Державне регулювання інноваційної діяльності

Головна функція держави в умовах ринкових відносин – захист свободи особистості, власності та підприємництва. Для економіки України, де раніше весь інноваційний процес визначався вольовими рішеннями вищих органів державного управління через бюджетне планування й фінансування, цей досвід особливо важливий. Інноваційного механізму в нашій країні протягом багатьох років не було створено. З переходом до ринкової економіки основний вплив на інноваційний процес може здійснювати сам ринок, але необхідну регулюючу, координуючу і стимулюючу роль повинна виконувати і держава.

Серед основних аргументів щодо необхідності та економічної доцільності державного регулювання інноваційних процесів в умовах ринку слід відзначити такі:

- існування таких етапів інноваційних процесів, які взагалі не можуть бути комерціалізовані. Це в першу чергу - фундаментальні дослідження. Особливо це стосується таких галузей як охорона здоров’я, освіта, екологія та ін. Витрати на проведення фундаментальних досліджень по цих напрямках в певному розумінні повинно “нести” усе суспільство, тобто вони повинні здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету;

- характерною рисою сучасного стану інноваційного розвитку є те, що фундаментальні дослідження всі в більшій мірі набувають міждисциплінарного характеру, що, в свою чергу, потребує додаткових інвестиційний витрат, пов’язаних зі створенням відповідної системи науково-технічної інформації, підготовки кадрів, проведення відповідних організаційних заходів та ін.;

- сучасні інноваційні розробки (наприклад, пов’язані зі створенням, впровадженням у виробництво і виводом на ринок ОЛЗ) потребують надто великих фінансових ресурсів, які не мають змоги сконцентрувати у себе навіть провідні і найбільш конкурентоспроможні підприємства;

- в багатьох випадках висока економічна ефективність інновацій досягається лише за умов високої ємності ринку. По мірі зростання витрат на НДДКР (що особливо характерно для таких наукомістких виробництв як фармацевтичне) збільшується питома вага умовно - постійних витрат у загальній сумі виробничих витрат. Обмеженість ринків збуту, яка в першу чергу обумовлюється падінням купівельної спроможності населення, може стати серйозною перешкодою на шляху економії на витратах виробництва і зростанні його прибутковості в разі проведення активної інноваційної політики. Відсутність зовнішньої “підкачки” платоспроможного попиту (в першу чергу через систему держзамовлень на найбільш ефективні ЛЗ, які повинні включатися у вітчизняні стандарти лікування) може зробити нові види продукції недоступними, а відповідно “нецікавими” для масового споживача. Особливої актуальності ця проблема може набувати, коли мова йде про нові ЛЗ, призначені для лікування загрозливих інфекційних захворювань, онкозахворювань та ін.;

- економічний ефект від ряду інновацій має спряжений характер, оскільки проявляється в багатьох сферах. Особливо це стосується таких соціально важливих інновацій як ЛЗ. Мова йде не тільки про формування технологічних ланцюгів, пов’язаних з впровадженням нових технологій, а відповідно і нових видів обладнання, субс-танцій та ін., а також про значну економію коштів держбюджету, фондів соціального страхування, споживачів у зв’язку зі зменшенням витрат внаслідок тимчасової втрати працездатності. Отже, на мікрорівні іноді складно попередньо об’єктивно оцінити повну ефективність інноваційного проекту в сфері фармації оскільки значна частка спряжених інноваційних ефектів реалізується поза сферою уваги первісного інвестора. Це обумовлює необхідність державної експертизи масштабних соціально-важливих інновацій-них проектів та їх необхідну фінансову підтримку;

- тривалість інвестиційного лагу і відповідно терміну окупності інвестицій в інноваційні проекти у фармації;

- велика кількість ризиків, що супроводжують інноваційну діяльність (технологічний, фінансовий, комерційний та ін.), потребують певних зовнішніх стимулів і гарантій з метою створення системи мотивацій, яка б спонукала підприємства, інвесторів до вибору і надання переваг саме інноваційній діяльності, а не іншим альтернативним формам збільшення капіталу.

До основних функцій держави в сфері регулювання інноваційних процесів, як правило, відносять:

- акумулювання коштів на наукові дослідження та інновації;

- координація інноваційної діяльності;

- стимулювання інновацій;

- створення правової бази інноваційних процесів;

- кадрове забезпечення інноваційної діяльності;

- формування науково-інноваційної інфраструктури;

- інституційне забезпечення інноваційних процесів;

- регулювання соціальної та економічної спрямованості інновацій;

- підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності;

- регіональне регулювання інноваційних процесів;

- регулювання міжнародних аспектів інноваційної діяльності.

Модель державного регулювання інноваційних процесів наведено на рис. 18.7.

