Дмитро Миколайович Узнадзе 3 страница

Загальний метод — шлях «демаскування» явищ, який виявився при дослідженні мислення, — відноситься до всіх інших галузей і може бути застосований при аналізі цієї проблеми. Як відомо, у сприйнятті відбувається маскування повноти буття об'єкта, його практично слабких властивостей «сильними» властивостями, закріпленими практичним використанням речі, її функціональними властивостями, призначенням. У процесі пізнання, мислення відбувається демаскування замаскованих властивостей об'єкта — іншими словами, зняття маскування усіх властивостей об'єкта практично значимими функціональними його властивостями, демаскування всього того, що визначає його за всіма параметрами (приклади зі звуком, формою, кольором предметів). Демаскування здійснюється за допомогою включення об'єкта в нові системи зв'язків і відносин. Так само людина знаходить усю повноту свого буття і виявляється у всіх своїх людських якостях у міру того, якою вона постає щодо всіх сторін буття, життя.

Це є визначення параметрів людського буття, за якими визначається рівень людського життя. За цими параметрами, у яких людина визначається за своїми потенціями і об'єктивним складом цих якостей, вимірюються масштаби людської особистості. Сюди включається і ставлення до буття в його нескінченності і міцності, його становленні і руйнуванні, його розвитку. Правильне відношення до буття, до Всесвіту — це те, що формує людину великого плану, творить піднесений, героїчний початок у житті людини. Таке відношення протистоїть обмеженості людини, здатної займатися лише своїми «домашніми» справами. Одним із найсуттєвіших параметрів, за якими вимірюється людина, є ставлення до іншої людини, про яке нижче піде мова, до народження і смерті іншої людини.

Істотний параметр складає ставлення людини до прекрасного, естетичне начало в людині. Людину визначає і ставлення до істини, до пізнаваного як усвідомлення й оволодіння тим, що є насправді духом дійсності і правдивості.

Етика розглядає людину і за межами суспільних відношень, боротьби класів, виробничих відносин і т.д. Але в суспільні відношення людина повинна входити у всьому багатстві, яке вона знаходить у всіх інших відношеннях. Цим в основному і визначається співвідношення проблем власне етики і політики. У комуністичному суспільстві зміниться співвідношення між політикою й етикою: політичні проблеми нескінченно наблизяться до етичних, проблема людини постане як центральна. У передбаченні цього треба ставити її вже зараз.

Рубинштейн СП. Проблемы общей психологии. -М.: Педагогика, 1976. - С. 351-366.

МАТЕРІАЛИ З ПЕРШОДЖЕРЕЛ

Олексій Миколайович Леонтьев

ПРО КАТЕГОРІЇ ПРЕДМЕТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Діяльність є

молярна, не адитивна одиниця життя тілесного, матеріального суб'єкта. У більш вузькому смислі, тобто на психологічному рівні, це одиниця життя, опосередкованого

психічним відображенням, реальна функція якого полягає в тому, що воно орієнтує суб'єкта в предметному світі. Іншими словами, діяльність — це не реакція і не сукупність реакцій, а система, яка має будову, свої внутрішні переходи і перетворення, свій розвиток.

Введення категорії діяльності в психологію змінює весь понятійний лад психологічного знання. Але для цього потрібно взяти цю категорію у всій її повноті, у її найважливіших залежностях і детермінаціях: зі сторони її структури та у її специфічній динаміці, у її різних видах і формах. Інакше кажучи, мова йде про те, щоб відповісти на питання, як саме виступає категорія діяльності в психології. Питання це ставить ряд далеко ще не вирішених теоретичних проблем. Цілком зрозуміло, що я можу розглянути лише деякі з них.

Психологія людини має справу з діяльністю конкретних індивідів, яка протікає або в умовах відкритої колективності — серед оточуючих людей, разом з ними і у взаємодії з ними, або віч-на-віч з оточуючим предметним світом — перед гончарним колом або за письмовим столом. Однак, у яких би умовах і формах не протікала діяльність людини, якої б структури вона не набувала, її не можна розглядати як вилучену з суспільних відносин, з життя суспільства. При всій своїй своєрідності діяльність людського індивіда є системою, включеною в систему відносин суспільства. Поза цими відносинами людська діяльність взагалі не існує. Як саме вона існує, визначається тими формами і засобами матеріального і духовного спілкування (Verkehr), які породжуються розвитком виробництва і які не можуть реалізуватися інакше, як у діяльності конкретних людей.

