Правовий реалізм

Критична соціальна теорія.

Правовий критицизм виник наприкінці 1970 р. у США, а у середині 1980 р. знайшов прибічників у Західній Європі. Його сучасними напрямками є фемінізм, расово-орієнтований правовий критицизм, правовий постмодернізм.

Правовий критицизм створив свої моделі права, трансформуючи філософські ідеї марксизму, аналітичної філософії, критичної соціальної теорії, неопрагматизму.

Ідеї критичної соціальної теорії:

– відмова від правового формалізму, тобто пошуку загальних норм для розв’язання справи та логічного їх переведення;

- обґрунтовує залежність права від соціальних чинників;

- право є політичною категорією, що не існує поза політичною та ідеологічною боротьбою;

- право ґрунтується на певних соціальних цінностях;

- критика соціальних привілеїв влади, закріплених правом;

- право є засобом забезпечення інтересів певної соціальної групи;

- ідеальне право забезпечує соціальну рівність;

- право є залежним від панівних політичних, соціальних та ідеологічних реалій.

Представники правового реалізму вважають, що вивчення емпірично фіксованих дій правових інститутів і суб’єктів права є ліпшим базисом для аналізу й розуміння природи права, ніж формальний аналіз задекларованих правових принципів, норм і понять.

Термін «реалізм» у словосполученні «правовий реалізм» свідчить про прагнення виробити реалістичну, досить скептичну картину реального функціонування правової системи, яка не спирається на апріорні ідеали й цінності. Це функціонування, згідно з концепцією правових реалістів, не вичерпується однозначним застосуванням чітких норм до фактичних ситуацій. Реалісти стверджують, що уважний погляд на те, як судді ухвалюють рішення, свідчить, що судді виносять вироки не на підставі законів, а на основі властивого їм внутрішнього почуття, яке підказує їм, яким має бути справедливе рішення у цій конкретній судовій справі. Правові норми й докази – це усього лише раціональне оформлення таких рішень.

Правові реалісти вважають предметом свого дослідження реальну правову практику, тобто право, яке функціонує в суспільстві. Їхні пояснення нормативності позитивного права відрізняються від пояснень, які використовують правові натуралісти й правові позитивісти. А саме, нормативність позитивного права вони пояснюють соціальними чинниками, наприклад, звичкою людей до підпорядкування, а не моральними й релігійними імперативами (правовий натуралізм), або приписами суверена (правовий позитивізм).

Правові реалісти вважають сумнівною практику емпіричного обґрунтування загальних правових понять, наприклад, поняття «воля суверена», і зосереджують особливу увагу на невизначеності (інтерпретативному характері) понять «правова норма» і «правовий факт». Ця невизначеність, на їхню думку, дає змогу використовувати право як засіб політичної маніпуляції. Загалом, правовий реалізм трактує право як засіб легітимізації расових, статевих, класових, політичних та інших інтересів окремих соціальних груп.

Підриваючи довіру до нейтральності правових норм і принципів, руйнуючи тим самим силогістичну модель правового мислення, правовий реалізм довів, що потрібно по-іншому підійти до обґрунтування правових норм і судових рішень. Він підготував грунт для виникнення таких напрямків філософії права, як правовий критицизм, правовий економізм, расово орієнтований правовий критицизм і правовий фемінізм.

Виокремлюють американський і скандинавський види правового реалізму.

Американський правовий реалізм опрацьовує загальну модель права як комплекс реальних дій офіційних осіб і інститутів. Американські реалісти висунули й дослідили багато принципових положень, що стосується права і його функціонування.

Йдеться насамперед про нормативну і фактуальну невизначеність права (тезиси, які вони поділяють із соціологічним правовим позитивізмом). Нормативна невизначеність – це застосування правових норм з урахуванням персональних, політичних, економічних, расових та інших особливостей судового процесу. Фактуальна невизначеність – це неоднозначність оцінки фактичних обставин у досить складних випадках, яких дуже багато.

Крім того, правові реалісти критикують уявлення про ціннісно-нейтральну й силогістичну природу процесу ухвали судових рішень. Вони стверджують, що на процес ухвалення рішень впливають моральні, політичні та інші погляди суддів, а сам процес ухвали рішення судом не зводиться до виведення рішення за допомогою силогізмів із правових норм. Зважаючи на ці обставини, правові реалісти стверджують, що не можливо досягнути однозначних рішень, і тим більше, точно передбачити їх, засновуючись на загальних правових нормах.

Дата добавления: 2015-05-22