Економічний цикл (цикл ділової активності) – це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання протягом декількох років

Кожен цикл має свої причини, природу, тривалість та інтенсивність. Але всі вони мають одні й ті самі амплітуди коливань макропоказників (безробіття, інфляція, ВВП).

У сучасній економічній теорії розрізняють дво- і чотирифазові моделі економічного циклу. У двофазовій моделі виділяють фази підйому й спаду, а також вищу (пік) і нижчу (дно) поворотні точки. Кожний цикл у чотирифазовій моделі складається із чотирьох фаз: кризи, депресії, пожвавлення, піднесення. На нашу думку, цикл включає такі точки: пік і дно, а також фази: спад, депресія, пожвавлення, зростання (рис. 13.1).

Пік розвитку (вершина, бум) – це виробництво за повної зайнятості; рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється.

Рис. 13.1. Фази економічного циклу

Спад (рецесія, криза). Характеризується збільшенням безробіття та недовикористанням виробничих потужностей. У класичній теорії – ціни падають, а в сучасній – зростає загальний рівень цін. Під час кризи внаслідок нагромадження товарних запасів скорочуються замовлення виробничим підприємствам, зменшується закупівля засобів виробництва, відбувається масове банкрутство підприємств.

Дно – найнижча точка спаду. Економіка потрапляє в найнижчу ділянку циклу – кризову точку.

Депресія (стагнація, застій, дно). Усі економічні показники досягають свого найнижчого рівня. Виробництво не скорочується, проте й не зростає.

Пожвавлення (розширення).Поступово депресія змінюється пожвавленням. Розпочинається зростання виробництва, яке триває доти, доки не досягне найвищої точки попереднього піднесення. Перевищення цієї точки означає перехід від фази пожвавлення до фази піднесення, яка згодом змінюється кризою.

Зростання (експансія, піднесення). Характеризується зростанням ВВП, скороченням безробіття й інфляції.

Фази відрізняються одна від одної тривалістю, особливостями проходження, проте основними індикаторами фази циклу служать: рівень зайнятості, рівень цін та обсяг випуску.

Обсяги виробництва й зайнятості найсильніше реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва й споживчі товари тривалого вжитку. У галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання, коливання зайнятості й випуску є значно меншими.

Економічний цикл – це часовий проміжок між двома кризами.

На прикладі України економічний цикл можна уявити, розглядаючи кризи, які вона пережила:

1917 – 1922 рр. – громадянська війна;

1932 – 1933 рр. – голод;

1988 – 1991 рр. – соціально-політична й економічна кризи (розпад СРСР);

1993 – 1994 рр. – різкі коливання курсу долара;

1998 рр. – дефолт;

2008 рр. – банківська криза.

Можна виокремити такі теорії та види економічних циклів (рис. 13.2).

Поль Самуельсон пропонує 2 групи теорійекономічних циклів:

– екстернальні теорії циклу – це такі теорії, які пов’язують причини циклів із зовнішніми (екзогенними) чинниками, незалежними від економіки (вільні політичні події, демографічні фактори, війни);

– інтернальні теорії циклу пояснюють причини економічного циклу внутрішнім (ендогенним) механізмом економічної системи (цикли, що спричинені коливанням чистих сукупних інвестицій, цикли, спричинені НТП, цикли, спричинені динамікою чистих інвестицій, унаслідок зміни пропозиції грошей у банківській системі).

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість (періодичність) циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяють на:

– цикли Кондратьєва, або довгі хвилі – 40–60 років, їхня основна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільства, залучення нових країн у світове господарство, зміни обсягів видобування золота;

Рис. 13.2. Теорії та види економічних циклів

– цикли Кузнєца – будівельні цикли, пов’язані з періодичним (18–25 років) оновленням житла та деяких типів виробничих споруд;

– цикли Жуглара – 7–12 років, на основі фундаментального аналізу коливань ставок відсотка й цін було виявлено їх зв’язок із циклами інвестицій, які, у свою чергу, ініціювали зміни ВВП, зайнятості й інфляції;

– цикли Китчина – цикли запасів тривалістю 2–4 роки, зумовлюються динамікою відносної величини світових запасів золота, або з нерівномірним відтворенням оборотного капіталу, або зі змінами грошового обігу;

– приватні господарські цикли – 1–2 роки, існують у зв’язку з коливаннями інвестиційної активності.