Абсолютно зрозуміло, що діяльність кожної окремої людини залежить при цьому від її місця в суспільстві, від умов, які випадають на її частку, від того, як вона складається в неповторних індивідуальних обставинах.

Особливо варто застерегти від розуміння діяльності людини як відношення, яке існує між людиною і конфронтуючим з нею суспільством. Це доводиться підкреслювати, тому що позитивістські концепції, які зараз затоплюють психологію, всіляко нав'язують ідею

протиставлення людського індивіда суспільству. Для людини суспільство нібито складає лише те зовнішнє середовище, до якого вона змушена пристосовуватися, щоб не виявитися "неадаптованою" і вижити, так само, як тварина змушена пристосовуватися до зовнішнього природного середовища. З цього погляду, діяльність людини формується в результаті її підкріплення, хоча б і не прямого (наприклад, через оцінку, яка виражається "референтною" групою). При цьому упускається головне — те, що в суспільстві людина знаходить не просто зовнішні умови, до яких вона повинна пристосовувати свою діяльність, але що самі ці суспільні умови несуть у собі мотиви і цілі її діяльності, її засоби і

ЗаОроцький М.М., Савичанко О.Мл Тичина І М. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

способи; тобто, що суспільство формує діяльність утворюючих його індивідів. Звичайно, це аж ніяк не означає, що їхня діяльність лише персоніфікує відносини суспільства і його культуру. Є складні поєднуючі їх трансформації і переходи, так що ніяке пряме зведення одного до іншого неможливе. Для психології, яка обмежується поняттям "соціалізація" психіки індивіда без подальшого його аналізу, ці трансформації залишаються справжньою таємницею. Ця психологічна таємниця відкривається тільки в дослідженні походження людської діяльності і її внутрішньої будови.

Основною, або, як іноді говорять, констатуючою характеристикою діяльності є її предметність. Власне, у самому понятті діяльності вже імпліцитно міститься поняття її предмета (Gegenstand). Вислів "безпредметна діяльність" позбавлений всякого смислу, Діяльність може здаватися безпредметною, але наукове дослідження діяльності обов'язково вимагає відкриття її предмета. При цьому предмет діяльності виступає подвійно: по-лерше — у своєму незалежному існуванні, як підпорядковуючий собі і перетворюючий діяльність суб'єкта, по-друге — як образ предмета, як продукт психічного відображення його властивостей, яке здійснюється в результаті діяльності суб'єкта й інакше здійснитися не може.

Вже в самому зародженні діяльності і психічного відображення виявляється їхня предметна природа. Так, було показано, що життя організмів у гомогенному, хоча і мінливому середовищі може розвиватися лише у формі ускладнення тієї системи елементарних функцій, яка підтримує їхнє існування. Тільки при переході до життя в дискретному середовищі, тобто до життя у світі предметів, над процесами, які відповідають впливам, які мають пряме біотичне значення, надбудовуються процеси, викликані впливами, які самі по собі можуть бути нейтральними, абіотичними, але які орієнтують його стосовно впливів першого типу. Формування цих процесів, які опосередковують фундаментальні життєві функції, відбувається через те, що біотичні властивості предмета (наприклад, його харчові властивості) постають як приховані за іншими, "поверхневими* його властивостями, поверхневими в тому значенні, що, перш ніж випробувати на собі ефекти, викликані біотичним впливом, потрібно, образно кажучи, пройти через ці властивості (такими є, наприклад, механічні властивості твердого тіла по відношенню до хімічних його властивостей).

Я, зрозуміло, пропускаю тут виклад конкретно-наукового обґрунтування наведених положень, так само як і обговорення питання про їх внутрішній зв'язок зі вченням І.П, Павлова про сигнальну функцію умовних подразників і про орієнтувальні рефлекси; те й інше висвітлене мною в інших роботах.

