціонування економічних організацій;

- запровадження конкурентних засад у бізнесі;

- захист державою контрактних відносин.

Інститут приватного підприємництва також не виконує своїх «суспільних обов'язків» бути генератором економічного зростання, виразником єдиної довгострокової стратегії піднесення економіки країни та її входження у світове економічне й політичне співтовариство.

В Україні у перехідний період владою приймались рішення не на користь підприємни­цтва, а концентрувались зусилля на перерозподілі державної влас­ності та відтворенні бюрократичного механізму протидії бізнесу. За умов інституційної кризи спостерігається різке погіршення якості захисту прав власності, що є потужним чинником невизначеності в очікуваннях суб’єктів господарювання: реприватизація 2005 р., «рейдерство».

Процес контрактації представляє собою необхідні формальні правила, що дозволяють окреслити умови контрактів, процедури їхнього виконання, створюють можливості для розв'язання суперечок, встановлюють потенційні можливості відшкодування у разі по­рушення контрактів та розв'язання конфліктів у випадках непередбачуваних ситуацій ex post.

За Дж. Хіксом, основною потребою, яка є характерною для торгівельної еконо­міки є потреба у захисті власності і її потрібно розуміти не стіль­ки як захист власності від насильства, скільки необхідністю чіт­кого визначення прав власності.

Гіпотетично можна спробу­вати скласти контракт, в якому передбачити усі прогно­зовані проблеми,проте в реальному житті зробити це майже неможливо, тому виникає необхідність у функціону­ванні контрактних правових або квазіринкових інститутів.

Специфікація прав власності – це визначення суб’єкта власності (хто володіє?), об’єкта власності (що є предмет власності?) та спосіб наділення власності.

Причини, які заважають розвиватися механізму специфікації і захисту прав власності в Україні:

- Неефективне законодавство. Ефективне зако­нодавство вимагає відповідних трансакційних витрат на утримання судів, арбітражу, інституту судових вико­навців і, головне, створення відповідних законів та кодексів.

- Розрізненість правового регулювання. Необхідною умовою функціонування ринку у частині специфікації прав власності є єдність, системність і цілісність правового регулювання.

Основна вимога, що висувається до правової інфраструктури, яка регулює відносини власності, є від­сутність «прогалин».

Закони та підзаконні акти повинні забезпе­чувати можливість рішення будь-якого питання специфікації прав власності у відповідності до встановлених норм. При цьому закон повинен бути конкретним, мати норми, виконання яких за­безпечується відповідними правовими засобами.

10. Вплив базисних інститутів політичної сфери на розвиток національної економіки

До базисних політичних інститутів відносять:

- громадянське суспільство;

- демократія;

- свобода.

Громадянське суспільство - це система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конку­ренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.

Основні структурні складові громадянського суспільства:сім’я;різноманітні громадсько-політичні, професійні, конфесійні та інші спілки, організації, об’єднання, асоціації;університети;церкви;громади, зацікавлені групи тощо.

Загалом такі інститути займаються відтворенням людини, трансмісією з покоління в покоління соціального досвіду.

Демократична політична система та ринкова економіка, які діють як одне ціле створюють таке інституційне середовище, яке забезпечує достатній рівень свободи та мотиваційні стимули для самореалізації особистості.

Демократія - це форма державно-політичного устрою су­спільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носі­єм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут.

Перші прояви демократії спостерігались ще у примітивних суспільствах періоду родового ладу.

Основни­ми ознаками демократичності суспільства та принципами демо­кратичного розвитку країни вважаються такі: додержання прав людини та їх пріоритет над правами держави; конституційне обмеження влади більшості над меншістю; повага до прав меншості на власну думку і вільне її вира­ження; верховенство закону; поділ влади та ін.

Процес демократизації суспільства безпосередньо впливає на економічний розвиток країни, оскільки:

- демократія означає свободу здійснення підприємницької діяльності. Свобода підприємництва - це рушій­на сила, що може підтримати ріст всієї економіки.

- демократія забезпечує основу для ефективної еко­номічної політики. Демократичний порядок і ринкова дисципліна - базові складові довгострокового зростання. Демократія означає організацію і правила, але крім того, вона означає культуру і поведінку.

Необхідною умовою розвитку ринкової економіки є наявність економічної демократії.

Основою економічної демократії є право людини на вільну працю.

Дата добавления: 2015-05-22