Українсько-російський конфлікт 1 страница

ЗО

Український національний конгрес

Центральна Рада інтенсивно вирішувала організаційні питання, пов'язані зі скликанням Українського національ­ного конгресу. В оголошенні, надрукованому українськими газетами, повідомлялося:

«В Києві 6-7 квітня... збереться Український національ­ний з'їзд. Представників мають прислати всі українські орган­ізації - політичні, культурні, професійні, територіальні, які приймають домагання широкої національно-територіальної автономії України і всієї повноти політичного і культурного українського життя...». В оголошенні подавалися норми пред­ставництва на з'їзді, а також порядок денний його роботи.

Великий обсяг роботи у ході підготовки конгресу провів М.Грушевський. Орган Центральної Ради «Нова Рада» опуб­лікувала на своїх шпальтах 10 його статей, які готували гро­мадську думку до сприйняття завдань, що стояли перед народом України на переломному етапі її історії. В статті «Всеукраїнський з'їзд» М.Грушевський, виклав суть концепції та етапів державотворення. Центральним завданням з'їзду він вважав вирішення організаційних питань.

«Центральна Рада, створена у Києві з представників усіх київських організованих українських верств і доповне­на делегатами організацій поза київських, уже тепер, в своїм тимчасовім складі, являється признаним усім свідомим ук­раїнством центральним українським урядом, - відзначало­ся у статті. - З'їзд має дати йому останню форму, вибирати в постійнім уже складі.., одним словом, привести в систему і порядок всеукраїнську національну організацію».

Таким чином, конгрес-з'їзд вважав важливим етапом пе­рехід від української національної до територіальної організації. Наступним етапом мало стати сформування все­українського органу, до складу якого увійшли б представни­ки «не тільки від українського народу, а й від усіх

народностей української землі - української більшості і неукраїнських меншостей». Саме такий орган у вигляді ради чи комітету повинен був скликати організаційні збори для вироблення автономного статусу України, розробити його про­ект та подати на обговорення і затвердження.

Український національний конгрес розпочав свою роботу 6 квітня 1917 р. в залі Купецького зібрання (нині - будинок філармонії у Києві). Загальна кількість його делегатів стано­вила 1500 осіб.

На відкритті форуму з привітальним словом виступив М.Грушевський. За його пропозицією було обрано президію з'їзду в складі: С.Єрастов - голова, представники Петроградсь­кого гарнізону Овдієнко й Гайдай - заступники голови, пред­ставники від українського війська - полковник Глинський, солдат Колос, від селянства - Х.Барановський та С.Єфремов, від робітників - В.Винниченко, від інтелігенції - О.Левиць-кий і Ф.Штейнгель, від духовенства - П.Погорілко. Почес­ним головою з'їзду обрали М.Грушевського.

В резолюціях першого дня роботи конгресу втілювалося прагнення делегатів забезпечити національно-територіальну автономію України у складі федеративної й демократичної Ро­сійської республіки при забезпеченні прав національних мен­шостей в Україні і таких же прав української меншини в Росії.

В резолюціях, ухвалених 7 квітня, відзначалося:

До скликання Установчих зборів, які санкціонують по­вний лад у Росії та Україні, український народ «в порозумінні з меншими народностями України має негайно творити підстави її автономного життя...».

8 квітня відбулися вибори Центральної Ради. Головою було обрацо М.Грушевського, заступниками - В.Винничен-^ка, СЄфремова, членами - 118 делегатів. До новоутвореного ломітету Центральної Ради (пізніше він дістав назву Мала *«да) увійшли 20 осіб, у тому числі відомі діячі українського Руху Х.Крижанівський, Х.Барановський, А.Ніковський, 1-Старицька-Черняхівська, П.Христюк й інші.