Отже, передісторія людської діяльності починається з набуття життєвими процесами предметності. Останнє означає собою також появу елементарних форм психічного відображення — перетворення подразливості (irribilitas) у чутливість (sensibilitas), у "здатність відчуття".

Подальша еволюція поведінки і психіки тварин може бути адекватно зрозуміла саме як історія розвитку предметного змісту діяльності. На кожному новому етапі виникає все повніша підпорядкованість ефекторних процесів діяльності об'єктивним зв'язкам і відносинам властивостей предметів, у взаємодію з якими вступає тварина. Предметний світ ніби все більше "втягується" у діяльність. Так, рух тварини вздовж перешкоди підкоряється її "геометрії" — уподібнюється їй і несе її в собі, рух стрибка підкоряється об'єктивній метриці середовища, а вибір обхідного шляху — міжпредметним відношенням.

Розвиток предметного змісту діяльності знаходить своє вираження в подальшому розвитку психічного відображення, яке регулює діяльність у предметному середовищі.

Усяка діяльність має кільцеву структуру; вихідна аферентація -» ефекторні процеси, які реалізують контакти з предметним середовищем -* корекція і збагачення за допомогою зворотних зв'язків вихідного аферентуючого образу. Зараз кільцевий характер процесів, які здійснюють взаємодію організму із середовищем, є загальновизнаним і досить добре описаний. Однак головне полягає не в самій по собі кільцевій структурі, а в тому, що психічне відображення предметного світу породжується не безпосередньо зовнішніми впливами (у тому числі і впливами "зворотними"), а тими процесами, за допомогою яких суб'єкт вступає в практичні контакти з предметним світом і які тому обов'язково підкоряються його незалежним властивостям, зв'язкам, відношенням. Останнє означає, що "аферентатором", який керує процесами діяльності, первинно є сам предмет і лише потім — його образ як суб'єктивний продукт діяльності, що фіксує, стабілізує і несе в собі її предметний зміст. Інакше кажучи, здійснюється подвійний перехід; перехід.предмет -» процес діяльності" і перехід „діяльність -* її суб'єктивний продукт". Але перехід процесу у форму продукту відбувається не тільки на полюсі суб'єкта. Ще більш явно він відбувається на полюсі об'єкта, який трансформується людською діяльністю; у цьому випадку регульована психічним образом діяльність суб'єкта переходить у "спочиваючу властивість" (ruhende Eigenschaft) її об'єктивного продукта.

На перший погляд здається, що уявлення про предметну природу психіки відносяться тільки до сфери власне пізнавальних процесів; що ж стосується сфери потреб і емоцій, то на неї це уявлення не поширюється, Це, однак, не так.

Погляди на емоційно-потребову сферу як на сферу станів і процесів, природа яких лежить у самому суб'єкті і які лише змінюють свої прояви під тиском зовнішніх умов, ґрунтуються на змішуванні, власне кажучи, різних категорій, змішуванні, яке особливо дає про себе знати в проблемі потреб.

У психології потреб потрібно із самого початку виходити з такого капітального розрізнення: розрізнення потреби як внутрішньої умови, як однієї з обов'язкових передумов діяльності і потреби як такі, що спрямовують і регулюють конкретну діяльність суб'єкта в предметному середовищі. "Голод здатний підняти тварину на ноги, здатний додати пошукам більш-менш жагучий характер, але в ньому немає ніяких елементів, щоб спрямувати рух у ту або іншу сторону і видозмінювати його відповідно до вимог місцевості і випадкових зустрічей", — писав Сеченов. Саме у своїй спрямовуючій функції потреба і є предметом психологічного пізнання. У першому ж випадку потреба постає лише станом недостачі організму, що саме по собі не може викликати ніякої виразно спрямованої діяльності; її функція обмежується активацією відповідних біологічних функцій і загальним порушенням рухової сфери, що виявляється в ненаправлених пошукових рухах. Лише в результаті її "зустрічі" з предметом, який відповідає їй, вона вперше стає здатною спрямовувати і регулювати діяльність.