Особливої уваги заслуговує не тільки виявлення причин появи кризи, а й способи подолання кризових явищ: оновлення засобів праці, основного капіталу підприємств, однак при цьому не виявляються дійсні причини зазначеного процесу, не звертається увага на те, яку роль у припиненні кризових явищ відіграє технічний прогрес.

13.2. Соціально-економічна сутність зайнятості та безробіття

Серед різноманітності макроекономічних проблем, крім економічної циклічності, зайнятість і безробіття займають головні місця. Адже ці проблеми безпосередньо стосуються людини – основної продуктивної сили суспільства. Поняття зайнятості означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили включений до складу продуктивних сил суспільства в певній сфері економіки. Людина працює не заради праці як такої: праця, підприємницька діяльність повинні піднести добробут людини, її соціальний статус у суспільстві, на підприємстві, у сім’ї.

Зайнятість – це сукупність виробничих відносин між різними економічними суб’єктами (найманими працівниками, капіталістами й державою), що виникають у процесі забезпечення працездатного населення робочими місцями й усвідомленої діяльності людей, спрямованої на виробництво товарів і послуг із метою створення прибутків для власників капіталу, отримання доходу на відтворення робочої сили й задоволення індивідуальних, колективних і суспільних потреб. На основі цього можна сформулювати простіше визначення зайнятості – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.

В економічній літературі зустрічаються такі види зайнятості (рис. 13.3):

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему (за способом участі в суспільній праці), відповідно до цього критерію розрізняють такі види зайнятості:

– провідною в Україні є зайнятість за наймом, яка включає робітників, що працюють за наймом і отримують зарплату;

Рис. 13.3. Класифікація форм і видів зайнятості

– самостійну зайнятість, до якої належать підприємці та неоплачувані працівники сімейних господарств. Сфера самозайнятості включає в себе такі сектори економіки: формальний, неформальний, нелегальний.

За мірою відповідності потребам економіки й людини розрізняють:

– продуктивну (економічно-доцільну) зайнятість – це зайнятість працездатного населення у виробництві товарів і послуг;

– раціональну зайнятість, якій притаманні такі риси: суспільно корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими потребами; використання сучасних досягнень науки й техніки; професійно-кваліфікаційна структура сукупної робочої сили й адекватна їй система робочих місць (навчання в з/о, спеціальних і вищих навчальних закладах, ведення домашнього господарства, догляд за хворими, інвалідами, участь у роботі громадських організацій, служба в Збройних силах).

Повнота й раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат у певний час і за конкретних умов.

За мірою охоплення економічно-активного населення виокремлюють:

– повну зайнятість – включає в себе всіх, хто бажає й здатен займатися діяльністю протягом повного робочого дня (тижня, сезону), що приносить дохід у нормальних для певного регіону розмірах. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Коли трудові, а разом із ними й інші ресурси використовуються повністю, економіка країни перебуває на межі своїх виробничих можливостей;

– неповну (часткову)зайнятість – це певна кількість робочої сили, яка вимушено залишається без роботи (зайнятість працівників, які в поточному році перебували в адміністративних відпустках без зарплати чи працювали в режимі неповного часу). Її розглядають як форму неефективного використання праці.

– За легітимністю працевлаштування виділяють:

– формальну зайнятість представлено офіційно зареєстрованою діяльністю, до якої відносять роботодавців і безплатно працюючих членів їхніх сімей, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян;

– неформальну – сукупність інституційних одиниць із рисами домашніх господарств, які являють собою невеликі групи людей, що живуть в одному й тому самому приміщенні, повністю або частково об’єднують свої доходи й майно, спільно споживають певні продукти й послуги (вулична торгівля, домашнє виробництво, особисте підсобне господарство, тіньовий сектор економіки).

За формами організації зайнятість буває:

– стандартна (жорстка) – постійна робота, повна зайнятість, стаціонарне робоче місце;

– нестандартна (гнучка) – робота вдома, вторинна (додаткова) зайнятість, маятникова трудова міграція, робота за короткостроковими контрактами (тимчасова зайнятість), випадкові роботи, нерегламентована зайнятість.