Центральна Рада дістала право кооптувати до свого скла­ду нових членів, що вона і робила. Спочатку до неї ввійшли Ранці всеукраїнських селянського, військового і робітни-

чого з'їздів, а пізніше - представники національних меншо­стей. У серпні 1917 р. в Раді налічувалося 798 членів. Але у повному складі цей орган збирався тільки на сесії, а між ними всю роботу здійснював Виконавчий Комітет. Оцінюючи наслідки Українського конгресу, В.Винниченко писав, що то був перший крок «відродження нації по шляху державності. Будучи одночасно сильним і організуючим і агітаційним за­собом, він став першим, підготовчим етапом у створенні як ідеї української держави, так і в частковому переведенні її в життя». З цього часу Центральна Рада стала «представ­ницьким, законним (по законам революційного часу) орга­ном усієї української демократії...».

3. Перший Універсал

Революційні події сколихнули українське суспільство, активізували громадське життя у місті й на селі. Незважаю­чи на досить поширені професійні настрої в промислових цен­трах, український рух набуває дедалі більших розмірів. У всіх губерніях України організовувались національні шко­ли, клуби «Просвіти», видавалися газети українською мо­вою. Численні селянські, військові та інші з'їзди ухвалювали резолюцію про підтримку Української Центральної Ради (УЦР), вимагали автономії для України і скликання Уста­новчих зборів. Значну роль в організації національного жит­тя відігравали земства, де працювало багато українців.

Швидкими темпами відбувалась українізація військ. З'я­сувалося, що провідна роль у цьому процесі належить не Центральній Раді, а самостійницькій течії українського руху, що гартувалася навколо військового клубу ім. гетьмана П.Полуботка (М.Міхновський, Ю.Ган й інші). Навіть органі­зацію першого національного збройного формування - 1-го українського полку ім. Б.Хмельницького - було здійснено швидше проти волі УЦР, ніж за бажанням її лідерів. Лідери Центральної Ради не зуміли не тільки очолити солдатські маси, повести їх за собою, а й навпаки, доводили (як це ро­бив В.Винниченко) шкідливість українізації армії. ' Волевиявлення солдатських мас продемонстрували всеук­раїнські військові з'їзди. Перший з них (5-8 травня 1917р.)

ухвалив резолюцію такого змісту: «Вимагаючи від Тимчасового _правительства та Ради солдатських і робітничих депутатів негайного оголошення особливим актом принципу національ-но-тєриторіальної автономії України, як найкращого забезпе­чення національно-політичних прав українського народу і всього краю», делегати з'їзду серед першочергових завдань висували призначення міністра у справах України при Тимчасовому уряді. З'їзд висловив повну підтримку Українській Центральній Раді, вважаючи її «єдиним компетентним органом, призначеним вирішити всі справи, що стосуються цілої України та її відно­син до Тимчасового правительства...» Обраний військовим форумом Український військовий генеральний комітет у по­вному складі (18 осіб) був кооптований до УЦР.

Тверда позиція армії спонукала Центральну Раду до більш рішучих кроків у відносинах з Тимчасовим урядом. Було ство­рено навіть спеціальну військову делегацію для підтримки май­бутньої делегації УЦР, яка мала вести переговори в Петрограді.

У середині травня до російської столиці прибули посланці Української Центральної Ради на чолі з В.Винниченком та С.Єфремовим.

Єфремов Сергій (1876-1939) - україн­ський вчений - літературознавець, публі­цист, громадсько-політичний діяч, юрист. Один із фундаторів ТУП, організаторів Центральної Ради. Критично ставився до ідеології, політики та діяльності більшо­виків. Справою його життя була розробка власної концепції української державності, національної освіти та культури. В квітні 1930 р. засуджений у сфабрикованій "справі" "Спілки визволення України". По­мер 10 березня 1939 р. в одному з таборів ГУЛАГу. Посмертно реабілітований (1989).

Намагаючись необережними діями не викликати негативної реакції Тимчасового уряду на вимоги автономії України, делега- ^х#^я все ж привезла із собою наказ від УЦР, проекти декларацій Тимчасового уряду в справі автономії України, про утворення «•райової Ради й Крайового комісаріату. Виразно негативне став-

лення Тимчасового уряду та Петроградської ради робітничих депутатів до цих вимог підштовхнуло керівництво УЦР до пере­гляду тактичних засобів у взаєминах з центром. Результатом поїздки української делегації став перехід до практичних кроків у напрямі набуття Україною автономного статусу.