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНИЙ ФАК/ЛЬТЄТ

_______________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ____________________________________________

Зустріч потреби з предметом є актом надзвичайним. Він відзначався вже Ч.Дарвіним, про нього свідчать деякі дані І.П.Павлова; про нього говорить Д.М.Узнадзе як про умову виникнення установки, і його блискучий опис дають сучасні етологи. Цей надзвичайний акт є актом опредмечення потреби — "наповнення" її змістом, який черпається з оточуючого світу. Це і переводить потребу на власне психологічний рівень.

Розвиток потреб на цьому рівні відбувається у формі розвитку їх предметного змісту. До речі, ця обставина тільки і дозволяє зрозуміти появу в людини нових потреб, у тому числі таких, котрі не мають своїх аналогів у тварин, "відв'язані" від біологічних потреб організму й у цьому розумінні "автономні". їхнє формування пояснюється тим, що в людському суспільстві предмети потреб продукуються, а завдяки цьому продукуються і самі потреби.

Отже, потреби керують діяльністю з боку суб'єкта, але вони здатні виконувати цю функцію лише за умови, що вони є предметними. Звідси відбувається можливість обертання термінів, який дозволив К.Левіну говорити про спонукальну силу (Aufforderungscharakter) самих предметів.

Не інакший стан речей з емоціями і почуттями. І тут необхідно розрізняти, з одного боку, безпредметні стенічні, астенічні стани, а з іншого боку — власне емоції і почуття, породжувані співвідношенням предметної діяльності суб'єкта з його потребами і мотивами. Але про це потрібно говорити окремо. У зв'язку ж з аналізом діяльності достатньо вказати на те, що предметність діяльності породжує не тільки предметний характер образів, але й предметність потреб, емоцій і почуттів.

Процес розвитку предметного змісту потреб не є, звичайно, однобічним. Інша його сторона полягає в тому, що і сам предмет діяльності відкривається суб'єкту як відповідний тій або іншій його потребі. Таким чином, потреби спонукують діяльність і керують нею з боку суб'єкта, але вони здатні виконувати ці функції за умови, що вони є предметними.

ЗАГАЛЬНА БУДОВА ДІЯЛЬНОСТІ

Спільність макроструктури зовнішньої, практичної діяльності і діяльності внутрішньої, теоретичної, дозволяє здійснювати її аналіз, спочатку відволікаючись від форми, у якій вони протікають.

Ідея аналізу діяльності як метод наукової психології людини була закладена, як я вже говорив, ще в ранніх роботах Л.С.Виготського. Були введені поняття засобу, орудійних ("інструментальних") операцій, поняття мети, а пізніше

— і поняття мотиву ("мотиваційної сфери свідомості"). Пройшли, однак, роки, перш ніж вдалося описати в першому
наближенні загальну структуру людської діяльності та індивідуальної свідомості. Цей перший опис зараз, через чверть
століття, багато в чому є незадовільним, надміру абстрактним. Але саме завдяки його абстрактності він може бути взятий
в якості початкового, відправного для подальшого дослідження.

Дотепер мова йшла про діяльність в загальному, збірному значенні цього поняття. Реально ж ми завжди маємо справу з особливими діяльностями, кожна з яких відповідає певній потребі суб'єкта, наближається до предмета цієї потреби, згасає в результаті її задоволення і відтворюється знову — можливо, вже в зовсім інших, змінених умовах.

Окремі конкретні види діяльності можна розрізняти між собою за якою завгодно ознакою: за їх формою, за способами їхнього здійснення, за їх емоційною напруженістю, за їх тимчасовою і просторовою характеристикою, за їх фізіологічними механізмами і т.д. Однак головне, що відрізняє одну діяльність від іншої, полягає в розходженні їхніх предметів. Адже саме предмет діяльності і додає їй певну спрямованість. У запропонованій мною термінології предмет діяльності є її справжній мотив. Звісно, він може бути як речовинним, так і ідеальним, як даним у сприйнятті, так і існуючим тільки в уяві, у думках. Головне, що за цим завжди стоїть потреба, що він завжди відповідає тій або іншій потребі.

Отже, поняття діяльності необхідно пов'язане з поняттям мотиву. Діяльності без мотиву не буває; "невмотивована" діяльність — це діяльність не позбавлена мотиву, а діяльність із суб'єктивно та об'єктивно прихованим мотивом.