Однією з центральних проблем створення адекватної ринковим умовам моделі державного регулювання інноваційних процесів є впровадження фінансових методів стимулювання інноваційного розвитку, до яких слід віднести:

Рис. 18.7. Модель державного регулювання інноваційних процесів

конкретні способи формування та використання цільових фінансових ресурсів для здійснення найбільш перспективних і гостро затребуваних суспільством наукових розробок, що в першу чергу стосується створення нових вітчизняних ЛЗ, необхідних для лікування найбільш розповсюджених і соціально небезпечних видів захворювань;

- побудову відповідного економічного і правового механізму, спрямованого на стимулювання інноваційної активності підприємств, по-перше, шляхом використання таких макроекономічних важелів як податки, амортизаційна політика, кредити; по-друге, шляхом створення реальних умов для компенсації підвищених витрат підприємств, пов’язаних із проведенням і впровадженням у виробництво наукових розробок;

- створення економічних і правових умов для подальшого розвитку інвестиційної інфраструктури в напрямку формування принципово нових каналів фінансування інноваційних процесів.

Можна виділити три основних схеми участі держави в фінансовому забезпеченні сфери НДДКР в західних країнах:

- пряма участь держави шляхом створення крупних лабораторій, які знаходяться на бюджетному фінансуванні і безкоштовно надають одержані результати широкому колу потенційних користувачів. Різновидом даної форми участі можна також назвати фінансування державою НДДКР в лабораторіях або наукових центрах приватного сектора в разі виконання ними державного замовлення;

- надання безвідплатних субсидій на проведення фундаментальних наукових досліджень вченими, що знаходяться поза державними лабораторіями (в головному в університетах). Умовою надання субсидій є повна звітність про хід досліджень, відкрита публікація одержаних результатів, тобто відмова від особистих прав на одержані результати досліджень;

- надання податкових та інших пільг, субсидій приватному сектору, який вкладає кошти в НДДКР.

Схема фінансових методів державного стимулювання інноваційного розвитку наведена на рис. 18.8. Як видно з наведеної схеми, вони розподіляються на прямі і непрямі.

Рис. 18.8. Схема фінансових методів державного стимулювання

інноваційного розвитку

Cвітова практика свідчить, що використання коштів державного бюджету – головний фінансовий інструмент науково-технічної політики розвинутих країн. Держава бере на себе від 25 % до 50 % національних витрат на наукову сферу, при цьому для фундаментальних досліджень цей показник значно вищий – від 50 % до 75 %.

Основними одержувачами бюджетних коштів можуть бути не тільки державні лабораторії чи університети, що характерно для Японії, Німеччини, Канади, але і компанії приватного сектора, як це має місце в США.

У світовій практиці фінансування фундаментальних наукових дос-ліджень в галузі створення і впровадження нових препаратів, що проводяться вузівською і академічною наукою, здійснюється державою шляхом фінан-сування певних програм. Бюджетне фінансування практикується і у випадках, коли держава виступає як замовник на створення нових ЛЗ, що призначені для лікування соціально небезпечних захворювань.

В деяких країнах існує практика фінансування вузівської науки шляхом створення інноваційних фондів, які відкриваються при міністерствах науки і вищої освіти, і які, як правило, частково одержують кошти прямо з бюджету, а частково існують за рахунок спонсорської допомоги.

А також у всьому світі розповсюджена практика надання значних податкових і кредитних пільг тим фармацевтичним фірмам, які фінансують дослідження, що проводяться спільно з науково-учбовими центрами. Як правило, цим центрам надається право власності на результати досліджень.

Арсенал пільг, що використовуються провідними країнами для створення максимальних умов для заохочення науково-дослідної діяльності у своїх країнах, відрізняється єдиним принципом побудови і застосування.

У багатьох країнах законодавчо дозволено зменшувати оподатковуваний дохід на величину поточних витрат на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи. У США, Італії, Великобританії, Канаді, Бельгії, Швеції вираховують повну суму фактичних витрат на науку із оподатковуваного доходу компанії.

Заслуговує на увагу введення спеціальної податкової знижки, яка має стимулювати нарощування активності підприємств у сфері науково-технічних досліджень і конструкторських розробок. Так, компаніям США, Франції, Японії, Канади дозволено зменшувати податок на прибуток на розмір фактичних додаткових витрат на науку у порівнянні з минулим чи базисним роком. Розмір такої знижки у США становить 20%, Франції – 50% (при максимальному розмірі 5 млн. фр. на рік), у Японії – 20%, але не вище 10% від загальної величини податкових зобов’язань компанії.