В той час у Києві відбувся Всеукраїнський з'їзд, який фактично примусив Центральну Раду підготувати відповід­ний документ, який у концентрованому вигляді містив би вимоги широких верств українського народу.

10 червня 1917 р. на 2-му Всеукраїнському військовому з'їзді В.Винниченко зачитав текст І Універсалу УЦР. 2,5 тис. одягнених у військову форму вчорашніх робітників і селян із захопленням сприйняли всі положення цього історичного документа, який проголошував:

«Не обділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані все людним, рівним, прямим і тайним голосу­ванням Всенародні Українські збори. Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видава­ти тільки наші Українські збори».

Генеральний Секретаріат УЦР. 1917 рік. Сидять справа наліво: С.Петлюра, С.Єфремов, В.Винниченко, Хр.Барановський, І.Сте-шенко. Стоять справа наліво: П.Мартос, М.Стаскж, П.Христюк.

Винниченко Володимир (1880-1951) —

український політичний діяч, письменник. Юрист. З 1903 р. — на професійній рево­люційній роботі. Перший Голова Генераль­ного Секретаріату, Голова Директорії, автор головних законодавчих актів УНР. "У 1919 р. емігрував до Відня. У 1920 р. повернувся в Україну. Спроби співпрацювати з більшо­виками закінчилися невдало. "Власне те­пер я все більше й більше відчуваю самотність: від антибольшевицьких кіл я відійшов, до большевицьких не ввійшов" (1925). З кінця 20-х pp. оселився у Франції. Присвятив себе літературній і публіцистичній діяльності. Написав 14 романів, понад 11 п'єс, більше ста оповідань. Його пензлю нале­жить близько ста картин. Помер 6 березня 1951 р. Заповідав: "Стійте всіма силами за Україну...".

Після оприлюднення І Універсалу настав час для прак­тичних кроків. 15 червня Комітет Центральної Ради ухвалив рішення про організацію Генерального Секретаріату в тако­му складі: голова та головний секретар внутрішніх справ -В.Винниченко, генеральний писар - П.Христюк генеральні секретарі фінансових справ - Х.Барановський, міжнаціональ­них - С.Єфремов, продовольчих - М.Стасюк, земельних -Б.Мартос, військових - С.Петлюра, судових - В.Садовський. П'ята сесія УЦР затвердила це рішення, доповнивши склад генеральним секретарем у справах освіти І.Стешенком.

Оприлюднення І Універсалу викликало сплеск ентузіазму в українських колах. За словами М.Грушевського, перша по­ловина червня стала «апогеєм українського руху». Наступним кроком, який засвідчив серйозність намірів УЦР змінювати автономію краю, стало утворення Генерального Секретаріату.

4- Другий Універсал

У Петрограді відчули тривогу з приводу подій в Україні ^и Тимчасовий уряд, пообіцявши забезпечити права її народу У місцевому управлінні та самоуправлінні, звернувся із зак­ликом до Центральної Ради не відриватися від єдиної батьк­івщини і не розколювати армію. Однак марність подібних

відозв стала настільки очевидною, що 29 червня до Києва прибула російська делегація на чолі з міністрами О.Керенсь-ким, І.Церетелі та М.Терещенком для переговорів. Платфор­мою для переговорів представники Тимчасового уряду обрали тезу про те, що Центральна Рада має відкласти остаточне вирішення питання про статус України до Установчих зборів, а до того часу буде лише «готувати автономний устрій». Кошти на організацію управління краєм росіяни обіцяли виділити в тому разі, якщо державні структури будуть підпорядковува­тися Петрограду. У такому ж дусі була витримана й постано­ва Тимчасового уряду про затвердження Генерального Секретаріату, надіслана до Києва 3 липня 1917 р. по закін­ченню переговорів. Цим документом закріплювалося стано­вище «вищого органу для керування крайовими справами на Україні». Склад українського уряду мав затверджувати Тим­часовий уряд. Петроград не заперечував проти створення ук­раїнських військових частин, однак стояв на тому, щоб зберігалась єдність командування, дотримувався мобілізац­ійний план, а українські національні формування вчасно відбували на фронт. Переговори на деякий час зняли напру­гу в стосунках УЦР з російськими правлячими колами.