Основними "складовими" окремих людських діяльностей є здійснюючі їх дії. Дією ми називаємо процес, підпорядкованій свідомій мети. Схоже до того, як поняття мотиву співвідноситься з поняттям діяльності, поняття мети співвідноситься з поняттям дії.

Виникнення в діяльності цілеспрямованих процесів — дій, історично стало наслідком переходу до життя людини в суспільстві. Діяльність учасників спільної праці спонукається її продуктом, який спочатку безпосередньо відповідає потребі кожного з них. Однак, розвиток навіть найпростішого технічного поділу праці обов'язково приводить до виділення ніби проміжних, часткових результатів, які досягаються окремими учасниками колективної трудової діяльності, але які самі по собі не здатні задовольняти їхньої потреби. їхня потреба задовольняється не цими "проміжними" результатами, а долею продукту їхньої сукупної діяльності, отриманої кожним з них через єднальні один з одним стосунки, які виникли в процесі праці, тобто стосунки суспільні.

Легко зрозуміти, що той "проміжний" результат, якому підкоряються трудові процеси людини, повинен бути виділений для нього також і суб'єктивно — в формі уявлення. Це і є виділення мети, яка, за висловом Маркса, "як закон визначає спосіб і характер його дій...".

Виділення цілей і формування підпорядкованих їм дій призводить до того, що відбувається ніби розщеплення раніше злитих між собою в мотиві функцій. Функція спонукання, звичайно, повністю зберігається за мотивом. Інша справа

— функцією напрямку: дії, які здійснюють діяльність, спонукаються її мотивом, але є спрямованими на мету. Припустимо,
що діяльність людини спонукається їжею; у цьому і полягає її мотив. Однак для задоволення потреби в їжі вона повинна
виконувати дії, які безпосередньо на оволодіння їжею не спрямовані. Наприклад, мета даної людини — виготовлення
знаряддя лову; чи використає вона надалі виготовлене нею знаряддя сама, чи передасть його іншим і одержить частину
загальної здобичі — в обох випадках те, що спонукало її діяльність, і те, на що були спрямовані її дії, не збігаються між
собою; 'їхній збіг являє собою спеціальний, окремий випадок, результат особливого процесу, про який буде сказано
нижче.

167

3»©роць>кий М.М., Савичвнко О.М., Тичина 1.М. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Виділення цілеспрямованих дій у якості складових змісту конкретних діяльностей природно порушує питання про їхні єднальні внутрішні стосунки. Як уже говорилося, діяльність не є адитивним процесом. Відповідно, дії— це не особливі "окремості", які включаються до складу діяльності. Людська діяльність не існує інакше, як у формі дії або ланцюга дій. Наприклад, трудова діяльність існує в трудових діях, навчальна діяльність — у навчальних діях, діяльність спілкування — у діях (актах) спілкування і т.д. Якщо з діяльності подумки відняти здійснюючі її дії, то від діяльності взагалі нічого не залишиться. Це ж можна висловити інакше: коли перед нами розгортається конкретний процес — зовнішній або внутрішній, то з боку його відношення до мотиву він виступає в якості діяльності людини, а як підпорядкований меті - в якості дії або сукупності, ланцюга дій.

Разом з цим діяльність і дія являють собою справжні і до того ж реальності, які не співпадають між собою. Одна й та ж дія може здійснювати різні діяльності, може переходити з однієї діяльності в іншу, виявляючи в такий спосіб свою відносну самостійність. Звернемося знову до грубої ілюстрації: припустимо, що в мене виникає мета — прибути в пункт N, і я це роблю. Зрозуміло, що ця дія може мати зовсім різні мотиви, тобто реалізувати зовсім різні діяльності. Очевидно і зворотне, а саме, що один і той же мотив може конкретизуватися в різних цілях і відповідно породити різні дії.

