Динаміка групових процесів

Групова динаміка – це сукупність тих динамічних процесів, які одночасово відбуваються в групі і які являють собою рух групи, тобто її розвиток.

Важливими із таких процесів є: феномен групового тиску на індивіда, процеси лідерства, стилі керівництва і прийняття групових рішень.

Феномен групового тиску отримав назву феномена конформності. Це чисто психологічна характеристика позиції індивіда відносно позиції групи, прийняття або відкидання ним певного стандарту, думки, властивої групі, міру підпорядкування індивіда груповому тиску. Протилежними конформності поняттями є поняття незалежність, самостійність позиції, стійкість до групового тиску.

Конформність констатується там і тоді, де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи і подолання цього конфлікту на користь групи. Міра конформності – це міра підпорядкування групі, в тому випадку, коли протиставлення думок суб’єктивно сприймалось індивідом як конфлікт.

Розрізняють зовнішню конформність, коли думка групи сприймається індивідом лише зовнішньо, а насправді він чинить їй опір, і внутрішню, коли індивід дійсно сприймає думку більшості. Внутрішня конформність і є результат подолання конфлікту з групою на її користь.

При характеристиці динамічних процесів в малих групах виникає питання про те, як група організується, хто бере на себе функції її організації.

Управління групою, її самоуправління, вплив на психологію і поведінку окремих членів групи здійснюється і через офіційно призначених осіб – керівників, і через неофіційних осіб, що користуються авторитетом серед членів даної групи, мають високий статус і називаються лідерами. Авторитет лідера в групі не менш сильніший, чим авторитет керівника.

Необхідно розмежувати поняття “лідер” та “керівник”. Між цими поняттями існують якісні відмінності. Феномен лідерства пов’язаний з регуляцією міжособових стосунків, які мають неформальний характер, а керівник є носієм функції та суб’єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації. На відміну від лідерства, що є функцією мікросередовища, офіційне керівництво породжується і функціонує відповідно до потреб, завдань та особливостей, домінуючої в мікросередовищі системи соціальних відносин. Крім того, лідерство – феномен організації соціально-психологічного спілкування і групової діяльності й функціонує переважно стихійно.

Керівництво визначається цілеспрямованою і контрольованою діяльністю цілої системи соціальної організації та її інститутів. Порівняно з лідерством воно має більш стабільний характер, оскільки безпосередньо не залежить від зміни групових настроїв, змін у міжособистісних стосунках.

Офіційне керівництво спирається на певну систему санкцій у стосунках керівництва та підлеглості й має не тільки силу особистого впливу (як лідер), а й офіційний статус у системі організації. Відрізняється і процес прийняття рішень, у керівника він має складніший та опосередкований характер. І, нарешті, опора діяльності лідера – мала група, стосунки симпатії та антипатії, визнання та невизнання, підтримка або опозиція в межах групи, сфера керівника – група в організації, соціальній системі.

Лідерство – це суто психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Керівництво – більшою мірою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу ролей управління і підлеглості та виконання зовні поставлених перед групою цілей. Авторитет лідера в групі не менш сильніший, ніж авторитет керівника. Чи потрібний лідер в групі?

Права, дані керівнику групи, не завжди достатні для того, щоб в будь-який момент діяльності спонукати членів групи на здійснення необхідних вчинків. В житті будь-якої групи не мало таких моментів, коли необхідно переконувати, а не наказувати, просити, а не розпоряджатися, і тут лідер незамінний. В ролі лідерів можуть виступати і офіційні керівники груп, але на практиці це трапляється рідко, тому що якості лідера і керівника, їх функції в групі не лише співпадають, але інколи прямо протилежні. Наприклад, завдання керівника в конфліктній ситуації, що заважає роботі, полягає в тому, щоб зняти конфлікт і зробити так, щоб він не заважав роботі. Права, дані керівнику, інколи допускають робити це всупереч інтересам окремих членів групи. В цій же ситуації завдання лідерів буде іншим: зняти конфлікт шляхом прийняття до уваги особистих інтересів членів групи. В турботах керівника на першому місці – справи групи, а в турботах лідера – людина із всіма її емоціями.

Але при всіх умовах лідер в групі необхідний. Його необхідність полягає в тому, що в кожній групі існують і повинні кимось регулюватися дві взаємодоповнюючі системи відносин: ділові і особистісні. Якщо кожна із них не відрегульована, якщо відносини, що складаються в одній системі суперечать відносинам, що існують в іншій, то така група не зможе успішно працювати, ніколи не стане високоефективною. Ця обставина і вимагає наявності в групі лідера поруч з офіційним керівником.

Хто може стати і реально стає лідером в групі?

Одні вчені вважають, що справжнім лідером в групі, здатним повести за собою всіх її членів, може стати людина, яка володіє певними лідерськими особистісними рисами. Ці риси дані людині від природи. Той, хто позбавлений специфічних лідерських рис, ніколи не стає гарним лідером, що має високий статус в групі.

Не дивлячись на зовнішню простоту даної точки зору, до цього часу не вдалося виявити у лідерів яких-небудь специфічних особливостей, властивих лише їм, що суттєво відрізняють їх від останніх людей.

В силу цих обставин виникла альтернативна точка зору, яка заперечує наявність у лідера специфічних рис: вихід людини в лідери – результат взаємодії між нею і групою. Якщо індивідуальні якості цієї людини, виявлені в сумісній діяльності і спілкуванні з членами групи, відповідають вимогам ситуації, що склалася, то в цій ситуації вона стає лідером. При змінах групового завдання і вимог ситуації лідером може стати хтось інший.

В принципі для кожної людини в групі можна визначити такі умови, при яких вона стає лідером, і для цього зовсім не обов’язково володіти якимись спеціальними “лідерськими” рисами.

Крім поняття лідерства в психології використовується поняття стиль лідерства. Стиль лідерства – це сукупність засобів психологічного впливу, якими користується лідер для впливу на інших членів групи, серед яких він має високий статус. Традиційно відрізняють три основних стилі лідерства: авторитарний, демократичний, ліберальний.

Авторитарний – виражена владність лідера, директивність його дій, систематичний контроль за діями членів групи. Самостійно приймає рішення. Для нього ідеальний підлеглий – дисциплінований виконавець.

Демократичний стиль лідерства відрізняється від авторитарного тим, що постійно звертається до думки підлеглих від нього людей, залучає їх до вироблення і прийняття рішень. Частину своїх повноважень передає членам групи. Демократичний лідер особливо цінить таких підлеглих, хто самостійний і ініціативний, творчо підходить до роботи. Приділяє увагу не лише діловим, але і особистісним взаємовідносинам в групі.

Ліберальний стиль лідерства – це така форма поведінки лідера, при якій він фактично усувається від своїх обов’язків керівництва групою. Всі питання групового життя вирішуються колективною думкою, яка в групі приймається як закон.

На протязі багатьох років дослідження лідерства перед психологами виникло питання який із стилів лідерства найбільш доцільний? На практиці виявлено, що найбільш доцільним є гнучкий, або комбінований стиль лідерства, при якому лідер уміючи вести себе по-різному, гнучко змінює стиль своєї поведінки в залежності від ситуації, що склалася в групі.

Дата добавления: 2015-05-22