З липня 1917 р. Центральна Рада проголосила свій II Уні­версал, яким підтверджувалась єдність дій з Тимчасовим уря­дом. УЦР брала зобов'язання поповнити свій склад представниками національних меншин, щоб стати «єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю». В Універ­салі вказувалося, що Центральна Рада «підготовлятиме про­екти законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчих зборів». УЦР виступала про­ти «самовільного здійснення автономії України до часу їх скли­кання». В документі також йшлося про намір мати своїх представників при кабінеті військового міністра, Генерально­му штабі та Верховному головнокомандуючому, які мали бра­ти участь у комплектуванні українських підрозділів.

«... Центральна Рада сплатила за порозуміння з Тимчасовим урядом невиправдано високу ціну.... домовляючись із росіянами, відмовилася від певної свободи дій, запевняючи, що вона настроєна

пішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії Украї­ни» до скликання Установчих зборів.

... Центральна Рада віддала російському урядові право затвер­дження членів Генерального Секретаріату, яке попередньо належа­ло їй. Одне слово, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції».

(Т. Гунчак. Україна: перша половина XX століття).

Перевір себе Початковий рівень:

1. Дайте відповідь:

Значення Українського національного конгресу полягає у пере­творенні Центральної Ради на представницький орган українсь­кого народу. Так або ні.

2. Вкажіть, хто очолив Генеральний Секретаріат? В.Винниченко; М.Грушевський; С.Петлюра.

3. Автономію України було проголошено:

а) Українським національним конгресом;

б) І Універсалом; в) II Універсалом.
Середній рівень:

4. Співвіднесіть дату і подію

а) квітень 1917 р. проголошення І Універсалу

б) червень 1917 р. проголошення II Універсалу

в) липень 1917 р. проходив Український національний конгрес

5. Використовуючи план відповіді, розкажіть про Український
національний конгрес

а) Де й коли проходив? б) Хто брав участь?

в) Які розглядав питання? г) Які прийняв рішення?

Достатній рівень:

6. М. Грушевський. Що вам відомо про життя та діяльність цієї
історичної особи?

7- «Центральна Рада, - писав В.Винниченко.., - з виконавчого органу поєднаних партійних і громадських груп, яким вона була з по­чатку революції,... стала вищим і не тільки виконавчим, але й законодавчим органом всього організованого українського наро­ду». Доберіть факти, що стверджують цей вислів.

°- Порівняйте зміст І та II Універсалів. У чому полягав відступ Центральної Ради від умов І Універсалу?

^у- Дайте визначення терміну «автономія».

Високий рівень: ^у- Чи поділяєте ви думку історика Т.Гунчака, що проголошення II Універсалу «у політичному розумінні це був крок назад у роз-

витку української революції». Дайте власну оцінку цьому доку­менту Центральної влади. 11. Складіть історичний портрет інтелігента - представника украї­нського руху доби Української революції.

Документи. Факти. Коментарі.

«Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української землі.... Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючись з дер­жавою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдським, рівним, прямим і тайним голосуван­ням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські збори.

Ті ж закони, що мають лад давати на всій російській державі, повинні видаватися у Всеросійським Парламенті.

... Ми гадали, що Центральне Російське Правительство про­тягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Цен­тральна Рада, зможе дати лад нашій землі. Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одіпхнуло простяг­нуту руку українського народу...

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Уні­версал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя».

(З І Універсалу. Хрестоматія з новітньої історії. 1917-1945).