У зв'язку з виділенням поняття дії як найважливішої "твірної" людської діяльності (її моменту) потрібно взяти до уваги, що хоч якось розгорнута діяльність припускає досягнення ряду конкретних цілей, з числа яких деякі пов'язані між собою твердою послідовністю. Інакше кажучи, діяльність, звичайно, здійснюється певною сукупністю дій, які підпорядковані частковим цілям, які можуть виділятися з загальної мети; при цьому випадок, характерний для більш високих ступенів розвитку, полягає в тому, що роль загальної мети виконує усвідомлений мотив, який перетворюється завдяки його усвідомленості в мотив-ціль.

Одним з питань, які тут виникають, є питання про ціноутворення. Це дуже велика психологічна проблема. Річ у тім, що від мотиву діяльності залежить тільки зона об'єктивно адекватних цілей. Суб'єктивне ж виділення мети (тобто усвідомлення найближчого результату, досягнення якого здійснює дана діяльність, здатна задовольнити потребу, опредмечену в її мотиві) є особливим, майже не вивченим процесом. У лабораторних умовах або в педагогічному експерименті ми, зазвичай, ставимо перед досліджуваним, так би мовити, "готову" ціль; тому сам процес цілеутворення, як правило, вислизає від дослідника. Мабуть, тільки в дослідах, схожими за своїм методом з відомими дослідами Ф.Хоппе, цей процес виявляється хоча й односторонньо, але досить чітко — принаймні, зі своєї кількісно-динамічної сторони. Інша справа — у реальному житті, де цілеутворення постає як найважливішим моментом руху тієї або іншої діяльності суб'єкта. Порівняємо в цьому відношенні розвиток наукової діяльності, наприклад, Дарвіна і Пастера. Порівняння це є повчальним не тільки з погляду існування величезних розходжень у тому, як відбувається суб'єктивне виділення цілей, але і з погляду психологічної змістовності процесу їхнього виділення.

Насамперед, в обох випадках дуже чітко видно, що цілі не винаходяться, не ставляться суб'єктом довільно. Вони дані в об'єктивних обставинах. Разом з тим виділення й усвідомлення цілей являє собою аж ніяк не автоматичний і не одномоментний акт, а відносно тривалий процес апробування цілей дією і їх, якщо можна так висловитися, предметного наповнення. Індивід, справедливо зауважує Гегель, "не може визначити мету своєї дії, поки він не діяв...".

Інша важлива сторона процесу цілеутворення полягає в конкретизації мети, у виділенні умов її досягнення. Але на цьому варто зупинитися особливо. Будь-яка мета — навіть така, як "досягти пункту № — об'єктивно існує в певній предметній ситуації. Звичайно, для свідомості суб'єкта ціль може виступити абстраговано від певної ситуації, але його дія не може абстрагуватися від неї. Тому, крім свого інтенціонального аспекту (що повинно бути досягнуто), дія має і свій операційний аспект (як, яким способом це може бути досягнуте), що визначається не самою по собі метою, а об'єктивно-предметними умовами її досягнення. Іншими словами, виконувана дія відповідає завданню; завдання — це і є мета, дана у певних умовах. Тому дія має особливу якість, особливу його "твірну", а саме способи, якими вона здійснюється. Способи здійснення дії я називаю операціями.

Терміни "дія" і "операція" часто не розрізняються. Однак у контексті психологічного аналізу діяльності їхнє чітке розрізнення абсолютно необхідне. Дії, як уже було сказано, співвідносні з цілями, операції — з умовами. Припустимо, що ціль залишається тією ж самою, умови ж, у яких вона дана, змінюються; тоді змінюється саме операційний склад дії.

В особливо наочній формі розбіжність дій і операцій постає в орудійних діях. Адже засіб є матеріальний предмет, у якому кристалізовані саме способи, операції, а не дії, не цілі. Наприклад, можна фізично розчленувати речовинний предмет за допомогою різних засобів, кожен з яких визначає спосіб виконання цієї дії. В одних умовах більш адекватним буде, скажімо, операція різання, а в інших — операція пиляння; при цьому передбачається, що людина уміє володіти відповідними знаряддями — ножем, пилкою і т.п. Те ж саме відбувається й у більш складних випадках. Припустимо, що перед людиною виникла мета графічно зобразити якісь знайдені нею залежності. Щоб зробити це, вона повинна застосувати той або інший спосіб побудови графіків — в иконати певні операції, а для цього вона повинна вміти їх виконувати. При цьому байдуже, як, у яких умовах і на якому матеріалі вона навчилася цим операціям; важливо інше, а саме, що формування операцій відбувається зовсім інакше, ніж цілеутворення, тобто породження дій.

