Г – Т – Г (купівля заради продажу)

Т (товар) –Г (гроші) – Т (товар).

Перетворення грошей у капітал

Необхідною умовою виникнення і розвитку ринкових відносин є первісне нагромадження капіталу.

В процесі так званого первісного нагромадження капіталу, суть якого полягає, з одного боку, у відокремленні безпосередніх виробників від засобів виробництва і перетворенні їх у найманих робітників, а з іншого, – у перетворенні засобів виробництва в первісний капітал, який зосереджується в руках небагатьох членів суспільства.

В результаті цього формуються два нерівноцінні елементи: власники робочої сили, які бажають продати свою працю, та власники засобів виробництва.

Основною категорією капіталістичної системи є капітал. В буденному житті капіталом називають гроші. Але це не зовсім так. Гроші самі по собі не є капіталом. Проте за певних умов гроші можуть стати й стають капіталом.

Історичними передумовами виникнення капіталу, були товарне виробництво й розвинутий товарно-грошовий обіг. При простому товарному обігу дрібні товаровиробники (ремісники, селяни) продають вироблені ними товари за гроші для того, щоб купити інші товари. Цей акт можна записати такою формулою:

У даному випадку гроші виконують свою природну функцію засобу обігу і не є капіталом.

На певному історичному етапі просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради того, щоб купити за гроші якийсь інший товар, задовольнити свої потреби в споживанні, а з метою пустити гроші знову в обіг. Отже, формула простого товарного обігу Т – Г – Т (продаж заради купівлі) замінюється принципово іншою формулою:

В цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають гроші, а товар відіграє роль посередника. Але рух Г – Т – Г був би безглуздим, якби Г початкові та Г кінцеві були кількісно однаковими. Сутність цього руху полягає в прирості Г, у перетворенні в Г^/, тобто в Г + ΔГ, де Г^/ – означає гроші, що зросли. Сама ж формула набуває такого вигляду: Г – Т – Г^/.

Приріст грошей, який отримується в кінці цього руху (ΔГ), називається додатковою вартістю. Додаткова вартість – це надлишок над первісно авансованою сумою грошей (Г^/ – Г = ΔГ). А первісна сума грошей, яка принесла додаткову вартість, перетворилася в капітал. Отже, капітал – це вартість, яка приносить додаткову вартість. Або це самозростаюча вартість. Позначається додаткова вартість латинською літерою " m " (від слова mehrwert додаткова вартість).

Формула Г – Т – Г^/ отримала назву загальної формули капіталу. Загальної, тому що відображає рух усіх видів капіталу незалежно від того, в якій сфері і в яку історичну епоху вони діють.

Власник вартості, який пускає її в обіг з метою отримання додаткової вартості, тобто перетворення її в капітал, називається капіталістом (підприємцем).

Отже, гроші стають капіталом лише тоді, коли вони приносять додаткову вартість.

Механізм утворення надлишку вартості над її авансованою сумою грунтовно та агрументовано показано К.Марксом. Він вважав, що рух капіталу починається з грошової форми та існують відмінності в ролі грошей у простому і капіталістичному товарному господарстві (табл. 6.2).

Таблиця 6.2. Простий товарний обіг і обіг грошей як капіталу

Простий товарний обіг Т – Г – Т	Риси ?ознаки	Обіг грошей як капіталу Г – Т – Г^/
Товар	Вихідний і кінцевий пункт руху	Гроші
Якісно різна	Споживна вартість у вихідному і кінцевому пунктах руху	Якісно однакова
Кількісно однакова	Вартість у у вихідному і кінцевому пунктах руху	Кількісно різна Г^/> Г (Г^/= Г + ΔГ)
Споживання, задоволення потреб	Кінцева мета руху	Зростання вартості, привласнення додаткової вартості

Що є джерелом додаткової вартісті? При купівлі й продажу товарів змінюється не вартість, а лише форма вартості – товарна форма перетворюється в грошову, а грошова – в товарну. Обіг не створює ніякої вартості. А це означає, що джерело самозростання вартості треба шукати в тій сфері, де створюються вартості, тобто в сфері виробництва.

Для цього необхідно розшифрувати формулу Г – Т – Г^/, особливо її перший акт – Г – Т. Що купує капіталіст на ринку? Очевидно, такі товари, які можуть бути використані в процесі виробництва. Такими товарами є чинники виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Вартість речових чинників виробництва (сировина, допоміжні матеріали, інструмент, обладнання і т.д.) задана заздалегідь (оплачена в акті Г –Т) і самозростати в процесі їх використання не може.

Таємниця утворення додаткової вартості розкривається лише в тому випадку, коли ми візьмемо до уваги, що в акті Г – Т власник грошей купує не лише речові чинники виробництва, які є звичайним товаром, а й особистий чинник – робочу силу, яка є товаром специфічним. У чому ж ця специфічність полягає і яке вона має відношення до самозростання вартості?

Робоча сила – це здатність людини до праці. Проявляється робоча сила в процесі праці, заверша­льним результатом якої виступає продукт або благо. В цій своїй якості робоча сила не виступає як товар. Товаром вона стає лише за певних суспільних умов. Тільки той, хто позбавлений будь–яких засобів виробництва й засобів до життя, змушений продавати свою робочу силу власнику засобів виробництва й тим самим перетворитися в найманого працівника.

Товар "робоча сила", як і будь–який інший товар, має вартість і споживчу вартість. Вартість робочої сили зводиться до вартості засобів, необхідних для життя робітника й відтворення його робочої сили. Засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, включають у себе такі елементи:

а) засоби існування, необхідні для задоволення фізичних потреб самого робітника: їжа, одяг, житло;

б) соціально–культурні потреби;

в) засоби утримання сім'ї, без чого неможливе відтворення робочої сили;

г) кошти на навчання, підвищення кваліфікації і т.д.

Грошовим виразом вартості товару "робоча сила" виступає заробітна плата. Тому, хоча зовні заробітна плата виступає як плата за працю, такою вона не є. Вартість має не праця, а лише робоча сила. Отже, заробітна плата – це лише плата за робочу силу, її ціна. Робітник не може продати свою працю як товар з тієї простої причини, що вона не існує, доки він не почав працювати. А починає він працювати лише тоді, коли продає свою здатність до праці, тобто робочу силу.

Споживна вартість робочої сили полягає в здатності робітника своєю працею, в процесі її виробничого використання, створювати нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Жоден інший товар такої властивості не має. В результаті виникає різниця між новою вартістю, яку робітник створює в процесі виробництва (процесі споживання робочої сили), і вартістю робочої сили, яка виплачується йому в формі заробітної плати (ціни робочої сили). Ця різниця і є тією додатковою вартістю, до якої так прагне капіталіст і яку він привласнює безоплатно.

Дата добавления: 2015-05-22