«Громадяни землі Української!

... Временное Правительство, стоячи на стороні завойованої народом волі, визначаючи за кожним народом право на самовизна-і відносячи остаточне встановлення форми його до Учреди­тельного зібрання, - простягає руку представникам Української демократії - Центральній Раді - і закликає в згоді з ним творити нове життя України на добро всій революційній Росії.

... Генеральний Секретаріат... буде представлений на затверд-Временного Правительства на Україні.

Вважаючи, що утворення краевого органу Временного Прави­тельства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреби місцевої людності в можливих до Учредительно­го Зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв'язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимося

проти замірів самовільного здійснення автономії до Всеросійського учредительного Собранія.

Що торкається комплектування українських військових частин, то для цього Центральна рада матиме своїх пред­ставників при кабінеті військового міністра при Генерально­му штабі при Верховному головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, наскільки таке комплектування, по опреділенію військового міністра буде являтись, з технічного боку, можливим без порушення боєспособності армії».

(З II Універсалу. Хрестоматія з новітньої історії. 1917-1945).

Запитання

1. Якими подіями було викликано проголошення а) І Універсалу; б) II Універсалу?

2. Прочитайте документи, назвіть найголовніші ідеї І, II Універ­салів.

3. Які положення І Універсалу свідчать про автономний статус Ук­раїни?

4. Простежте за зміною характеру зв'язків України з Росією.

5. Порівняйте І та II Універсали. Як проходив державотворчий про-

цес в Україні у червні-липні 1917 p.?

§5. Наростання політичної боротьби в Україні у липні— жовтні 1917 р.

«Центральна Рада спокійно й розважливо впроваджу­вала свою владу в Україні, йдучи при тому на виму­шені компроміси і терплячи різні зневаги від російського уряду».

(Т.Гунчак. Україна: перша половина XX ст.).

V Висловіть своє бачення подій липня-жовтня 1917 р.

•

*• «Тимчасова інструкція для Генерального Секретаріату Тимчасового уряду на Україні»

У руслі домовленостей, досягнутих на переговорах з пет­роградською урядовою делегацією, Мала Рада на засіданні 2 Ия

16 липня 1917 p. прийняла «Статут Генерального Секретарі­ату». Згідно зі «Статутом» Генеральний Секретаріат форму­вався Центральною Радою, відповідав перед нею, але затверджувався Тимчасовим урядом. При петроградському уряді мав бути статс-секретар у справах України, який при­значався за погодженням з Центральною Радою, Генераль­ний Секретаріат повинен був передавати на затвердження Тимчасового уряду законопроекти та фінансові обрахунки ви­датків на потреби України, розглянуті й затверджені Цент­ральною Радою. Всі урядові установи в Україні підлягали Генеральному Секретаріату, що встановлював, які органи і в яких межах та випадках могли зноситися безпосередньо з Тимчасовим урядом. Усі невиборні посади урядовців в Ук­раїні заміщувалися Генеральним Секретаріатом.

На думку авторів «Статуту», цей документ закріплював баланс українських і російських інтересів. Однак у Петрограді з цього приводу існувала інша думка. Слід мати на увазі, що результати київських переговорів стали причиною урядової кризи, внаслідок чого міністри-кадети, заперечуючи узгодже­ний варіант взаємин з українськими владними структурами, вийшли зі складу Тимчасового уряду. О.Керенському довело­ся формувати новий коаліційний уряд, в якому не знайшлося місця для головного прихильника досягнутих у Києві умов -І.Церетелі. Делегація Генерального Секретаріату, запрошена до Петрограда, відразу зрозуміла, що новий склад Тимчасово­го уряду прагне скасувати угоду 3 липня 1917 р. й урізати до мінімуму здобутки українського державотворення.