Світовий досвід переконує, що введення податкової знижки на витрати по наукових розробках стало важливим засобом стимулювання високої конкурентоспроможності не тільки великих, а й дрібних і середніх компаній, понад 90% яких постійно фінансують проведення науково-технічних дослід-жень.

Не менш важливе значення, з точки зору активізації інноваційної діяль-ності підприємств, є використання майже у всіх економічно розвинутих країнах податкових пільг при інвестуванні в нові виробничі фонди.

Пільги надаються у вигляді інвестиційних податкових знижок, так званих “податкових інвестиційних кредитів”, які вираховуються (кредитуються) з суми обчисленого податку на прибуток конкретної фірми, що відрізняє їх від звичайних знижок, які вираховуються з доходів, і створює зацікавленість у збільшенні капітальних вкладень у нові види обладнання за рахунок власних ресурсів.

Інвестиційна знижка у США скорочує щорічні податкові платежі у промисловості приблизно на 30 %, однак держава виправдано йде на таке скорочення. Податкове законодавство Японії надає промисловим компаніям, що здійснюють інвестування передового обладнання, яке використовується для досліджень і розробок нової технології, право вираховувати із податку на прибуток 7 % розміру таких інвестицій. Дрібним і середнім компаніям, які використовують сучасне електронне устаткування, надано право вибору: застосування 7-відсоткового “податкового інвестиційного кредиту” чи методу прискореної амортизації. Податкові знижки на інвестиції у Великобританії надаються англійським компаніям у перший рік експлуатації машин і обладнання, промислових будівель. Їхні розміри досягають 50 % вартості нових машин і обладнання. В Ірландії в перший рік експлуатації обладнання розмір знижок досягає 100%. У Канаді він коливається від 10 до 50 %.

Не менш важливим напрямком активізації інноваційної діяльності підприємств, в таких країнах як Франція, Німеччина, Великобританія є амортизаційна політика. Саме амортизаційна, а не податкова політика держави розглядається як провідний напрямок стимулювання інвестиційної активності підприємницьких структур. За оцінками деяких економістів у розвинутих країнах на амортизацію припадає 60-70 % інвестицій в основний капітал. В Україні цей показник значно нижчий і перебуває на рівні 10-15 % (залежно від галузей і виробництв).

Активізація інноваційних процесів в значній мірі залежить від встановлення відповідних умов надання кредитів підприємствам із боку комерційних банків. Сьогодні сучасний стан економіки, економічна і політична нестабільність в Україні не сприяють кредитуванню інвестицій у виробничу сферу. Позиковий відсоток включає значну премію за ризик і премію за великий лаг інвестування, характерний для інноваційних інвестицій, що робить умови надання кредитів несприятливими для підприємців.

Підвищити зацікавленість комерційних банків у реалізації цільових державних програм можна за рахунок звільнення від оподаткування доходів банків, які отримані від довгострокових кредитів та інших вкладень у межах цільових державних програм.

Досвід зарубіжних країн дозволяє виділити позитивні й негативні сто­рони залучення та функціонування іноземного капіталу. Серед позитивних сторін такі: збільшення обсягів капітальних вкладень та зменшення строків їх накопичення; покращення платіжного балансу; впровадження сучасних тех­нологій, ноу-хау; збільшення рівня комплексного використання сировинних ресурсів; стимулювання розвитку експортного потенціалу і зниження рівня імпортозалежності; забезпечення впровадження передового організаційного й управлінського досвіду; підвищення ступеня адаптації суб'єктів господа­рювання до умов конкурентного середовища; підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили. Негативні сторони: трансферт за кордон частини прибутку; витискування з ринку внутрішніх виробників та постачальників; жорстока експлуатація місцевих ресурсів; збільшення залежності країни від іноземного капіталу.

Світовий досвід показує, що оптимальним є співвідношення між внутрішніми і зовнішніми інвестиціями на рівні 90 % до 10 %. Але в останні роки кошти іноземних інвесторів дорівнюють 1,2 – 1,5 % від загальної суми капіталовкладень в Україні.

Враховуючи досвід залучення іноземного капіталу в інші країни (передусім колишні соціалістичні), можна визначити ті перешкоди, які ускладнюють цей процес в Україні: відсутність відповідного інвестиційного клімату; недосконалість ринкового механізму; низький рівень ділової та професійної кваліфікації підприємців; нестача привабливих інноваційних проектів; відсутність дійової системи страхування інвестицій; в інновації високий рівень інфляції; не конвертованість валюти та ін.

Навпаки, зацікавити інвесторів можуть привабливий інвестиційний клімат; податкові пільги; створення спеціальних економічних зон; вдосконалення фінансового механізму; введення митних пільг; наявність системи державних гарантій; створення відповідної системи інформаційного забезпечення.

Дата добавления: 2015-05-22