Дії та операції мають різне походження, різну динаміку і різну долю. Генезис дії лежить у відношеннях обміну діяльностями; усяка ж операція є результатом перетворення дії, яка відбувається в результаті його включення в іншу дію і наступаючої його "технізації". Найпростішою ілюстрацією цього процесу може бути формування операцій, виконання яких вимагає, наприклад, керування автомобілем. Спочатку кожна операція — наприклад, переключення передач — формується як дія, підпорядкована саме цій меті і яка має свою свідому "орієнтовану основу" (П.Я.Гальперін). Надалі ця дія включається в іншу дію, яка має складний операційний склад, — наприклад, у дію зміни режиму руху автомобіля. Тепер переключення передач стає одним із способів її виконання — операцією, її реалізуючою, і вона вже перестає виконуватися в якості особливого цілеспрямованого процесу: її ціль не виділяється. Для свідомості водія переключення передач у нормальних випадках ніби зовсім не існує. Він робить інше: рухає автомобіль з місця, бере круті підйоми, веде

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОПОПЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ___________________________________________

Проте операція, все ж, не складає стосовно дії ніякої "окремості", як і дія стосовно діяльності. Навіть у тому випадку, коли операція виконується машиною, вона, все ж, реалізує дії суб'єкта. У людини, яка розв'язує задачу, користуючись рахунковим пристроєм, дія не переривається на цій екстрацеребральній ланці; як і в інших своїх ланках, вона знаходить у ній свою реалізацію. Виконувати операції, які не виконують ніякої цілеспрямованої дії суб'єкта, може тільки "божевільна" машина, яка вийшла з-під контролю людини.

Ці "одиниці" людської діяльності й утворюють її макроструктуру. Особливість аналізу, який приводить до виділення, полягає в тому, що він користується не розчленовуванням живої діяльності на елементи, а розкриває її внутрішні характерні відношення. Це — відношення, за якими ховаються перетворення, які виникають у ході розвитку діяльності, у її русі. Самі предмети здатні набувати властивості спонукань, цілей, засобів тільки в системі людської діяльності; вилучені зі зв'язків цієї системи, вони втрачають своє існування як спонукання, як мета, як засіб. Засіб, наприклад, що розглядається поза зв'язком з метою, стає такою ж абстракцією, як операція, розглянута поза зв'язком з дією, яку вона здійснює.

Дослідження діяльності вимагає аналізу саме її внутрішніх системних зв'язків. Інакше ми виявляємося неспроможними відповісти навіть на найпростіші питання — скажімо, про те, чи маємо ми в даному випадку дію чи операцію. До того ж, діяльність є процесом, який характеризується постійними трансформаціями. Діяльність може втратити мотив, який спонукав її до життя, і тоді вона перетвориться в дію, яка реалізує, можливо, зовсім інше ставлення до світу, іншу діяльність; навпаки, дія може трансформуватися в спосіб досягнення мети, в операцію, здатну реалізувати різні дії.

Рухливість окремих "твірних" системи діяльності виражається, з іншого боку, у тому, що кожна з них може містити в собі одиниці, колись відносно самостійні. Так, у ході досягнення визначеної загальної мети може відбуватися визначення проміжних цілей, у результаті чого цілісна дія дробиться на ряд окремих послідовних дій; це особливо характерно для випадків, коли дія протікає в умовах, які утруднюють її виконання за допомогою вже сформованих операцій. Протилежний процес полягає в укрупненні виділених одиниць діяльності. Це випадок, коли об'єктивно досягнуті проміжні результати зливаються між собою і перестають усвідомлюватися суб'єктом.

Відповідно відбувається дроблення або, навпаки, укрупнення також і "одиниць" психічних образів: текст, який переписується недосвідченою рукою дитини, членується в її сприйнятті на окремі букви і навіть на їх графічні елементи; пізніше в цьому процесі одиницями сприймання стають для неї цілі слова або навіть речення.

Дата добавления: 2015-05-22