Міжособистісні відносини

Міжособистісні стосунки – це сукупність об’єктивних зв’язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи.

Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибини, неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої. Тому стан задоволеності – незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таких стосунків. Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія – антипатія – це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання – відштовхування – практична складова цих переживань.

Міжособистісна привабливість – непривабливість може набувати характеру сталих зв’язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність.

Існує зв’язок між діловими та міжособистісними стосунками. Незбіг близьких міжособистісних стосунків та ділової активності очевидні, але не може бути суспільних відносин у “чистому” вигляді, без особистісного компонента. У будь-яких взаємодіях завжди присутній компонент привабливості – непривабливості. Питання полягає лише в тому, де присутність цього компонента виправдана. На виробництві результат спільної діяльності – економічна ефективність, це головний критерій оцінки користі або шкоди міжособистісних стосунків.

Потрібно визначити ступінь близькості міжособистісних стосунків та прийнятність до тих чи інших обставин. За умов, коли вимагаються дотримуватися виробничих та економічних норм, близькі, інтимні стосунки заважають. З іншого боку, перетворення міжособистісних стосунків у функціональні може призвести до їх руйнування або втрати задоволення від них. Неадекватні прагнення у стосунках, як і їхній прояв у поведінці, спричиняють виникнення напруженості та конфліктів.

Взаємний обмін думками, почуттями, вчинками в процесі міжособистісного спілкування викликає в людини зміну поведінки, установок, оцінок. У цьому разі йдеться про феномен взаємовпливу. Механізмами взаємовпливу є навіювання, наслідування, переконання.

У процесі переконання відбувається звертання в основному до раціональних сторін психіки, досвіду, знань, хоча все це не виключає участі емоції та почуттів.

Навіювання – цілеспрямований, не аргументований вплив однієї людини на іншу або групу. При навіюванні здійснюється процес передачі інформації, оснований на її некритичному сприйнятті. Людина, яка приймає інформацію, у випадку навіювання не здатна на її критичну оцінку.

Навіювання (“cyггестія”) відрізняється від переконання. Сyггестія не потребує доведень і логіки. Переконання, навпаки, побудоване на тому, щоб з допомогою логічного обгрунтування добитися згоди від людини, що приймає інформацію. При навіюванні досягається не згода, а просто прийняття інформації. Тому переконання являє собою переважно інтелектуальний вплив, а навіювання – переважно емоційно-вольове.

Вирішальною умовою ефективності навіювання є авторитет суггестора (людини, що здійснює навіювання). Авторитетність суггестора виконує функцію компенсатора відсутності аргументів, що є специфічною рисою навіювання.

Наслідування – загальна характеристика процесу повторення різних форм буття. Головним об’єктом наслідування є винаходи та відкриття. Окремі індивіди – творчі особи – здійснюють ці новації в суспільстві. З цих новацій завдяки наслідуванню виникають нові відкриття.

В результаті наслідування виникають групові норми і цінності. Відрізняють декілька видів наслідування: логічне і нелогічне, внутрішнє і зовнішнє тощо. До законів наслідування можна віднести: наслідування здійснюється від внутрішнього до зовнішнього (тобто внутрішнім зразкам наслідують раніше, ніж обрядом); нижчі наслідують вищих (провінція – центру тощо).

Роль, яку наслідування відіграє в дитячому віці відрізняється від ролі цього феномену в житті дорослих. Для дітей характерним є різні стадії наслідування: від сліпого копіювання зразків поведінки дорослих до мотивованого наслідування.

Наслідування буває у дорослих тоді, коли відсутня можливість примінити який-небудь інший спосіб оволодіння незнайомою дією.

Суттєвим моментом взаємовпливу є стосунки симпатій та антипатій. Міжособистісні симпатії “нав’язують” більшу згоду, антипатії – незгоду.

Симпатії роблять людей більш “відкритими” до взаємовпливу, антипатії, навпаки – ізолюють їх один від одного. Людина малосприйнятлива до думок та оцінок людей, яким вона не симпатизує. Причому антипатії можуть суттєво погіршувати сутність взаємовпливів. Тому оптимальними вважаються такі стосунки, які найменше пов’язані з симпатіями й антипатіями і спрямовані на ефективність діяльності.