Яку б із форм зайнятості ми не аналізували, вона, у першу чергу, повинна бути ефективною. Індикатором при цьому буде біржа праці – установа, яка збирає та надає інформацію про наявність вакансій, сприяє підготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайнятості працездатного населення.

Важливою проблемою, яка потребує негайного вивчення, є гнучкість (флексибілізація) сучасного ринку праці, яка проявляється завдяки росту міграції (переміщення) населення. Міграція має декілька видів (рис. 13.4).

Рис. 13.4. Види міграції

Щоденна маятникова міграція має нині суттєве значення. Вона полягає в поїздках на роботу на великі відстані. У такому випадку людина кожен день приїжджає додому. Виникають і такі ситуації, коли люди працюють тижнями (вахтовий метод), а потім відповідно проводять час удома. Тимчасова міграція полягає в зміні місця проживання на визначений час із подальшим поверненням на батьківщину або переїздом в іншу країну. Це може бути викликано різними причинами, у тому числі й сезонним характером роботи. Постійна міграція засвідчує про зміну місця проживання всередині країни та з виїздом за кордон, що одночасно є еміграцією з точки зору країни, звідки виїжджають, і імміграцією - куди переселяються. Особливе значення має «відтік умів» - міграція найбільш освіченої частини населення, як правило, слаборозвинутих країн.

Ефективне функціонування економіки пов’язане із залученням до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва благ, включаючи такий ресурс, як робоча сила. Якщо економіка має недостатньо робочих місць, трудові ресурси задіяні неповністю, то певна кількість людей вимушено залишається без роботи й виникає таке соціально-економічне явище, як безробіття.

Безробіття – це неспроможність капіталістичної системи забезпечити частину працездатного населення роботою та можливістю реалізувати власність на свою робочу силу відповідно до вимог законів даного ладу. Причини й наслідки безробіття показані на рис. 13.5.

Відповідно до міжнародних стандартів, розроблених у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), усе населення можна поділити на три категорії: зайняті, безробітні й особи поза робочою силою.

Зайнятими вважаються особи у віці 15–70 років, які:

– працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), в окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;

– працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому із членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;

– особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин.

Рис. 13.5. Причини й наслідки безробіття

Безробітні (за методологією МОП) – особи у віці 15–70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагались організувати власну справу; упродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві.

До категорії безробітних також відносяться особи, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.

Зареєстровані безробітні згідно із Законом України «Про зайнятість населення» – це громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Починаючи з 2006 р., безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють і зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Рівень зареєстрованого безробіття – визначається як відношення (у відсотках) чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості населення, до середньорічної чисельності населення працездатного віку.

Зайняті та безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

(13.1)

Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили – це населення обох статей віком 15–70 років, яке протягом певного періоду забезпечує про­позицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. До економічно активних відносяться особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті), і безробітні (у визначенні МОП).

Рівень економічної активності визначається як відношення (у відсотках) чисельності економічно активного населення у віці 15–70 років до всього обстеженого населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.

Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення:

– учні та студенти;

– пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах;

– особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей і доглядом за хворими;

– особи, які зневірилися знайти роботу;

– інші особи, які не мали необхідності в працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Отже, усе населення складається з робочої сили й осіб поза робочою силою:

(13.2)

Рівень зайнятості визначається як відношення (у відсотках) чисельності зайнятого населення у віці 15–70 років до всього населення зазначеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою. Також рівень зайнятості можна визначати як частку від ділення числа зайнятих до чисельності робочої сили, вимірюється у відсотках:

(13.3)

Рівень безробіття (за методологією МОП)– відношення (у відсотках) кількості безробітних віком 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) зазначеного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки:

(13.4)

Для зменшення рівня безробіття розробляються державні програми зайнятості (рис. 13.6).

В умовах ринкової економічної системи для реалізації програм зайнятості пріоритет повинен надаватися стимулюванню розширення попиту на робочу силу як найактивнішому заходу державної політики на ринку праці. Активність цієї політики має опиратися на соціально-економічні механізми регулювання зайнятості в практичній діяльності.