Петроградська урядова комісія не погодилася визнати «Статут», замінивши його «Тимчасовою інструкцією Генераль­ному Секретаріату». Ігноруючи результати попередніх пере­говорів, російське керівництво знецінювало роль Центральної Ради як всеукраїнського народно-представницького інститу­ту, а Генерального Секретаріату - як вищого органу виконав­чої влади в Україні. Вплив останнього обмежувався 5 губерніями з 9 (Київською, Волинською, Подільською, Пол­тавською й частково Чернігівською). З його компетенції ви­лучалися військові судові, продовольчі справи, шляхи сполучення, пошта й телеграф, право призначення держав-

них посадових осіб. Тимчасовий уряд міг здійснювати зв'яз­ки з місцевими органами влади в Україні, минаючи Гене-пальний Секретаріат. Всі ініціативи українського виконавчого органу мали затверджуватися у Петрограді, як і кандидати на посади генеральних секретарів, пропоновані Центральною

Радою.

«Інструкція» викликала обурення в українських колах. У Центральній Раді її підтримали тільки представники кадетів. Українські есери вимагали відкинути «Інструкцію» та явоч­ним порядком впроваджувати в життя «Статут». Проте де­монстративна конфронтація з Тимчасовим урядом могла б, за словами М.Грушевського, перетворити Центральну Раду на «нелегальну організацію». Тому голова УЦР закликав зберіга­ти розсудливість і не дозволити себе спровокувати на поспішні, непродумані дії. Українські соціал-демократи запропонували засудити дії офіційного Петрограда як недемократичні, імпер­іалістичні, але залишити простір для-маневру й можливість для досягнення компромісів. Шості загальні збори УЦР, які майже повністю були присвячені обговоренню ситуації, що склалася, прийняли пропозицію соціал-демократичної фракції. У резолюції зборів йшлося про порушення з боку Тимчасового уряду угоди від 3 липня 1917 p., але нічого не зазначалося про ставлення до «Інструкції».

Поступки російським адептам «єдиної й неділимої» дер­жави болюче сприймалися українськими лідерами. Майже всі вони розуміли, що для серйозного протиборства з Тимча­совим урядом не вистачає організаційного досвіду, політич­ного хисту, відповідної підготовки мас, фінансів.

Разом з тим «капітуляція» перед тиском центру не мала фатальних наслідків для національного державотворення, хоча Досить стрімкий ритм революційного життя, емоційний і мо­ральний заряд українського руху були істотно підірвані. Особ­ливо відчутно це виявилося в ході «міністерської кризи», коли міжпартійні та особисті суперечності викликали майже місяч­ний параліч у роботі Генерального Секретаріату. Протягом першої половини серпня В.Винниченко двічі подавав у відстав­ку) внаслідок чого новий склад цього органу було запропоно­вано сформувати Д.Дорошенку. Ця кандидатура позитивно

сприймалася також російським урядом, який пов'язував з ним сподівання, що в українському питанні більше не виникатиме загострень. Однак коли й Д.Дорошенко відмовився 18 серпня 1917 р. від керівництва Секретаріатом, до справ знову повер­нувся В.Винниченко. 21 серпня Мала Рада прийняла запропо­нований ним список членів Генерального Секретаріату, а 1 вересня 1917 р. Тимчасовий уряд затвердив його.

Останній епізод діалогу між Тимчасовим урядом і Цент­ральною Радою виявився швидкоплинним. Під час обговорен­ня «Інструкції» на шостих загальних зборах УЦР фракція українських есерів внесла пропозицію про підготовку та скли­кання Всеукраїнських Установчих зборів. Хоча ця ідея знай­шла широку підтримку у Малій Раді й Генеральному Секретаріаті, Тимчасовий уряд розцінив це як антидержав­ний крок. В.Винниченка викликали до Петрограда для пояс­нень. Центральна Рада опинилася під загрозою розпуску. Однак жовтневі події в північній столиці не дозволили довести цю справу до кінця.