Результатом міжособистісної взаємодії та спільної діяльності виступає соціально-психологічний клімат. Він виявляється в таких ефектах як настрій, громадська думка, самопочуття та оцінки умов життя і праці людини в організації. Ці ефекти відображаються в міжособистісних стосунках, пов’язаних із спільною діяльністю. Щодо характерних можливостей соціально-психологічного клімату можна зазначити: по-перше, це суттєвий бік життєдіяльності людей; по-друге, він по-різному впливає на учасників спільної діяльності; по-третє, його вплив відбивається на психологічному самопочутті людей.

Соціально-психологічний клімат визначається як стан міжособистісних стосунків, що можуть змінюватися. Динаміка змін соціально-психологічного клімату зумовлена насамперед детермінантами зовнішнього плану (матеріально-технічними та організаційно-управлінськими умовами практичної діяльності людей), а також відображенням і розумінням міжособистісних стосунків як взаємин.

Організаційно-управлінські умови порівняно з матеріально-технічними безпосередньо пов’язані з соціально-психологічним кліматом. Це пояснюється тим, що соціальна регуляція міжособистісних стосунків здійснюється через систему виробничих відносин, базованих на адміністративно-правових засадах організації..

Організаційно-управлінські умови визначають структуру виробничих відносин. Вони мало залежать від волі конкретної людини й спонукають людей до певних видів взаємин, виступають ефективним засобом регуляції не тільки виробничого процесу, а й соціально-психологічного клімату. Це зовнішні фактори.

Не менш важливу групу факторів, що впливають на соціально-психологічний клімат, утворюють явища та процеси, що відбуваються в самій організації.

Поряд із системою організації взаємодії на соціально-психологічний клімат впливає його неофіційна організаційна структура.

Характер керівництва, що виявляється в тому чи іншому стилі взаємин між офіційним керівником та підлеглими, також впливає на соціально-психологічний клімат. Дослідження цього впливу має враховувати як психологічні особливості керівника, так і сумісність керівника і підлеглих. Стиль керівництва – один із найважливіших факторів впливу на соціально-психологічний клімат.

Наступний фактор, що впливає на соціально-психологічний клімат групи, зумовлений індивідуально-психологічними властивостями. При глибших і тісніших взаємозв’язках у процесі спільної діяльності саме взаємодоповнення психологічних властивостей може стати найважливішою умовою формування позитивних стосунків, поліпшення соціально-психологічного клімату.

Стосунки, що склалися виступають як об’єктивні умови трудової взаємодії, вимагають від людини певного стилю поведінки, активно впливають на формування характеру. Такий вплив справляють і оцінки оточуючих. Людина, відчуваючи на собі вплив оцінок інших людей, прагне зберегти певну рівновагу в стосунках. Тому, як правило, людина поводиться відповідно до того, чого від неї очікують і що їй “підказують” своїм ставленням та оцінками інші люди. Але внутрішньо людина може прийняти або неприйняти ту модель поведінки, яку пропонують їй оточуючі. Якщо ставлення негативне, то людина може заходити в конфлікт або з собою (коли приймає “нав’язану” їй модель поведінки, але не схвалює), або з оточуючими (коли не приймає її).

Дослідження комунікативних зв’язків у групі за кількістю і спрямованістю контактів, за їх змістом теж виявляє стан взаємин. Негативний розвиток стосунків призводить до поступового відособлення окремих членів групи, зменшення кількості контактів, активізації опосередкованих засобів зв’язку порівняно з безпосередніми, згортання мережі комунікативних зв’язків (до формально необхідних), затримки інформації щодо засобів опосередкованого спілкування та руйнування зворотного зв’язку. Такі комунікативні зв’язки й організації є емпіричними показниками її соціально-психологічного клімату.

Людина може зрозуміти власну цінність лише тоді, коли її справи набувають суспільної значущості, мають певну цінність для інших. Самооцінка зростає на підставі стосунків з оточуючими. З цього погляду самооцінка є груповим ефектом і однією із форм вияву соціально-психологічного клімату.

Позитивна оцінка свого місця в системі стосунків породжує почуття задоволеності собою та іншими. Переживання взаємин відбивається на настроях, зумовлює самопочуття людини. Певні настрої шляхом навіювання поширюються на інших людей і створюють відповідний психологічний фон. Самопочуття, настрій – за походженням соціально-психологічні явища, а за виявом – індивідуально-психологічні стани, що становлять суб’єктивні індикатори соціально-психологічного клімату.

Дата добавления: 2015-05-22