Основні фактори, що обумовлюють кризовий стан підприємства

Які його спричиняють

Банкрутство підприємств – нове явище у вітчизняній економіці, яка засвоює ринкові відносини. Економічна криза призвела багато підприємств у стан неплатоспроможності. Якщо в умовах нормально функціонуючої економіки більшість банкрутств є наслідком помилок у поточному управлінні підприємством і тоді вся відповідальність лягає на керівника, то у кризових ситуаціях неплатоспроможність підприємств у більшості випадків обумовлена невирішеністю задач загальноекономічного характера і важкою економічною ситуацією. Світова практика свідчить, що в умовах кризи кількість банкрутств підприємств збільшується у 10 разів. Характеристика основних факторів, які обумовлюють кризовий стан підприємств в ринкових умовах, наведена у табл. 22.1.

Таблиця 22.1

I. Зовнішні (екзогенні) фактори	II. Внутрішні (ендогенні) фактори
1. Загаль-ноекономічні фактори	2. Ринко-ві фактори	3. Інші факто-ри	1. Вироб-ничі фактори	2. Інвести-ційні фактори	3. Фінан-сові фактори
а) обсяг національного доходу	а) зниження місткості внут-рішнього ринку	а) політична неста-більність	а) неефективний маркетинг	а) неефективний фондовий портфель	а) неефективна фінансова стратегія
б) ріст інф-ляції	б) посилен-ня моно полізму на ринку	б) негативні демографічні тенденції	б) недостатній техніко-технологічний рівень виробництва	б) недос-татність інвестиційних ресурсів	б) нее-фективна структура активів (низька їх ліквідність)

Продовження табл. 22.1

в) уповільнення платіжного обігу	в) істотне зниження попиту на продукцію, яку виробляє підприємство	в) стихійні лиха	в) неефек-тивна структура поточних витрат (висока част-ка постійних витрат)	в) тривалий строк окуп-ності інвес-тиційних проектів	в) надмір-на частка позикового капіталу в загальному обсязі фінансових ресурсів
г) нестабільність податкової системи	г) ріст пропозиції товарів-субс-титів	г) погір-шення криміногенної ситуації	г) низький рівень використання основних фондів	г) недосягнення запланованих обсягів прибутку по реалізованих реальних проектах	г) висока частка короткострокових джерел залучення позикового капіталу
д) нестабільність регулюючого законодавства	д) нестабільність фінансового ринку		д) високий розмір наднормативних обігових фондів		д) ріст дебіторської заборгованості
є) зниження рівня реальних прибутків населення	є) зниження активності фондового ринку		є) недостатньо ди- версифікований асортимент продукції		є) висока тривалість операційного та фінансового циклів
ж) зростання безробіття	ж) нестабільність валютного ринку		ж) низька якість вироблюваної продукції, не відповідність її діючим міжнародним стан-дартам		ж) перевищення припустимих меж фінансових ризиків
			з) неефективний виробничий менеджмент

У вітчизняній фармацевтичній промисловості ситуація ускладнюється тим, що тут окрім загальних для всіх галузей деструктивних факторів, діють і специфічні фактори, які пов’язані з особливостями функціонування цієї галузі:

- наявність на більшості підприємств високої питомої ваги застарілого, практично амортизованого обладнання, яке залишилося у «спадщину» від залишкового принципу фінансування фармацевтичного виробництва в умовах адміністративно-командної економіки;

- відсутність власної сировинної бази і виробництва субстанцій, що значно знижує конкурентні позиції українських фармацевтичних підприємств у виробництві якісної продукції;

- недосконалість діючого законодавства у сфері виробництва та реалізації лікарських засобів, спрямованого на захист вітчизняного виробника;

- висока соціальна значущість продукції, яку виробляють фармацевтичні підприємства, і в наслідок цього – необхідність проведення зваженої цінової політики та підтримки рентабельності препаратів на «розумному» рівні;

- особлива привабливість вітчизняного ринку лікарських засобів для зарубіжних фірм і гостра, в наслідок цього, конкурентна боротьба, що розгорнулася на вітчизняному фармацевтичному ринку.

Конституційне та законодавче закріплення всіх форм власності та організаційно-правових способів здійснення підприємницької діяльності, обмеження державного втручання у діяльність суб’єктів підприємництва та сплата податків, ряд інших ринкових методів впливу на економічні відносини вимагали введення більш дійових методів захисту порушених майнових прав та інтересів учасників господарської діяльності та відшкодування спричиненого ними матеріального збитку. Впровадження ринкових принципів регулювання господарської діяльності не могло не відродити у господарсько-правовій практиці такий тривало не використовуваний інститут права, як банкрутство, або визнання неплатоспроможності підприємства. Існуючі раніше методи враховували державну монополію на кошти виробництва і дозволяли запобігати застосування процедури визнання підприємств неплатоспроможними із всіма існуючими наслідками. Борги юридичних осіб (як державних, так і недержавних), як правило, гасилися у позасудовому порядку за рахунок бюджетних або інших коштів, які виділялися з централізованих фондів міністерств і відомств, або ж списувалися на збитки підприємств – кредиторів. У нових економічних умовах продовження подібної практики стало неможливим.

З прийняттям у 1992 р. Закону України “Про банкрутство” питання про стягнення боргів підприємств не тільки за рахунок належних ним грошових коштів у принципі був вирішений. При відсутності у підпри-ємства – боржника грошових активів задовольняння вимог його кредиторів стало можливим за допомогою продажу майна підприємства, визнаного судом неспроможним. Впровадження такого законодавчого положення в певній мірі сприяло скороченню загальної маси боргів, оскільки загроза опинитися у числі банкрутів змушувала керівників підприємств шукати можливості для погашення заборгованості.

У подальшому умови та показники відновлення платоспроможності підприємства – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури були визначені у Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 2000 р.

Дата добавления: 2015-05-22