Перцептивна сторона спілкування

Процес сприйняття однією людиною іншої виступає як обов’язкова складова частина спілкування і складає те, що називають перцепцією. Оскільки людина вступає в спілкування завжди як особа, постільки вона сприймається партнером по спілкуванню також як особистість. На основі зовнішньої сторони поведінки ми ніби “читаємо” іншу людину, розшифровуємо значення її зовнішніх даних. Враження, які виникають при цьому, відіграють важливу регулятивну роль в процесі спілкування.

По-перше, тому, що пізнаючи іншого, формується сам пізнаючий індивід. По-друге, тому, що від міри точності пізнання іншої людини залежить успіх організації з нею узгоджених дій.

Уявлення про іншу людину тісно зв’язано з рівнем самосвідомості: чим більш повніше розкривається інша людина, тим більш повніше стає уявлення про самого себе. В ході пізнання іншої людини одночасно здійснюється декілька процесів: і емоційна оцінка цього іншого, і спроба зрозуміти його вчинки і будувати стратегію своєї поведінки.

Однак в ці процеси включені як мінімум дві людини і кожна з них є активним суб’єктом. Співставлення себе з іншим здійснюється ніби з двох сторін: кожний із партнерів уподібнює себе іншому. Отже при побудові стратегії взаємодії кожному необхідно брати до уваги не лише потреби, мотиви, установки іншого, але і те, як цей інший розуміє мої потреби, мотиви, установки. Все це приводить до того, що аналіз усвідомлення себе через іншого включає дві сторони: ідентифікацію і рефлексію.

Одним з найпростіших способів розуміти іншу людину є уподібнення (ідентифікація) себе йому. Це, звичайно, не єдиний спосіб, але в реальних ситуаціях взаємодії люди користуються таким прикладом, коли припущення про внутрішній стан партнера будується на основі спроби поставити себе на його місце.

Встановлений тісний зв’язок між ідентифікацією і іншим, близьким за змістом явищем – емпатією. Емпатія також визначається як особливий спосіб сприйняття іншу людину. Тільки тут мається на увазі не раціональне осмислення проблем іншої людини, а прагнення емоційно відгукнутися на його проблеми.

Переживання людини не залишаються незамінними для інших людей. Відгук однієї особи на переживання іншої називається емпатією. Мисленно або емоційно вступаючи на місце другого, що переживає якісь почуття, суб’єкт включає того другого у свій внутрішній світ, роблячи його частиною своєї особистої сутності.

Емпатія має свою структуру:

1. Дійова емпатія (вища форма емпатії, що включає когнітивний, емоційний і поведіночний компоненти).

2. Співчуття (в основі його лежить потреба в благополуччі другого).

3. Співпереживання (в основі потреба у власному благополуччі).

4. Когнітивна (у вигляді розуміння стану другого).

Ці структурні форм емпатії залежать від типу міжосбистісних відносин. Якщо когнітивна і емоційна емпатія можливі при будь-яких типах відносин, то поведінська, дійова характерні для близьких відносин.

З точки зору характеристики спілкування обидва розглянуті варіанти вимагають вирішення ще одного питання: як буде той, “інший”, тобто партнер по спілкуванню, розуміти мене. Від цього буде залежати наша взаємодія. Іншими словами процес розуміння один одного “ускладнюється” явищем рефлексії. Під рефлексією тут розуміється усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не просто знання або розуміння іншого, але знання того, як інший розуміє мене, це подвоєний процес дзеркальних відображень один одного, глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера, причому в цьому внутрішньому світі в свою чергу відображається свій внутрішній світ.

Одним із механізмів сприйняття і розуміння людьми один одного отримав назву імпліцитна теорія особистості. Вона являє собою уявлення людини про те, як в людях взаємозв’язані риси характеру, зовнішній вигляд, поведінка. Імпліцитна теорія особистості складається в індивідуальному досвіді спілкування з людьми і є досить стійкою структурою, що визначає сприйняття людини людиною. Користуючись нею, індивід на основі зовнішності людини судить про її можливі риси, імовірних вчинках і готовить себе до певних форм поведінки з такою людиною. Вона дає можливість на основі обмеженої інформації про іншого судити про те, що йому властиве. Наприклад, якщо в структуру імпліцитної теорії особистості входить знання про те, що сміливість як риса поєднується з порядністю, то індивід, що володіє відповідним знанням, буде автоматично вважати порядними всіх сміливих людей.

Імпліцитна теорія, якщо вона правильна, сприяє швидкому формуванню точного образу іншої людини, причому навіть при відсутності точної інформації про неї. Але, якщо імпліцитна теорія особистості невірна, а таке буває нерідко, то це може привести до побудови помилкового образу іншої людини, що приводить до неправильного відношення до неї, і, як наслідок, негативну відповідну реакцію з її боку. Оскільки все це відбувається на підсвідомому рівні, між людьми можуть виникнути неконтрольовані і некеровані взаємні антипатії.

Наступним фактом, який впливає на правильність сприйняття людьми один одного, є ефект першості. Зміст його полягає в тому, що перше враження про людину може виставити більш сильніший і достатньо стійкий вплив на формування її образу.

Інколи відповідне явище, що виявляється в сфері сприйняття і оцінці людьми один одного, називають ефектом ореолу.

Якщо, наприклад, перше враження про другу людину виявилося позитивним, то на цій основі формується позитивний образ даної людини. Якщо, навпаки, перше враження виявилося негативним, то в свідомість тієї людини, що сприймає даного індивіда, попадає лише та інформація, яка переважно негативна.

З ефектом першості логічно зв’язаний протилежний йому ефект новизни. Він стосується не першого, а останнього із отриманих вражень про людину. Та інформація, яка в пам’яті відклалася останньою за порядком, також здатна сильніше впливати на наступне сприйняття і оцінку даної людини, чим попередня.

Важливе значення для більш глибокого розуміння того, як люди сприймають і оцінюють один одного, має явище каузальної атрибуції. Воно являє собою пояснення причин і методів поведінки інших людей.

На перших порах досліджень каузальної атрибуції мова йшла лише про тлумачення (приписування) причин поведінки іншої людини. Пізніше стали вивчатися способи пояснення більш широкого класу характеристик: намірів почуттів, якостей особистості. Сам феномен приписування виникає тоді, коли людина виявляється в умовах дефіциту інформації про другу людину: замінити її приходиться процесом приписування. Цей процес залежить від двох показників: від ступені типовості вчинку і від ступені соціальної “бажаності” або “небажаності”. В першому випадку мається на увазі той факт, що типова поведінка є поведінка, що визначається певною роллю і тому вона досить легко піддається інтерпретації. Навпаки, унікальна поведінка допускає багато різних інтерпретацій і отже дає можливість приписуванню її причин ї характеристик. А в другому випадку під соціальним “бажанням” розуміється поведінка, що відповідає соціальним і культурним нормам і тому легко пояснюється. При порушенні таких норм (соціально “небажана” поведінка) діапазон можливих пояснень розширюється.

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. М,1989.

2. Кон И.С. Открытие “Я”. М, 1978 с. 110 – 111.

3. Рубинштейн С.Я. Принципы и пути развития психологии. М, 1960. с. 180 – 181.

4. Немов Р.С. Психология. Кн.1. М, 1995. с.440 – 442.

5. Общая психология. М, 1986. с. 127 – 156.

6. Леонтьев А.Н. Педагогическое общение. М, 1979.

ЛЕКЦІЯ 8 Психологія малих груп

1. Поняття та структура малої групи.

13. Динаміка групових процесів.

14. Особистість в групі.

Дата добавления: 2015-05-22