13.3. Причини й наслідки безробіття. Закон А. Оукена

Існує багато різних теорій щодо функціонування ринку праці й виникнення безробіття. Загалом можна виділити три основні напрями в поясненні феномену безробіття: одні теорії, згідно з якими безробіття залежить від надто високої заробітної плати; другі – воно залежить від надто низького попиту; треті намагаються пояснити тим, що ринок праці негнучкий і ускладнює встановлення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили.

Рис. 13.6. Державні програми зайнятості

Коли економіка не в змозі створювати достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче й може працювати, потенційне виробництво товарів і послуг втрачається. Тобто безробіття заважає суспільству постійно рухатися вгору по кривій своїх потенційних можливостей. Економісти вважають цю втрачену продукцію відставанням ВВП, або розривом ВВП. Цей розрив є різницею між потенційним ВВП – обсягом національного продукту або ВВП за повної зайнятості й фактичним ВВП – обсягом національного продукту, що створився в економіці за умов існування циклічного безробіття.

Відповідно до причин виникнення виділяють такі основні види безробіття: фрикційне, структурне й циклічне (рис.13.7).

Фрикційне безробіття пов’язане з тим, що людина звільняється з роботи внаслідок: зміни місця проживання, незадоволення попередньою роботою, зміни спеціальності (наприклад, працівник без відриву від виробництва закінчив навчальний заклад, здобув нову професію), переходу на іншу роботу з кращими умовами й вищою заробітною платою. Цей вид безробіття здебільшого притаманний населенню великих міст, де існує багато можливостей для зміни роботи. Наприклад, особа після закінчення ВНЗ уперше шукає роботу.

Рис. 13.7. Види та форми безробіття

Структурне (технологічне) безробіття зумовлене науково-технічним прогресом, який призводить до відмирання деяких професій, одночасно появи нових. Отже, змінюється структура виробничих кадрів. Структурнебезробіття має примусовий характер, часто потребує додаткового навчання. Тривалість безробіття, як правило, відповідає часу навчання новій професії. Наприклад, друкарка навчається комп’ютерному набору інформації у зв’язку з автоматизацією виробничих процесів.

Циклічне безробіття пов’язане зекономічними циклами й виникає внаслідок спаду виробництва, тобто зумовлене кризою надвиробництва. Під час цієї фази багато підприємств припиняють свою роботу і, відповідно, знижується сукупний попит на робочу силу. Особливістю такого безробіття є те, що воно зазнає циклічного розвитку: через певні проміжки часу спади замінюються піднесенням. Наприклад, диспетчера аеропорту звільнено з роботи у зв’язку зі спадом в економіці.

Крім видів, слід розрізняти такі форми безробіття:приховане, відкрите, вимушене, добровільне, застійне, інституціональне, плинне, сезонне та конверсійне (рис. 13.7).

Приховане безробіття особливо характерне для сільського населення. Його назва зумовлена тим, що воно приховується ілюзорною зайнятістю в сільському господарстві. Клаптик землі, малопродуктивне, майже натуральне господарство не забезпечують людині засобів існування впродовж року. Селяни змушені шукати роботу на стороні: працювати в сезонних будівельних бригадах, займатися дрібним кустарним промислом, надавати різні послуги, що мають, як правило, нерегулярний характер. Приховане безробіття існує й у містах. Воно виражається в режимі неповного робочого дня (тижня) або перебування в неоплачуваній відпустці.

Відкрите безробіття – це така ситуація на ринку праці, за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи, і офіційно реєструється в службі зайнятості.

Вимушене безробіття, тобто коли людина в пра­цездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може й хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу, але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць.

Добровільне безробіття, коли люди не хочуть працювати через низьку заробітну плату, віддаленість місця роботи від місця проживання та з інших причин, не зважаючи на наявність вільних робочих місць; що виникає за надмірної кількості пропозицій щодо праці, коли неможливо влаштуватися на роботу навіть за низьку зарплату; приховане, коли кількість працівників у виробництві перевищує об’єктивно необхідну. Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі робітники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою. Сюди відносяться також і представники працездатного населення, які з тих або інших причин просто не хочуть працювати.