Підсумок даного етапу підвів голова Секретаріату В.Вин­ниченко:

«Найголовніший, найважливіший здобуток усієї нашої боротьби за цей період - ідею української державності було затверджено, зреалізовано, введено в життя. Яка б ні була та Інструкція, які б обмеження й перепони вона ні стави­ла, а все ж таки це була Конституція автономної України, це був державний право сильний акт, це був історичний, великої ваги факт, який провів виразну, чітку лінію в відно­синах України й Росії.

Це найкращий період у боротьбі за відродження нашої нації. Революційний, одважний, повний віри, натхнення, ентузіазму».

Переоцінка реальних революційних здобутків у вказаний час, очевидно, пояснюється тим, що діячі УЦР та Генераль­ного Секретаріату і не намагалися підняти планку політич­них вимог вище. Врешті-решт доводилося задовольнятися тим, що дозволяли обставини.

2. З'їзд народів Росії

Однією з помітних подій періоду діяльності Центральної Ради став з'їзд представників народів й областей колишньої царської імперії (вересень 1917 p.).

Цей форум за участю М.Грушевського, який був його почес­ним головою, ухвалив підсумкову резолюцію «Про федератив­ний устрій Російської республіки». Вироблений учасниками з'їзду документ передбачав вирішення найважливіших про­блем державного устрою:

1) національне визволення на засадах «федерації, побу­дованої на національному принципі»;

2) створення дійсно демократичного суспільства за широ­кої участі громадян у державному житті та законодавчого, а не адміністративного регулювання;

3) оптимізація державного управління шляхом його де­централізації.

3. Поява «Вільного Козацтва»

На початку жовтня в Чигирині відбувся з'їзд «Вільного Козацтва», 2 тис. його делегатів, які представляли 60 тис. організованих козаків України й Кубані, обрали Генеральну Раду з 12 осіб, почесного отамана - командира 1-го Українсь­кого корпусу генерала П.Скоропадського. У зверненні до гро­мадян України учасники з'їзду закликали зберігати спокій, стояти на сторожі інтересів народу і створювати козачі підроз­діли на місцях.

Генеральний Секретаріат, вбачаючи у Вільному Козацтві опору влади, затвердив його статут, хоча лідери Центральної Ради з явним скептицизмом ставилися до цього руху. Однак і цих сил було замало, щоб убезпечити Україну від суворих випробувань.

Перевір себе

Початковий рівень:

1- Дайте відповідь

Згідно зі «Статутом» Генеральний Секретаріат формувався Цен­тральною Радою так; ні; і так, і ні.

2. Почесним отаманом «Вільного Козацтва» став: П.Скоропадський» М.Міхновський; С.Петлюра.

3. Вкажіть дату. З'їзд представників народів колишньої Російсь­кої імперії відбувся

липень 1917 p.; серпень 1917 p.; вересень 1917 р. Середній рівень:

4. Назвіть основні положення «Статуту Генерального Секретаріа­ту».

5. Встановіть послідовність подій

«Тимчасова інструкція» Поява «Вільного Козацтва» «Статут Генерального Секретаріату» З'їзд народів Росії

6. Поява «Вільного Козацтва». Розкажіть, що вам відомо про цю
подію.

Достатній рівень:

7. Охарактеризуйте основні положення «Тимчасової інструкції».

8. Проаналізуйте положення резолюції з'їзду народів Росії «Про федеративний устрій Російської республіки».

Високий рівень:

9. Проаналізуйте характер взаємовідносин Центральної Ради та
Тимчасового уряду. У чому ви бачите прорахунки Центральної
Ради? Відповідь обґрунтуйте.

§6. Проголошення Української Народної Республіки

«Після більшовицького перевороту в Петрограді співвідношення політичних сил змінилося і в Україні. На поверхні політичного життя появилася більшовиць­ка партія, яка ставала дедалі активнішою, тоді як демократичні партії послабили свою діяльність. Одна­че домінантним політичним чинником залишалася Центральна Рада».

(Т.Гунчак. Україна: перша половина XX ст.»).

О Як ви вважаєте, чому саме у листопаді 1917 р. було проголоше-• но Українську Народну Республіку?

Дата добавления: 2015-05-22