Застійне безробіття зумовлене тривалою відсутністю роботи. Це призводить до того, що деякі люди втрачають кваліфікацію і навіть бажання регулярно працювати. Вони живуть за рахунок випадкових заробітків (надомні робітники, робітники професій, які зникають під впливом НТП, інваліди, жебраки й т. д.) чи допомоги інших людей або благодійних організацій.

Інституціональне безробіття породжується інститутами, самою будовою ринку робочої сили, факторами, що впливають на попит і пропозицію. Наприклад, населення не можна позбавити соціального захисту. У той самий час певна частина працездатного населення, отримуючи відносно великі виплати із соціального бюджету, не дуже прагне влаштуватися на роботу. Так, згідно з деякими оцінками, американці, які коли-небудь жили за рахунок допомоги з безробіття, потім кожен рік працю­ють у середньому на 2 тижні менше від тих, хто ніколи такою допомо­гою на користувався.

Плинне безробіття – це стан, коли частина промислової резе­рвної армії праці, унаслідок циклічного характеру розвитку ринкової економіки, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в де­яких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм).

Конверсійне безробіття виникає у зв’язку зі скороченням галузей військово-промислового комплексу та перепрофілювання цих галузей на виробництво товарів народного споживання.

Усі види й форми безробіття дозволяють нам аналізувати зайнятість у сучасних умовах. На жаль, безробіття є закономірністю сучасного ринку, але якщо його рівень становить до 5% – це звичайне нормальне явище в економіці будь-якої країни.

Повна зайнятість не означає повної відсутності безробіття, оскільки навіть за умов економічного піку (ВНП за повної зайнятості) завжди будуть існувати фрикційне й структурне безробіття, тобто природний рівень безробіття.

Природний рівень безробіття (рівень безробіття за повної зайнятості) сам по собі не обов’язково постійний, він підлягає перегляду внаслідок інституційних змін (законів і звичаїв суспільства). Природний рівень безробіття являє собою до певної міри позитивне явище. Адже безробітним, які представляють його фрикційний тип, потрібен час, щоб знайти відповідне вакантне місце. Безробітним, що представляють його структурний тип, також необхідний час, щоб набути кваліфікації або переїхати в інше місце, коли це необхідно для отримання роботи. Природний рівень безробіття можна обчислити так:

,

(13.5)

де u* – безробіття за повної зайнятості;

u_ф – фрикційне безробіття,

u_с – структурне безробіття.

Володіючи інформацією про фактичне безробіття та безробіття за повної зайнятості, можна розрахувати циклічне безробіття:

,

(13.6)

де u_ц – циклічне безробіття;

u – фактичне безробіття;

u* – безробіття за повної зайнятості.

Мілтоном Фрідменом розроблена безінфляційна концепція безробіття – це безробіття за повної зайнятості. В економіці розрізняють:

– потенційний ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) за повної зайнятості;

– фактичний ВВП –обсяг ВВП, що створюється в економіці за умов існування циклічного безробіття.

Виходячи з того, що економіка, як правило, перебуває за межами повної зайнятості, в економіці постійно втрачається частка ВВП:

(13.7)

де Y_втрач – втрачене ВНП;

Y – ВНП за повної зайнятості;

Y* – потенційний ВНП.

Артур Оукен уперше обчислив і дослідив математичну залежність між рівнем фактичного безробіття та втраченим ВВП. Закон А. Оукена: якщо рівень фактичного безробіття перевищує природний рівень безробіття на 1%, то обсяг ураченого ВВП складатиме 2,5% від потенційного:

(13.8)

де Y – ВНП за повної зайнятості;

Y* – потенційний ВНП;

–коефіцієнт А. Оукена (2,5%);

u – фактичне безробіття;

u* – безробіття за повної зайнятості.

Застосувати закон А. Оукена можна й навпаки: знаючи втрачений ВНП (спад виробництва в економіці), можемо знайти фактичний рівень виробництва в країні.

13.4. Поняття та причини інфляції. Види інфляції. Вимірювання інфляції

Дата добавления: 2015-05-22